Чернов Мстислав Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мстислав Андрійович Чернов
Mstyslav Chernov par Claude Truong-Ngoc septembre 2022.jpg
Чернов Мстислав Андрійович (2022)
Народився 1985[1][2]
Харків[1]
Громадянство Україна
Місце проживання Німеччина
Діяльність фотограф, військовий кореспондент, журналіст, фотокореспондент, репортер
Галузь photographic documentationd[3], журналістика[3] і спецслужба[d][3]
Alma mater Харківський національний університет радіоелектроніки
Знання мов українська[3]
Заклад Ассошіейтед прес
Посада
Ассошіейтед Прес
Нагороди
IMDb ID 13512939
Сайт www.mstyslav.com

Чернов Мстислав Андрійович (нар. 1985(1985), Харків) — український відеограф, фотограф, фотожурналіст, режисер, військовий кореспондент та письменник. Висвітлював Революції гідності, Війну на сході України, наслідки збиття Boeing 777 Malaysia Airlines, Сирійську громадянську війну, битву при Мосулі в Іраку, Російське вторгнення в Україну 2022 року, включаючи Блокаду Маріуполя (за цю роботу отримав нагороди Пуліцерівську премію за служіння суспільству, Deutsche Welle Freedom of Speech Award, Премію імені Георгія Ґонґадзе, Knight International Journalism Awards, премію Overseas Press Club of America, Biagio Agnes Award, Bayeux Calvados-Normandy Award, Elijah Parish Lovejoy Award, Free Media Awards, CJFE International Press Freedom Award, Royal Television Society Television Journalism Awards[4], за підсумками 2022 року увійшов у рейтинги «Люди НВ 2022 у рік війни»[5] і «14 пісень, фото та арт-об'єктів, що стали символами українського спротиву» від Forbes Україна[6], а відеоматеріали з Маріуполя стали основою фільму «20 днів у Маріуполі», котрий ввійшов в конкурсну програму фестивалю «Санденс» у 2023 році й отримав Приз глядацьких симпатій[7]). Журналіст Ассошіейтед Прес та президент Української асоціації професійних фотографів. Матеріали Чернова були опубліковані та випущені в ефірі багатьох ЗМІ по всьому світу, включаючи CNN, BBC, New York Times, Washington Post та інших. Переможець конкурсів. власник премії Лівінгстона[en], премії Рорі Пека[en], премії Королівського телевізійного товариства[en], премії DW «За свободу слова»[8], премію «За свободу преси» (Press Freedom Prize) міжнародної некомерційної організації «Репортери без кордонів»[9]. Чернов дістав кілька поранень під час роботи в зонах конфліктів. Член «Українського ПЕН»[10].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Художня та документальна фотографія: 2005—2013 роки[ред. | ред. код]

Чернов розпочав свою кар'єру фотографа у 2005 році, працюючи в місцевому харківському інформаційному агентстві MediaPort.[11][12] У 2008 році він отримав 1 премію на місцевій фотовиставці «Харків. Місто очима городян.»[13] Того ж року у нього відбулася перша персональна виставка фотографій Musica per somnia, задумана та організована за сприяння директора Харківської філармонії Юрія Янка, який був вражений фотографіями японської скрипальки Саяка Шоджі[en], які зробив Чернов.[12][13] У 2009 році Чернов здобув ще одну нагороду, посівши перше місце на місцевій фотовиставці «Майже втрачений Харків», для якої висвітлив приклади руйнування старої архітектури міста.[14]

Починаючи з 2008 року, Чернов працював з міжнародним проектом «Дітям Чорнобиля»[en], «Novick Cardiac Alliance», фотографуючи операції на серці.[15] У 2012 році він жив у Камбоджі, зосередившись на місцевих культурних та медичних проєктах.[16]

На той час, у 2013 році творчість Чернова здобула національне визнання. Його фотографії принесли йому перше місце в українському конкурсі Фотограф року у номінації «Документальна фотографія».[17] Тоді ж Чернов став переможцем Pentax Awards Ukraine 2013[18] та конкурсу «Кращий прес-фотограф України» у номінації «Портрет».[19] На той час Чернов фотографував у понад сорока країнах та провів ще одну персональну виставку у 2013 році — «Сезон дощів», на якій презентував світлини з Далекого Сходу.[20][21]

У 2013 році Чернов став президентом громадської організації «Українська асоціація професійних фотографів».[1][22] Його художній проєкт-інсталяція «Зазираючи у вікна», під час якого більшені старовинні фотографії були розміщені у вікнах покинутих будівель, привернув увагу національної преси та був повторений в наступні роки.[22][23][24] У 2013 році Чернова було запрошено взяти участь у міжнародному проєкті документальної фотографії Unframe.[25]

Протест у Туреччині, 2013 рік

Журналістика[ред. | ред. код]

Влітку 2013 року, фотографуючи в Стамбулі, Чернов опинився посеред протестів у парку Ґезі та на майдані Таксим. Прояви насильства вразили Чернова і послужили приводом його переходу від художньої та документальної фотографії до висвітлення конфліктів та воєн.[26]

Євромайдан, січень 2014 року

Євромайдан[ред. | ред. код]

Наприкінці 2013 року Київ був охоплений масовими акціями протесту, що завершилися кровопролиттям, втечею Президента Віктора Януковича та Революцією Гідності. Чернов фотографував ті події як кореспондент MediaPort та Unframe. Під час посилення насильства на нього кілька разів нападали та поранили. На початку грудня 2013 року міліціянти напали на представників преси, пошкодивши Чернову руку, розірвали його посвідчення журналіста та знищили фотообладнання.[27] У січні 2014 року, ігноруючи позначки «Преса», міліціонер навмисно кинув у Чернова світлошумову гранату, що поранила ноги та очі фотографа осколками.[28][29]

Події в Києві привернули значну міжнародну увагу. Багато міжнародних репортерів стікалися висвітлювати українську революцію, яка згодом перейшла у російську анексію Криму та війну на Донбасі. Чернов надавав міжнародним журналістам допомогу та почав працювати як перекладач і стрингер для Ассошіейтед Прес.[26][30] Став фрилансером для Ассошіейтед Прес у травні 2014 року.[30]

Кар'єра у Ассошіейтед Прес[ред. | ред. код]

У липні 2014 року Чернов уже працював незалежним багатоформатним (робив тексти, фото- та відеоматеріали) журналістом Ассошіейтед Прес.[30] Російська збройна агресія проти України створила ще одну конфліктну зону в Україні, яку Чернов висвітлював у 2014 році, ставши одним з небагатьох журналістів, які повідомляли про події з обох сторін конфлікту.[31][32][33]

На третій день його незалежної роботи на Ассошіейтед Прес на Донбасі був збитий рейс Malaysia Airlines Flight 17, і Чернов зробив перші світлини інциденту. Цей репортаж відіграв істотну роль у висвітленні катастрофи з боку Ассошіейтед Прес.[30] За це висвітлення Чернов був нагороджений премією «Молодий талант року» від Королівського телевізійного товариства[en].[30]

У наступні роки як журналіст Ассошіейтед Прес та військовий кореспондент Чернов документував війну в Сирії та битву за Мосул в Іраку,[26] а також європейську міграційну кризу в Греції, Македонії, Словенії, Хорватії, в Угорщині, Австрії та Німеччині.[25] У 2017 році в Мосулі куля снайпера пробила камеру Чернова й застрягла в його бронежилеті.[32] Іракські відеоролики Мстислава увійшли до фіналу премії Рорі Пека[en] в 2017 році та премії Королівського телевізійного товариства[en] в 2017 та 2018 роках.[34][35]

Репортажі фотографа з'являлися в ЗМІ по всьому світові: The Independent[36], The Seattle Times[en][37], Military Times[en][38], Navy Times[39], Washington Examiner[en][40], The Epoch Times[en].[41] Фотографії Чернова також були опубліковані в The New York Times, The Washington Post, The Wall Street Journal, Forbes, The Guardian, The Daily Telegraph, The Daily Mail, Le Monde, Deutsche Welle, Die Zeit та інших. Його відео виходили в ефір на BBC, Euronews, CNN, Fox News Channel, Sky News[en], Al Jazeera та інших ресурсах.[25] У 2016 році суддя Королівського телевізійного товариства заявив: «Зважаючи на діапазон, обсяг та глобальне розповсюдження кадрів [Чернова], минулого року, можливо, були дні, коли ми цілий день переглядали [репортажі Чернова]».[42]

  • Зразки документальних фотографій Мстислава Чернова, 2015—2016 роки
  • Поховання бійців, Донецьк, липень 2015р.

    Поховання бійців, Донецьк, липень 2015р.

  • Сирійські біженці в Угорщині, вересень 2015 року

    Сирійські біженці в Угорщині, вересень 2015 року

  • Після терористичних актів в Парижі, листопад 2015р.

    Після терористичних актів в Парижі, листопад 2015р.

  • Мосул, Ірак, листопад 2016р.

    Мосул, Ірак, листопад 2016р.

  • Мосул, Ірак, листопад 2016р.

    Мосул, Ірак, листопад 2016р.

Навесні 2020 року Мстислав Чернов працює в Лівії, Сирії, висвітлює міграційну кризу в Туреччині. З травня по липень і з вересня по жовтень знімає перебіг пандемії COVID-19 в Україні[43]. У серпні 2020 року журналіст працює в Білорусі, висвітлюючи вибори президента[44]. Після оголошення Лукашенка переможцем на виборах, почались масштабні протести. У Мінську Чернова захопили й побили білоруські правоохоронці. Від побиття в автозаку фотограф втратив свідомість. Прийшов до тями вже в машині швидкої допомоги[45]. Під час протестів Чернов зафіксував момент, коли чоловік у закривавленій сорочці впав на землю. Пізніше було встановлено, що це протестувальник Олександр Тарайковський. Фото і відео Чернова стали беззаперечним доказом того, що Тарайковський був застрелений упритул співробітниками спецпідрозділу 10 серпня 2020 року у Мінську, тоді як урядові ЗМІ намагалися зобразити інцидент як щось, що сталося з необережності протестувальника[46]. Після цього Чернова депортували з країни й не подовжили акредитацію[47].

Впродовж 2020 і 2021 років працює також в Нагорному Карабаху, Афганістані, Литві, Вірменії.

24 лютого 2022 року у складі команди Associated Press приїхав у Маріуполь, де протягом 20 днів знімав руйнування, обстріли, роботу лікарів, численні жертви серед мирних мешканців. Серед іншого, першим зробив відео розбомбленого росіянами Пологового будинку № 3. Журналісти залишили Маріуполь 15 березня через гуманітарний коридор[48]. Про побачене, зокрема, про братські могили в Маріуполі Чернов розповів на економічному форумі в Давосі[49]. Журналісти Associated Press і команда Frontline (канал PBS, США) спільно заснували проєкт War Crimes Watch Ukraine, який збирає докази військових злочинів росіян, зокрема, в Маріуполі. Чернов в складі команди проєкту отримав за цю роботу премію Philip Meyer Journalism Award від організації Investigative Reporters and Editors[50].

Робота Мстислава Чернова у 2022 році була включена в рейтинг Forbes Україна «30 перемог українців у 2022-му».[51] У 2023 році став одним з 50 героєв першого друкованого номеру Vogue за час повномасштабної війни[52].

Увійшов в склад капітули (журі) Премії імені Георгія Ґонґадзе 2023 року.[53]

«20 днів у Маріуполі»[ред. | ред. код]

З відеоматеріалів Чернова, зібраних в Маріуполі, журналіст разом з командою Frontline — найдовшої в історії США програми документальних фільмів, що виходить на каналі PBS (США) — зробили документальний фільм «20 днів у Маріуполі».

Матеріали періодично надсилалися в редакцію з єдиного місця в Маріуполі, де ще був онлайн-зв'язок — під сходами біля розтрощеної продуктової крамниці. Так вдалося передати 10 % відзнятого матеріалу. Решту матеріалу, зокрема, 30 годин відео Мстислава Чернова[54], 15 березня команда AP вивезла з собою з Маріуполя через гуманітарний коридор.

Прем'єра відбулася 21 січня 2023 року на найбільшому в США фестивалі незалежного кіно «Санденс»[55][56], де він потрапив до конкурсної програми «Світове документальне кіно» (Sundance Film Festival Grand Jury Prize for Best Documentary)[57][58] і отримав Приз глядачів (Sundance World Cinema Audience Award: Documentary).[59] Європейська прем'єра стрічки відбулася на Копенгагенському міжнародному фестивалі документального кіно CPH: DOX (номінація F: ACT — журналістське розслідування), який проходив 15-26 березня 2023 року.[60]

Фільм також отримав нагороду в категорії «Standing Up» на 47-му Міжнародному кінофестивалі в Клівленді (США)[61] та нагороду Cinema for Peace (Німеччина) як найкращий документальний фільм року.[62]

Картина увійшла в конкурсну програму фестивалю Docudays UA 2023 року. Прем'єра відбудеться 3 червня 2023 року.[63]

Стрічка отримала 100 % схвальних відгуків критиків на сайті Rotten Tomatoes[64]. Зокрема, Нік Аллен з Roger Ebert, який побачив фільм на фестивалі «Санденс», вважає, що «назвати „20 днів у Маріуполі“ одним із найважливіших фільмів „Санденсу“ — це недооцінити його. Він, безсумнівно, стане одним із найважливіших фільмів про розуміння конфлікту та його наслідків для народу України, і це надихаючий заклик до уваги та підтримки, які необхідно надати».[65]

Стиль Чернова[ред. | ред. код]

Незалежні оглядачі відзначають глибоке співчуття митця до людства, що робить його роботи впливовими. Вони також констатують широкий спектр творчості та його «виняткового погляду на деталі».[66]

Український фотограф та куратор фотовиставки у Харкові Володимир Оглоблін так коментує роботи Чернова: «Мстислав має винятково глибоке бачення [sic] … вочевидь, що він відчуває людей на своїх фото. Мстислав має добру інтуїцію, рідкісний дар передавати на фотографіях те, що він бачить».[67]

Директорка європейської секції новин Ассошіейтед Прес Каро Криль вказала: «Через причетність до деяких критичних історій Чернов швидко зарекомендував себе як рідкісний, багатоформатний журналіст, із незвичним вмінням розробляти сюжет у найскладніших умовах. Він природний візуальний розповідач, і його фірмова ознака — співчуття до людства, що супроводжує майже кожне зображення, — гарантує, що його робота матиме негайний вплив».[30]

Суддя Королівського телевізійного товариства[en] зауважив, що «[Чернов] має виняткове бачення деталей та повний спектр фото в портфоліо, що захоплюють емоції та передають страх, а іноді й паніку, яка була в основі багатьох новинних подій минулого року»[42]

Сам Чернов вважає, що війна повинна бути не уславленою, а зображена такою, якою вона є. Коментуючи власну роботу, Чернов зазначив, що він не обов'язково насолоджується військовою журналістикою, проте вважає, що знаходиться в потрібному місці, хоча його діяльність може переходити в якийсь момент до іншого виду фотографії, наприклад, до завдань від National Geographic[32]. Фотограф вважає, що інколи треба ризикувати, щоб зробити хороше фото: «Доводиться йти на компроміс: щоби показати, що відбувається, потрібно бути в центрі подій. Якщо ти бережеш себе, то ніколи не знімеш найважливіше»[47].

Чернов вважає за краще працювати з більш простою, меншою технікою, яка завжди може бути при ньому й готова знімати в будь-який час. Він працює з невеликими камерами та зазвичай не використовує штатив.[68]

Інші фотопроєкти[ред. | ред. код]

Проєкт «Зазираючи у вікна»[ред. | ред. код]

З 2013 року Чернов реалізовує в Києві проєкт «Зазираючи у вікна». У 2013 році дореволюційні портрети, переважно авторства харківського фотографа Олексія Іваницького, прикрасили вікна будинку на вул. Ярославів вал, 15. На більшості фотографій були зображені харків'яни, зокрема автопортрет фотографа з онукою. Партнером на цьому етапі став фотограф Володимир Оглоблін — використані фото були з його колекції[69].

У 2014 році другу частину проекту було розміщено у вікнах будинку за адресою вул. Шевченка, 5. Цей етап був присвячений 200-річчю Тараса Шевченка. Для проєкту були відібрані портрети Кобзаря, написані сучасними художниками Майдану.

У грудні 2020 року третім етапом проєкту стала виставка «Сплячий будинок» в партнерстві з ГО «Мапа Реновації» — інсталяція з архівними фотографіями, інтегрованими у вікна «Кам'яниці з драконами» — покинутої будівлі на бульварі Тараса Шевченка, 19. На фото були архівні портрети українців у традиційному одязі, авторства українського фотографа Івана Карпова. На світлинах людям «зачинили очі» за допомогою комп'ютерної графіки, бо «люди все більше віддаляються від реальності і поринають у світ, створений медіа та рекламою». Головним елементом експозиції став великий портрет Григорія Сковороди[70].

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

У січні 2020 року Чернов презентував психологічний роман «Часи сновидінь», 500-сторінковий художній твір, задуманий та написаний протягом 8 років.[71][72] Посилаючись на поняття «Час сновидінь» у австралійських аборигенів, роман вивчає колективний досвід суспільства («сновидіння»), пов'язаний з війною та конфліктом, та має у основі реальні події під час Війни на Донбасі, міграційної кризи у Європі та інших, свідком яких був Чернов.[72][73] Роман містить в собі чотири переплетені сюжетні лінії, події яких відбуваються на великих територіях від сходу України до півдня Європи та Південно-східної Азії, поєднані спільною темою вирішення внутрішнього конфлікту.[71][72] Роман був презентований у Києві у якості центрального об'єкту відео-виставки, присвяченої ролі медіа у створенні публічного колективного досвіду.[73][74] Роман був відмічений за його творче літературне застосування сновидінь у зображенні психіки протагоніста та за «серйозну» та «філігранну прозу».[73][75] Роман потрапив у ТОП книг 2020 року від волонтерів, письменників та військових журналістів про російсько-українську війну за версією «Армія FM»[76] та у перелік «Книжки незламності. Двадцять видань, присвячених війні в Україні» від Media Sapiens[77].

Літературознавиця, критикиня Тетяна Трофименко вважає, що «Часи сновидінь» — несподівано для дебютанта сильна й стилістично сформована проза[78]. Журналіст, критик Юрій Володарський назвав роман першим в українській літературі масштабним художнім текстом, в якому війну на Донбасі показано з того боку фронту. «Роман для дебюту напрочуд яскравий, але в стількох моментах незручний, що його вважають за краще не помічати. „Часи сновидінь“ позбавлений як авторських оціночних суджень, так і трансляції „правильних“ поглядів вустами героїв. Чернов — насамперед гуманіст, у його прозі це проявляється не менше, ніж у фото із гарячих точок»[79].

У березні 2021 року у видавництві «Саміт-книга» вийшла Українська версія роману під назвою «Часи сновидінь» з авторськими змінами та доповненнями[80]. У вересні 2022 року у Бостонському видавництві ASP вийде переклад роману англійською під назвою «The Dreamtime»[81].

У 2022 році вийшла фотокнига «Незалежні» (видавництво «Ваш автограф»), до якої увійшли 144 знімки 60 українських фотографів за останні 30 років — від проголошення незалежності до пандемії. Автором ідеї та текстів став Мстислав Чернов, більд-редактором — відомий український фотограф Михайло Палінчак[82].

У жовтні 2022 року Мстислав Чернов виступав від України на 74-му Франкфуртському книжковому ярмарку[83].

Нагороди[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Документальний фільм Чернова з Іраку, фіналіст премії Рорі Пека, відео YouTube
Рік Нагорода Категорія Результат Посилання
2023 Пуліцерівська премія За служіння суспільству (в складі команди The Associated Press) Перемога [84]
2023 Overseas Press Club Awards Hal Boyle Award (найкраща газета, служба новин або цифрові репортажі з-за кордону) Перемога [85]
2023 Royal Television Society Television Journalism Awards Оператор року Перемога [4]
2023 George Polk Awards Нагорода за воєнний репортаж Перемога [86]
2023 Philip Meyer Journalism Award (в складі команди The Associated Press і PBS FRONTLINE) Перемога [50]
2023 CJFE International Press Freedom Award Перемога [87]
2022 Премія «Української правди» Журналіст року Перемога [88]
2022 Press Freedom Prize від «Репортери без кордонів» номінація «За вплив» Перемога [9]
2022 Oliver S. Gramling Awards Journalism Awards (разом із Євгеном Малолєткою та Василисою Степаненко) Перемога [89]
2022 27-й Міжнародний фестиваль репортажу та медіа (Сербія) Фото репортаж Перемога [90]
2022 Free Media Awards Перемога [91]
2022 Elijah Parish Lovejoy Award for Courage in Journalism Перемога [92]
2022 Bayeux Calvados-Normandy Award Video Image Trophy Перемога [93]
2022 Bayeux Calvados-Normandy Award Television Trophy 2 [93]
2022 Royal Television Society Оператор року В шорт-листі [94]
2022 Royal Television Society Висвітлення міжнародних подій В шорт-листі [94]
2022 Deutsche Welle Freedom of Speech Award Перемога [8]
2022 Премія імені Георгія Ґонґадзе Перемога [95]
2022 Knight International Journalism Awards Перемога [96]
2022 Biagio Agnes Award International Prize Перемога [97]
2020 Премія Королівського телевізійного товариства[en] Оператор року В шорт-листі [98][99]
2019 APME: Powerful Stories Використання відео 1 [100]
2019 Премія Лівінгстона[en] Міжнародний репортаж В шорт-листі [101]
2018 Премія Королівського телевізійного товариства Оператор року В шорт-листі [34]
2017 Премія Королівського телевізійного товариства Оператор року В шорт-листі [35]
2017 Премія Рорі Пека[en] В шорт-листі [102][68]
2016 Премія Королівського телевізійного товариства Оператор року Перемога [42]
2015 Український фотограф року (2014) Репортаж 1 [31]
2015 Премія Королівського телевізійного товариства Молодий талант року Перемога [103]
2014 Український фотограф року (2013) Репортаж 1 [17][104]
2014 Humanity Photo Award (HPA) (2013) В шорт-листі [25]
2013 Pentax Awards, Україна Перемога [18]
2013 PRESSzvanie Awards, Україна Портрет Перемога [19][105][106]
2013 Конкурс портретної фотографії «International FIPP FREMANTLE», Австралія Портрет В шорт-листі [25]
2013 Український фотограф року (2012) Документальна фотографія 2 [107]
2013 Фотоконкурс Panasonic, Україна Перемога [25]
2009 Майже втрачений Харків 1 [14]
2008 Харків. Місто очима городян. 1 [13]

Виставки[ред. | ред. код]

Рік Назва Місце Посилання
2022 Ukraine: The Path to Freedom Гронінген (Нідерланди) [108]
2022 MARIUPOL: Photographs & Video by Evgeniy Maloletka and Mstyslav Chernov Нью-Йорк (США) [109]
2022 Ukraine, testify so you will not forget Сагне (Канада) [110]
2022 Obležení Mariupolu, poslední novináři v okupovaném městě Прага (Чехія) [111]
2022 Спалах. Українська фотографія сьогодні Київ (Україна) [112]
2022 Mariupol, Ukraine Перпіньян (Франція) [113]
2022 Escape from Mariupol Рим (Італія) [114]
2022 Обличчя війни Кельн (Німеччина) [115]
2022 Дім воєнних злочинів Росії (Російські воєнні злочини) Давос (Швейцарія),

Київ (Україна), Брюссель (Бельгія), Нью-Йорк (США), Лондон (Велика Британія)

[116][117][118][119][120]
2022 Tragedy of the 21st century in the centre of Europe Нікосія, Сотіра, Ларнака (Кіпр) [121]
2022 Ukraine Now: Darkness vs Light. Children Dream about Peace Нью-Делі (Індія) [122]
2022 #StandWithUkraine. The Russian war of aggression against Ukraine: lives taken, destroyed cities, lost fortunes Страсбур (Франція) [123][124]
2022 Українська Герніка Тбілісі (Грузія) [125]
2022 Это приказ, SORRI Майнц (Німеччина) [126]
2022 The Captured House Берлін (Німеччина), Рим (Італія),

Амстердам (Нідерланди)

[127]
2022 Ціна свободи Гельсінкі (Фінляндія) [128]
2022 Маріуполь Сараєво (Боснія і Герцеговина) [129]
2020 Сплячий будинок Київ (Україна) [130]
2020 Продукування снів або Що пропонує сучасна медіа-машина Київ (разом з Ігорем Чекачковим) [131][132]
2019 Українська революція Хмельницький (Україна) [2]
2017 Україна у вогні Дюссельдорф (Німеччина) [133]
2015 Майдан — мужність, воля та біль Харків (Україна) [134]
2015 Я волонтер за зовом серця Суми (Україна) [135]
2014 «Червоне», Міжнародний Червоний Хрест Київ (Україна) [25]
2013 Євромайдан: територія свободи Рига (Латвія) [25]
2013 Сезон дощів Харків (Україна) [11][20][21]
2008 Musica per Somnia Київ (Україна) [12][13]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в UAPF, 2019.
  2. ↑ а б Museum Space, February 19, 2019.
  3. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  4. ↑ а б Winners announced for the RTS Television Journalism Awards 2023. Royal Television Society (англ.). 1 березня 2023. Процитовано 7 березня 2023. 
  5. ↑ Люди НВ у рік війни. nv.ua. Процитовано 12 січня 2023. 
  6. ↑ «Червона калина», Бенксі та керамічний півник. 14 пісень, фото та арт-обʼєктів, що стали символами українського спротиву — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 31 грудня 2022. Процитовано 12 січня 2023. 
  7. ↑ Galuppo, Mia; Galuppo, Mia (27 січня 2023). Sundance: ‘A Thousand and One,’ Nikki Giovanni Doc Take Top Jury Prizes. The Hollywood Reporter (амер.). Процитовано 1 лютого 2023. 
  8. ↑ а б Журналісти, які працювали в Маріуполі, отримали міжнародну премію «За свободу слова»
  9. ↑ а б Українські журналісти отримали премію "За свободу преси" – DW – 13.12.2022. dw.com (укр.). Процитовано 22 грудня 2022. 
  10. ↑ Фотографи, письменниці та казкотерапевтка: до Українського ПЕН приєдналися пʼятеро нових членів. detector.media (укр.). 1 липня 2022. Процитовано 3 серпня 2022. 
  11. ↑ а б Kharkiv City Council, March 14, 2013.
  12. ↑ а б в Kharkov city portal, March 21, 2008.
  13. ↑ а б в г Kolesnik, 2008.
  14. ↑ а б Simonenko, 2008.
  15. ↑ Unframe, March 12, 2013.
  16. ↑ Unframe, November 11, 2013.
  17. ↑ а б Foto.ua, March 26, 2014.
  18. ↑ а б Foto.ua, December 27, 2013.
  19. ↑ а б Ukrainian News, April 23, 2013.
  20. ↑ а б Center for Culture and Art, 2013.
  21. ↑ а б 057.ua, 2013.
  22. ↑ а б Gorchinska, 2013.
  23. ↑ Zharenov, 2015.
  24. ↑ Zhuravleva, 2015.
  25. ↑ а б в г д е ж и Unframe, 2019.
  26. ↑ а б в Gordienko, 2018.
  27. ↑ Kornienko, 2013.
  28. ↑ Evening Kharkiv, January 27, 2014.
  29. ↑ MediaPort, January 22, 2014.
  30. ↑ а б в г д е Imregi, 2015.
  31. ↑ а б Foto.ua, July 2, 2015.
  32. ↑ а б в Meshherjakova, 2018.
  33. ↑ The VASA Project, June 2, 2014.
  34. ↑ а б Television, February 28, 2018.
  35. ↑ а б Television, March 1, 2017.
  36. ↑ The Independent, 2014.
  37. ↑ The Seattle Times, 2019.
  38. ↑ Military Times, 2017.
  39. ↑ Navy Times, 2017.
  40. ↑ Washington Examiner, 2014.
  41. ↑ The Epoch Times, 2015.
  42. ↑ а б в Television, February 17, 2016.
  43. ↑ «Найбільше вражає самовідданість», – журналіст AP про роботу українсь. НСЖУ (укр.). 20 травня 2020. Процитовано 3 серпня 2022. 
  44. ↑ Belarus Elections 2020. MSTYSLAV CHERNOV (амер.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  45. ↑ Липич, Ольга (10 серпня 2020). Во время протестов в Минске пострадал фотограф из Украины: правоохранители били по рукам и ногам. OBOZREVATEL NEWS (рос.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  46. ↑ Загибель активіста у Мінську: AP опублікувало момент поранення Тарайковського. Українська правда (укр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  47. ↑ а б Люди держатся за убеждения. Фотограф Мстислав Чернов — о протестах в Минске, Стамбуле и сбитом Боинге. ФОКУС (рос.). 18 жовтня 2020. Процитовано 3 серпня 2022. 
  48. ↑ Welle (www.dw.com), Deutsche. Журналісти, які працювали в Маріуполі, отримали премію DW "За свободу слова" | DW | 20.06.2022. DW.COM (uk-UA). Процитовано 3 серпня 2022. 
  49. ↑ Давос: військовий кореспондент АР розповів про побачені в Маріуполі жахіття війни. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  50. ↑ а б Grandestaff, Lauren (25 січня 2023). IRE announces winners of 2022 Philip Meyer Journalism Award. Investigative Reporters & Editors (амер.). Процитовано 1 лютого 2023. 
  51. ↑ 30 перемог українців. Чим запам’ятався 2022 рік — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 23 грудня 2022. Процитовано 23 грудня 2022. 
  52. ↑ Будувати бізнес на глянці під час великої війни. Кейс Vogue Ukraine, який закрив Ахметов, але самостійно відновила редакція — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 16 квітня 2023. Процитовано 16 травня 2023. 
  53. ↑ Баранівська, Марина (26 січня 2023). Оголошено склад Капітули, яка обере лауреата Премії імені Георгія Ґонґадзе-2023. detector.media (укр.). Процитовано 15 травня 2023. 
  54. ↑ Режисер фільму "20 днів в Маріуполі": Коли знімав, я плакав – DW – 30.01.2023. dw.com (укр.). Процитовано 10 квітня 2023. 
  55. ↑ "Люди в шоці від побаченого" — Мстислав Чернов про “20 днів у Маріуполі”. VOA (укр.). Процитовано 10 квітня 2023. 
  56. ↑ Фільм "20 днів у Маріуполі" потрапив до програми кінофестивалю Sundance. 0629.com.ua - Сайт города Мариуполя (укр.). Процитовано 10 квітня 2023. 
  57. ↑ На кінофестивалі Sundance у США відбулися світові прем’єри двох українських фільмів. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 10 квітня 2023. 
  58. ↑ Фільм Мстислава Чернова “20 днів у Маріуполі” показали на кінофестивалі Sundance у США | ZMINA. zmina.info (укр.). 21 січня 2023. Процитовано 10 квітня 2023. 
  59. ↑ Galuppo, Mia (27 січня 2023). Sundance: ‘A Thousand and One,’ Nikki Giovanni Doc Take Top Jury Prizes. The Hollywood Reporter (амер.). Процитовано 10 квітня 2023. 
  60. ↑ 20 DAYS IN MARIUPOL to Make European Premiere at CPH:DOX film festival. FRONTLINE (амер.). Процитовано 10 квітня 2023. 
  61. ↑ Awards & Competitions | CIFF 47. CIFF (англ.). Процитовано 10 квітня 2023. 
  62. ↑ Awards 2023. Cinema for Peace Foundation (амер.). Процитовано 10 квітня 2023. 
  63. ↑ 20 днів у Маріуполі. docudays.ua (англ.). Процитовано 15 травня 2023. 
  64. ↑ 20 Days in Mariupol - Movie Reviews (англ.). Процитовано 1 лютого 2023. 
  65. ↑ Allen, Nick. Sundance 2023: 20 Days in Mariupol, Pianoforte | Festivals & Awards | Roger Ebert. https://www.rogerebert.com/ (англ.). Процитовано 10 квітня 2023. 
  66. ↑ Business Insider, February 18, 2016.
  67. ↑ Dikan', 2013.
  68. ↑ а б Romanek, 2017.
  69. ↑ Заглядывая в окна. www.mediaport.ua (укр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  70. ↑ Сплячий будинок. У Києві занедбаний будинок перетворять на галерею. НВ (укр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  71. ↑ а б Landesman, 2020.
  72. ↑ а б в Gordon Boulevard, 2020.
  73. ↑ а б в Nikitenko, 2020.
  74. ↑ Pugach, 2020.
  75. ↑ Ukrainian literary newspaper, 2020.
  76. ↑ ТОП книг 2020 року про російсько-українську війну. www.armyfm.com.ua (укр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  77. ↑ Семенюта, Ірина (19 березня 2023). Книжки незламності. Двадцять видань, присвячених війні в Україні. ms.detector.media (укр.). Процитовано 15 травня 2023. 
  78. ↑ Сни, смерть, війна і ще трішки фрустрації. ШОИЗДАТ (укр.). 31 травня 2020. Процитовано 3 серпня 2022. 
  79. ↑ «Время снов»: Донбасс и война в книге всемирно известного фотографа Мстислава Чернова. YABL (укр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  80. ↑ Військовий кореспондент АР видав українською книгу про війну на Донбасі. detector.media (укр.). 16 березня 2021. Процитовано 3 серпня 2022. 
  81. ↑ The Dreamtime: A Novel. Academic Studies Press (амер.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  82. ↑ Від революції до революції: Історія незалежної України в документальних фотографіях. Bird In Flight (uk-UA). 16 лютого 2022. Процитовано 3 серпня 2022. 
  83. ↑ Україна — неофіційний почесний гість на Франкфуртському книжковому ярмарку-2022. detector.media (укр.). 27 жовтня 2022. Процитовано 2 грудня 2022. 
  84. ↑ The Pilitzer Prizes. www.pulitzer.org (англ.). Процитовано 15 травня 2023. 
  85. ↑ America, OPC of (22 березня 2023). 84th Annual Overseas Press Club Awards. OPC (амер.). Процитовано 15 травня 2023. 
  86. ↑ University, Long Island. LONG ISLAND UNIVERSITY ANNOUNCES 2022 GEORGE POLK AWARDS IN JOURNALISM. www.prnewswire.com (англ.). Процитовано 22 лютого 2023. 
  87. ↑ Ukrainians who documented siege of Mariupol to receive CJFE International Press Freedom Award (амер.). Процитовано 1 лютого 2023. 
  88. ↑ Від Бориса Джонсона до Нової пошти. Оголошуємо переможців щорічної премії “Української правди”. Українська правда (укр.). Процитовано 22 грудня 2022. 
  89. ↑ AP announces winners of 2022 Oliver S. Gramling Awards. Associated Press (англ.). Процитовано 5 грудня 2022. 
  90. ↑ Festival - Internacionalni festival reportaže i medija INTERFER. www.interfer.rs. Процитовано 5 грудня 2022. 
  91. ↑ Mstyslav Chernov and Yevgeniy Maloletka - Ukraine. Fritt Ord (англ.). Процитовано 17 жовтня 2022. 
  92. ↑ Elijah Parish Lovejoy Award for Courage in Journalism. The Goldfarb Center for Public Affairs at Colby College (англійською). Процитовано 11 жовтня 2022. 
  93. ↑ а б Admin (8 жовтня 2022). 29th edition of the Bayeux Calvados-Normandy Award: results. Bayeux Calvados-Normandy Award (амер.). Процитовано 11 жовтня 2022. 
  94. ↑ а б Фотожурналіста Мстислава Чернова вшосте номінували на британську премію Royal Television Society. detector.media (укр.). 17 лютого 2022. Процитовано 3 серпня 2022. 
  95. ↑ Премія імені Георгія Ґонґадзе-2022 оголосила переможців. Українська правда _Життя. Процитовано 3 серпня 2022. 
  96. ↑ Мстислав Чернов та Євген Малолєтка стали лауреатами Knight International Journalism Awards. detector.media (укр.). 25 травня 2022. Процитовано 3 серпня 2022. 
  97. ↑ The international Agnes Award to three Ukrainian photojournalists - Global Happenings. https://globalhappenings.com (амер.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  98. ↑ Television, 2020.
  99. ↑ MediaSapiens, 2020.
  100. ↑ Sellers-Earl, 2019.
  101. ↑ Riley, 2019.
  102. ↑ BBC, 2017.
  103. ↑ Television, February 18, 2015.
  104. ↑ Photonews Post, 2014.
  105. ↑ Foto.ua, April 29, 2013.
  106. ↑ Unframe, May 13, 2013.
  107. ↑ AdMe.ua, March 1, 2013.
  108. ↑ ontwerpers, BW H. Noorderlicht - Internationaal podium voor fotografie. Noorderlicht (nl-NL). Процитовано 22 грудня 2022. 
  109. ↑ MARIUPOL: Photographs & Video by Evgeniy Maloletka and Mstyslav Chernov. HOWL (англ.). 
  110. ↑ La Pulperie de Chicoutimi – Musée régional. Zoom Photo Festival (fr-FR). Процитовано 22 грудня 2022. 
  111. ↑ s.r.o. (www.nux.cz), Czech photo o p s, Nux. Výstava Mstyslav Chernov a Evgeniy Maloletka – Obležení Mariupolu, poslední novináři v okupovaném městě | Novinky. Czech Photo o.p.s. (чес.). Процитовано 17 жовтня 2022. 
  112. ↑ Презентація фотопроєкту «Спалах. Українська фотографія сьогодні». uadim.in.ua (укр.). Процитовано 11 жовтня 2022. 
  113. ↑ Mariupol, Ukraine. Visa pour l’image (англ.). Процитовано 20 вересня 2022. 
  114. ↑ World Photographic Cup - WPC ROMA 2022. Facebook (англійською). Процитовано 3 серпня 2022. 
  115. ↑ Welle (www.dw.com), Deutsche. Мстислав Чернов про обличчя війни, як вижити на фронті і відчуття провини | DW | 14.06.2022. DW.COM (uk-UA). Процитовано 3 серпня 2022. 
  116. ↑ Дорошенко, Костянтин (31 травня 2022). Колишній "Російський дім" у Давосі став місцем свідоцтв про злочини проти людяності. Суспільне. 
  117. ↑ NATO. Виставка «Дім російських воєнних злочинів» відкрилась в НАТО. NATO (укр.). Процитовано 22 грудня 2022. 
  118. ↑ Російські воєнні злочини. Фонд Віктора Пінчука відкрив виставку в Українському інституті Америки в Нью-Йорку. life.nv.ua (укр.). Процитовано 22 грудня 2022. 
  119. ↑ Фонд Віктора Пінчука відкрив виставку Russian War Crimes у Лондоні. Інтерфакс-Україна (укр.). Процитовано 22 грудня 2022. 
  120. ↑ Фото. Pinchuk Art Centre відновлює роботу й відкриває виставку про російські воєнні злочини. The Village Україна. 15 липня 2022. Процитовано 3 серпня 2022. 
  121. ↑ Виставка "Tragedy of the 21st century in the centre of Europe": UAPP. ukrainianphotographers.com. Процитовано 3 серпня 2022. 
  122. ↑ Виставка "Ukraine Now: Darkness vs Light. Children Dream about Peace": UAPP. ukrainianphotographers.com. Процитовано 3 серпня 2022. 
  123. ↑ У Страсбурзі відкрили фотовиставку про роботу українських журналістів під час війни. imi.org.ua (uk-UA). Процитовано 3 серпня 2022. 
  124. ↑ Moine, Alnetis, Matthieu Lahache, Marie-Anne. #StandWithUkraine. The Russian war of aggression against Ukraine: lives taken, destroyed cities, lost fortunes. Council of Europe's Amicale (фр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  125. ↑ Перша фотовиставка "Українська Герніка" пройшла у Тбілісі. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  126. ↑ Виставка "Это приказ, Sorri": UAPP. ukrainianphotographers.com. Процитовано 3 серпня 2022. 
  127. ↑ The Captured House at Alte Münze, Berlin. Berlin Art Link (амер.). 6 травня 2022. Процитовано 3 серпня 2022. 
  128. ↑ ukrainiancommunity, Опубліковано. Відкриття фото виставки “ЦІНА СВОБОДИ” – Товариство Українців у Фінляндії (укр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  129. ↑ Виставка "Маріуполь": UAPP. ukrainianphotographers.com. Процитовано 3 серпня 2022. 
  130. ↑ Сплячий будинок. У Києві занедбаний будинок перетворять на галерею. nv.ua (укр.). Процитовано 3 серпня 2022. 
  131. ↑ Kyiv Post, 2020.
  132. ↑ Vogue Ukraine, 2020.
  133. ↑ Kin-Top, 2017.
  134. ↑ Kharkiv Regional Administration, February 18, 2015.
  135. ↑ Kas'janenko, 2015.

Література[ред. | ред. код]

Sellers-Earl, Laura (19 червня 2019). 2019 APME awards honor AP journalists for powerful stories. У Koetting, Tom. APME:Associated Press Media Editors (англійською) (New York City: APME Foundation). Архів оригіналу за 8 липня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Zharenov, Jaroslav (29 липня 2015). В заброшенном здании на Ярославовом Валу появилась выставка старинных фотографий. У Aleksandr, Shvec. Факты и комментарии (російською) (Kyiv: Bothain Consulting) (136 (4354)). ISSN 1606-5557. OCLC 1127159341. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Kuz'min, Dmitro, ред. (23 квітня 2013). PRESSзвание: названі імена кращих фоторепортерів. Українські Новини (Українські Новини). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Dikan', Filipp (15 березня 2013). «Сезон дождей» – фотовыставка без автора. У Fedorkova, Tat'jana. MediaPort (російською) (Kharkiv: MediaPort). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Kornienko, Mihail (4 грудня 2013). К чему споры? Украина уже в Европе. У Efimenko, Nikolaj. From-UA: Новости Украины (російською) (Kyiv: From-UA). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Kostenko, Tatyana, ред. (27 січня 2014). На улице Грушевского в Киеве журналисты проводят акцию протеста. Вечерний Харьков (російською) (Kharkiv: ТОВ «Редакція газети 'Вечірній Харків'»). OCLC 762014020. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Imregi, Laura (19 лютого 2015). AP’s Mstyslav Chernov named young talent of the year at RTS Television Journalism Awards. У Buzbee, Sally. Associated Press (англійською) (New York City: The Associated Press). OCLC 464378787. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Riley, Melissa (2 травня 2019). University of Michigan announces 2019 Livingston Award finalists. У Holdship, Deborah. University of Michigan News (англійською) (Ann Arbor: University of Michigan). Архів оригіналу за 15 червня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Gordienko, Tetjana (7 травня 2018). Воєнний репортер Associated Press: Безпека — це завжди компроміс, із собою та з редактором у тому числі. У Ligachova, Natalija. MediaSapiens (Київ: Детектор медіа). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Fedorkova, Tat'jana, ред. (22 січня 2014). Прямое попадание. MediaPort (російською) (Харків: MediaPort). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Clarke, Steve, ред. (18 лютого 2015). RTS Television Journalism Awards 2015: The Winners. Television: Royal Television Society (англійською) (London: Royal Television Society). ISSN 0308-454X. LCCN 85647402. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 6 грудня 2019. 
Clarke, Steve, ред. (1 березня 2017). Television Journalism Awards 2017. Television: Royal Television Society (англійською) (London: Royal Television Society). ISSN 0308-454X. LCCN 85647402. Архів оригіналу за 23 жовтня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Clarke, Steve, ред. (28 лютого 2018). Television Journalism Awards 2018 sponsored by Guestbooker. Television: Royal Television Society (англійською) (London: Royal Television Society). ISSN 0308-454X. LCCN 85647402. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Clarke, Steve, ред. (17 лютого 2016). Television Journalism Awards 2016. Television: Royal Television Society (англійською) (London: Royal Television Society). ISSN 0308-454X. LCCN 85647402. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Chernov Mstyslav. ukrainianphotographers.com (укр.) (Київ: UAPF). 2019. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 7 грудня 2019. 
Meshherjakova, Ekaterina (20 травня 2018). "Если безопасности нет, патриотизм никого не волнует". Военный фотограф — о работе в Сирии, Ираке и на Донбассе. У Gordejchik, Evgenij. Фокус (російською) (Київ: Ukrainian Media Holding). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Gorchinska, Oleksandra (27 грудня 2013). У Києві запустили фотопроект «Зазираючи у вікна». У Ruban, Volodimir. Gazeta.ua (Київ: Нова інформація). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Gasidzhak, Lesja, ред. (19 лютого 2019). Виставка фотографії Мстислава Чернова «Українська революція» у Хмельницькому музеї-студії фотомистецтва. Музейний простір (Київ: Український центр розвитку музейної справи). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Ukraine In Flammen [Ukraine in flames]. Kin-Top (німецькою) (Dusseldorf: Kin-Top Förderungszentrum e.V.). 2017. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
У центрі культури і мистецтва відкрилась виставка фотографії «Майдан – мужність, воля та біль». Офіційний вебсайт Харківська обласна державна адміністрація (Харків: Харківська обласна державна адміністрація). 18 лютого 2015. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
В Харькове пройдет фотовыставка Мстислава Чернова, посвященная юго-восточным азиатским странам. Официальный сайт Харьковского городского совета, городского головы, исполнительного комитета (російською) (Харків: Харківська міська рада). 14 березня 2013. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Kolesnik, Valerija (19 березня 2008). Какие люди снятся Музыке? В Харькове откроется фотовыставка Мстислава Чернова. У Fedorkova, Tat'jana. MediaPort (російською) (Харків: MediaPort). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Zhuravleva, Ol'ga, ред. (6 лютого 2019). У Полтаві відкрили виставку фото «Янголи в камуфляжі». UA-Полтава (Poltava: Національна суспільна телерадіокомпанія України). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Kas'janenko, Igor' (17 лютого 2015). В Сумах гостит выставка о волонтёрах Красного Креста. У Il'chenko, Larisa. Медиа портал АТС (російською) (Sumy: Агентство Творческих Событий). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Zhuravleva, Ivika (26 липня 2015). В окнах Киева появились большие старинные фото. У Il'chenko, Larisa. Медиа портал АТС (російською) (Sumy: Агентство Творческих Событий). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Babiuk, Oleksandr, ред. (2 липня 2015). Мстислав Чернов. Серия фотографий «Восточная Украина». Portal Foto.ua (російською) (Dnipro: Foto.ua). Архів оригіналу за 14 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Babiuk, Oleksandr, ред. (27 грудня 2013). Итоги конкурса фотопроектов от Foto.ua и Pentax. Portal Foto.ua (російською) (Dnipro: Foto.ua). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Babiuk, Oleksandr, ред. (26 березня 2014). Отец и дочь. Portal Foto.ua (російською) (Dnipro: Foto.ua). Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Babiuk, Oleksandr, ред. (29 квітня 2013). Определены имена лучших фоторепортеров на конкурсе им. В. Розвадовского. Portal Foto.ua (російською) (Dnipro: Foto.ua). Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Kresan, Tanja, ред. (2014). Фотограф года 2013. Итоги.. The Photonews Post (російською) (Київ). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Budini, Riccardo, ред. (13 травня 2013). UnFrame Photographer Mstyslav Chernov awarded the PressVanie 8th. Unframe (англійською) (Rome: Unframe Photographers). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Budini, Riccardo, ред. (11 листопада 2013). Cambodian Hospitals and Health Centers. Unframe (англійською) (Rome: Unframe Photographers). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Budini, Riccardo, ред. (12 березня 2013). Hearts Open. Unframe (англійською) (Rome: Unframe Photographers). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Budini, Riccardo (ред.). Mstislav Chernov. Unframe (англійською) (Rome: Unframe Photographers). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 10 грудня 2019. 
Bolyuk, Oleg, ред. (1 березня 2013). Победители конкурса «Фотограф года 2012». AdMe.ua (російською) (Київ: AdMe). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Simonenko, Anna (24 квітня 2008). Фотовыставка «Почти потерянный Харьков» расскажет о заброшенных памятниках города. У Shapovalova, Juliana. Объектив (російською) (Харків: Simon). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Carlson, Nicholas, ред. (18 лютого 2016). AP's Mstyslav Chernov wins Royal Television Society award. Business Insider (англійською) (New York City: Insider Inc.). Associated Press. OCLC 1001990416. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Muffoletto, Roberto (2 червня 2014). Mstyslav Chernov. У Szilágyi, Sándor. VASA (англійською) (Vienna: The VASA Project). Архів оригіналу за 28 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Tang, John, ред. (2015). Mstyslav Chernov. The Epoch Times (англійською) (New York City: Epoch Media Group). OCLC 987260672. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Gurdon, Hugo, ред. (2014). Mstyslav Chernov. Washington Examiner (англійською) (Washington, DC: The Anschutz Corporation). ISSN 2641-094X. LCCN sn87062196. OCLC 962736160. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Prine, Carl, ред. (2017). Mstyslav Chernov. Navy Times (англійською) (Washington DC: Sightline Media Group). ISSN 0028-1697. LCCN 76646515. OCLC 1097091153. Процитовано 6 грудня 2019. 
Tilghman, Andrew, ред. (2017). Mstyslav Chernov. Military Times (англійською) (Springfield, VA: Sightline Media Group). ISSN 2631-990X. OCLC 751451301. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Flores, Michele Matassa, ред. (2019). Mstyslav Chernov. The Seattle Times (англійською) (Seattle: The Seattle Times Company). ISSN 0745-9696. LCCN sn83009191. OCLC 761998792. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Broughton, Christian (ред.). Mstyslav Chernov. The Independent (англійською) (London: Independent Digital News & Media Ltd). ISSN 0951-9467. OCLC 185201487. Процитовано 6 грудня 2019. 
Romanek, Neal (25 жовтня 2017). Rory Peck Winners Battle for the Truth. У Butts, Tom. TV Technology (англійською) (Bath, Somerset: Future US). ISSN 0887-1701. LCCN sv87001113. OCLC 962546779. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Rory Peck Awards 2017 (англійською). London: BBC. 2017. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Skripnik, Oleg, ред. (2013). Сезон дождей. 057.ua (російською) (Харків: CitySites). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Omel'chenko, Ljudmila, ред. (2013). Фотовыставка Мстислава Чернова «Сезон дождей» — 14—30 марта 2013 года. Центр культуры и искусства (російською) (Харків: КЗ «ООМЦКМ»). Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
Donchik, Natalija, ред. (21 березня 2008). Что снится музыке? Ответ — на фотовыставке Мстислава Чернова в стенах филармонии. Харьковский городской портал (російською) (Харків: nezabarom.ua). MediaPort. Процитовано 6 грудня 2019. 
Clarke, Steve, ред. (26 лютого 2020). RTS Television Journalism Awards 2020 sponsored by Avid. Television: Royal Television Society (англ.) (London: Royal Television Society). ISSN 0308-454X. LCCN 85647402. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 10 березня 2020. 
Ligachova, Natalija, ред. (4 лютого 2020). Українець Мстислав Чернов номінований на британську телепремію як кращий оператор. MediaSapiens (Kyiv: Детектор медіа). Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 10 березня 2020. 
Bonner, Brian, ред. (24 січня 2020). Production of Dreams, or What the Modern Media Machine Offers. Kyiv Post (англ.) (Kyiv: Businessgroup LLC). ISSN 1563-6429. LCCN 97032040. OCLC 54952708. Процитовано 10 березня 2020. 
Vlasov, Philipp, ред. (3 лютого 2020). 5 главных выставок февраля в Киеве. Vogue Ukraine (рос.) (Kyiv: Condé Nast). OCLC 947092856. Архів оригіналу за 6 лютого 2020. Процитовано 10 березня 2020. 
Landesman, Tat'jana (30 січня 2020). Харьковчанин демонстрирует свои сны. У Kostenko, Tatyana. Вечерний Харьков (рос.) (Kharkiv: ТОВ «Редакція газети "Вечірній Харків"»). OCLC 762014020. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 10 березня 2020. 
Pugach, Anastasija (22 січня 2020). Что предлагает современная медиамашина - 24 января откроется выставка Мстислава Чернова и Игоря Чекачкова. У Ivshina, Larisa. День (Kyiv: ТОВ «Українська прес-група») (10). Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 10 березня 2020. 
Sidorzhevs'kij, Mihajlo, ред. (10 січня 2020). «Часи сновидінь»: кореспондент Associated Press презентує роман про війну на Донбасі. Українська літературна газета (Вишгород). Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 10 березня 2020. 
Gordon, Dmitry, ред. (16 січня 2020). «Часи сновидінь». Військовий кореспондент The Associated Press Мстислав Чернов презентує книгу про сни і війну на Донбасі. Бульвар Гордона (Kyiv). Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 10 березня 2020. 
Nikitenko, Dar'ja (29 січня 2020). Як ЗМІ конструюють сни: медіа-машина в Closer. У Pejic, Nenad. Radio Free Europe/Radio Liberty (Prague: United States Congress). Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 10 березня 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чернов Мстислав Андрійович
Wiki letter w.svg
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка, скористайтеся підказкою та розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чернов_Мстислав_Андрійович&oldid=39493091