Станіслав Чупурна
| Станіслав Чупурна Родімович | |
|---|---|
| маршалок двірський | |
| 1395 — 1407 | |
| Монарх | Вітовт |
| Наступник | Ян Бутрим[be-tarask] |
| маршалок Литовської землі | |
| 1407 — 1411 | |
| Наступник | Румбольд Волімонтович |
| Народився |
14 століття Велике князівство Литовське |
| Помер |
1411 |
| Відомий як | державний діяч, дипломат |
| Країна | Велике князівство Литовське |
| Рідня | Вігайло (Вигайло)[be-tarask], Ян Гінтовт[be-tarask] |
Станіслав Чу(о)пурна(о) Роді(и)мович (лат. Stanislaus alias Czupurna, Czupurna, Czapurne, Czoporne, Czeporne, Tchapurne, пом. 1411) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського, маршалок двірський (1395—1407) і земський (1407—1411) великого князя литовського Вітовта.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив із литовського боярського роду. Мав брата, вількомирського старосту Вігайла (Вигайла)[be-tarask], та племінника, ковенського старосту Яна Гінтовта[be-tarask]. Можливо також, їхніми родичами були впливові на той час урядники — солечницький Александр Монтовт[be-tarask] і віленський староста Альберт Монивид[1].
У орденських описах доріг є відомості за 1385—1387 роки про маєток Чупурни «нім. Czapornendorf» неподалік від Солечників, імовірно в сучасному селі Таборишки[be-tarask][2]. Він володів також маєтком у самих Солечниках, будинками у Віленському замку та Ковні[3].
Вперше Станіслав Чупурна згадується у наданні Вітовта Віленській катедрі 2 лютого 1395 року[4] як двірський маршалок (лат. marschalcus curie) господаря[5][6]. Очевидно, він був близьким соратником князя, брав участь у переважній більшості подій разом із ним і, особливо на початку його правління як «найвищого князя литовського» (від 1401 року), разом із Альбертом Монивидом, був чи не найвпливовішим у оточенні правителя[7].
12 жовтня 1398 року Чупурна засвідчив підписання Салінського договору з Тевтонським орденом. 1401 року був одним із авторів і підписантів Віленсько-Радомської унії з Королівством Польським[8]. До документа Вітовта для ордену від 14 жовтня цього ж року прикріпив печатку з гербом, що не належить до польської геральдичної традиції та руським надписом[9][10]:
ЧОПУРНО • РОДИМОВИЧА
Станіслав Чупурна був одним із відповідальних за дипломатичні зв'язки з Тевтонським орденом. Він декілька разів їздив із посольствами до великого магістра ордену Конрада фон Юнгінгена (1400, 1401, 1405, 1407). Імовірно, вони підтримували дружні відносини[11].
1404 року разом із Альбертом Монивидом і Яном Сунігайлом[be-tarask] виступив посередником при укладенні перемир'я між жемайтами і орденом[12].
13 січня 1407 року Станіслав Чупурна вперше виступає в документі з титулом маршалка Литовської землі[13]. З переписки орденських урядників від травня 1407 року відомо про хворобу Чупурни[14]. Великий магістр цікавився його здоров'ям, сам маршалок виїжджав на лікування до ордену[11].
У документах посада маршалка називається по-різному. Так, 1409 року в одному документі він указується маршалком земським, у іншому «принижується» до маршалка двірського[5].
6 грудня 1410 року він фундував каплицю у Віленському францисканському костелі. Можливо, був одним із фундаторів костелу у Солечниках[11]. До документу від 26 травня цього ж року привісив печатку з іншим надписом[15]:
+ ЧОПУРНА РОДИМОВИЧ П
21 січня 1411 року разом із князями Ягайлом і Вітовтом, Чупурна видав послам ордену дозвіл на вільне пересування[11]. 1 лютого 1411 року був одним із підписантів мирного договору з Орденом у Торуні[16].
Востаннє згадується в документах 20 квітня 1411 року[13]. Помер Чупурна, очевидно, невдовзі після цього. 1413 року згадується вже як небіжчик[17].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкулт, 2014. — С. 175, 239.
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкулт, 2014. — С. 84-85, 95.
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 146, 313.
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкулт, 2014. — С.84, 313
- ↑ а б Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 155.
- ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 80.
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 174.
- ↑ Codex epistolaris Vitoldi Magni Ducis Lithuaniae 1376—1430, s. Kraków 1882, s. 73.
- ↑ Semkowicz W. Braterstwo szlachty polskiej z bojarstwem litewskiem w unii Horodelskiej 1413 roku // Polska i Litwa w dziejowym stosunku. — Kraków, 1914. S. 411.
- ↑ Алёхна Дайліда. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — С. 60, 78.
- ↑ а б в г Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 314.
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 262, 308, 314.
- ↑ а б Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 71.
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 65.
- ↑ Semkowicz W. Braterstwo szlachty polskiej z bojarstwem litewskiem w unii Horodelskiej 1413 roku // Polska i Litwa w dziejowym stosunku. — Kraków, 1914. S. 412.
- ↑ Codex epistolaris saeculi decimi quinti. T. 2, 1382—1445, Kraków 1891, s. 42.
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пеакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 313.
Джерела[ред. | ред. код]
- Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
|
