28-мм важка протитанкова рушниця sPzB 41

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття в процесі редагування користувачем [[Користувач:--Кочергін Роман (обговорення) 11:15, 3 грудня 2014 (UTC)|--Кочергін Роман (обговорення) 11:15, 3 грудня 2014 (UTC)]] певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Кочергін Роман (внесок, журнали) о 12:06 UTC (4940516 хвилин тому).
Тип Протитанкова рушниця
Історія використання
Оператори Третій Рейх Третій Рейх
Війни Друга світова війна
Історія виробництва
Розробник Rheinmetall
Виробник Mauser
Вартість одиниці 4520 рейхсмарок
Виготовлення 1940-1943
Виготовлена
кількість		 2797
Характеристики (5)
Вага 229 кг
Довжина 2690 мм
Ширина 965 мм
Висота 838 мм
3—5
Дальність вогню
28-мм важка протитанкова рушниця sPzB 41 у Вікісховищі

2,8 cm schwere Panzerbüchse 41 (скор. s.Pz.B.41, sPzB 41, s.PzB.41, вимовляється як швере панцербюксе і перекладається як 2,8-см важка протитанкова рушниця 41) - німецька артилерійська система періоду Другої світової війни. У Вермахті вона класифікувалася як важка протитанкова рушниця, але у той же час володіла усіма конструктивними особливостями артилерійського знаряддя - достатньо великим калібром, лафетом, противідкатними пристроями, неможливістю перенесення силами однієї людини. Тому в радянських і американських документах воєнного часу s.Pz.B.41 відносили до протитанкових гармат; автори сучасних публікацій на артилерійську тематику, в тому числі й німецькі, в основному поділяють цю точку зору.

Відмінною особливістю s.Pz.B.41 було використання конічного каналу ствола, що дозволило різко збільшити початкову швидкість снаряда і бронепробивність у порівнянні з традиційною конструктивною схемою протитанкових гармат малого калібру при збереженні відносно невеликих габаритів і маси артилерійської системи. Знаряддя цього типу серійно випускалися з 1940 по 1943 рік і використовувалися підрозділами вермахту, військ СС і Люфтваффе аж до закінчення Другої світової війни.

Історія

Передумови та створення

У Танковому музеї у Сомюре

Винахідником зброї з конічним каналом ствола вважається німецький професор Карл Пуфф, що запатентував у 1903 році рушницю з таким типом ствола та спеціальну кулю для нього. Ідея Пуффа була розвинена іншим німецьким інженером, Германом Герліхом, який у 1920-1930-х роках провів ряд експериментів у Німецькому випробувальному інституті ручної вогнепальної зброї у Берліні, а також у Великобританії і США. Герліх запропонував поєднати конічну ділянку ствола з циліндричними ділянками в дульній та казенній частинах, а також зробити нарізи з глибиною, що зменшується до дульного зрізу. Сконструйована Герліхом дослідна 7-мм протитанкова рушниця «Хальгер-ультра» мала початкову швидкість кулі 1800 м/с[1][2].

До кінця 1930-х років, коли збройні сили нацистської Німеччини вже являли собою сформовані та боєздатні війська з усталеною, у якійсь мірі, доктриною застосування і матеріальною частиною, стала певною і область застосування нової технології. Німецькі піхотні підрозділи на рівні від взводу до батальйону в якості протитанкових засобів мали 7,92-мм протитанкові рушниці та 37-мм протитанкові гармати. Перші не мали достатньої уражаючої міцці, а другі, з ряду причин, не зовсім задовольняли керівництво легкопіхотних і гірських військ вермахту, а також парашутних військ Люфтваффе. Для повітряних і водних десантів, дій на сильно пересіченій місцевості була потрібна легка, високомобільна та бажано розбірна протитанкова артилерійська система з досить потужною бронепробивною дією. Застосування схеми з конічним каналом ствола дало змогу втілити цю ідею в реальність.

Роботи над легким протитанковим знаряддям із конічним каналом ствола були розпочаті фірмою «Маузер» (Mauser) у кінці 1939 року. Спочатку гармата, що мала індекси «Gerät 231» і «MK.8202», розроблялася як універсальна (піхотна та протитанкова) автоматична гармата, оснащена 18-тизарядним магазином. Проте у ході розробки було вирішено відмовитися від цієї концепції і створити однозарядний варіант зброї із конічним стволом, причому тільки для протитанкових потреб. Згідно ряду німецьких джерел, цією роботою займалася фірма «Рейнметалл» (Rheinmetall)[3]. У червні - липні 1940 року перша партія з 30 гармат пройшла випробування на полігоні в Куммерсдорфі, після завершення яких артилерійська система була прийнята на озброєння і запущена в серійне виробництво[1][2]. Існує версія, що при створенні гармати німецькими інженерами використовувалися елементи конструкції 29/20-мм гармати Ларсена, створеної для французької армії та тестованої з 1937 року[4].

Виробництво та подальше вдосконалення s.Pz.B. 41

2,8 cm s.Pz.B.41 серійно вироблялися з 1940 року по вересень 1943-го на заводі фірми «Маузер» у місті Оберндорф-на-Неккарі. Головною причиною припинення виробництва був дефіцит вольфраму для виготовлення снарядів. Вартість одного знаряддя становила 4520 рейхсмарок. Для своєї маси 229 кг артилерійська система s.Pz.B.41 була досить дорогою; для порівняння, вартість 37-мм протитанкової гармати Pak 36 вагою 440 кг становила 5730 рейхсмарок, а для 50-мм Pak 38 масою 830 кг - 10 600 рейхсмарок[2][3].

Боєприпаси для знаряддя вироблялися також із 1940 по 1943 рік, причому бронебійних снарядів було вироблено більш ніж у 3 рази більше за осколкові.

Виробництво s.Pz.B.41 і снарядів до них[2]
Продукція \ Рік 1940 1941 1942 1943 Усього
2,8 cm s.Pz.B.41, шт. 94 349 1030 1324 2797
осколкові снаряди, тис. шт. — 9,2 373,3 130,1 512,6
бронебійні снаряди, тис. шт. 156,2 889,5 270,0 278,1 1602,8

У 1942 році, був створений танковий варіант рушниці - 2,8/2 cm KwK.42, випущений обмеженою установочною серією у 24 одиниці. У 1941 році почалися роботи над створенням знаряддя з конічним каналом ствола крупнішого калібру, що завершилися прийняттям на озброєння гармати 4,2 cm Pak 41. Інші розробки, такі як 37/27-мм гармата schwere Panzerbüchse 42 і 42/27-мм Panzerbüchse 42/27, залишилися на стадії випробування дослідних зразків[2][3].

Служба та бойове застосування

2,8 cm s.Pz.B.41 на бойовій позиції

s.Pz.B.41 надходила в різні частини - піхотні, легкі піхотні, моторизовані, гірськопіхотні та єгерські дивізії вермахту та військ СС, а також парашутні й авіапольові дивізії люфтваффе[5][1]. Частина гармат надійшла в дивізіони винищувачів танків - наприклад, у червні 1941 року 654-й дивізіон винищувачів танків, що діяв у складі групи армій «Центр», мав на озброєнні 32 гармати Pak 35/36 і 4 гармати s.Pz.B.41[6].

На 1 червня 1941 року вермахт мав у своєму розпорядженні 183 такі знаряддя, що використовувались із початку Великої Вітчизняної війни. Мабуть, їх[7] мав на увазі К. К Рокоссовський у своїх спогадах «Солдатський обов'язок»[8]:

Якщо німці побачили таку нову нашу техніку, як КВ, то й ми дещо в них виявили, а саме - нові зразки протитанкових рушниць, кулі яких прошивали наші танки старих типів. Провели випробування, переконалися, що спеціальними кулями з цих рушниць пробивається і бортова броня Т-34. Захоплену новинку терміново відправили до Москви.

s.Pz.B.41 активно використовувалися аж до закінчення війни, останні випадки бойового застосування відносяться до Берлінської операції. Крім боїв на східному фронті, відомо про застосування цього знаряддя у боях у Північній Африці і західному фронті у 1944-1945 роках. Балістичні можливості знаряддя дозволяли йому боротися з легкими, а в сприятливих умовах також із середніми та навіть важкими танками противника (наприклад, зареєстрований випадок пробиття снарядом s.Pz.B.41 нижнього лобового листа важкого танка ІС-2[9]). У листопаді 1944 року у вермахті було 1336 s.Pz.B.41, у квітні 1945 року ще залишалося 853 рушниці (775 у військах і 78 на складах)[2][1]. Частина знарядь була встановлена на бронетранспортери Sd.Kfz 250 (отримана модифікація мала найменування Sd.Kfz.250/11) і бронеавтомобілі Sd.Kfz 221[10].

Опис конструкції

Файл:Drawing spzb41.jpg
Креслення 2,8 cm schwere Panzerbüchse 41

Конструктивно s.Pz.B.41 являє собою легку протитанкову гармату з конічним каналом ствола. Основними частинами рушниці є ствол із казенником і затвором, люлька з противідкатними пристроями, верхній станок, нижній станок із заспокоювачем і станина, щитове прикриття, колісний хід із підресоруванням, прицільне пристосування.

Ствол і противідкатні пристрої

Ствол гармати нарізний, моноблочної технології виготовлення, має масу в 37 кг разом із дульним гальмом. Особливістю конструкції ствола є наявність конічної частини - на її початку діаметр ствола (по полям нарізів) дорівнює 28 мм, у кінці, біля дульного зрізу - 20 мм. Така конструкція ствола забезпечує значне збільшення тиску в каналі ствола при пострілі та відповідно досягнення високої початкової швидкості (1400 м/с), але вимагає застосування снарядів спеціальної конструкції зі зминаємими поясками. Ствол складається із труби, казенника та дульного гальма. Труба складається із задньої циліндричної і передній конічної частин. Усередині труби є канал, що складається із камори, з'єднувального конуса та нарізної частини. Камора слугує для розміщення гільзи патрона, її обсяг становить 0,171 дм3. За допомогою з'єднувального конуса камора сполучається із нарізною частиною конічного обрису. Довжина нарізної частини становить 1270 мм, у ній є 12 нарізів. Живучість нарізної частини ствола невелика та становить 500 пострілів[11][12][13][11].

Дулове гальмо однокамерне, нагвинчується на дульну частину труби та стопориться контргайкою. Функція дульного гальма полягає у поглинанні частини енергії відкату шляхом відводу частини порохових газів через бічні вікна спеціальної форми. Казенник слугує для розміщення затвора і зв'язку ствола з противідкатними пристроями. Труба ствола з'єднується з казенником замком сухарного типу, що дозволяє при необхідності здійснити швидку заміну труби ствола в польових умовах. Для фіксації труби в казеннику є спеціальна засувка[13].

Рушниця оснащується горизонтальним клиновим чвертьавтоматичним затвором (відкривається вручну, автоматично закривається при досиланні патрону). Затвор складається із замикаючого, взвідного, стріляючого, викидного механізмів, а також включає в себе запобіжник від затяжних пострілів і запобіжник спуску. Постріл проводиться за допомогою важеля спускового механізму[11][14].

Противідкатні пристрої змонтовані в люльці під стволом на солазках. При пострілі ствол відкочується разом із санчатами, нормальна довжина відкату становить 241 мм, гранична - 280 мм. Противідкатні пристрої представлені гідравлічним гальмом відкату та пружинним накатником. До задньої частини колиски кріпиться противага, призначена для врівноваження хитної частини рушниці. Конструктивно вона виконана у вигляді металевої деталі з рукоятками, тримаючись за які навідник наводить гармату на ціль. Хитна частина знаряддя включає у себе ствол із затвором, противідкатні пристрої і люльку з санчатами[15][11][12].

Артилерійська система комплектується прицільними пристосуваннями двох типів: відкритим прицілом із цілком і мушкою, постійним на всі дальності, й оптичним прицілом ZF 1×11 від протитанкової гармати Pak 35/36.

Лафет

Вид зверху на казенну частину гармати

Гармата має лафет із розсувними станинами, утворений верхнім і нижнім верстатами. На цапфах верхнього верстата розміщується хитна частина гармати, також до нього кріпляться щитове прикриття і заспокоювач. Усі разом ці конструктивні елементи складають обертову частину гармати, яка з'єднується із нижнім верстатом за допомогою кульового погона. Механізмів вертикального та горизонтального наведення артилерійська система не має, наведення здійснюється поворотами обертової і хитної частин гармати вручну[11].

Заспокоювач призначений для гасіння коливань ствола при стрільбі та наведенні, складається з литого корпусу з вентильними пристроями, двох кришок, штока з двома поршнями та головки штока з клямкою. Щитове прикриття, призначене для захисту розрахунку від куль, дрібних осколків і ударних хвиль від близьких розривів, утворюють два паралельно розташованих броньових листи товщиною 4 мм кожен із зазором у 35 мм між ними. Така конструкція, реалізована за принципом рознесеного бронювання, забезпечує кращу стійкість проти куль та дрібних осколків снарядів порівняно з одним броньовим листом тієї ж геометричної форми та маси. Крім основного щита, в районі казенника до люльки кріпиться невеликий додатковий щиток, також із двох паралельних броньових листів[11][16].

До нижнього станка, частиною якого є дві станини з сошниками, кріпиться підресоренний колісний хід. З'єднання колісного ходу з верстатом здійснено за допомогою штиря із стопором. Колеса ходу залізні дискові, з гумовими шинами, заповненими губчастим каучуком. Наявність підресорювання дозволяє буксувати знаряддя зі швидкістю до 40 км/год[11][12].

Особливістю знаряддя є можливість ведення вогню як з коліс, так і безпосередньо з нижнього станка. В останньому випадку колісний хід знімається (що займає 30-40 секунд), а розрахунок розташований у положенні лежачи. При необхідності гармата без жодного інструменту легко розбирається на 5 частин: щитове прикриття (20 кг), ствол з дульним гальмом (37 кг), люлька з противідкатними пристроями, казенником, затвором і противагою (45 кг), колісний хід з ресорою (62 кг), верхній і нижній верстати зі станинами (57 кг)[11].

Класифікація

У вермахті 2,8 cm s.Pz.B.41 офіційно класифікувалося як важка протитанкова рушниця. У той же час у офіційних виданнях, випущених Головним артилерійським управлінням ЧА[17][12][18], офіційних американських виданнях часів війни[19], а також у сучасних джерелах[2][5], у тому числі німецьких[20], воно класифікується як артилерійське знаряддя.

Система має наступні конструктивні ознаки артилерійського знаряддя:

  • досить великий калібр (28 мм);
  • використання боєприпасів, що класифікуються (у тому числі й у самому вермахті) як снаряди (а не кулі)[2][21];
  • наявність ведучих поясків (точніше, центруючих конусних виступів) на снаряді[22][18];
  • наявність лафета з розсувними станинами, колісним ходом, щитовим прикриттям;
  • наявність противідкатних пристроїв;
  • значна (для протитанкової рушниці) маса, що не дозволяє переносити систему без розбирання розрахунком;
  • розрахунок із 3-5 номерів (розрахунок протитанкової рушниці зазвичай складається з двох осіб);

З протитанковою рушницею систему ріднить тільки відсутність механізмів вертикального та горизонтального наведення, яка здійснювалась безпосередньо хитанням ствола і розворотом обертової частини гармати навідником. У той же час такого роду спосіб наведення характерний і для деяких артилерійських знарядь невеликого калібру, зокрема для гармат, що монтуються на тумбових установках[23]. Модифікація знаряддя, призначена для установки на бронетехніку, офіційно класифікувалася як танкова гармата - 2,8/2 cm KwK 42[2].

Модифікації

Гармата s.Pz.B.41 встановлювалася на бронетранспортери Sd.Kfz 250
Зовнішні зображення
s.Pz.B.41 IeFI 41 (варіант без щита)
  • 2,8 cm schwere Panzerbüchse 41 - вихідний варіант рушниці з підресореним колісним ходом, що призначався для моторизованих підрозділів. Характерною його особливістю була наявність лафета з віддільним колісним ходом, причому стрільба була можлива й при встановленому колісному ході, і без нього. У першому випадку маса системи становила близько 223 кг, у другому - близько 162 кг. Зі знятим колісним ходом був можливий круговий обстріл, кути вертикального наведення знаходилися у межах від -15° до +25°. Для переміщення механічною тягою рушниця зчеплювалася із так званим «піхотним візком» Infanteriekarre 8. Однак швидкість перевезення такої зчіпки була недостатньо високою через малий розмір коліс її складових, тому практикувалося навантаження системи цілком у «спеціальний причіп», що дозволяє буксирування з максимальною швидкістю, яку може розвивати тягач[3][1][2].
  • 2,8 cm schwere Panzerbüchse 41 mit leichter Feldlafette (скор. s.PzB.41 le.Fl.41, sPzB 41 leFl 41) - спеціальна модифікація для парашутних частин. Після виготовлення 90 одиниць у вихідному варіанті проведені випробування показали, що система не відповідає поставленим перед нею вимогам. З 91-го примірника її серійне виробництво продовжилося із установкою ствольної групи на абсолютно новий лафет. Від свого початкового різновиду ця модифікація відрізнялася зменшеною до 139 кг (за іншими даними - до 147 кг) масою за рахунок відмови від підресорювання, коліс, у ряді випадків - від щита, а також широкого використання у конструкції легких сплавів. Для переміщення гармати силами розрахунку передбачалися два знімних котки малого діаметра, без них маса системи зменшувалася до 118 кг, а її висота - із 720 мм до 500 мм. Лафет нової конструкції - триножного типу, що забезпечує кругове горизонтальне наведення і вертикальне наведення у межах від -15° до +25°. Для транспортування знаряддя використовувався «спеціальний причіп» Sonderanhänger 32/3 масою 85 кг і шириною колії 1050 мм, який вироблявся фірмою G. Lindner AG у Аммендорфі поблизу міста Галле (на даний час Аммендорф є міським районом Галле)[2][3].
  • Варіант гармати для установки на бронетранспортери Sd.Kfz.250/11 і бронеавтомобілі Sd.Kfz 221[10].
  • 2,8/2 cm Kampfwagenkanone 42 (скор. 2,8/2 cm KwK 42) - танковий варіант рушниці. Його характерною відмінністю був хромований зсередини ствол, що дозволило збільшити його живучість до 1000 пострілів. Була випущена установча серія із 24 гармат, інформація про їх використання відсутня[2].

Боєприпаси та балістика

Боєприпаси до 2,8 cm schwere Panzerbüchse 41: 1. Бронебійний підкаліберний снаряд 2. Осколковий снаряд

Постріли s.Pz.B.41 комплектуються у вигляді унітарного набою із гільзою 28×188 мм (із закраїною). Асортимент боєприпасів артилерійської системи представлений усього п'ятьма типами пострілів[3], з них усього два типи бойових - з бронебійним підкаліберним снарядом (маса пострілу 630 г) і з осколковим снарядом (маса пострілу 600 г). Довжина обох типів пострілів становить 221 мм. Гільза латунна суцільнотягнута, діаметр фланця 47,5 мм, маса гільзи 240 г. Займання заряду здійснюється за допомогою капсульної втулки C/13 nA або C/13 nA St. Метальний заряд складається із піроксилінового зернового пороху марки Nz.R.P. масою 140 г для пострілу з осколковим снарядом і 155 г - для пострілу з бронебійним снарядом. Постріли транспортувалися у металевих лотках по 12 штук у кожному. Маса лотка з пострілами - 11,5 кг[21][22][11][18].

Бронебійний підкаліберний снаряд 2,8 cm Pzgr.41 складається із сердечника, оболонки та балістичного наконечника. Довжина снаряда 64 мм, маса 124 г (за іншими даними - 131 г[20]). Сердечник виготовлений з твердого металокерамічного сплаву на основі карбіду вольфраму, містить близько 91% вольфраму. Маса сердечника 50 г, довжина 35 мм, діаметр 10 мм. Оболонка виготовляється із м'якої сталі та має два центруючих кільцевих конусних виступи, які при русі снаряду по конічному каналу обжимаються і врізаються у його нарізи, забезпечуючи обертальний рух снаряда в польоті. При русі по стволу виступи поступово мнуться, і діаметр снаряда зменшується. Завдяки такій конструкції снаряда, тиск у каналі ствола при пострілі досить значний і сягає 3800 кгс/см2. Балістичний наконечник із магнієвого сплаву укручується у оболонку після посадки сердечника. При ударі снаряда о броню балістичний наконечник і оболонка руйнуються, а сердечник пробиває її[11][2][21][22]. Для навчальних стрільб існував практичний постріл 2,8 cm Panzergranatpatrone 41 (Üb)[3].

Осколковий снаряд 2,8 cm SprGr.41 має сталевий корпус з двома центруючими кільцевими конусними виступами і фігурною каморою. Довжина снаряда 69 мм, маса 93 г (за іншими даними - 85 г[20]). Розривний заряд складається з двох шашок пресованого, флегматизованого ТЕНу загальною масою 5 г. Підривач 2 cm Kpf.Z.45 головний миттєвої дії не запобіжного типу, маса детонатора 9,5 г. Уражаюча дія осколкових снарядів дуже слабка, стрільба ними велася тільки в крайніх випадках для самооборони розрахунків[11][2][21][22].

Іншими двома типами боєприпасів до s.Pz.B.41 були навчально-тренувальні 2,8 cm Exerzierpatrone та холості 2,8 cm Platzpatrone[3].

Номенклатура боєприпасів[11]
Тип Індекс Маса снаряда, кг Маса ВР, м Початкова швидкість, м/с Дальність таблична максимальна, м
Бронебійні підкаліберні снаряди
Бронебійний снаряд підкаліберний 2,8 cm PzGr.41 0,124-0,131 - 1430 500
Осколкові снаряди
Осколкова граната з підривником 2 cm Kpf.Z.45 2,8 cm SprGr.41 0,085-0,093 5 1400 1000
Таблиця бронепробивності для 2,8 cm s.Pz.B.41
Підкаліберний бронебійний снаряд 2,8 cm PzGr.41
Дальність, м При куті зустрічі 90°, мм
100 94[3]
500 66[20]
Наведені дані відносяться до німецької методики розрахунку пробивної здатності для катаної гомогенної броні.
Таблиця бронепробивності для 2,8 cm s.Pz.B.41[24]
Підкаліберний бронебійний снаряд 2,8 cm PzGr.41
Дальність, м При куті зустрічі 60°, мм
100 52
300 46
500 40
Наведені дані відносяться до радянської методики розрахунку пробивної здатності (для снарядів військового часу це формула Жакоб де-Марра для цементованої броні з коефіцієнтом K = 2400). Слід пам'ятати, що показники бронепробивності можуть помітно відрізнятися при використанні різних партій снарядів і різної за технологією виготовлення броні.

Оцінка проекту

Німецькі гармати з конічним каналом ствола були шедевром конструкторської думки. Виробництво таких знарядь вимагало високої виробничої культури та найсучасніших технологій[2]. Дослідні роботи по знаряддям такого типу велися у ряді країн, але серійно гармати з конічним каналом ствола вироблялися лише у Німеччині, Франції (29/20-мм гармата Ларсена) і Великобританії (конічний адаптер Шаблон:Не перекладено 3 до 40-мм гармат QF 2 pounder). У СРСР гармату такого типу в 1940 році намагалося створити конструкторське бюро під керівництвом В. Г. Грабіна, але усі зусилля призвели лише до виготовлення одного дефектного досвідченого зразка; створити знаряддя з конічним каналом ствола радянським конструкторам вдалося лише після Великої Вітчизняної війни на базі німецьких трофейних зразків.[25]

Основними перевагами s.Pz.B.41 порівняно з традиційними протитанковими гарматами є:[2][1]

  • висока початкова швидкість (для початку 1940-х років початкова швидкість 1400 м/с перевищувала верхню межу артилерійських швидкостей) і, відповідно, високі для свого калібру значення бронепробивності;
  • невелика маса рушниці (особливо модифікації s.Pz.B.41 le.Fl.41), що дозволяло легко переміщати її силами розрахунку та використовувати в умовах важкопрохідної місцевості;
  • малі розміри (особливо зі знятим колісним ходом), значно підвищують виживаність гармати на полі бою і сильно полегшують її розміщення на бойовій позиції і маскування;
  • можливість розбирання на частини;
  • висока точність стрільби за рахунок великої початкової швидкості і хорошої настильності траєкторії.

Основні недоліки s.Pz.B.41:[2][1]

  • низька живучість ствола (близько 500 пострілів, на знаряддях перших серій усього 250 пострілів; для порівняння, живучість ствола 37-мм гармати Pak 35/36 становила близько 5000 пострілів[24]). У той же час відзначається, що в реальній бойовій обстановці ймовірність виживання гармати, що зробила 500 пострілів по танках з близької відстані, дуже невелика;
  • дуже слабка дія осколкового снаряда;
  • використання у бронебійних снарядах дефіцитного вольфраму;
  • низька технологічність виробництва ствола;
  • відносно невисока ефективна дальність стрільби (до 500 м);
  • недостатньо висока руйнівна дія легкого снаряда після пробиття броні;
  • наявність демаскуючого при стрільбі дульного гальма.

Балістичні можливості s.Pz.B.41 дозволяли їй протягом війни впевнено уражати легкі танки противника з дистанції 500 м і менше (за винятком верхнього лобового листа корпусу радянського легкого танка Т-70, встановленого зі значним кутом нахилу). Середні танки, такі як радянський Т-34 і американський «Шерман», впевнено уражалися у борт і башту, а англійський «Кромвель» (за винятком пізніх модифікацій з посиленим бронюванням) - і в лоб. На близьких дистанціях (100 м і менше) німецька рушниця могла пробивати броню і важких танків противника.

Характеристики бронювання танків СРСР, США і Великобританії періоду Другої світової війни[26]
Характеристика Т-26 Т-70 Т-34 КВ-1 ІС-2 М3 М4 Valentine V Matilda II Crusader III Cromwell IV
Країна СРСР СРСР СРСР СРСР СРСР США США Велика Британія Велика Британія Велика Британія Велика Британія
Тип легкий танк легкий танк середній танк важкий танк важкий танк легкий танк середній танк піхотний танк піхотний танк крейсерський танк крейсерський танк
Рік надходження у війська 1932 1942 1940 1940 1944 р. 1941 1942 1942 1940 1942 1943
Бронювання чола корпусу, мм[сн 1] 15 35 (72) 45 (90) 75 (87) 120 (139) 38 (40) 50 (89) 60 78 32 (37) 57 (62)
Бронювання борту корпусу, мм 15 15 45 (52) 75 90 (93) 25 38 50 70 (81) 27 32

Порівняння рушниці з аналогами утруднене, оскільки серійні протитанкові гармати з конічним каналом ствола за межами Німеччини були лише у Франції, де в 1940 році була випущена невелика (близько 50 шт.) партія 29/20-мм гармат Ларсена, що мали близьку s.Pz.B.41 початкову швидкість 1400 м/с, але значно більш легкі боєприпаси. Гармата Ларсена розміщувалася на лафеті французької 25-мм протитанкової гармати 25 AC 37, мала масу близько 300 кг.

Аналогічні s.Pz.B.41 функції легкої протитанкової системи виконували протитанкові гармати калібру 20-37 мм, універсальні (зенітно-протитанкові) автоматичні гармати калібру 20-25 мм, а також важкі протитанкові рушниці калібру 20 мм.

Характеристики легких протитанкових гармат і важких ПТР періоду Другої світової війни
Характеристика s.Pz.B.41 Pak 35/36[27] 29/20mm Larsen[4] 25 AC 37[4] M/40 Madsen[28] ЧК-М1[29] Тип 98[30][31] Solothurn S-18/1100[32]
Країна Третій Рейх Третій Рейх Франція Франція Данія СРСР Японія Швейцарія
Призначення та тип протитанкова гармата протитанкова гармата протитанкова гармата протитанкова гармата автоматична протитанкова гармата авіадесантна протитанкова гармата автоматична протитанкова/зенітна гармата протитанкова рушниця
Калібр, мм/довжина ствола, клб 28(20)/62(86) 37/45 29(20)/? 25/72 20/60 37/63 20/70 20/72
Маса в бойовому положенні, кг 229 480 ? 300 160 217 268 52
Маса бронебійного снаряда, г[сн 2] 125 685/355 90 320 158 758/610 162 143/100
Початкова швидкість бронебійного снаряда 1430 762/1030 1400 920 775 865/955 830 830/1050
Максимальний кут ГН[сн 3], град 70 60 ? 60 ? 45 360 360
  • 37-мм гармата Pak 35/36
    37-мм гармата Pak 35/36
  • 25-мм гармата AC 37
    25-мм гармата AC 37
  • 20-мм гармата Мадсена
    20-мм гармата Мадсена
  • 37-мм гармата ЧК-М1
    37-мм гармата ЧК-М1
  • 20-мм гармата «Тип 98»
    20-мм гармата «Тип 98»
  • 20-мм протитанкова рушниця S-18/1000
    20-мм протитанкова рушниця S-18/1000

Широко поширені в 1930-х роках протитанкові гармати калібру 37 мм, типовим представником яких є німецька Pak 35/36, при використанні підкаліберних снарядів мають близькі або навіть більш слабкі в порівнянні з s.Pz.B.41 показники бронепробивності. Так, відповідно до використовуваної у СРСР методики розрахунку бронепробиваності, Pak 35/36 при стрільбі підкаліберним снарядом PzGr.40 по бронєвій плиті, встановленій під кутом 60°, на дистанції 300 м пробивала 38 мм броні, а на дистанції 100 м - 62 мм; у аналогічних умовах s.Pz.B.41 пробивала броню товщиною 46 і 52 мм відповідно. При цьому Pak 35/36 приблизно в два рази важче звичайного варіанту s.Pz.B.41 і в 3,5 рази - авіадесантного, а також має значно більші габарити. Перевагою Pak 35/36 є краща заброньова дія бронебійних снарядів, наявність набагато більш ефективного осколкового снаряда та в 10 разів більша живучість ствола, що дозволяло використовувати гармату не тільки як протитанкову, але і як піхотну[24][33]. Із загальної маси 37-мм протитанкових гармат виділяється радянська 37-мм авіадесантна протитанкова гармата зразка 1944 року (ЧК-М1). Використовуючи оригінальну схему противідкатних пристроїв, радянським конструкторам вдалося створити дуже легке знаряддя (рівне по масі звичайному варіанту s.Pz.B.41), що має при цьому потужну для свого калібру балістику зенітної гармати зразка 1939 року (61-К). Крім кращої бронепробивності підкаліберним снарядом, радянська гармата вигідно відрізнялася від s.Pz.B.41 наявністю каліберного бронебійного снаряда та повноцінного осколкового снаряда. У той же час ЧК-М1 було прийнято на озброєння у 1944 році, коли виробництво s.Pz.B.41 вже було завершено[29].

Протитанкові гармати калібру 20-25 мм, порівняння s.Pz.B.41 із якими найбільш адекватне, отримали відносно невелике поширення. Знаходиться в цій групі французька 25-мм гармата Canon de 25 mm antichar Modèle 1937 Puteaux (AC 37), яка на 70 кг важче s.Pz.B.41 при більш слабкій бронепробиваності; осколкового снаряда французька гармата не мала[4]. Інше знаряддя цієї групи, прийнята на озброєння ряду країн 20-мм автоматична гармата Мадсена вигідно відрізнялася невеликою масою (160 кг), можливістю ведення автоматичного вогню (використовувалися 40- і 60-зарядні магазини) і наявністю осколкового снаряда. У той же час гармата Мадсена мала досить слабку балістику та відповідно бронепробиваність (близько 25 мм на 100 м), що дозволяло їй боротися тільки з легкими танками, бронеавтомобілями та бронетранспортерами[28].

У 1930-х роках широке розповсюдження отримали легкі автоматичні зенітні гармати калібру 20-25 мм. Хоч їхнім основним завданням була боротьба з авіацією противника, в арміях деяких країн (наприклад, в Японії і Італії) на дані знаряддя покладалися і протитанкові завдання, у зв'язку з чим такі гармати вважалися універсальними - протитанково-зенітними. Типовим представником таких гармат є японська 20-мм гармата «Тип 98». Порівняно з s.Pz.B.41 японська гармата є дещо більш важкою і має великі розміри, а також значно слабшу балістику та відповідно бронепробиваність. Перевагами японської гармати є можливість ведення автоматичного вогню і необмежений кут горизонтального наведення[34][30].

Важкі протитанкові рушниці калібру 20 мм отримали обмежене розповсюдження і представлені декількома моделями, розробленими в Швейцарії, Японії та Фінляндії. Їх типовим представником є рушниця S18-1100 швейцарської фірми «Solothurn» (м. Золотурн), розроблена під патрон 20×138 мм і прийнята на озброєння вермахту та італійської армії. Порівняно зі s.Pz.B.41 швейцарська рушниця мала відносно невелику масу та могла переноситись розрахунком з 2 осіб, а також мала можливість ведення автоматичного вогню. У той же час і ця модель, і інші протитанкові рушниці значно поступалися s.Pz.B.41 по балістичним характеристикам[32].

Екземпляри, що збереглися

s.Pz.B.41 можна побачити в канадському військовому музеї у Оттаві (варіант для моторизованих підрозділів на лафеті з розсувними станинами), а також у музеї військової техніки у французькому Сомюрі (модифікація для парашутних військ, знаряддя експонується встановленим на відокремлюваний колісний хід)[35].

У масовій культурі

Збірні пластикові моделі s.Pz.B.41 у масштабі 1:35 випускаються фірмою Bronco Models (у комплект поставки входять моделі полегшеного варіанту рушниці, віддільного колісного ходу та візка для транспортування гармати)[36] та фірмою Eduard (варіант гармати для моторизованих підрозділів із розсувними станинами)[37]. Також дана рушниця присутня у наборі танкових аксесуарів, що випускається фірмою Italeri, кит № 6424 - модифікація sPzB 41 leFL 41[джерело не вказане 4256 днів].

у комп'ютерних іграх

Примітки

Виноски

  1. ↑ Якщо броня розташована під нахилом, у дужках вказана ефективна товщина броні з урахуванням нахилу. Слід враховувати, що процес взаємодії снаряда з похилою бронею носить складний характер, що залежить від багатьох параметрів, таких як тип і якість виготовлення снаряда, його маса і швидкість при зіткненні, фізичні властивості та хімічний склад броні
  2. ↑ При наявності підкаліберного снаряда його характеристики зазначаються через дріб.
  3. ↑ Горизонтального наведення.

Джерела

  1. ↑ а б в г д е ж Кіхтенко А. В. Друга світова війна: великий калібр. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 20.03.2011.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Широкорад А. Б. Бог війни Третього рейху. — С. 28-30.
  3. ↑ а б в г д е ж и к Panzerbüchsen (нім.). Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 20.03.2011.
  4. ↑ а б в г David Lehmann. 1939-1940 French armament (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2011. Процитовано 20.03.2011.
  5. ↑ а б Коломієць М. В. Протитанкова артилерія вермахту. — С. 3-4.
  6. ↑ Коломієць М. В. Протитанкова артилерія вермахту. — С. 68.
  7. ↑ З більшою ймовірністю[джерело не вказане 4053 дні] не їх, а PzB 39, які задовольняють всім наступним критеріям, у тому числі випробування їх трофейних зразків у липні 41го [1] і яких за штатом знаходилося по 3 в кожній піхотній роті, а не всього 138 на весь фронт ведення бойових дій.
  8. ↑ Рокоссовський К. К. Солдатський борг / Предисл. докт. іст. наук А. Ст. Басова. — М. : Олма-прес, 2002. — С. 69-70. — ISBN 5-94850-001-2.
  9. ↑ В. Желтов и ост. "Танки ІС". // Танкомастер, 2004, спецвипуск - С. 76
  10. ↑ а б Чемберлен П., Дойл Х. Енциклопедія німецьких танків Другої світової війни: Повний ілюстрований довідник німецьких бойових танків, бронеавтомобілів, самохідок і напівгусеничних машин 1933-1945. — М. : АСТ, Астрель, 2002. — С. 166, 191. — ISBN 5-17-018980-Х.
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м н Широкорад А. Б. Бог війни Третього рейху. — С. 306-309.
  12. ↑ а б в г Озброєння німецької артилерії. — С. 47-49.
  13. ↑ а б 28/20-мм німецька протитанкова гармата зразка 1941. — С. 7-10.
  14. ↑ 28/20-мм німецька протитанкова гармата зразка 1941. — С. 11-14.
  15. ↑ 28/20-мм німецька протитанкова гармата зразка 1941. — С. 22-25.
  16. ↑ 28/20-мм німецька протитанкова гармата зразка 1941. — С. 35.
  17. ↑ 28-20 мм німецька протитанкова гармата зразка 1941.
  18. ↑ а б в Боєприпаси артилерії колишньої німецької армії. Довідник. — С. 233-234.
  19. ↑ «German Antitank Weapons» from Intelligence Bulletin, November 1944. Lonesentry.com (англ.). Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 19.03.2011.
  20. ↑ а б в г Alexander Lüdeke. Deutsche Artillerie-Geschütze 1933-1945. — Motorbuch Verlag, Stuttgart, 2010, S. 44. — ISBN 978-3-613-03150-0.
  21. ↑ а б в г Альбом конструкцій патронів стрілецької і великокаліберної автоматичної зброї (від 6,5 до 37 мм). — С. 88.
  22. ↑ а б в г Альбом конструкцій патронів стрілецької і великокаліберної автоматичної зброї (від 6,5 до 37 мм). — С. 74-75.
  23. ↑ Широкорад А. Б. Енциклопедія вітчизняної артилерії. — Мн. : Харвест, 2000. — С. 344-347. — ISBN 985-433-703-0.
  24. ↑ а б в Озброєння німецької артилерії. — С. 46.
  25. ↑ Шаблон:Книга:Бог війни Третього рейху
  26. ↑ {{cite web "|url = http://www.onwar.com/tanks/ | назва = танки Другої Світової Війни | publisher = Onwar.com | |він = 20.03.2011 | archiveurl = http://www.webcitation.org/612tO7XqS | archivedate = 2011-08-19 }}
  27. ↑ Широкорад А. Б. Бог війни Третього рейху. — С. 290-291.
  28. ↑ а б 20 mm - 37 mm Guns. Jaegerplatoon.net (англ.). Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 20.03.2011.
  29. ↑ а б Широкорад А. Б. Енциклопедія вітчизняної артилерії. — Мн. : Харвест, 2000. — С. 604-606. — ISBN 985-433-703-0.
  30. ↑ а б AA Weapons. Www3.plala.or.jp (англ.). Архів оригіналу за 27 січня 2011. Процитовано 20.03.2011. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  31. ↑ 20 mm Type 98 Anti Aircraft Gun. Ww2photo.mimerswell.com (англ.). Архів оригіналу за 27 січня 2011. Процитовано 20.03.2011.
  32. ↑ а б Протитанкова рушниця Solothurn S18-100 S18-1000 і S18-1100 (Швейцарія). World.guns.ua. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 20.03.2011.
  33. ↑ Головне артилерійське управління Червоної Армії. Короткі таблиці стрільби 37-мм німецької протитанкової гармати 3,7 cm Pak. — М. : Воениздат НКО, 1942. — С. 8-9.
  34. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Яп не вказано текст
  35. ↑ Фотографія s.Pz.B.41 з експозиції музею у Самюре. Germansoldiers.com. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 21.03.2011.
  36. ↑ German 2.8 cm s.Pz.B.41 Anti-Tank Gun set. Bronco-model.com. Процитовано 21.03.2011.
  37. ↑ Модель s.Pz.B.41 фірми Eduard. Архів оригіналу за 19 серпня 2011. Процитовано 21.03.2011.
  38. ↑ Ларичкин А. Мистецтво війни: Африка 1943 // PC ігри. — 2009. — № 3. — С. 79.

Література

  • Alexander Lüdeke. Deutsche Artillerie-Geschütze 1933-1945. — Stuttgart : Motorbuch Verlag, 2010. — ISBN 978-3-613-03150-0.
  • Головне артилерійське управління Червоної Армії. 28/20-мм німецька протитанкова гармата зразка 1941. — М. : Воениздат НКО, 1944.
  • Артилерійський комітет Головного артилерійського управління Червоної Армії. Озброєння німецької артилерії. — М. : Державне видавництво оборонної промисловості, 1943. — 175 с.
  • Головне артилерійське управління збройних сил СРСР. Боєприпаси артилерії колишньої німецької армії. Довідник. — М. : Військове видавництво Міністерства збройних сил СРСР, 1946. — 560 с.
  • Широкорад А. Б. Бог війни Третього рейху. — М. : АСТ, 2003. — 576 с. — ISBN 5-17-015302-3.
  • Коломієць М. Ст. Протитанкова артилерія вермахту. — М. : Стратегія КМ. — (Фронтова ілюстрація, № 1, 2006) — ISBN 5-901266-01-3.
  • Меньщиков Н. Р. Альбом конструкцій патронів стрілецької і великокаліберної автоматичної зброї (від 6,5 до 37 мм). — М. : Артилерійська Академія ім. Дзержинського, 1946.
  • Іванов А. Артилерія Німеччини у Другій світовій війні. — СПб. : Нева, 2003. — 64 с. — ISBN 5-7654-2634-4.

Посилання

28-мм важка протитанкова рушниця sPzB 41
у сестринських Вікіпроєктах
CMNS: Файли у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=28-мм_важка_протитанкова_рушниця_sPzB_41&oldid=15239844