Фармакологічна ідіосинкразія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фармакологічна ідіосинкразія (від грец. ίδιος — власний та σύγκρασις — темперамент), або Ідіосинкратична реакція на лікарський засіб — генетично зумовлена атипова реакція організму на медикаменти, яка проявляється у невеликої частини населення (< 5 %). Виникнення такої реакції не має очевидного зв'язку з дозуванням препарату чи тривалістю терапії. За Роулінсом та Томпсоном (1998), фармакологічна ідіосинкразія належить до реакцій типу В побічної дії лікарських засобів[1].

Критерії фармакологічної ідіосинкразії

[ред. | ред. код]

Щоб реакція організму на лікарський засіб могла вважатися ідіосинкратичною, вона повинна відповідати певним вимогам. До них належать[2]:

  • Виникнення побічної дії на препарат у менше ніж 5 % відсотків людей, які його приймали;
  • Незалежність від фармакологічного ефекту лікарського засобу. Наприклад, препарат резулін (діюча речовина троглітазон) є протизапальним, антидіабетичним засобом, але якості ідіосинкратичний ефект викликає гепатотоксичність. Інший препарат, трован (діюча речовина тровафлоксацин), також викликає ураження печінки, проте його фармакологічна дія полягає у зниженні рівня холестерину у плазмі крові[3];
  • Відсутність очевидного зв'язку з дозуванням препарату. Важливою особливістю фармакологічної ідіосинкразії є відсутність збільшення ризику її виникнення зі збільшенням дози препарату[4]. Проте ідея про те, що ідіосинкратичні реакції є незалежними від дози не зовсім правильна. У більшості пацієнтів ідіосинкратична реакція не виникне зовсім при будь-якому дозуванні препарату, але у невеликого відсотку — її прояви викликаються нижчими дозами, ніж межі терапевтичного ефекту. Це свідчить про те, що вплив дозування препарату на виникнення ідіосинкразії є мало вивченим та потребує детальнішого дослідження[5].
  • Мінливий, непостійний прояв реакції, який не узгоджується з прийомами препарату. Його суть полягає у тому, що перші симптоми ідіосинкразії можуть з'являтися за різні проміжки часу для кожного повторного курсу прийому лікарського засобу. Також, при повторному застосуванні деяких препаратів ідіосинкратична реакція може взагалі не виникати, або виникати набагато пізніше, ніж першого разу. Тривалість періоду між прийомом медикаменту та появою перших симптомів варіює і може зменшуватися, якщо пацієнт повторно проходить курс лікування таким препаратом[6]. Проте, існують рідкісні винятки, у випадку яких ідіосинкразія розпочинається майже одночасно з першим прийомом лікарського засобу. Як приклад можуть бути ураження печінки, які виникають при прийомі телітроміцину (Telithromycin) та проявляються приблизно через добу від початку терапії[7]. Варто зазначити, що існують випадки, коли ідіосинкратична токсичність виникає спонтанно. Наприклад, ідіосинкратична автоімунна реактивність зазвичай проявляється пізно, через 1 рік або довше від початку терапії[8][9]. Проте, у деяких випадках, вона може розвиватися через місяці після припинення терапії[10][11].
  • Зв'язок між тяжкістю проявів ідіосинкразії та часу їх прояву. Незначні висипи на шкірі, локалізовані на невеликих її ділянках, з'являються приблизно через 1 тиждень після першого прийому препарату. Проте, для появи тяжких та значних висипів потрібно більше часу (2-4 тижні). Ідіосинкратичні ураження печінки та кісткового мозку з'являються із затримкою понад 1-2 місяці.

Фактори ризику

[ред. | ред. код]

Фактори ризику розвитку ідіосинкразії існують, проте вони не завжди однозначні та у більшій мірі специфічні для кожного конкретного препарату. До такаих факторів належать:

Механізм виникнення

[ред. | ред. код]

Термін «ідіосинкратичний» означає специфічний для конкретної особи. Він відображає непередбачуваність даного явища, оскільки визначити причини та механізми його розвитку у більшості випадків буває досить складно. Проте, в ході численних дослідженнь було встановлено, що деякі ідіосинкратичні реакції на медичні препарати можуть бути зумовлені змінами у групі генів лейкоцитарного антигену людини (human leukocyte antigen gene complex), яка є частиною групи генів головного комплексу гістосумісності[16]. Інші гени, наприклад ген глутатіон S-трансферази та гени інших ферментів, також можуть бути пов'язані з підвищеною частотою виникнення ідіосинкратичної токсичності.

Загалом, існує дві загальноприйняті гіпотези щодо механізму виникнення ідіосинкразії — це генетично зумовлені 1) поліморфізм метаболізму медичних препаратів та 2) виникнення специфічної імунної відповіді на сам препарат або його метаболіт(и).

Прояви

[ред. | ред. код]

Ідіосинкразія може проявляться як ураження або хвороби багатьох органів та їх систем, проте найчастішими мішенями стають печінка, шкіра та кістковий мозок. Деякі лікарські засоби викликають ідіосинкратичну реакцію, лімітовану одним органом або їх системою, в той час як інші можуть зумовлювати ураження декількох органів або їх систем. Фторотан[en], наприклад, викликає ураження виключно печінки, оскільки в цьому органі відбуваються його метаблічні перетворення. Під дією цитохрому р450 з фторотану утворюється реактивний метаболіт, який зумовлює руйнування гепатоцитів. Інший лікарський засіб, карбамазепін, здатен викликати не лише загибель гепатоцитів, а й висипи на шкірі, синдром Лаєлла (синдром токсичного некролізу епідермісу), агранулоцитоз, апластичну анемію тощо[17][18]. У останньому випадку ураження часто розвиваються одночасно. Більш того, різні медикаменти можуть викликати схожі патерни ідіосинкратичних симптомів, оскільки деякі характеристики ідіосинкразії стосуються усіх її проявів, проте, ця схожість не є абсолютною та дещо відрізняється для різних лікарських засобів.

Висипання на шкірі

[ред. | ред. код]

Шкірні висипання є найпоширенішим проявом ідіосинкратичної реакції на лікарський засіб. Це можна пояснити тим, що навіть невеликі висипи можна помітити неозброєним оком, в той час як незначні ураження внутрішніх органів залишаються поза увагою. Також, шкіра є надзвичайно імунологічно активною, що робить її потенційною мішенню ідіосинкразії. Ідіосинкратичні висипання на шкірі можуть проявлятися по-різному. Основними з них є:

Макропапільозні або морбіліформні висипання

[ред. | ред. код]

Морбіліформні висипання[en] становлять 90 % випадків шкірних висипань, викликаних лікарськими засобами[19]. Проявляються зазвичай через 1-2 тижні після першого прийому препарату[20]. За відсутності інших ідіосинкратичних проявів, морбіліформні висипання не становлять серйозної загрози здоров'ю пацієнта. Такі висипи часто зникають самостійно, навіть за умови продовження терапії[21]. Однією з причин того, чому ці висипання є незначними, є те, що більшість клітин шкіри не експресують високий рівень білків MHC-II, з якими здатні зв'язуватися CD4+ T-клітини. Тому, залучення CD8+ Т-кіллерів опосередковане CD4+ T-клітинами до даних імунологічних реакцій не відбувається.

Кропивниця

[ред. | ред. код]

Наступним за поширеністю проявом ідіосинкратичного висипання є кропивниця. Вона опосередкована, як правило, IgE антитілами, які викликають алергічні реакції анафілактичного типу[22]. Антитіла IgE-типу здатні приєднуватися через Fc-ділянку до рецепторів на мембрані тучних клітин, що зумовлює виділення останніми медіаторів запалення, таких як гістаміну, простагландинів та інших. Прояви кропивниці характеризуються великими припіднятими почервоніннями та свербежем, які, зазвичай, зникають впродовж 24 годин після появи. Проте, кропивниця може тривати багато часу, у зв'язку з появою нових уражень або їх поширенням на інші ділянки тіла. Як і для інших ідіосинкратичних реакцій, поява кропивниці віддалена в часі від першого курсу прийому препарату, але за умови відновлення терапії може проявлятися набагато швидше — від декількох хвилин або годин.

Кропивниця може бути хронічною або ідіопатичною[en] (спонтанною). У деяких випадках кропивниця, спровокована ідіосинкратичною реакцією на препарат, може перерости у хронічну та виникати незалежно від прийому лікарського засобу. До препаратів, які здатні викликати кропивницю належать нестероїдні протизапальні препарати та інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту. Наприклад, за терапії аспірином можливою є зміна метаболізму арахідонової кислоти у сторону продукції лейкотрієнів, які, у свою чергу, є медіаторами алергічних реакцій[23].

Фіксовані висипи, викликані лікарськими препаратами (Fixed Drug Eruption)

[ред. | ред. код]

Цей вид шкірних висипань, на відміну від інших, завжди виникає лише у відповідь на дію лікарського засобу. Він проявляється як невелика кількість шкірних уражень, яка з'являється на одних і тих же ділянках тіла щоразу після прийому певних препаратів. Після закінчення терапії ці ураження зникають самі по собі, проте на їхньому місці залишається гіперпігментація[en], що дозволяє легко визначити площу ураження. Повторний прийом лікарських препаратів зумовлює збільшення кількості висипів та їх експансію на сусідні ділянки тіла. Як і у випадку морбіліформних висипань, фіксовані висипання[en] зумовлюють CD8+ T-клітини, проте відмінністю є залучення Т-клітин пам'яті. Важливо зазначити, що ураження лімітовані однією стороною тіла — лівою або правою. У більшості випадків, захворювання протікає у легкій формі, але у незначній кількості випадків може супроводжуватися системними симптомами, як-от гарячка, артралгія тощо[24].

Гострий генералізований екзематозний пустульоз

[ред. | ред. код]

Виникнення гострого генералізованого екзематозного пустульозу[en] як ідіосинкратичної реакції на лікарські засоби, зазвичай, пов'язане з прийомом антибіотиків. Дане захворювання проявляється як неінфекційне гнійне ураження шкіри, яке охоплює лице, шию, пахову та пахвові ділянки, а також супроводжуються гарячкою і нейтрофілією[en][25][26]. Зазвичай, воно проявляється дуже швидко — в межах доби після першого прийому лікарського засобу.

Синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лаєлла

[ред. | ред. код]

Синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лаєлла є найбільш тяжкими проявами ідіосинкратичних висипань на шкірі. Відсоток смертності становить близько 30 %[27][28]. Синдром Стівенса-Джонсона, по суті, є формою синдрома Лаєлла, перебіг якого, за звичай, проходить набагато легше. За синдрому Стівенса-Джонсона вражається до 10 % шкіри пацієнта, в той час як при синдромі Лаєлла це значення становить понад 30 %. Обидва синдроми починаються раптово, виникає гарячка та загальна слабкість, потім з'являються болісні висипи. Пацієнтам з даним синдромом характерний позитивний симптом Нікольського — прикладання невеликого зусилля з боку від висипів зумовлює злущування епідермісу. Це відбувається через масовий апоптоз кератиноцитів з подальшим роз'єднанням епідермісу від дерми. Вражаються також слизові оболонки рота, статевих органів, органів шлунково-кишкового тракту тощо. Проявляється Синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лаєлла у більшості випадків через 14 ± 7 днів після прийому лікарського засобу[29]. Очевидно, що дані синдроми спричинені імунними процесами в організмі пацієнта. Прийнято вважати, що клітинами, які зумовлюють розвиток висипів є цитотоксичні Т-лімфоцити[30][31]. Гибель кератиноцитів пов'язана з наявністю на їх мембрані  Fas-рецепторів (apoptosis antigen 1), рецепторів до гранулізину та TRAIL (tumor necrosis factor-related apoptosis-inducing ligand). Активація усіх цих рецепторів зумовлює запускання каскаду апоптозу[32][33].

Важливість

[ред. | ред. код]

На сучасному етапі розвитку фармацевтики, стратегія підвищення ефективності існуючих лікарських засобів та пошуку нових альтернативних препаратів є домінуючою. Таке явище як фармакологічна ідіосинкразія може суттєво завадити розробці та імплементації на ринок нових медикаментів, оскільки її прояви та причини виникнення, зазвичай, виявляють занадто пізно. Це зумовлено відсутністю належних тваринних моделей для доклінічного етапу оцінки препаратів, недостатньою вивченістю механізмів її розвитку тощо. Тому ідіосинкратичні реакції, як правило, не виявляються, допоки лікарський засіб не перебуває у другій фазі клінічних випробувань або уже фактично у продажу. Зважаючи на вище сказане, фармакологічна ідіосинкразія є причиною значного відсотку захворюваності та смертності населення. Наприклад, мета-аналіз 39 досліджень виявив понад 2 мільйони випадків госпіталізації та понад 100 000 смертей, спричинених ідіосинкратичними реакціями на лікарські препарати у США за 1998 рік[34]. Тип та тяжкість перебігу ідіосинкразії варіюється, але у частині випадків завдає непоправної шкоди здоров'ю людей. Проте, окрім безпосереднього негативного впливу на життя та здоров'я частини людей, фармакологічна ідіосинкразія зумовлює виведення з ринку ефективних медикаментів, які могли б допомогти більшості населення. Тому, надзвичайно важливим є додатковий моніторинг специфічних реакцій під час клінічних випробувань, створення адекватних тваринних або клітинних моделей, наукові дослідження для розуміння механізмів фармакологічної ідіосинкразії, які зможуть мінімізувати її шкідливі прояви.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Aronson, J K (22 листопада 2003). Joining the DoTS: new approach to classifying adverse drug reactions. BMJ (англ.). Т. 327, № 7425. с. 1222—1225. doi:10.1136/bmj.327.7425.1222. ISSN 0959-8138. PMC 274067. PMID 14630763. Процитовано 16 листопада 2020.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  2. ↑ Joseph Zimmerman, Hyman (1993-10). Hepatotoxity. Disease-a-Month. Т. 39, № 10. с. 678—787. doi:10.1016/0011-5029(93)90015-u. ISSN 0011-5029. Процитовано 16 листопада 2020.
  3. ↑ Aithal, Guruprasad P.; Ramsay, Lesley; Daly, Ann K.; Sonchit, Nhareet; Leathart, Julian B. S.; Alexander, Graeme; Kenna, J. Gerald; Caldwell, John; Day, Christopher P. (2004). Hepatic adducts, circulating antibodies, and cytokine polymorphisms in patients with diclofenac hepatotoxicity. Hepatology. Т. 39, № 5. с. 1430—1440. doi:10.1002/hep.20205. ISSN 0270-9139. Процитовано 16 листопада 2020.
  4. ↑ Wiesmann, U. N.; DiDonato, S.; Herschkowitz, N. N. (27 жовтня 1975). Effect of chloroquine on cultured fibroblasts: release of lysosomal hydrolases and inhibition of their uptake. Biochemical and Biophysical Research Communications. Т. 66, № 4. с. 1338—1343. doi:10.1016/0006-291x(75)90506-9. ISSN 1090-2104. PMID 4. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 16 листопада 2020.
  5. ↑ Cameron, H A; Ramsay, L E (18 серпня 1984). The lupus syndrome induced by hydralazine: a common complication with low dose treatment. BMJ. Т. 289, № 6442. с. 410—412. doi:10.1136/bmj.289.6442.410. ISSN 0959-8138. Процитовано 16 листопада 2020.
  6. ↑ Uetrecht, Jack; Naisbitt, Dean J. (8 березня 2013). Idiosyncratic Adverse Drug Reactions: Current Concepts. Pharmacological Reviews. Т. 65, № 2. с. 779—808. doi:10.1124/pr.113.007450. ISSN 0031-6997. Процитовано 16 листопада 2020.
  7. ↑ Clay, Kimberly D. (21 березня 2006). Brief Communication: Severe Hepatotoxicity of Telithromycin: Three Case Reports and Literature Review. Annals of Internal Medicine. Т. 144, № 6. с. 415. doi:10.7326/0003-4819-144-6-200503210-00121. ISSN 0003-4819. Процитовано 16 листопада 2020.
  8. ↑ Uetrecht, Jack (13 жовтня 2009). Immunoallergic Drug-Induced Liver Injury in Humans. Seminars in Liver Disease. Т. 29, № 04. с. 383—392. doi:10.1055/s-0029-1240007. ISSN 0272-8087. Процитовано 16 листопада 2020.
  9. ↑ Uetrecht, Jack (2009-11). Immunoallergic Drug-Induced Liver Injury in Humans. Seminars in Liver Disease (англ.). Т. 29, № 04. с. 383—392. doi:10.1055/s-0029-1240007. ISSN 0272-8087. Архів оригіналу за 4 червня 2018. Процитовано 16 листопада 2020.
  10. ↑ Tesfa, Daniel; Palmblad, Jan (2011-12). Late-onset neutropenia following rituximab therapy: incidence, clinical features and possible mechanisms. Expert Review of Hematology. Т. 4, № 6. с. 619—625. doi:10.1586/ehm.11.62. ISSN 1747-4086. Процитовано 16 листопада 2020.
  11. ↑ Keisu, M.; Andersson, T. B. (21 вересня 2009). Drug-Induced Liver Injury in Humans: The Case of Ximelagatran. Handbook of Experimental Pharmacology. Berlin, Heidelberg: Springer Berlin Heidelberg. с. 407—418. ISBN 978-3-642-00662-3.
  12. ↑ Maddrey, Willis C. (2000-05). Hepatotoxicity: The adverse effects of drugs and other chemicals on the liver. Gastroenterology. Т. 118, № 5. с. 984—985. doi:10.1016/s0016-5085(00)70192-2. ISSN 0016-5085. Процитовано 16 листопада 2020.
  13. ↑ Pullen, H.; Wright, N.; Murdoch, J.McC. (1967-12). HYPERSENSITIVITY REACTIONS TO ANTIBACTERIAL DRUGS IN INFECTIOUS MONONUCLEOSIS. The Lancet. Т. 290, № 7527. с. 1176—1178. doi:10.1016/s0140-6736(67)91893-4. ISSN 0140-6736. Процитовано 16 листопада 2020.
  14. ↑ Cutaneous Reaction to Trimethoprim-Sulfamethoxazole in Patients with AIDS and Kaposi's Sarcoma. New England Journal of Medicine. Т. 308, № 25. 23 червня 1983. с. 1535—1536. doi:10.1056/nejm198306233082512. ISSN 0028-4793. Процитовано 16 листопада 2020.
  15. ↑ Roth, Robert A.; Luyendyk, James P.; Maddox, Jane F.; Ganey, Patricia E. (3 вересня 2003). Inflammation and Drug Idiosyncrasy—Is There a Connection?. Journal of Pharmacology and Experimental Therapeutics. Т. 307, № 1. с. 1—8. doi:10.1124/jpet.102.041624. ISSN 0022-3565. Процитовано 16 листопада 2020.
  16. ↑ Daly, Ann K. (10 лютого 2012). Using Genome-Wide Association Studies to Identify Genes Important in Serious Adverse Drug Reactions. Annual Review of Pharmacology and Toxicology. Т. 52, № 1. с. 21—35. doi:10.1146/annurev-pharmtox-010611-134743. ISSN 0362-1642. Процитовано 16 листопада 2020.
  17. ↑ Jain, K.K. (1991). Systemic Lupus Erythematosus (SLE)-Like Syndromes Associated with Carbamazepine Therapy. Drug Safety. Т. 6, № 5. с. 350—360. doi:10.2165/00002018-199106050-00005. ISSN 0114-5916. Процитовано 16 листопада 2020.
  18. ↑ Syn, W-K; Naisbitt, D. J.; Holt, A. P.; Pirmohamed, M.; Mutimer, D. J. (14 липня 2005). Carbamazepine-induced acute liver failure as part of the DRESS syndrome. International Journal of Clinical Practice. Т. 59, № 8. с. 988—991. doi:10.1111/j.1368-5031.2005.00550.x. ISSN 1368-5031. Процитовано 16 листопада 2020.
  19. ↑ Hunziker, Th.; Künzi, U.-P.; Braunschweig, S.; Zehnder, D.; Hoigné, R. (1997-04). Comprehensive hospital drug monitoring (CHDM): adverse skin reactions, a 20-year survey. Allergy. Т. 52, № 4. с. 388—393. doi:10.1111/j.1398-9995.1997.tb01017.x. ISSN 0105-4538. Процитовано 16 листопада 2020.
  20. ↑ Valeyrie-Allanore, Laurence; Sassolas, Bruno; Roujeau, Jean-Claude (2007). Drug-Induced Skin, Nail and Hair Disorders. Drug Safety. Т. 30, № 11. с. 1011—1030. doi:10.2165/00002018-200730110-00003. ISSN 0114-5916. Процитовано 16 листопада 2020.
  21. ↑ P-Codrea (Tigaran), S.; Sidenius, P.; Dam, M. (2005-03). Lamotrigine-induced rash - worth a rechallenge*. Acta Neurologica Scandinavica. Т. 111, № 3. с. 191—194. doi:10.1111/j.1600-0404.2005.00381.x. ISSN 0001-6314. Процитовано 16 листопада 2020.
  22. ↑ Mathelier-Fusade, Pascale (2006). Drug-Induced Urticarias. Clinical Reviews in Allergy & Immunology. Т. 30, № 1. с. 019—024. doi:10.1385/criai:30:1:019. ISSN 1080-0549. Процитовано 16 листопада 2020.
  23. ↑ Suzuki, Yoshihiro; Ra, Chisei (2009). Analysis of the Mechanism for the Development of Allergic Skin Inflammation and the Application for Its Treatment: Aspirin Modulation of IgE-Dependent Mast Cell Activation: Role of Aspirin-Induced Exacerbation of Immediate Allergy. Journal of Pharmacological Sciences. Т. 110, № 3. с. 237—244. doi:10.1254/jphs.08r32fm. ISSN 1347-8613. Процитовано 16 листопада 2020.
  24. ↑ Shiohara, Tetsuo (2009-08). Fixed drug eruption: pathogenesis and diagnostic tests. Current Opinion in Allergy and Clinical Immunology. Т. 9, № 4. с. 316—321. doi:10.1097/aci.0b013e32832cda4c. ISSN 1528-4050. Процитовано 16 листопада 2020.
  25. ↑ Roujeau, Jean-Claude (1 вересня 1991). Acute Generalized Exanthematous Pustulosis. Archives of Dermatology. Т. 127, № 9. с. 1333. doi:10.1001/archderm.1991.01680080069004. ISSN 0003-987X. Процитовано 16 листопада 2020.
  26. ↑ Choi, Min Jee; Kim, Hei Sung; Park, Hyun Jeong; Park, Chul Jong; Lee, Jeong Deuk; Lee, Jun Young; Kim, Hyung Ok; Park, Young Min (2010). Clinicopathologic Manifestations of 36 Korean Patients with Acute Generalized Exanthematous Pustulosis: A Case Series and Review of the Literature. Annals of Dermatology. Т. 22, № 2. с. 163. doi:10.5021/ad.2010.22.2.163. ISSN 1013-9087. Процитовано 16 листопада 2020.
  27. ↑ Pereira, Frederick A.; Mudgil, Adarsh Vijay; Rosmarin, David M. (2007-02). Toxic epidermal necrolysis. Journal of the American Academy of Dermatology. Т. 56, № 2. с. 181—200. doi:10.1016/j.jaad.2006.04.048. ISSN 0190-9622. Процитовано 16 листопада 2020.
  28. ↑ Downey, Andrew; Jackson, Chris; Harun, Nadia; Cooper, Alan (2012-06). Toxic epidermal necrolysis: Review of pathogenesis and management. Journal of the American Academy of Dermatology. Т. 66, № 6. с. 995—1003. doi:10.1016/j.jaad.2011.09.029. ISSN 0190-9622. Процитовано 16 листопада 2020.
  29. ↑ Roujeau, Jean-Claude (2005-04). Clinical heterogeneity of drug hypersensitivity. Toxicology. Т. 209, № 2. с. 123—129. doi:10.1016/j.tox.2004.12.022. ISSN 0300-483X. Процитовано 16 листопада 2020.
  30. ↑ Nassif, Amal; Bensussan, Armand; Boumsell, Laurence; Deniaud, Aurelien; Moslehi, Homayoun; Wolkenstein, Pierre; Bagot, Martine; Roujeau, Jean-Claude (2004-11). Toxic epidermal necrolysis: Effector cells are drug-specific cytotoxic T cells. Journal of Allergy and Clinical Immunology. Т. 114, № 5. с. 1209—1215. doi:10.1016/j.jaci.2004.07.047. ISSN 0091-6749. Процитовано 16 листопада 2020.
  31. ↑ Wei, Chun-Yu; Chung, Wen-Hung; Huang, Hsiao-Wen; Chen, Yuan-Tsong; Hung, Shuen-Iu (2012-06). Direct interaction between HLA-B and carbamazepine activates T cells in patients with Stevens-Johnson syndrome. Journal of Allergy and Clinical Immunology. Т. 129, № 6. с. 1562—1569.e5. doi:10.1016/j.jaci.2011.12.990. ISSN 0091-6749. Процитовано 16 листопада 2020.
  32. ↑ de Araujo, Elisabeth; Dessirier, Valérie; Laprée, Geneviève; Valeyrie-Allanore, Laurence; Ortonne, Nicolas; Stathopoulos, Efstathios N.; Bagot, Martine; Bensussan, Armand; Mockenhaupt, Maja (21 січня 2011). Death ligand TRAIL, secreted by CD1a+ and CD14+ cells in blister fluids, is involved in killing keratinocytes in toxic epidermal necrolysis. Experimental Dermatology. Т. 20, № 2. с. 107—112. doi:10.1111/j.1600-0625.2010.01176.x. ISSN 0906-6705. Процитовано 16 листопада 2020.
  33. ↑ Chung, Wen-Hung; Hung, Shuen-Iu; Yang, Jui-Yung; Su, Shih-Chi; Huang, Shien-Ping; Wei, Chun-Yu; Chin, See-Wen; Chiou, Chien-Chun; Chu, Sung-Chao (23 листопада 2008). Granulysin is a key mediator for disseminated keratinocyte death in Stevens-Johnson syndrome and toxic epidermal necrolysis. Nature Medicine. Т. 14, № 12. с. 1343—1350. doi:10.1038/nm.1884. ISSN 1078-8956. Процитовано 16 листопада 2020.
  34. ↑ Lazarou, Jason; Pomeranz, Bruce H.; Corey, Paul N. (15 квітня 1998). Incidence of Adverse Drug Reactions in Hospitalized Patients. JAMA. Т. 279, № 15. с. 1200. doi:10.1001/jama.279.15.1200. ISSN 0098-7484. Архів оригіналу за 5 липня 2008. Процитовано 16 листопада 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Фармакологічна_ідіосинкразія