Тарас Трясило (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тарас Трясило
(Повість про гаряче серце)
M:
Тарас Трясило.jpg
Жанр історичний
Режисер Петро Чардинін
Сценарист Василь Радиш
У головних
ролях
Амвросій Бучма, Наталя Ужвій, Іван Замичковський,, Матвій Ляров, Іван Капралов, Леонід Барбе
Оператор Борис Завєлєв, Олексій Панкратьєв
Кінокомпанія ВУФКУ, Одеська кінофабрика
Тривалість 72 хв.
Країна СРСР
Рік 1926

«Тарас Трясило» («Повість про гаряче серце») — український радянський художній чорно-білий німий кінофільм 1926 року, знятий на студії ВУФКУ, Одеська кінофабрика.

Фільм створено за однойменною поемою Володимира Сосюри 1925 року. Знятий у жанрі народної епічної трагедії про боротьбу козаків на чолі з козацьким гетьманом Тарасом Трясилом (Тарасом Федоровичем) проти польської шляхти у XVII-му столітті.

Історія[ред.ред. код]

Фільм вийшов на екрани Києва 15 березня 1927 року, Москви — 25 жовтня 1927 р.

Згодом режисеру закидали зухвалу натуралістичність, театральність, ілюстративний етнографізм, формалізм та націоналістичні вподобання.

Картину перемонтовано та озвучено 1937 року під назвою «Повість про гаряче серце».

Фільм довго вважався втраченим, проте, 1998 року кінокритик Любомир Госейко віднайшов стрічку на 16-міліметровій плівці в архівах Французької сінематики, де вона зберігалася під назвою «Татари». Зусиллями Національного центру Олександра Довженка плівку привезли в Україну і відреставрували.[1][2]

«
Цей фільм прихильно зустріла не лише Європа, зокрема Париж, а й США завдяки своїй етнографічності та екзотичності. Масовка, 10 тисяч козаків, коні скачуть – воно вражало своєю візуальністю
 »

— Тетяна Майборода, зберігач фондів Національного центру Довженка, [2]

Сюжет[ред.ред. код]

Дія фільму розгортається в ХVII столітті, коли соціальний антагонізм досягає піку. Бідність селян і козацької голоти протиставляється розкішному життю панів, ксьондзів, козацьких старшин і польської шляхти. Козаки відбивають напади іновірців-татар, але поступово усвідомлюють, що справжній ворог набагато ближче. Тарас Трясило підіймає козацтво на допомогу повсталим селянам.[1]

Робота знімальної групи[ред.ред. код]

Драматичний історичний наратив, віртуозно зняті масові сцени кінних атак, рукопашних боїв і народних гулянь контрастують із «салонними» сценами в палаці — балами, застіллями, розвагами багатіїв та їх сімей в одязі із парчі. Режисер з епічним розмахом і уважністю до деталей вибудовує фактуру фільму та характери персонажів. Типажі козаків підбирали за картиною Рєпіна «Запорожці», яка висіла в кімнаті Чардиніна на Одеській кіностудії. Студія тоді на якийсь час перетворилася на музей зброї і артефактів доби Запорізької Січі, а в Одесі побудували ціле містечко — курені, хати, церкви. За порадами художник фільму звертався до знавця історії Дмитра Яворницького. Натурні зйомки відбувалися в Києві, Житомирі, Дніпрі та Умані.[1][2]

Акторський склад[ред.ред. код]

Дві головні ролі в фільмі зіграли провідні актори театру Леся Курбаса «Березіль». Амвросій Бучма втілив романтизований образ запорізького ватажка — Тараса Трясила, роль його сестри, до якої залицяється молодий шляхтич, виконала Наталя Ужвій. В ролі жорстокої панянки — дружина режисера Маргарита Барська, яка в українському кінематографі дебютувала у Довженка в фільмі «Ягідка кохання». Кошового Кобзу на екрані виконав відомий театральний актор Іван Замичковський, це його перша роль в кіно. І хоча «в зморшках його обличчя записана вся історія українського театру», як пише кінокритик Е. Гудін в журналі «Кіно», наприкінці 1920-х років він стане обличчям багатьох фільмів ВУФКУ («Непевний багаж», «Гамбурґ», «Тарас Шевченко», «Два дні», «Беня Крик»).[1]

Стаття Євгена Деслава в журналі «Кіно» (1928), в якій згадується показ стрічки «Тарас Трясило» у Парижі.

Оцінка з-за кордону[ред.ред. код]

Наприкінці 1920-х років фільм неодноразово показували закордоном, зокрема про успішний показ в Парижі писав журналіст і режисер Євген Деслав. Згодом у паризькому кіножурналі «Сінеопс» вийшла рецензія на фільм, в якій відзначалася добра гра акторів, гарні краєвиди і «могутність реалізації фільму».[1]

Під час показу в Чернівцях на Буковині, яка в той час була в складі Румунії, фільм викликав фурор, натовп стояв аж на вулиці.[1]

У єврейській газеті «Форвертс», яка випускалася в США, але активно поширювалася в Східній Європі, «Тарас Трясило» анонсувався як найвидатніший фільм виробництва ВУФКУ: «Фільм масовий, велетенського розміру, з участю 10 000 осіб. Могутній темп, здається чутно тисячі кінських копит козацьких коней і крики до смерті закатованих…»[1]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Матеріали взято з друкованого промо-видання 7-го фестивалю німого кіна та сучасної музики «Німі ночі», 2016.
  2. а б в Віднайдений кіношедевр: в Україні реставрували німий фільм про козаків, який заборонили в СРСР

Джерела інформації[ред.ред. код]