Студентські будівельні загони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Саморобний сувенір на згадку про студентський будівельний загін, 1978 р.

Студе́нтські будіве́льні заго́ни або СБЗ (англ. Student construction brigade) — організаційна і тимчасова форма студентського життя і праці влітку, котра починалась під орудою комсомолу як Всесоюзна програма ЦК ВЛКСМ. Форма тимчасового студентського життя і праці не зникла, а була відновлена по розпуску комуністичного союзу молоді й мала форми як влітку, так і впродовж року (нечасто). Вперше реалізована у житті радянського студентства влітку 1924 року.

Історія[ред.ред. код]

ВКП (б) — вождь і організатор комсомола, 1943 р. Вікна РОСТа.

Всесоюзний студентський будівельний загін (рос. ВССО) — офіційна форма праці за зарплатню для студентської молоді, реалізована на базі відповідних нормативних актів СРСР. Будівельні загони із залученням студентської молоді у канікули формувались для праці влітку, тому ця форма отримала назву «трудовий семестр».

Перший трудовий семестр був проведений влітку 1924 року за ініціативи ВЦРПС та Народного комісаріату праці і просвіти СРСР. Того ж року (1924) була видана перша інструкція щодо проведення трудової повинності для навчальної молоді влітку. Реалізацію наказу зробили обов'язком комуністичного союзу молоді вишів. Серед перших вишів, котрі діяльно підтримали цю форму, став МВТУ імені Баумана.

Студентів почали називати «трудармійці». «Каналоармійці» або Зеки — відроджена форма рабської праці для усіх інших категорій мешканців СРСР на будівельних майданах країни, найдешевша робоча сила в країні, що стала необтяжливим засобом для комуністичного уряду виправити кепський економічний стан і розруху в державі по закінченні громадянської війни.

1933 року кількість трудармійців дорівнювала триста п'ятдесят тисяч (350 000). Студенти-трудармійці працювали пліч-о-пліч з будівельниками на півночі СРСР і у Сибіру, у Магнітці і на Дніпрогесі, на побудові Московського метрополітену, на створенні залізниці Москва-Омськ (котрою повезуть каналоармійців-зеків у концтабори Сибіру, на Камчатку і Далекий Схід). У повоєнний період форму пригадали і відродили 1948 року у місті Ленінград. Першими були студенти Ленінградського політехнічного інституту, що працювали влітку на будівництві місцевих гідроелектростанцій Ленінградської області. Студенти не допускались до проектних робіт чи до розробки кардинальних рішень як непрофесіонали. Для них були залишені ролі простих виконавців важкої чи непрофесійної праці нижчого щаблю.

Чергове рішення про створення першого будівельного загону у Москві зафіксоване 13 жовтня 1958 року на Дев'ятій звітно-виборчій конференції комсомольців фізичного факультету Московського Державного університету. Перший студентський будівельний загін був створений весною 1959 року. Того ж літа 339 студентів-фізиків Московського державного університету імені М. В. Ломоносова відбули на Цілину в Північно-Казахстанську область (Булаєвський район), где вибудували шістнадцять (16) різних за призначенням споруд господарського та житлового призначення (телятники, крільчатники, загони для свійської птиці, житлові бараки). Прикладу столичних фізиків наслідували і студенти-комсомольці інших інститутів СРСР, що теж прибули на цілинні землі.

1963 року до студентських загонів додали і загони студентського небудівельного формата — загони педагогів, провідників потягів[ru] тощо. Єдиний для усіх СБЗ статут був створений і прийнятий 1966 року, а 1969 року сформували центральний штаб ВСБЗ у складі ЦК ВЛКСМ у Москві.

У вересні 1991 року на XXII з'їзді ВЛКСМ політичну роль союзу визнали вичерпаною, а комуністичний союз молоді декларував про саморозпуск. Студентські будівельні загони пережили період деградації і занепаду.

Назви, атрибутика і символіка студентських загонів часів зниклого СРСР[ред.ред. код]

Нашивка на куртку СБЗ, 1978 р.
Файл:345 Малюнок значка СБЗ Глобус Дон. мед. інституту, що працював у Широкіно, 1983 рік.jpg
Значок СБЗ «Глобус» Донецького медичного інституту 1983 р., що працював у Широкине, Донецька область

Назви студентських будівельних загонів або відбивали фахову специфіку навчального закладу («Корабел» у кораблебудівельному вузі, «Гіпократ»[1] або «Айболіт» — у медичному), або мали романтичне чи жартівливе спрямування («Альтаір», «Вихор»[2], «Діоген»[3], «Деміург», «Русь», «Нові люди», «Норд», «Сіріус»[4], «Слов'яни»[5], «Сковорода»[6]). Декілька назв загонів були просто географічними назвами —«Балтика», «Кокчетав», «Пенза», «Сибір». Були приклади і національної символіки. Машинобудівний інститут імені Чубаря міста Запоріжжя мав студентський загін імені Лесі Українки (1972 рік)[7].

Цілеспрямовано виникла і атрибутика студентських будівельних загонів, що підкреслювала їх індивідуальність — емблеми, значки, іноді нагороди. Ескізи зазвичай виготовляли аматори-художники або студенти з досвідом навчання у художніх школах чи у аматорських театральних гуртках. Аматори-художники та студенти з досвідом навчання у професійно-технічних училищах також створювали декор тимчасових молодіжних барів для дозвілля (від паперових і текстильних прикрас до імітації фресок). Іноді імітації фресок були справжніми явищами творчості художників-декораторів: загін «Балтика» мав стінописи у стилі сюрреалізма тоді, коли у декорі всіх загонів панували соцреалізм і пропагандистські плакати.

В Україні лідером по створенню і виробництву значків для СБЗ був Ждановський (Маріупольський) металургійний інститут (з 1994 року отримав назву Приазовський державний технічний університет). Працівник цього навчального закладу за часів СРСР Василь Федорович Чигарев за двадцять (20) років праці створив значки для ста шістдесяти (160) студентських загонів самого металургійного інституту і близько двадцяти — для загонів інших навчальних закладів, студенти котрих працювали влітку у агломерації Маріуполя [8].

Другим автором значків для студентських загонів у Донецькій області був Малаха Євген Олександрович, котрий працював у Макіївському інженерно-будівельному інституті (рос. МИСИ). Саме ентузіаст Малаха зробив макети значків і замовив їх виробництво на тодішньому ВНИИВЭ.[9]

Короткий словничок студентських загонів[ред.ред. код]

Емблема студентського загону «Альтаір»
З висоти того горбочка я побачив світу половину (жартівник загону). 1977 рік
Барна книга, обкладинка, 1977 р.
  • Штаб будзагонів — ієрархічна структура студентських будівельних загонів, очолювалась штабом будзагонів під керівництвом лідерів ЦК ВЛКСМ.
  • Командир лінійного будівельного загону — голова лінійного студентського загону, лише формально виборна посада за часів СРСР. За часів СРСР призначався цілеспрямовано після рішення парткому (партійного бюро) навчального закладу, рішення котрого комітет комсомолу лише затверджував. Відповідав за реальну роботу лінійного студентського загону перед парткомом і формально перед комітетом комсомолу.
  • Командир СБЗ — невиборна посада, голова окремого загону на місцях, керівник і посадовець з правом першого підпису фінансових документів і розподілу зароблених грошових сум та кадрових питань.
  • Комісар — керівник поряд із командиром загону. Лише формально посада була виборною. В реальності призначення було цільовим і виключно правом партійного комітету (партбюро) навчального закладу, на базі котрого створювався майбутній загін. Обирався зі студентів-членів комуністичної партії, що покинули комсомол і перейшли до лав комуністичної партії. Керівник і наглядач ідеологічної роботи у студентському загоні на термін його тимчасового існування. Мав право як і командир виключати з лав студентського загону порушників трудової чи комсомольської дисципліни та вимог до режиму СБГ, а також ставити питання виключати порушників як із комсомола, так і виключення з навчального закладу.
  • Майстер (виконроб) — організатор і наглядач за працею студентського загону. Зазвичай першим відбував на майбутню дислокацію загону, укладав договір з роботодавцем, узгоджував розцінки робіт тощо. Міг відбути на майбутню дислокацію загону разом із командиром (у разі його призначення) чи з бригадою квартир'єрів. Відповідав (разом із штабом) за розподіл зарплатні між бригадами з урахуванням коефіцієнта трудової участі (КТУ). Офіційно КТУ як норма була офіційно затверджена, у реальності було чимало випадків її формального використання при приховуванні результатів розподілу грошових сум.
  • Бригадир — голова окремої студентської бригади загону на місцях, бажано з будівельним досвідом у минулому. У випадках невдалого керівництва (штабників без організаційних здібностей), призначених формально чи лише за лояльність до комуністичного парткому виші, керівні функції на період тимчасової праці перебирали на себе бригадири.
  • Лікар — необхідна посада у молодіжному загоні, що наглядала за виконанням санітарних та протиепідемічних норм, дотримання техніки безпеки і профілактики травматизма у молодіжному товаристві, що працювало не за фахом і у складних, незвичних природних і виробничих умовах.
  • Завгосп — неполітична посада завідувача господарством загону та його майном.
  • Квартир'єр (зазвичай квартир'єри) — неофіційна назва першої бригади, завдання котрої приготувати умови для життя і функціювання студентського будівельного загону на новому місці і забезпечення відкриття студентського табору до приїзду на місце головного контингенту загону. Забезпечення окремого спального і безпечного відділку для жіночої частини загону.
  • Літописець — історик загону, що занотовував офіційну історію його подій і досягнень.
  • Молодіжнй бар або просто Бар — місце проведення зборів загону, вечорами — приміщення неформального спілкування, проведення свят чи святкування днів народження, танців, у забезпечених загонах — місце проведення маленької вечері.
  • «Барна книга» — неофіційний літопис загону, де занотовували жарти, побажання, відгуки на події, претензії до керівництва чи окремих і неприємних осіб. Зазвичай у «Барній книзі» не використовувалась ненормативна лексика (мати), але дозволявся жаргон. Привабливість «Барної книги» була у її анонімності і неформальності записів та малюнків (карикатур), анонімності досить відвертих думок чи зауважень. Рукописна «Барна книга» забиралась і зберігалась патріотами загону по закінченні терміну його існування і ставала невизнаним архівом студентства окремого вишу.
  • Пісня загону — неформальний гімн студентського загону, пісня (народна або створена наново у самому загоні), котру мала знати кожна особа загону.
  • Куртка (целінка) — за попередніми розрахунками була призначена бути робочим одягом. Але з часом перебрала на себе функцію парадної форми. Саме на куртку розміщали емблеми загону, значки і відзнаки, куртка мала функцію військового строю, візитівкою члена студентського загону. Вислужена за добропорядну працю куртка з емблемою і значками була предметом гордості власника. Випадки продажу власної куртки (цілинки) були унікальним явищем і прийшли у добу девальвації, падіння авторитету комсомолу.
  • Штрафи і наряди — форми покарання студентів будівельного загону з метою залякування і підкорення владі штабу. Передували виключенню з загону. Не завжди були справедливі, в історії будівельних загонів є випадки стимулювання осіб не за заслуги і несправедливого покарання невинних.
  • Присяга — неофіційна церемонія прийняття новачків у СБЗ. На жаль, у багатьох загонах церемонія присяги була перетворена у форму «мордування новачків». Нічого урочистого не було в тому, коли тендітні дівчатка з музичною освітою і дебелі хлопці з досвідом служби у радянській армії піднімали новачків вночі, зав'язували їм очі, примушували пити гидоту з перцем та сіллю і вступати ногами у калюжі. В такій церемонії присяги відбилися найгірші традиції дідівщини і агресивного ставлення до новачків. Церемонія присяги такого типу потребує змін на романтичну і піднесену (як посвяту у лицарі), аби її згадували як вдачу, а не як неприємність і нікчему.

Умови праці і вимоги техніки безпеки[ред.ред. код]

Праця у незвичних і непрофільних для студентів умовах (на будівельних майданах, дахах, при роботі з будівельною технікою), у лісах, на болоті чи в екстремальних кліматичних зонах (тайга, вічна мерзлота, райони півночі СРСР) — вимагала від студентства повного дотримання техніки безпеки. Перед початком праці проводили загальний інструктаж, додатково інструктаж проводили голови бригад перед складом бригади.

Зазвичай дотримання техніки безпеки забезпечувалось повністю. Але були і трагічні випадки (отруєння неїстівними грибами після неконтрольованих зборів, отруєння чадним газом у лазні, отруєння сурогатами алкоголю, травми кінцівок, смерть студента при нещасних випадках). Всі випадки отруєнь, бунту в загоні чи смерті студентів розглядались окремо і суворо карались.

Дозвілля у студентських загонах[ред.ред. код]

Студентське літо з літнім карнавалом у студентському будівельному загоні 1977 р.

Форми дозвілля у загонах набували різноманітних форм, незважаючи на короткий термін перебування студентства у загонах. Студентство проходило відбір вже на вступних іспитах, часто важкий і прискіпливий. Студентами ставали особи після художніх і музичних шкіл, театральних і літературних гуртків, з яскравими музичними, акторськими, літературними і художніми здібностями. Чимало студентів володіли іноземними мовами і бували перекладачами у інтернаціональних загонах, не чекаючи офіційних перекладачів. По звільненню від тягаря навчання, всі ці здібності отримували короткий період сприятливих умов для вияву і розвитку у студентському загоні.

Серед форм дозвілля — студентські стінгазети з фотографіями і малюнками, агітбригади, концерти і лекції для місцевих мешканців, святкування днів народження, літній карнавал, дні концертів іноземців (у інтернаціональних студентських загонах), фестивалі студентських будівельних загонів (проводились у день святкування Дня будівельника, що припадав на другу неділю серпня).

Культурна програма. Концерт дитячого симфонічного оркестру у СБЗ «Русь», 1977 р. Ленінградська область

Відгуки про студентські загони[ред.ред. код]

Перегляд минулого досвіду СБЗ прийшов не одразу, а з роками і після формування дорослості та незалежності мислення. Ентузіазм вщух, аналітичний розгляд повернув дорослій свідомості твердження, що і на сонці є плями. Для пересічних учасників СБЗ був свідком їхньої юності і ентузіазму, пафосу засвоєння чогось нового, для інших — усвідомленням того, що і пізній комсомол став бюрократичною інстанцією і справедливості у ньому не стало.

  • «Улітку 1958-го всіх студентів другого курсу нашого ВНЗ відправили в обов’язковому порядку на Цілину. Ухиляння було рівносильним відрахуванню з інституту. Не поїхали лише ті, у кого були на те вагомі підстави, підкріплені довідками, або «блатні», тобто діти якихось особливих батьків. Так я став одним з перших цілинників, провівши близько чотирьох місяців у Павловському зернорадгоспі, який займав площу мало не трьох Бельгій. Все відбувалося так, як можна побачити зараз в кадрах кінохроніки. Натовпи комсомольців-добровольців на вокзалі, щасливі обличчя, пісні, музика, ентузіазм, непідробна віра в світле майбутнє, вагони-теплушки. Разом зі студентами у потязі відправлялися туди й справжні цілинники, тобто ті, хто збирався залишитися там на все життя. Мені, міському піжонові, це було незрозуміло, але на короткий термін я вирішив поїхати з усіма... Саме на Цілині я ще раз отримав вагомі підтвердження моєї неприязні до радянської пропаганди, до всієї цієї брехливої помпезності. А дивуватися тоді було від чого. Адже ми своїми очима бачили масштаби цих втрат, втрат людської праці, ентузіазму, віри, зерна. Крім роботи із зерном, ми намагалися спочатку щось будувати там, якесь зерносховище, корівник. Усе це було кинуто недобудованим і пропало. Навіть у найбільш інфантильних і байдужих хлопців перебування на Цілині залишило почуття якоїсь безглуздості. А якщо говорити про позитивні наслідки цієї поїздки, то всі труднощі, з якими нам довелося там стикнутися, дали багатющий життєвий досвід, неоціненний для мешканця міста [10]... » (1958 р. )
  • «СБЗ — омана і помилка молодості» (осінь, 1977)
  • «Мой муж принимал участие в стройотрядах. Он работал в Сибири на строительстве поселка, в городе Канске на кирпичном заводе, в строй отряде на БАМе. Везде работа была очень тяжелой, но хотелось заработать, и ребята старались изо всех сил. Чаще всего, денег они зарабатывали в разы меньше, чем было обещано. Львиная доля заработанного уходила командиру отряда и его приближенным. Рядовым же оставались крохи…» (12 квітня 2012 р.[11])
  • «Был в ССО МИФИ: 66г. ж/д Тавда-Сотник −51 человек; 67г. Красноярский край строительство школы д. Романовка Идринского района — 51 человек; 68г. Норильск медный комбинат — 190 человек. Не согласен с автором. Он пытается осовременить представления о ССО. Не были стройотряды тусовкой, а были серьёзной и нелёгкой работой пока за это „серьёзно“ не взялся комсомол. В МИФИ это началось в (19)68 году. А комсомол тогда был уже бюрократической организацией. Вот в тусовочных отрядах и заработки были низкие. До сих пор жалею, что после пятого курса не поехал с отрядом на безкомсомольской основе в Приморье.» (23 травня 2013 р.[12])

Секс у студентських загонах[ред.ред. код]

Сексу в СРСР не було і не мало бути згідно прихованого циркуляра, що дозволяв секс тільки одруженим парам. Студентство, секс і молодість тим не менше завжди були тісно пов'язані. Формально секс у студентських будівельних загонах заборонявся. Але існували окремі випадки його дозволу для вже одружених студентів у загоні і одруженого складу штабників. У забезпечених загонах для одружених пар виділяли окреме житлове приміщення у гуртожитках. Частина студентів побралася ще до вступу до навчальних закладів, тому заборонити їм секс офіційно ніхто не мав права.

Був і неконтрольований секс неодружених пар, якщо пари мали стабільні стосунки і готувались до одруження по закінченні терміну загону. План одруження оголошувався для загалу і на близькі стосунки пари дивились як на перехідний період до створення студентської родини. Частка студенток мала вагітності до прибуття у загін влітку і народжувала дітей восени чи взимку.

Відновлення форми у країнах СНД[ред.ред. код]

Відкидати корисний досвід минулого і вже напрацьовану практику студентських будівельних і небудівельних загонів було непрактично, нераціонально. При запровадженні капіталістичних відносин вдруге в країнах СНД була відроджена форма СБЗ без ідеологічного навантаження при збереженні патріотичних настанов, для підтримки обрядової і товариської складової студентської (і молодіжної) культур. Важкий досвід СБЗ у капіталістичних умовах лише почали досліджувати і вивчати.

Перехідний етап до..[ред.ред. код]

Студентські будівельні загони доби зниклого СРСР відійшли у минуле. Їх досвід вивчають історики, психологи і науковці різного профілю. Відродження студентських загонів припало на добу запровадження вдруге капіталізму. Значки і символіку студентських загонів вже офіційно продають і купують на численних аукціонах[13], і ця практика вже не дивує. Самі студентські будівельні загони перебувають у перехідному періоді.

Бажано, щоби їх досвід і матеріальні свідоцтва їх історії не пропали, а перейшли у музеї навчальних закладів і музеї державні.

Галерея аматорських фото[ред.ред. код]

Проводи студентів на вокзалі перед відбуттям будівельних загонів на місця дислокації. Фото 21 травня 1982 р.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Студентські будівельні загони

Джерела[ред.ред. код]

  • Трудовой семестр. Всесоюзный студенческий отряд - 15 лет /Сборник. М., 1973
  • Студенческая целина. Сборник статей. Ростов-на-Дону., 1974.
  • ССО: стройка, студенты, отряд. Сборник руководящих документов по деятельности студенческих строительных отрядов. М.: Молодая гвардия, 1977.
  • Дневники и письма комсомольцев. / Сост. Катаева М.Л. М., 1978.
  • https://vk.com/topic-12906_26023360
  • А.Б. Гуркин, А.В. Полозов. Ленинградский студенческий отряд: история, опыт, перспективы. Л., 1990.
  • Ильясов М.В. Студенческие отряды, воспитание жизнью. – Служба кадров. – 2004. - №4.
  • «Студенческие строительные отряды: вчера, сегодня, завтра» : монография / [В.И. Астахова, Е.В. Астахова, А.А. Гайков и др.] ; под общ. ред. Е.В. Астаховой ; Харьк. обл. гос. админ., Департамент образования и науки, Совет ректоров Харьк. вуз. центра, Нар. укр. акад. - Харьков : Изд-во НУА, 2013. - 475 с. : ил.
  • Матеріали приватних архівів

Примітки[ред.ред. код]