Перейти до вмісту

Пйотр Вєсьоловський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Веселовський.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Весоловський.
Пйотр Вєсьоловський
пол. Piotr Wiesiołowski
Пйотр Вєсьоловський
Пйотр Вєсьоловський
родовий герб Огоньчик
Королівський секретар
? — 1589
МонархСтефан Баторій, Сигізмунд III Ваза
Підскарбій надвірний литовський
1590 — 1598
МонархСигізмунд III Ваза
ПопередникДмитро Халецький
НаступникІєронім Волович
Маршалок надвірний литовський
1598 — 1615
ПопередникКшиштоф Міколай Дорогостайський
НаступникЯн Станіслав Сапіга
Маршалок великий литовський
1615 — 1621
ПопередникКшиштоф Міколай Дорогостайський
НаступникЯн Станіслав Сапіга
Народився1548[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померне раніше вересень 1619 і не пізніше 1621 Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованийBiałystok Cathedrald Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якдержавний діяч Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаРіч Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоПйотр Вєсьоловський[d][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиКатажина Воловичd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зЗофія з Любомирськихd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиКшиштоф Вєсьоловський, Міколай Вєсьоловськийd, Гальшка з Вєсьоловськихd, Анна з Вєсьоловськихd, Марцін Вєсьоловськийd і Q136086969?[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
БратиЯн, Ельжбета
 Медіафайли у Вікісховищі

Пйотр Вєсьоловський (молодший, пол. Wiesiołowski, біл. Весялоўскі) гербу Огоньчик (пом. 1621) — державний діяч Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, королівський секретар, підскарбій надвірний литовський (1590—1598), маршалок надвірний (1598—1615) і великий (1615—1621) литовський; староста ковенський, тикоцинський, васильківський, румборкський, бержницький, лісничий новодворський і перстунський, невідничий гродненський.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Пйотр не пізніше 1542 року[4] в сім'ї обозного коронного Пйотра Вєсьоловського[be] та Катажини, доньки гродненського конюшого та войського Богдана Воловича[be]. Мав молодшого брата Яна та сестру Ельжбету. Його батько як державця лісництва перстунського та новодворського, під час одного з полювань урятував життя Сигізмунду Августу, що пізніше посприяло кар'єрі синів на королівському дворі. Батько помер 1556 року й мати призначила опікуном малолітніх Яна та Пйотра свого брата - Остафія Воловича, підканцлера литовського. Останній посприяв навчанню племінників у німецьких реформаційних університетах у Тюбінґені та Ляйпцизі (тільки Ян). Після смерті 1570 року брата Яна, Пйотр став єдиним дідичем Білостока[5][6].

На конвокаційному сеймі 1573 року Пйотр був одним із 6 представників від шляхетського стану[7]. Імовірно перед шлюбом із Зофією Любомирською (1579) перейшов до католицької віри[6].

На рубежі 1570-1580-х років став королівським секретарем Стефана Баторія[8], був ним, щонайменше, до 1589 року[9]. 1583 року став із надання Стефана Баторія лісничим перстунським і новодворським, по королівському наказу визначав межі в'їздів до лісу для новоствореного міста Ліпська[10].

Станіслав Жолкевський представляє королю Сигізмунду III та королевичу Владиславу на Сеймі 1611 р. спійманих царів Шуйських. Томмазо Долабелла (копія невідомого автора). Маршалок надвірний литовський Пйотр Вєсьоловський зображений третім зліва внизу[11]

28 березня 1590 отримав посаду підскарбія надвірного литовського[12][13]. 1598 року став маршалком надвірним литовським[14]. Бувши рішучим прихильником короля, він виступив проти рокошу Зебжидовського, підписавши спрямований проти рокошан едикт 1607 року[15].

Протягом життя був старостою ковенським (1592—1618), румбокським (1592—1605)[16], старостою бержницьким і невідничим гродненським (1596-1621)[17], старостою тикоцинським (1602—1614) і васильківським (1602—1619)[18][19].

30 вересня 1614 року предав у цесію староство тикоцинське синові Кшиштофові[20]. 25 червня 1615 року був номінований на посаду маршалка великого литовського[21][22], на якій перебував до кінця життя.

Помер 1621 року. Був похований у крипті під вівтарем у заснованому ним костелі в Білостоці[23][24].

Маєтності та фундації

[ред. | ред. код]
Костел святої Анни в Каменній-Старій

Близько 1570 року збудував у Білостоці мурований оборонний замок, архітектором якого був Йов Претвич. Той замок після пізніших перебудов став Палацом Браницьких[25]. Володів літньою резиденцією у Каменній-Старій (поблизу Домброви-Білостоцької). 1581 року став фундатором першого дерев'яного костелу у Білостоці[26], а 1617 року розпочав будівництво нового мурованого костелу, яке закінчив його син Кшиштоф 1626 року[27]. Збудував також костели в Малашувці (1595[28], тепер - частина міста Домброва-Білостоцька) і Ходорувці-Старій (1617[29]), а також костел св. Анни у Каменній-Старій, який вважається найстарішою дерев'яною будівлею на Підляшші[30].

Сім'я

[ред. | ред. код]

1579 року одружився з Зофією, донькою Станіслава Любомирського та Барбари з Грушовських. Подружжя мало трьох синів і трьох доньок[31]:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VI, Ziemia nowogródzka i województwo nowogródzkie XV–XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, 2024. — С. 421. — 524 с. — ISBN 978-83-66911-67-3
  2. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VI, Ziemia nowogródzka i województwo nowogródzkie XV–XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, 2024. — С. 421–422. — 524 с. — ISBN 978-83-66911-67-3
  3. ↑ Karp S. Mikołaj Karp (ok. 1559–1621), podkomorzy wołkowyski. Przyczynek do migracji szlachty na Żmudź w XVI wieku // Rocznik Lituanistyczny — Instytut Historii im. Tadeusza Manteuffla Polskiej Akademii Nauk, 2022. — Т. 8. — С. 94. — ISSN 2450-8454; 2450-8446 — doi:10.12775/RL.2022.8.05
  4. ↑ Jan Glinka, Zamek obronny w Białymstoku na przełomie XVI i XVII wieku, [w:] Rocznik Białostocki, #2, 1961, s. 72.
  5. ↑ Czasy rodu Wiesiołowskich. Informator Białostocki.
  6. ↑ а б Urzędnicy Grodzieńscy – WIESIOŁOWSKI Piotr. Stowarzyszenie Rodów Grodzieńskich.
  7. ↑ Радаман А. Весялоўскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 404.
  8. ↑ Leszek Kieniewicz, Sekretariat Stefana Batorego. Zbiorowość i kariery sekretarzy królewskich, w: Studia staropolskie, t. IV, Warszawa 1986, s. 66.
  9. ↑ Józef Maroszek, Najstarszy dokument uposażeniowy Kościoła Farnego w Białymstoku z 4 grudnia 1581 roku, [w:] Białostocczyna, #2 (42), 1996, s. 7.
  10. ↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 170—171.
  11. ↑ Jacek Kowalski, Effigies magnorum virorum in Republica O ikonografii obrazu Hołd carów Szujskich z zamku w Podhorcach, [w:] TECHNE TEXNH, SERIA NOWA, NR 9/2022, s. 12 (PDF).
  12. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.161.
  13. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 192.
  14. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.77.
  15. ↑ Kasper Niesiecki, Herbarz Polski, t. 9, Lipsk, 1842, s. 324.
  16. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. IX: Inflanty, Urzędnicy inflanccy XVI–XVIII wieku, Spisy, oprac. K. Mikulski, A. Rachuba, red. A. Gąsiorowski, Kórnik 1994, s. 199, 284
  17. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego, t. 2, Województwo trockie XIV-XVIII wiek, pod redakcją Andrzeja Rachuby, Warszawa 2009, s. 668.
  18. ↑ Przemysław Czyżewski, Starostowie wasilkowscy w XVI-XVIII w., [w:] Małe miasta. Elity., Supraśl 2005, s. 287-288.
  19. ↑ Przemysław Czyżewski, Starostowie wasilkowscy – Starostowie wasilkowscy – portret zbiorowy. cz. I, [w:] Gazeta Wasilkowska, #90, 2005/2006, s. 10.
  20. ↑ Tomasz Jaszczołt, Grzegorzs Ryżewski, Krzysztof Wiesiołowski h. Ogończyk i jego testament, [w:] Biuletyn Konserwatorski Województwa Podlaskiego, #19, 2013, s. 119.
  21. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s.73.
  22. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 170.
  23. ↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 180, 181.
  24. ↑ Tomasz Jaszczołt, Grzegorzs Ryżewski, Krzysztof Wiesiołowski h. Ogończyk i jego testament, [w:] Biuletyn Konserwatorski Województwa Podlaskiego, #19, 2013, s. 109.
  25. ↑ Adam Dobroński, Białystok. Historia miasta, Białystok 1998, s. 15-16.
  26. ↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 172.
  27. ↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 179.
  28. ↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 175.
  29. ↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 178.
  30. ↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 185.
  31. ↑ Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 181.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Tomasz Jaszczołt, Grzegorzs Ryżewski, Krzysztof Wiesiołowski h. Ogończyk i jego testament, [w:] Biuletyn Konserwatorski Województwa Podlaskiego, #19, 2013, s. 107—132.
  • Wiesław Wróbel, Fundacje kościelne białostockiej linii rodu Wiesiołowskich w XVI i XVII wieku, [w:] PRACE NAUKOWE Akademii im. Jana Długosza w Częstochowie, Seria: Zeszyty Historyczne, 2009, z. X, s. 165—215.
  • Радаман А. Весялоўскія // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 404.
  • Яшчолт Т., Рыжэўскі Г. Крыштаф Весялоўскі гербу Агеньчык і яго тэстамент // Архіварыус. — Мінск: НГАБ, 2008. — Вып. 6. — С. 86—109.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пйотр_Вєсьоловський&oldid=43287368