Стадниченко Володимир Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Якович Стадниченко
Стадниченко Володимир Якович.jpg
Народився 20 червня 1936(1936-06-20) (84 роки)
Кременчук, УРСР
Громадянство УРСР
Україна Україна
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Знання мов українська
Посада Народний депутат УРСР 11-го скликання
Народний депутат України I скликання
Нагороди Орден Дружби народів
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1982
Звання
Заслужений журналіст України

Володи́мир Я́кович Стадниче́нко (нар. 20 червня 1936, місто Кременчук, тепер Полтавська область) — публіцист, кандидат історичних наук (1982), заслужений журналіст України (1996), громадський діяч. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1982)[1]. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Народний депутат України 1-го скликання. Член Ревізійної комісії КПУ в 1981—1990 роках. Член ЦК КПУ в 1990—1991 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 20 червня 1936 року в місті Кременчуці в родині військовослужбовця.

У 1954—1958 роках — студент факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

У 1959—1963 роках — кореспондент газети «Радянська освіта».

Член КПРС з 1963 року.

У 1963—1983 роках — літературний працівник, відповідальний секретар, заступник редактора, редактор «Робітничої газети».

13 вересня 1983 — 5 серпня 1988 року — голова Державного комітету Української РСР по кінематографії.

У 1988—1993 роках — редактор газети «Радянська Україна» (з 1991 — «Демократична Україна»).

У січні 1993 — січні 1995 року — 1-й заступник голови Державного комітету України з охорони державних таємниць у пресі та інших засобах масової інформації.

У січні 1995 — лютому 1997 року — заступник міністра у справах преси та інформації України.

У вересні 1996 — вересні 1999 року — заступник голови — науковий секретар Комітету Державних премій України імені Тараса Шевченка. З вересня 1999 року — заступник голови Комітету Державних премій України імені Тараса Шевченка.

Потім — на пенсії в місті Києві.

Доробок[ред. | ред. код]

Автор книг:

  • «Тайвань: крок у XXI вік. Журналістські записи на рисовому папері» (1998) — відзначена Міжнародною журналістською премією 1999 року
  • «Чиста земля. Правдиві і щирі свідчення, вільні журналістські нотатки шукача істини в глибинах часу, в просторах світу» (2000)
  • «Іду за Сковородою. Сповідь у любові до Вчителя» (2002)
  • «Лоно Дунаю. Природа мовчить дедалі голосніше» (2006)
  • «Сафарі: сон наяву. Стооке полювання на кенійську «велику п'ятірку»: лева, леопарда, носорога, буйвола і слона» (2007)
  • «Зелений дзвін» (2008)
  • «Садівник щастя» (2012) — відзначена Премією імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності 2012 року.

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]