ІС-2

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Lesany military muzeum 4101.JPG

ІС-2
Загальні дані
класифікація важкий танк прориву
компонувальна схема класична
Виробництво та застосування
країна-виробник СРСР СРСР
розробник Н. Ф. Шашмурін, Н. В. Цейц
роки виробництва 19431945
кількість виробів, од. 3475
роки експлуатації 19441995
основні країни-оператори СРСР/РФ
Основні параметри
бойова маса, т 46 т
екіпаж, осіб 4
довжина, мм 6770 мм
ширина, мм 3070 мм
висота, мм 2630 мм
кліренс, мм 420 мм
Броня
тип броні катана високої твердості, лита середньої твердості
  лоб корпусу (верх), мм/град. 120/60°
  лоб корпусу (низ), мм/град. 100/-30°
  борт корпусу (верх), мм/град. 90/15°
  борт корпусу (низ), мм/град. 90/0°
  корма корпусу (верх), мм/град. 60/49°
  корма корпусу (низ), мм/град. 60/-41°
  дах корпусу, мм/град. 30
  днище, мм/град. 20
  лоб башти, мм/град. 100
  маска гармати, мм/град. 100
  борт башти, мм/град. 90/20°
  корма башти, мм/град. 90/30°
  дах башти, мм/град. 30
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 122-мм Д-25Т нарізна
довжина ствола, кал. 48
кути ВН, ° −3°…+20°
кути ГН ° 360°
боєкомплект гармати 28
приціли ТШ-17
кулемети 3 × 7,62-мм ДТ, 1 × 12,7-мм ДШК
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна V-подібний 4-тактний 12-циліндровий дизель В-2ИС
потужність двигуна, к.с. (кВт) 520 к.с.
швидкість по шосе, км/год. 37 км/год
швидкість по перетятій місцевості, км/год. 10/15 км/год
запас ходу по шосе, км 240 км
запас ходу по перетятій місцевості, км 160 км
питома потужність, к.с./т 11,3
питомий тиск на ґрунт, кг/см2 0,8 гк/см²
подоланний підйом, ° 36°
подоланна стінка, м 1
подоланний рів, м 2,5
подоланний брід, м 1,3

ІС-2 (рос. Иосиф Сталин) — радянський важкий танк періоду радянсько-німецької війни. ІС — офіційна назва серійних радянських важких танків випуску 19431953 років. Індекс 2 означає другу серійну модель танка цього сімейства. У роки радянсько-німецької війни разом з позначенням ІС-2 на рівних використовувалась назва ІС-122, в цьому випадку індекс 122 означає калібр основного озброєння машини. ІС-2 був найпотужнішим і найбільш важкоброньованим з радянських серійних танків періоду війни, і одним з найсильніших танків на той час у світі. Танки цього типу відіграли значну роль в боях 19441945 років, особливо відзначившись при штурмі міст. Після завершення війни ІС-2 були модернізовані і перебували на озброєнні Радянської та Російської армій до 1995 року. Також танки ІС-2 поставлялися в деякі країни і брали участь в кількох післявоєнних збройних конфліктах.

Проекції танка

Перший варіант важкого танка ІС-2 з 85-мм гарматою Д-5Т (об'єкт 237) був розроблений влітку 1943 року на Челябіньському Кіровському заводі під керівництвом провідного конструктора Н. Ф. Шашмуріна. 7 серпня постановою ДКО танк прийняли на озброєння. Серійне виробництво ІС-1 (або ІС-85) почалося наприкінці жовтня.

Схема бронювання ІС-2

При масі в 44 т, що відносно трохи більше ніж маса танка КВ-1с (42,5 т), нова бойова машина мала товстішу броню. Вежа, лобова деталь і підбаштова частина корпуса відливались. Установка малогабаритних планетарних механізмів повороту (ПМП) конструкції А. І. Благонравова дозволила зменшити ширину корпуса ІС-1 на 18 см у порівнянні з КВ-1с.

Майже одночасно з ІС-1 почалося виробництво могутнішої збройної моделі — ІС-2 (об'єкт 240). Щойно створена 122-мм танкова гармата Д-25Т (яка спочатку мала поршневий затвор) з початковою швидкістю снаряда 781 м/с могла вражати всі основні типи німецьких танків на всіх дистанціях бою. У дослідному порядку на танку ІС установлювалися 85-мм гармата великої потужності з початковою швидкістю снаряда 1050 м/с і 100-мм гармата З-34.

На початку 1944-го року виробництво танка ІС-1 припинили (випущено 107 машин). Із цього моменту у виробництві був тільки ІС-2. Незабаром на ньому змінили прицільні пристосування (зокрема вилучили перископічний приціл ПТК-5) і розширили броньову маску гармати. Із середини 1944-го ІС-2 почали випускати з похилою лобовою частиною корпуса без оглядового люка механіка-водія (так званої «пробки»), але із щілиною, закритою склоблоком. Крім того, був доданий великокаліберний зенітний кулемет ДШК, який, втім, установлювався не на всіх танках. У такому вигляді ІС-2 взяв участь у завершальних боях другої світової війни. Після випуску 3483 танків у середині 1945-го року виробництво його припинили.

Танки ІС-2 надходили на озброєння окремих важких танкових полків, яким уже при формуванні присвоювалося найменування «гвардійський». На початку 1945-го року було сформовано кілька окремих гвардійських важких танкових бригад, що включали по три важкі танкові полки кожна.

Історія створення[ред. | ред. код]

Важкий танк ІС-2 походить від танків КВ-1 (досить добре відомого) і КВ-13, про який досі можна було дізнатися лише з кількох, часом суперечливих, видань, присвячених історії СКБ-2 Кіровського заводу.[1]. КВ-13 (об'єкт 233) став першою великою самостійною роботою Дослідного танкового заводу, створеного в березні 1942-го року в Челябінську на базі СКБ-2. Провідним конструктором проекту призначили Н. В. Цейца, щойно звільненого з ув'язнення. В конструкторську групу входили також К. І. Кузьмін (корпус), Н. М. Сінєв (вежа), С. В. Міцкевич (ходова частина) і Г. Н. Москвін (загальна компоновка). КВ-13 створювався в межах ідеї універсального танка, що за масою відповідав середньому, а за захистом — важкому. Особливістю проекту було значне використання броньового лиття. Відливались не тільки вежа, а й основні елементи корпусу — носова частина, підбаштова коробка, блок корми корпусу. Це дозволило зменшити внутрішні невикористовувані обсяги, диференціювати бронезахист і в підсумку зменшити кількість бронелистів. Остання обставина була вельми важливою, особливо після розпорядження ДКО від 23 лютого 1942-го року, яким наказувалося всіляко економити броньовий прокат.

Гільзи й снаряди танкової гармати Д-25Т. Зліва направо: гільза бронебійного пострілу, гільза осколково-фугасного пострілу, осколково-фугасна гарматна граната ОФ-471, гостроголовий бронебійно-трасувальний снаряд БР-471, тупоголовий бронебійний снаряд з балістичним наконечником БР-471Б. Всі снаряди показані з двох боків.

Спроектували і виготовили перший зразок машини в надзвичайно стислі терміни, і в травні 1942-го року він надійшов на заводські випробування. Маса танка становила 31,7 т. Озброєння — 76-мм гармата ЗІС-5 і спарений кулемет ДТ. Товщина лобової броні корпусу досягала 120, а вежі — 85 мм. Двигун В-2К максимальною потужністю 600 к.с. дозволяв розвивати швидкість до 55 км/год. Елементи ходової частини, включно з гусеницями, взяли у Т-34, а опорні котки запозичили від КВ. В КВ-13 встановлювався підковоподібний вдосконалений радіатор подібний до встановленого раніше на легкому танку Т-50 (варіант Кіровського заводу), що дало можливість щільніше скомпонувати моторне відділення та значно підвищити коефіцієнт використання повітря, що нагнітається вентилятором. Дев'ятишвидкісна коробка передач оригінальної конструкції з потрійним демультиплікатором встановлювалася співвісно з планетарними бортовими редукторами.

Бронепробійність 122-мм снарядів*
Дальність, м 500 1000 2000
БР-471 150/122 138/113 118/96
БР-471Б 157/128 147/120 129/105
*В чисельнику вказана товщина броні, яка пробивається, при куті зустрічі 90 градусів, в знаменнику — при куті зустрічі 60 градусів.

Випробування першого зразка КВ-13 виявили недоліки — труднощі забезпечення розгінних характеристик коробки передач, руйнування опорних котків і траків ходової частини, спадання гусениць на поворотах тощо. У розпал випробувань в липні 1942-го року раптово помер Н. В. Цейц, і провідним конструктором призначили Н. Ф. Шашмуріна. За його ініціативою на КВ-13 встановили коробку передач, розроблену Ф. А. Маришкіним для KB-1с, і вузли ходової частини від цього танка. Однак і в такому вигляді танк випробувань не витримав, після чого інтерес замовника до нього значно зменшився. Попри це, на Дослідному танковому заводі з грудня 1942-го року почалася досить повільна збірка двох нових варіантів танка КВ-13.

Від першого зразка для цих машин запозичили корпус, торсійну підвіску і п'ятикоткову ходову частину. Вежі й багато інших агрегатів спроектували заново. Особливістю трансмісії стали двоступеневі планетарні механізми повороту, розроблені А. І. Благонравовим. Вдосконалили систему охолодження, в плазуновому рушії використовувалися тільки агрегати танка KB-1с, при цьому плазуновий ланцюг полегшили застосувавши непарні безгребневі траки.

Найбезпосередніший вплив на темпи виготовлення цих машин зробила поява восени-взимку 1942-1943-го років на радянсько-німецькому фронті нових німецьких важких танків «Тигр». Постановою ДКО № 2943сс від 24 лютого 1943 Челябінському Кіровському заводу і заводу № 100 НКТП (так до того часу став називатись Дослідний танковий завод) пропонувалося виготовити і пред'явити на держвипробування два дослідні зразки танків «Йосип Сталін» — ІС. Як базу для них взяли останні варіанти КВ-13. При цьому перший, озброєний 76-мм гарматою ЗІС-5, отримав позначення ІС-1 зі збереженням заводського індексу «об'єкт 233», а другий, зі 122-мм танкової гаубицею У-11 в башті, запозиченої у досвідченого важкого танка КВ-9, — ІС-2 (об'єкт 234).

Таблиця бронебійності для Д-25Т[2]
Тупоголовий каліберний бронебійний снаряд БР-471Б
Дальність, м При куті зустрічі 60°, мм При куті зустрічі 90°, мм
500 125 155
1000 120 145
1500 110 135
2000 100 125
3000 85 105
Гостроголовий каліберний бронебійний снаряд БР-471
Дальність, м При куті зустрічі 60°, мм При куті зустрічі 90°, мм
500 120 150
1000 105 130
1500 95 115
2000 80 100
3000 65 75
Наведені дані відносяться до радянської методики розрахунку пробивної здатності. Слід пам'ятати, що показники бронепробивності можуть помітно відрізнятися при використанні різних партій снарядів і різної за технологією виготовлення броні, а також різних методик розрахунку.

Випробування обох машин відбулися з 22 березня по 19 квітня 1943-го року і пройшли загалом вдало. Комісія визнала, що внаслідок щільнішого компонування, ніж у КВ-1с, танки ІС мають при меншій масі сильніше бронювання та вищу швидкість руху при рівноцінному з ним озброєнні у ІС-1 і потужнішому у ІС-2. Однак відзначалися і значні дефекти, головним чином в моторно-трансмісійній установці і ходовій частині. На м'якому ґрунті танки відчували великий опір руху внаслідок прогину ланок гусениці в міжкотковий простір, який був більшим, ніж у КВ-1с. Комісія рекомендувала на наступних зразках ІС збільшити кількість опорних котків.

Паралельно з випробуваннями на ЧКЗ, на заводі № 100 та основних підприємствах-суміжниках — УЗТМ і заводі № 200 — повним ходом розгорнулася підготовка до серійного виробництва нових бойових машин. Але подальші події змусили внести в неї дуже серйозні корективи. На початку квітня отримано вірогідні дані про броньовий захист «Тигра», 15 квітня вийшла постанова ДКО № 3187сс, яка зобов'язувала Наркомат озброєння створити потужні танкові гармати, здатні боротися з новою технікою ворога.

В кінці квітня на НІІБТ Полігоні в підмосковній Кубинці розстріляли з різних артсистем єдиний трофейний «Тигр». З'ясувалося, що найефективніший засіб боротьби з ним — 85-мм зенітна гармата 52-К зразка 1939 року, яка з дистанції до 1000 м пробивала його 100-мм броню. Постанова ДКО № 3289сс від 5 травня 1943-го року «Про посилення артилерійського озброєння танків і самохідних установок» орієнтувало конструкторські бюро на балістику цієї гармати. Відповідно до цієї постанови Центральному артилерійському конструкторському бюро — ЦАКБ (начальник — В. Г. Грабін) і КБ заводу № 9 (головний конструктор Ф. Ф. Петров) пропонувалося розробити і встановити на двох танках КВ-1с і двох дослідних танках ІС 85-мм гармати з балістикою зенітної гармати 52-К.

У першій половині червня чотири гармати — дві С-31 ЦАКБ і дві Д-5Т заводу № 9 — були готові. С-31 розробили накладенням 85-мм ствола на люльку 76-мм серійної танкової гармати ЗІС-5, що могло істотно полегшити її виробництво. Д-5Т була варіантом гармати Д-5С, розробленої для самохідно-артилерійської установки СУ-85, і відрізнялася малою масою і невеликою відстанню відкочування.

Під час ескізних напрацювань компонування танка ІС з 85-мм гарматою з'ясувалося, що при внутрішньому діаметрі баштового погона 1535 мм встановити таку гармату без різкого погіршення умов роботи екіпажу неможливо. Тому погон вирішили розширити до 1800 мм, збільшивши обсяг бойового відділення і, відповідно, довжину танка на 420 мм. Оскільки довжина корпусу між другим і третім опорними котками істотно зросла, в ходову частину танка довелося додати шостий опорний коток (на кожен борт). Під збільшений діаметр погона на заводі № 200 відлили нову башту. Всі ці зміни збільшили масу танка до 44 т, знизили питому потужність і погіршили динамічні характеристики. Танк з 85-мм гарматою одержав позначення об'єкт 237. Два дослідних ІСи, № 1 — з гарматою С-31 і № 2 — з Д-5Т, були готові на початку липня 1943-го року.

Одночасно з роботою над об'єктом 237 на ЧКЗ виготовили і два ескізних проекти установки 85-мм гармати на танк KB-1с. Перший варіант — об'єкт 238 — був серійним КВ-1с з гарматою С-31 в штатній башті, другий — об'єкт 239 — отримав башту від об'єкта 237 з гарматою Д-5Т.

У липні 1943-го року проходили порівняльні випробування всіх чотирьох танків. На підставі отриманих результатів перевагу віддали гарматі Д-5Т та об'єктам 237 і 239, які відтоді почали називатися ІС-85 і КВ-85 відповідно. Через невелике бойове відділення та неможливість нормальної роботи в ньому екіпажу об'єкт 238 забракували.

31 липня в Кубинку на НІІБТ Полігон для проходження держвипробувань прибули танки КВ-85 і ІС-85. Техніку супроводжували 28 фахівців на чолі з головним інженером заводу № 100 Н. М. Сінєвим. Випробування почалися 2 серпня і здійснювалися комісією під головуванням начальника Технічного управління ГБТУ Червоної Армії генерал-майора С. А. Афоніна. Артилерійські випробування відбувались на Гороховецькому артилерійському полігоні. За їхніми результатами комісія рекомендувала обидва зразки прийняти на озброєння. Потім танки розмістили на станції Черкізово в цехах евакуйованого заводу № 37. 8 серпня колона дослідних бойових машин пройшла вулицями Москви в Кремль, де їх оглянули Сталін, Молотов, Ворошилов, Берія, Федоренко, Малишев та інші. Перед показом з машин прибрали всіх членів екіпажу (за винятком механіків-водіїв), замінивши їх співробітниками НКВС.

4 вересня 1943-го року постановою ДКО № 4043сс важкий танк ІС-85 прийняли на озброєння Червоної Армії. Цією ж постановою Дослідний завод № 100 зобов'язували спроектувати, виготовити і випробувати спільно з Техуправлінням ГБТУ до 15 жовтня 1943 року танк ІС, озброєний гарматою калібру 122 мм, а до 1 листопада — на його базі артсамохід ІС-152.

Всупереч широко поширеній в літературі версії танк ІС-2 зі 122-мм гарматою і артсамохід ІСУ-152 впродовж вищезгаданого показу Сталіну не демонструвались. Можливо автори сприймали за ІС-2 ІС № 2 (тобто озброєний гарматою Д-5Т) і САУ СУ-152 (КВ-14), але з удосконаленою системою вентиляції бойового відділення.

Держкомісія розробила пропозиції щодо вдосконалення конструкції танка ІС, частина з яких — під явним впливом зарубіжного досвіду. До останніх належать пропозиції спроектувати і випробувати гідравлічний механізм повороту башти і турельної зенітно-кулеметної установки на люку командирської башточки, розробити установку в башті казнозарядного 50 мм міномета для самозахисту і запуску сигнальних ракет. Пропонувалося також спроектувати люльку, придатну для установки 85-, 100-, 122- і 152-мм гармат.

Першим ідею озброїти ІС гарматою більшого калібру, ніж 85 мм, висловив директор і головний конструктор заводу № 100 Котін. На початку серпня 1943-го року, вивчаючи підсумки Курської битви, він звернув увагу на те, що з усіх артсистем найкраще боролася з «тиграми» 122-мм корпусна гармата зразка 1931/37 років (А-19). До такого ж висновку дійшли і конструктори заводу № 9, де розроблявся і виготовлявся дослідний зразок важкої протитанкової гармати Д-2 накладенням ствола з балістикою гармати А-19 на лафет 122-мм дивізійної гаубиці М-30. Використовувати цю потужну гармату передбачалося найперше для боротьби з важкими танками противника. Оскільки ствол такої гармати був вмонтований в люльку і лафет М-30 і гармата Д-2 успішно пройшла випробування, реальною стала ідея установки ствола А-19 у важкий танк із застосуванням круглої люльки, противідкатних пристроїв і підйомного механізму від дослідної танкової 122-мм гаубиці У-11, як це було зроблено при створенні 85-мм гармат Д-5Т і Д-5С. Однак це було можливо тільки за умови введення в конструкцію гармати дульного гальма.

Перший зразок гармати «А-19 танкова» виготовили 12 листопада — в люльку Д-5Т встановили ствол гармати Д-2, знятий з лафета М-30, з додатковим обточуванням його напрямної частини до діаметра люльки; з гармати Д-2 запозичили і Т-подібне дульне гальмо.

Державні випробування танка ІС-122 (об'єкт 240) пройшли дуже швидко і загалом успішно. Після чого його перекинули на один з підмосковних полігонів, на якому в присутності Ворошилова зі 122-мм гармати з дистанції 1500 м вистрілено в порожній вже розстріляний трофейний німецький танк «Пантера». Снаряд, пробивши бортову броню повернутої направо вежі, вдарив у протилежний лист, відірвавши його по зварному шву і відкинув на кілька метрів. Під час випробування у гармати А-19 розірвало Т-подібне дулове гальмо, при цьому Ворошилов ледь не загинув. Після цього дулове гальмо замінили на інше — двокамерне, німецького типу.

Перші серійні танки ІС-85 були виготовлені в жовтні 1943-го року, а ІС-122 — у грудні. Паралельно зі складанням ІСів у цехах ЧКЗ до кінця року тривав випуск танків КВ-85. У січні 1944-го року з цехів ЧКЗ вийшли останні 40 ІС-85, після чого завод почав випускати все більші обсяги ІС-122, оснащених новим 122-мм гарматою Д-25Т з клиновим напівавтоматичним затвором, завдяки чому вдалося трохи підвищити скорострільність (з 1-1,5 до 1,5-2 постр/хв). З березня 1944-го року дулове гальмо німецького типу замінили ефективнішим — конструкції ЦАКБ. Водночас танки ІС-85 перейменували в ІС-1, а ІС-122 — в ІС-2.

Військових не влаштовували низька скорострільність і малий боєкомплект нового важкого танка — 28 пострілів роздільного заряджання. Для порівняння: боєкомплект ІС-1 складався з 59 пострілів, а КВ-1с — зі 114. Крім того, вже після перших зіткнень ІС-2 з важкими танками противника з'ясувалося, що штатний 122-мм гостроголовий бронебійний снаряд БР-471 здатний пробити лобову броню «Пантери» лише з дистанції 600—700 м. Слабша лобова броня «Тигра» вражалася з відстані 1200 м, але потрапити з такої дистанції в німецький танк могли тільки добре підготовлені досвідчені навідники. При обстрілі німецьких танків потужними осколково-фугасними гранатами ОФ-471 у ІС-2 розтріскувались зварні шви і навіть відривався лобовий лист по зварному шву. Перші результати їхнього бойового використання підтвердилися стрільбовими випробуваннями танку на полігоні в Кубинці у січні 1944-го року і змусили конструкторів шукати нові рішення.

27 грудня 1943 вийшла постанова ДКО № 4851 про озброєння танка ІС гарматами великої потужності, і з лютого 1944 року почалося проектування трьох машин — ІС-3, ІВ-4 й ІС-5 (не плутати з однойменними повоєнними танками).

У лютому 1944 року ЦНДІ-48 отримав завдання виконати науково-дослідницьку роботу за темою «Дослідження бронестійкості корпусу важкого танка ІС». Виконана робота показала, що при поточні формі лобової частини корпуса її не пробиватимуть німецькі 75- і 88-мм снаряди лише при застосуванні броні товщиною не менше 145—150 мм (тобто на 20—30 мм більше штатної). За рекомендацією ЦНДІ-48 змінені режими гартування, а також конструкція лобової частини корпусу.

Новий корпус з так званим «спрямленим» носом зберіг колишню товщину броні. З лобового листа вилучили люк-пробку механіка-водія, яка істотно знижувала його міцність. Сам лист розташували під кутом 60° до вертикалі, що забезпечило при курсових кутах обстрілу ± 30° непробиття його з 88-мм німецької танкової гармати KwK 36 навіть при стрільбі впритул. Вразливим місцем залишався нижній лобовий лист, що мав кут нахилу 30° до вертикалі. Для надання йому більшого кута нахилу необхідно було істотно змінити конструкцію відділення управління. Однак, враховуючи, що ймовірність потрапляння в нижній лобовий лист менша, ніж в інші частини корпусу, його вирішили не чіпати. Для посилення бронезахисту нижнього лобового листа з 15 липня 1944-го року на ньому між буксирними гаками почали розміщувати укладку запасних траків. «Уралмашзавод» перейшов на випуск бронекорпусів зі «спрямленим» зварним носом в травні 1944-го року, а завод № 200 почав випускати такі ж корпуси, але з відлитим носом з червня 1944-го року. Певний час танки зі старими і новими корпусами випускалися паралельно, до повного витрачення запасу. Значно посилити бронезахист башти не вдалося, оскільки це вимагало би істотної зміни конструкції, тому від цього довелося відмовитись.

Водночас у процесі виробництва вигляд башти істотно змінився. Башти танків першої серії випуску 1943-го року мали вузьку амбразуру. Після встановлення гармати Д-25Т, попри те, що її люлька була такою ж, як у Д-5Т, користуватися телескопічним прицілом стало дуже незручно. З травня 1944-го року почався випуск башт з розширеною амбразурою, що дозволило змістити приціл вліво. Було також збільшено бронезахист маск-установки і товщину нижньої частини бортів. Командирську башточку змістили вліво на 63 мм, перископічний приціл ПТ4-17 вилучили, а на його місце встановили прилад спостереження MK-IV. На командирській башточці з'явилася зенітна установка великокаліберного кулемета ДШК (конструктор — П. П. Ісаков). До кінця війни башта ІСа істотно не змінювалась.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Як пам'ятник танк встановлений у містах Нікополі Дніпропетровської області Корсуні-Шевченківському Черкаської області.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://armor.kiev.ua/Tanks/WWII/IS2/is2_1.php за даними сайту
  2. Широкорад А. Б. Энциклопедия отечественной артиллерии. — Мн. : Харвест, 2000. — 1156 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Тяжелый танк ИС-2 М. Барятинский (Бронеколлекция. — 1998. — № 3) (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]