Станіслав Радзивілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Радзивілл
пол. Stanisław Radziwiłł
Народився 12 травня 1559
Lukiškėsd, Віленський повіт[d], Віленське воєводство, Велике князівство Литовське або Вільнюс, Велике князівство Литовське
Помер 19 березня 1599(1599-03-19)[1][2] (39 років)
Пассау, Нижня Баварія, Баварія
Поховання Church of St. Francis and St. Bernardd
Країна  Велике князівство Литовське
Національність литвин
Діяльність політик
Титул князь
Посада Маршалок Великий Литовський[3] і Жмудські старости[2]
Рід Радзивілли
Батько Радзивілл Миколай Кшиштоф[4]
Мати Ельжбета Шидловєцькаd
Брати, сестри Альбрехт Радзивілл, Юрій Радзивілл, Миколай Кшиштоф Радзивілл (Сирітка), Христина Радзивілл і Elżbieta Radziwiłłd
У шлюбі з Marina z Myszkówd[4]
Діти Радзивілл Альбрехт Станіслав[4], Q28942936?[4][5], Eufémia Radziwiłłd[4], Q121888611?[4], Q121888612?[4] і Q121888649?[4]
Герб
Герб

Станіслав Радзивілл Побожний (12 травня 1559, Лукішки, тепер Вільнюс — 19 березня 1599, Пассау-над-Дунаєм) — державний, військовий і політичний діяч Великого князівства Литовського. Представник княжого роду Радзивіллів гербу Труби. Великий маршалок литовський. Перший олицький ординат.

Життєпис[ред. | ред. код]

Надгробок С. Радзивілла, Вільнюс
Костел святого Франциска, Вільнюс

Наймолодший син Миколи Христофора Радзивілла (Чорного) та його дружини Ельжбети з Шидловецьких.

Перед Пасхою 1574 склав у Вільнюсі католицьке «визнання віри» разом з братами Юрієм, Альбрехтом. Після зміни обряду вигнав «міністрів» (аріян чи кальвіністів) з власних володінь, в Олиці забрав кальвінський збір, передав його католикам, які заснували парафіяльний костел Св. Трійці. Через ревну підтримку Католицької церкви у творах 18-19 ст. його називали прізвиськом «Побожний».

Після проведеного 4 грудня 1577 поділу спадку отримав частину Олики, Хорлуп, Радивилів з Немировом і Яблонною на Волині, також маєтності в Білорусі, Литві. Спільно з Миколаєм Христофором «Сиріткою» були творцями Олицької ординації на підставі акту від 20 липня 1586, виданого у Несвіжі.

Першу дерев'яну церкву на місці теперішнього колегіального костелу Святої Трійці (Олика) було збудовано у 1588 році за його сприяння. Пйотр Скарґа переконав його відійти від кальвінізму.

9-16 листопада 1593 року була укладена угода (інтерциза) між литовським маршалком С. Радзивіллом та львівським підкоморієм Миколаєм Жолкевським про встановлення меж між маєтками Радзивіллів та Бродами, яку зареєстрував земський суд Крем'янця.[6]

У травні 1598 лікувався у медиків Львова. 1598 року підтримав місійну акцію Іпатія Потія, разом з групою волинських шляхтичів висловив вдячність королю за підтримку унії з РКЦ.

9 жовтня 1598 в Олиці підписав заповіт. В ньому, зокрема, призначив 16000 зл. п. та маєток Носовичі на будівництво костелу св. Хреста та кляштору домініканців в Олиці, по 600 — на будівництво костелів у Радивилові, Нігневичах. Наприкінці 1598 уклав констракт на 2000 зл. п. з медиком-німцем (з Мекленбурґа) на лікування хвороби з умовою, що вона пройде. Помер 19 березня 1599 в Пассау-над-Дунаєм. Багато дослідників помилково вказують місцем смерті Братиславу. Його тіло перевезли до Вільнюса, де поховали в середині жовтня 1599 згідно з його волею в родинному гробівці у костелі бернардинців св. Франціска.

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — донька волинського каштеляна Михайла Мишки Марина (1563—22.1.1600, Радивилів, була похована у парафіяльному костелі Олики), вдова ротмістра Стажецького (чи Стаженського, можливо, Стефана). 10 травня 1587 уклали шлюбний контракт. Родичі не сприйняли її, вважаючи не «корисною» партією. Мали 6 дітей, 4 дожили до повноліття:

  • Микола Христофор (1589 — 1614) — другий олицький ординат, помер після повернення до Олики з-за кордону
  • Альбрехт-Станіслав Радзивілл (1593 — 1656) — третій олицький ординат.
  • Ельжбета (1588 — 1627)
  • Кристина (1598 — 1657) — монахиня-бенедиктинка Евфемія в Несвіжі, з 1632 — абатиса місцевого монастиря.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. ↑ а б в Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 93.
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 170.
  4. ↑ а б в г д е ж и Radziwiłłowie herbu Trąby — Warszawa: Archiwum Główne Akt Dawnych, Wydawnictwo DiG, 1996. — 67 с. — ISBN 83-85490-62-0
  5. ↑ Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 91. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  6. ↑ 311. Листопада 9. / Листопада 16 Кременецький земський суд

Джерела[ред. | ред. код]

  • Lulewicz H. Radziwiłł Stanisław h. Trąby (1559—1599) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 363—367. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Польща Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Радзивілл&oldid=41782098