Франтішек Планічка
 | ||
 | ||
| Особисті дані | ||
|---|---|---|
| Повне ім'я | чеськ. František Plánička | |
| Народження | 2 червня 1904 | |
 Прага
| ||
| Смерть | 20 червня 1996 (92 роки) | |
 Прага
| ||
| Поховання | Ольшанський цвинтар[1] | |
| Зріст | 172 см | |
| Вага | 70 см | |
| Прізвисько | Франта, Кішка з Праги | |
| Громадянство | Чехословаччина
| |
| Позиція | воротар | |
| Юнацькі клуби | ||
| «Слован» (Прага) «Уніон» (Прага) «Олімпія Старе Місто» (Прага)
| ||
| Професіональні клуби* | ||
| Роки | Клуб | І (г) |
| 1919—1923 1923—1938 |
«Бубенец» (Прага) «Славія» (Прага) |
|
| Національна збірна | ||
| Роки | Збірна | І (г) |
| 1926—1938 |  Чехословаччина
|
73 (0) |
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||
Франтішек Планічка (чеськ. František Plánička; * 2 червня 1904, Прага — † 20 червня 1996, Прага) — чехословацький футболіст. Воротар, більшість кар'єри провів у «Славії» (Прага). 8-разовий чемпіон Чехословаччини, 5-разовий володар Кубка Чехословаччини, володар Кубка Мітропи 1938. Віце-чемпіон світу 1934. Провів 73 гри за збірну Чехословаччини. Один із найкращих воротарів світу 1920-х і 1930-х років. Визнаний найкращим чеським воротарем усіх часів. За версією Міжнародної федерації футбольної історії та статистики посів 9-е місце серед найсильніших воротарів XX сторіччя.
Життєпис[ред. | ред. код]
Юні роки[ред. | ред. код]
Окрім футболу, грав у хокей на траві, займався гімнастикою та легкою атлетикою. У 12-річному віці прийнятий до дитячої футбольної команди клубу «Слован» (Прага). Спочатку грав у нападі, але згодом тренер поставив хлопця на ворота. Також виступав за «Уніон» і «Олімпія Старе Місто». У 15-річному віці перейшов до іншого празького клубу «Бубенец», де почав виступати за головну дорослу команду. Хороша гра воротаря привернула увагу фахівців і Планічкою зацікавився гранд чехословацького футболу «Спарта» (Прага), але «Спарта» не взяла воротаря, ймовірно, через його низький зріст.
«Славія» (Прага)[ред. | ред. код]
1 жовтня 1923 року Франтішек Планічка підписав контракт із клубом «Славія» (Прага). Спочатку конкурував за місце в основі з Йозефом Штапліком, потім став основним воротарем. Зі середини 1920-х років почалася найуспішніша ера в історії клубу. Від 1925 року, коли вперше провели чемпіонат Чехословаччини, до 1938 року, коли Планічка завершив кар'єру, клуб 8 разів здобував «золото» першості та 5 разів «срібло», жодного разу не опустившись нижче від 2-го місця. У 1929 році «Славія» стала фіналістом Кубка Мітропи — одного з попередників Кубка європейських чемпіонів, у 1938 році виграла цей Кубок. У 1932 році команда мала всі шанси поборотися за перемогу — в першому півфіналі «Славія» розгромила вдома «Ювентус» 4:0, але під час гри на виїзді розлючена італійська публіка вчинила безладдя на трибунах, кидала камені на поле, один з яких влучив у Планічку. На 46-й хвилині за рахунку 2:0 на користь «Ювентуса» матч припинено, чехословаки в супроводі поліції покинули поле. Президент празької команди Вацлав Валоушек не дозволив своїм гравцям повернутися на поле[5], а комітет Кубка Мітропи дискваліфікував обидвох півфіналістів[6]. Зіграв 42 матчі за «Славію» в дербі проти «Спарти», на два більше тільки на рахунку Копецького[7].
Працював чиновником у празькій конторі пенсійного забезпечення, а футбол вважав тільки грою, тому, наприклад, відмовився від фінансово вигідних пропозицій ряду англійських клубів у 1930-х роках.
Збірна[ред. | ред. код]
За збірну Чехословаччини дебютував 17 січня 1926 року в Турині в грі проти Італії (1:3). З 1932 року був капітаном збірної.
Став віце-чемпіоном першості світу 1934, коли команда Чехословаччини, основу якої становили футболісти «Славії», дійшла до фіналу, де поступилася господарям італійцям 1:2. Планічка вразив своєю майстерністю італійську публіку, за що отримав від журналістів статуетку «Золотий Персей». Щоправда, лауреатові приз вручили тільки через 30 років — після товариської гри Італія—ЧССР у Флоренції 11 квітня 1964 року (0:0).
Одним із найкращих своїх матчів вважав гру з Англією 1 грудня 1937 року на лондонському «Вайт Гарт Лейн», де господарі зі значними зусиллями виграли тільки 5:4, тоді як більшість континентальних команд програвали англійцям із розгромними рахунками. Заради участі в цьому поєдинку Планічка не зіграв за збірну Центральної Європи, ворота якої йому запропонували захищати в товариському матчі проти Західної Європи.
На чемпіонаті світу 1938 у Франції чехословаки у першому раунді плей-оф всуху обіграли Голландію 3:0, а в 1/4 фіналу зустрілися зі збірною Бразилії. Матч 12 червня 1938 року отримав назву «битва під Бордо», оскільки грубої гри не цуралися обидві команди. На 85-й хвилині за рахунку 1:1 з Планічкою зіткнувся нападник суперників Перасіо, внаслідок чого воротаря винесли з поля. Виявилося, що в нього зламане зап'ястя і стався рецидив старого перелому ліктьового суглоба (існують різні дані — деякі джерела стверджують, що воротар пошкодив ключицю). Попри сильний біль і, фактично, лише одну здорову руку, Франтішек Планічка повернувся на поле і зумів відбити всі удари суперників в останні хвилини основного часу та 30 хвилин додаткового. Після гри на руку наклали гіпс, а ця важка травма змусила Планічку завершити кар'єру в національній збірній. У переграванні, яке відбулося через два дні, на воротях стояв запасний воротар Карел Буркерт, а Чехословаччина поступилася з рахунком 1:2.
Загалом за національну збірну протягом 1926—1938 років провів 73 гри, в тому числі 37 у ранзі капітана. Пропустив 121 гол. Став рекордсменом збірної за кількістю проведених ігор, його досягнення перевершив Ладислав Новак у 1963 році[8].
Стиль гри[ред. | ред. код]
Відзначався хорошою стрибучістю та реакцією, хоча через невеликі габарити (172 см зросту, за деякими даними — 178[9]) деколи мав проблеми з ударами, які йшли у верхній кут воріт. Надійно забирав і фіксував м'яч у руках. Коли відбивав удар, то намагався не вибити шкіряну кулю ногою чи кулаком, а зловити його в руки. Сміливо йшов у ноги суперникові, що часто приводило до травм, яких у кар'єрі Планічки було багато. Радянський футболіст Олександр Старостін після турне по Чехословаччині згадував, що Планічка грав далеко за межами воротарського майданчика і сміливо виходив на перехоплення та намагався точно вкинути м'яча до товариша по команді, а не вибивав куди-небудь, як більшість тогочасних воротарів. Водночас партнер голкіпера у клубі «Славія» Руді Витлачил розповідав, що Планічка інколи помилявся під час перехоплення навісів, а докладний пас своєму футболістові і точне вибивання м'яча в поле ногою були для нього проблемою.
Після завершення ігрової кар'єри[ред. | ред. код]
Тренував команди «Наход», «Бероун»[10], «Славой» Модржани[11], керував секцією у рідному клубі «Славія» (Прага). Багато грав за команди ветеранів «Славії» та Чехословаччини, остаточно перестав виходити на поле лише у 1984 році.
26 вересня 1985 року отримав почесну нагороду міжнародної організації ЮНЕСКО за пропаганду ідей чесної гри[12].
Титули і досягнення[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BillionGraves — 2011.
- ↑ Transfermarkt.de — 2000.
- ↑ Munzinger Sport
- ↑ worldfootball.net
- ↑ Historie zápasů. Ročník: 1932 (офіційна сторінка «Славії») (чеськ.)
- ↑ Mitropa Cup 1932 (rsssf.com) (англ.)
- ↑ Статистика «Дербі»
- ↑ Czechoslovakia/Czech Republic — Record International Players (rsssf.com) (англ.)
- ↑ Planicka. Der König der Robinsonaden (sport.ard.de, 2006) (нім.)
- ↑ Český lev — Union Beroun: Historie klubu [Архівовано 13 червня 2010 у Wayback Machine.] (чеськ.)
- ↑ Mozaika modřanského sportu (praha12.cz) [Архівовано 12 червня 2009 у Wayback Machine.] (чеськ.)
- ↑ Cena Fair-play od UNESCO pro Františka Pláničku
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Франтішек Планічка |
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:František Plánička |
- Легенди «Славії» (чеськ.)
- Статистика ігор за національну збірну (чеськ.)
- Франтішек Планічка: Празький кіт, який гуляв сам по собі
Література[ред. | ред. код]
- Частка Курт. От Заморы до Яшина: Пер. с нем. — Москва: Физкультура и спорт, 1970. — С. 61—71
- Století fotbalu: Z dějin československé kopané / Josef Pondělík; spolupr. J. Pejchar. — Praha: Olympia, 1986. — 412 s.
- Малов В. И. 100 великих футболистов. — Москва: Вече, 2004. — С. 15—20[недоступне посилання з липня 2019] (серия «100 великих») ISBN 5-9533-0265-7
- Наш Франта // Футбол. — 2004. — № 28 (354), 12-18 липня. — С. 28—29
- Талиновский Б. Х., Франков А. В. Все чемпионаты мира по футболу. Том 1 — 1930, 1934, 1938, 1950. — Київ: Видавничий дім Український медіа холдинг", 2010. — 224 с. («Все чемпионаты мира») ISBN 978-966-2320-03-9
|
| |||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
| |||||||
| |||||||
