Дьюла Грошич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Дьюла Грошич
Gyula Grosics.jpg
Дьюла Грошич у 2005 році.
Особові дані
Народження 4 лютого 1926(1926-02-04)
  Дорог, Королівство Угорщина
Смерть 13 червня 2014(2014-06-13) (88 років)
  Будапешт, Угорщина
Зріст 179 см
Вага 78 кг
Громадянство Flag of Hungary.svg Угорщина
Позиція воротар
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1945–1947 Угорщина «Дорог» 61 (-?)
1947–1949 Угорщина МАТЕОШ (Будапешт) 55 (-?)
1949–1950 Угорщина «Тегерфувар» 30 (-?)
1950–1956 Угорщина «Гонвед» 125 (-?)
1957–1962 Угорщина «Татабанья» 123 (-?)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1947–1962 Угорщина Угорщина 86 (-96)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1963 Угорщина «Татабанья»
1964–1965 Угорщина «Шалготар'ян»
1966 Угорщина КСІ
1966–1968 Кувейт Кувейт
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дьюла Грошич (угор. Grosics Gyula [ˈɟulɒ ˈɡroʃit͡ʃ], 4 лютого 1926, Дорог — 13 червня 2014, Будапешт) — угорський футболіст, що грав на позиції воротаря. Футболіст року в Угорщині (1949, 1950). Вважається найкращим воротарем в історії угорського футболу[1], а також став революціонером на своїй позиції, розпочавши першим із воротарів виходити з лінії воріт для допомоги своїм захисникам[2]. Також постійно грав у чорній формі, за що отримав прізвисько «Чорна пантера» (угор. Fekete Párduc)[3] і запустив моду на використання виключно чорної форми для воротарів[4], яка до нього використовувалась нечасто. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Був голкіпером національної збірної Угорщини епохи «Золотої команди», яка протягом чотирьох років (1950—1954), вважалася непереможною, а також стала олімпійським чемпіоном.[5] та віце-чемпіоном світу. На клубному рівні виступав за «Гонвед». У вищому дивізіоні чемпіонату Угорщини провів 390 матчів.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився у невеличкому шахтарському містечку Дорог в родині шахтаря. Мати Дьюли хотіла аби він став священником[6], втім хлопець вирішив займатись футболом і у віці 13 років, захищав ворота шкільної команди, незважаючи на свій не дуже великий зріст[7], де його помітив головний тренер клубу «Дорог» з другого дивізіону країни. У ньому згодом Грошич і розпочав дорослу кар'єру, зробивши кілька революційних змін у воротарській професії[8].

« У 15 років я задумався: чому голкіпер слухняно стоїть у своєму воротарському майданчику, ніколи його не залишаючи? Адже правилами йому не заборонено грати, нехай і не торкаючись м'яча руками за межами штрафного майданчика, хоч по всьому полю. І я став підстраховувати захисників, любив далекі виходи. За мною пішли і інші воротарі. Винайшов я і ще одну штуку. Адже мене прозвали «Чорною Пантерою» тому, що завжди грав в чорному светрі. До мене голкіпери рідко з'являлися на полі в таких кольорах. Так я і запустив цю моду, що стала інтернаціональною. »

— Дьюла Грошич[9]

Будучи ярим антикомуністом, наприкінці Другої світової війни у 1945 році воював у нещодавно створеній угорській дивізії СС «Гуняді»[10][11][12], яка воювала проти наступаючих на Угорщину радянських військ і потрапив у полон до американців[13] . Після повної окупації країни та встановлення однопартійної тоталітарної комуністичної держави, у 1949 році Грошич, який тоді вже грав за інший місцевий клуб МАТЕОШ, вирішив разом із однодумцями втекти із країни, але один з партнерів по команді повідомив владу про майбутню втечу, через що Грошича заарештувало Управління державної безпеки і відправило до сумновідомої в'язниці на проспекті Андраші[14]. Втім незабаром був звільнений, але отримав заборону на виступи за збірну[15], що, за словами самого Грошича, разом із наступним другим відстороненням не дозволило йому награти 100 матчів за збірну[9].

Дьюла Грошич у 1953 році.

Натомість на клубному рівні Грошич став виступати за новостворений клуб «Гонвед»[13], який опинився під опікою угорської армії і швидко став панівним у країні. Разом зі своїм клубом він став чемпіоном Угорщини у 1950, 1952, 1954 і 1955 роках, а також у цей час він вдруге був заарештований. Цього разу Грошич був звинувачений у шпигунстві і зраді, що пов'язують із сенсаційною поразкою збірної у фіналі чемпіонату світу 1954 року, через що вдруге на певний термін був відсторонений від футболу — протягом 15 місяців він не мав права не те що виходити на поле або навіть тренуватися, а й отримав заборону з'являтися на всіх існуючих на території Угорщини спортивних спорудах[9]. Повернувшись до футболу, в 1956 році взяв участь з «Гонведом» в другому розіграші Кубка європейських чемпіонів. У другому раунді йому в суперники потрапив «Атлетик» з Більбао. Першу виїзну гру, яка відбулася 23 листопада, «Гонвед» програв з рахунком 2:3. За місяць до цієї дати, 23 жовтня, в Будапешті відбулось Угорське повстання проти радянського режиму, яке у листопаді було жорстко придушене радянськими військами. В результаті виїхавши до Іспанії на єврокубкову гру футболісти «Гонведа» не стали відразу повертатися на батьківщину і вирішили зіграти матч-відповідь в Брюсселі. Нічия 3:3 принесла загальну перемогу іспанцям і «Гонвед» вилетів з турніру.

Після цього клуб вирішив не повертатись на батьківщину. Незважаючи на заперечення ФІФА і Угорської футбольної федерації, до команди прийшов легендарний Бела Гуттман і організував благодійний тур по Італії, Португалії та Іспанії[1]. Тут можна відзначити нічию проти «Реала» (3:3) і перемогу над «Барселоною» (4:3). Мексиканська влада висловила готовність не тільки надати політичний притулок «Гонведу», а й включити клуб в національний чемпіонат. Подякувавши мексиканцям, але відмовившись від пропозиції[16], «Гонвед» вирішив продовжити світове турне, тепер по південноамериканському континенту. До цього моменту ФІФА вже оголосила команду поза законом і заборонила використовувати назву «Гонвед» для майбутніх ігор[1].

Після повернення в Європу думка членів клубу розділилася: в той час як кілька головних зірок команди, таких як Золтан Цибор, Шандор Кошич і Ференц Пушкаш вирішили грати за кордоном, Йожеф Божик, Ласло Будаї, Дьюла Лорант і Дьюла Грошич вирішили повернутися на батьківщину[1]. Сам же Дьюла так пояснив причину повернення до комуністичної Угорщини:

« Не хочу давати вам стандартну відповідь, що мій батько і інші родичі залишалися в Угорщині і могли, якби я не повернувся, постраждати при тому суворому режимі. Ні. Я вже добрався до Бразилії, але просто не міг жити там, знаходячись у щоденних порівняннях. Чи можна порівняти бразильське життя і наше, угорське? А способи мислення - які ж вони різні. Дивлячись на статую Христа в Ріо-де-Жанейро, я порівнював її зі статуєю на горі Гелерт, що стоїть при в'їзді в Буду. А пляжі Копакабани я порівнював з моїм Балатоном. І ці постійні порівняння доводили до божевілля. Стрес нестерпний. Я мучився без моєї Угорщини. І вирішив, незважаючи на важкі часи, повернутися. Кинув це Ріо і зустрівся зі своєю сім'єю, яка теж країну покинула, у Відні. Ми пішли в консульство соціалістичної Угорщини, і навіть наш посол запитав мене співчутливо: "Товариш Грошич, ви впевнені, що прийняли правильне рішення?" Але я повернувся. »

— Дьюла Грошич[9]

Повернувшись до Угорщини, Грошич спробував перейти в «Ференцварош»[17]. Однак замість цього його насильно перевели в скромну «Татабанью»[15], де Дьюла грав до 1962 року, моменту завершення своєї кар'єри гравця[15][18], так і не втіливши у життя свою мрію зіграти за «Ференцварош». Загалом за кар'єру провів 390 ігор у вищому угорському дивізіоні.[4]

Через 46 років після цього, в 2008 році «Ференцварош» дізнався про тяжке фінансове становище легендарного угорського воротаря і його мрії. Адміністрація «Ференцвароша» уклала з Грошичем довічний контракт[1]. Щоб мрія не залишилася невиконаною, клуб організував товариський матч проти «Шеффілд Юнайтед» і включив Грошича в стартовий склад[19][20]. Завдяки цьому на 82-му році життя Дьюла відіграв кілька хвилин за свій улюблений клуб і під овації футболістів і уболівальників був замінений другим воротарем клубу Адамом Хольцером[18][21].

На честь Грошича «Ференцварош» вивів з обігу футболку № 1 і закріпив її довічно за Дьюлою. З 2009 року щорічно на початку нового сезону клуб направляв в Футбольну федерацію Угорщини заявку на участь і список гравців, де під першим номером значився саме Дьюла Грошич[1].

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

20 серпня 1947 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Угорщини в грі Балканського кубка проти Албанії (2:0). Загалом зігравши у всіх чотирьох іграх на тому турнірі, він допоміг в усіх здобути перемогу і вперше принести угорцям золоті медалі турніру.

«Золота команда» із Дьюлою Грошичем у 1953 році.

З 1950 року став основним воротарем так званої «Золотої команди», яка провела без поразок серію з 32 матчів поспіль, що залишається неперевершеним результатом в європейському футболі донині. За час цієї серії збірна Угорщини стала олімпійським чемпіоном 1952 року у Гельсінкі та виграла Кубок Центральної Європи 1953 року, при цьому обидві перемоги стали дебютними у своїх турнірах для цієї команди. Крім того із Грошичем у складі в 1953 році угорці здобули перемогу над збірною Англії з рахунком 6:3 в так званому «Матчі століття»[4], ставши першою небританською командою, яка змогла перемогти англійців на «Вемблі»[15]. А через 7 місяців, в матчі-реванші, збірна Англії була розбита в Будапешті з рахунком 7:1, що і донині залишається найбільшою поразкою для англійської збірної.

В такому статусі однозначних фаворитів «Золота команда» поїхала і на чемпіонату світу 1954 року у Швейцарії, втім саме на цьому турнірі безпрограшна серія завершилася, коли у фіналі Угорщина несподівано поступилася ФРН з рахунком 2:3, при тому що на груповому етапі угорці розгромили німців 8:3[15], обігравши після цього у чвертьфіналі віце-чемпіонів бразильців, а в півфіналі і чемпіонів світу уругвайців. Незважаючи на поразку Грошич був визнаний найкращим воротарем турніру[22].

Для угорських гравців після повернення на комуністичну батьківщину почався час залякування та утисків. Грошич згадував:

« Нас відвезли в тренувальний табір і не дозволяли його залишати цілий день. Увечері приїхали найвищі політики — Ракоші, Генеральний секретар Комуністичної партії, а також міністр внутрішніх справ і міністр оборони. Ракоші виступив з промовою, що друге місце також є гарним результатом, а потім сказав: ніхто з вас не повинен боятися покарання за цю гру. У мене досі звук його голосу у вусі. Коли цей виступ закінчився, я знав, що він мав на увазі навпаки. Я знав, що щось погане станеться. Я часто стикався з органами держбезпеки і тепер відчув, що я в небезпеці. Я знав, що вони йдуть за мною. Я мав рацію. »

— Дьюла Грошич[23]

Через чотири місяці після цього футболіст був заарештований і відданий під суд за звинуваченням у шпигунстві[23]. Він був поміщений під домашній арешт протягом декількох місяців і тричі на тиждень піддавався допитам у в'язниці[24], а батько втратив роботу.

Повернувшись до збірної у 1956 році він знову став основним воротарем команди, зігравши і на наступних світових першостях — чемпіонаті світу 1958 року у Швеції та чемпіонаті світу 1962 року у Чилі[4][15], втім через втечу ряду зіркових гравців збірної з країни у 1956 році, серйозної сили угорська команда вже не мала і за медалі не боролась. Загалом Грошич провів 11 ігор на чемпіонатах світу, пропустивши 17 голів.

Востаннє зіграв за збірну 14 жовтня 1962 року в товариській грі проти Югославії, встановивши результат в 15 років і 55 днів між своїм першим і останнім матчем за збірну[25]. Всього ж протягом кар'єри у національній команді, провів у формі головної команди країни 86 матчів, здобувши у них аж 59 перемог та 14 нічиїх і лише 13 разів його команда зазнавала поразки. За цей час у ворота Грошича забили 96 голів, в той час як угорці забили аж 258 голів і Дьюла із результатом 1,12 голів за матч мав надзвичайно високі показники із урахуванням специфіки вкрай результативного футболу середини ХХ століття.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

По завершенні кар'єри гравця залишився у «Татабаньї», де 1963 року працював головним тренером, після цього без значних успіхів очолював інші угорські команди «Шалготар'ян» та КСІ, а у 1966—1968 роках був головним тренером збірної Кувейту[26].

Останні роки і смерть[ред. | ред. код]

Після політичних змін у Східній Європі і встановлення в Угорщині демократії, Грошич зайнявся розвитком демократичного руху. В 1990 році Грошич безуспішно балотувався в парламент від Угорського демократичного форума[13].

У 2009 році з політичних причин відмовився прийняти звання почесного громадянина Будапешта[11].

У 2011 році домашній стадіон «Татабаньї» був названий на честь Грошича[15].

З 2008 року серйозно страждав на хворобу легенів, змушений був проходити інтенсивну терапію[27][28]. Помер 13 червня 2014 року на 89-му році життя у місті Будапешт[4] і був похований в Базиліці Святого Стефана[29], поряд із кількома іншими гравцями «Золотої команди», зокрема Ференцом Пушкашем, Єне Бузанскі та Шандором Кочишем.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

«Гонвед»[ред. | ред. код]

Збірна Угорщини[ред. | ред. код]

Індивідуальні[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Состоявшаяся мечта «Черной пантеры»
  2. The 50 Greatest Goalkeepers in History. Bleacher Report. 27 September 2013. Процитовано 28 September 2015. 
  3. Grosics Gyula Архівовано 7 October 2007[Дата не збігається] у Wayback Machine., sportmuzeum.hu
  4. а б в г д Hungary’s greatest goalkeeper Gyula Grosics dies at 88. BiharPrabha.com. IANS. 13 June 2014. Процитовано 13 June 2014. 
  5. Gyula Grosics, Sports-Reference / Olympic Sports. Retrieved 2019-03-03.
  6. http://labdabiztos.blog.hu/2011/02/04/fekete_parduc_85
  7. Goalkeepers who belied their size - FIFA
  8. Why Manuel Neuer was the best player at the 2014 World Cup. The Score. 14 July 2014. Архів оригіналу за 28 July 2014. Процитовано 16 July 2014. 
  9. а б в г Мой друг - Яшин
  10. http://kanadaihirlap.com/2014/07/03/grosics-egy-volt-waffen-ss-ravatala-a-bazilikaban/
  11. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 15 березень 2017. Процитовано 19 березень 2019. 
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 березень 2017. Процитовано 19 березень 2019. 
  13. а б в Gyula Grosics, innovative goalkeeper of Hungary's Golden Team of 1950s, dies at 88. Fox News. AP. 13 June 2014. Процитовано 14 June 2014. 
  14. http://www.origo.hu/sport/magyarfoci/20140613-elhunyt-grosics-gyula.html
  15. а б в г д е ж Fazekas, Zoltan (13 June 2014). 'Magical Magyars' goalkeeper Gyula Grosics dies aged 88. Reuters. Процитовано 14 June 2014. 
  16. "As grandes partidas do foot-ball internacional", Jornal do Brasil, 19 January 1957, page 11, available at [1]
  17. http://www.szeretlekmagyarorszag.hu/igy-tiszteleg-a-vilag-grosics-gyula-elott/
  18. а б Blades share Magyar honour. Sheffield United F.C. 31 March 2008. Архів оригіналу за 28 April 2008. 
  19. Grosics Gyula a Fradiban (youtube.com video)
  20. Tempó, Fradi! - Grosics Gyula (magyar). tempofradi.hu. Процитовано 2018-12-22. 
  21. Genius Grosics finds late fulfilment - FIFA
  22. 1954 All-Star Team of the Tournament. Soccermond. Процитовано 14 June 2014. 
  23. а б Zitat von Gyula Grosics bei: Oliver Link: Das Wunder von Bern: Das Spiel ist niemals aus. Архівовано 3 December 2013[Дата не збігається] у Wayback Machine. Stern, 30. September 2003.
  24. Дьюла Грошич: Божье чудо
  25. Gyula Grosics – International Appearances
  26. Elhunyt Grosics Gyula (Obituary) Архівовано 30 September 2014 у Wayback Machine. - FC Tatabanya Шаблон:Hu
  27. http://www.nemzetisport.hu/cikk.php?cikk=169349
  28. http://www.origo.hu/sport/magyarfoci/20080624-grosics-gyula-ismet-korhazban.html
  29. Klaus Nerger (2018-08-06). Das Grab von Gyula Grosics. knerger.de. 
  30. http://www.opten.hu/opten/light/torvtar/me-szemelyi-hirek-207252.html

Посилання[ред. | ред. код]