Хуан Карлос Онганіа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хуан Карлос Онганіа
Хуан Карлос Онганіа
Президент Аргентини (de facto)
29 червня 1966 — 8 червня 1970
Попередник Артуро Умберто Ільїя
Наступник Роберто Левінгстон
Народився 17 березня 1914(1914-03-17)[1][2][3]
Маркос-Пас, Буенос-Айрес, Аргентина
Помер 8 червня 1995(1995-06-08)[2][3] (81 рік)
Буенос-Айрес, Аргентина
Похований цвинтар Ла-Чакарітаd
Відомий як офіцер, політик
Країна Аргентина
Alma mater Nation Military Colleged
Політична партія Фронт за патріотичну єдність
У шлюбі з Марія Емілія Грін Урьєн
Професія військовик
Релігія католицтво
Нагороди
орден Визволителя Сан-Мартіна
Підпис Juan Carlos Onganía (firma).jpg

Хуа́н Ка́рлос Онгані́а (ісп. Juan Carlos Onganía, *17 березня 1914 — †8 червня 1995) — аргентинський військовик, який фактично займав посаду президента Аргентини у 1966—1970 роках.

Економічна та соціальна політика[ред. | ред. код]

У той час коли попередні військові перевороти в Аргентині були спрямовані на створення тимчасового перехідного уряду військової хунти, Аргентинська революція, яку очолив Онганіа була спрямована на створення нового політичного і соціального ладу, протиставляючи його ліберальній демократії та комунізму, які дозволили військовикам посісти провідні пости у політичному та фінансовому житті країни. Політолог Гільєрмо O'Доннелл назвав цей тип політичного режиму «авторитарно-бюрократичною державою»,[4] це стосувалось також і бразильського військового режиму (1964—1985), режимів Августо Піночета (починаючи з 1973 року) та Хуана Марії Бордаберрі в Уругваї.

Як військовий диктатор Онганіа призупинив діяльність політичних партій та провадив політику партисіпасіонізму, за якої представники різних зацікавлених груп, таких як промисловці, сільськогосподарські працівники тощо, формували комітети для консультацій з урядом. Тим не менше ці комітети призначав сам диктатор. Онганіа також призупинив чинність права на страйки. В економіці та соціальній галузі він дотримувався корпоратистських принципів.

Міністр економіки в уряді Онганіа Адальберт Крегер Васена оголосив про заморожування зарплатні (через 30 % інфляцію) та 40 % девальвацію, що вкрай негативно вплинуло на стан аргентинської економіки (зокрема сільського господарства) на користь іноземного капіталу. Крегер Васена також призупинив дію колективних трудових договорів, провів реформу в галузі видобутку корисних копалин, що призвело до появи часткової монополії державних підприємств у цій галузі, та підписав закон про висилку орендарів з країни у разі несплати орендної платні.

Політика у галузі культури та освіти[ред. | ред. код]

Ніч довгих кийків, побиття студентів Університету Буенос-Айреса

Правління Онганіа ознаменувало кінець автономії університетів, яку було встановлено в результаті університетської реформи 1918 року.[5]

Менше ніж за місяць перебування на посту глави держави Онганіа став відповідальним за так звану Ніч довгих кийків, коли було порушено автономію університетів, під час якої було віддано наказ поліції вдертись на один з факультетів Університету Буенос-Айреса. В результаті багато студентів та викладачів були побиті та заарештовані. Багато хто з них був змушений пізніше залишити країну, що спричинило «витік мізків», що вчений світ Аргентини відчуває донині.[6]

За наказом Онганіа також проводились репресії за принципами «імморалізму», що забороняли носіння міні-спідниць, довгого волосся для хлопців й усі авангардні рухи.[5] Ця моральна кампанія спричинила радикалізацію середнього класу, представники якого були масово присутні в аргентинських університетах.[5]

Протести[ред. | ред. код]

Зрештою в армії з'явились фракції, які виступали за обмеження влади Онганіа. Таким чином, наприкінці травня 1968 року генерал Хуліо Алсогарай висловив непокору уряду Онганіа, з'явились чутки про державний переворот. Зрештою, Онганіа звільнив керівників армії: Алехандро Агустін Лануссе замінив Хуліо Алсогарая, Педро Гнаві замінив Беніньйо Варела та Хорхе Мартінес Сувірія замінив Адольфо Альвареса.

Окрім того, диктаторський режим Онганіа було послаблено в результаті масового повстання робітників і студентів, яке охопило усю країну, зокрема народні виступи відбувались у Кордові та Росаріо.[5]

Врешті-решт група на чолі з генералом Алехандро Агустін Лануссе зажадала відставки Онганіа. Коли ж той відмовився, його було скинуто військовою хунтою.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Find a Grave — 1995.
  2. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Munzinger Personen
  4. Guillermo O'Donnell, El Estado Burocrático Autoritario, (1982)
  5. а б в г Carmen Bernand, " D'une rive à l'autre ", Nuevo Mundo Mundos Nuevos, Materiales de seminarios, 2008 (Latin-Americanist Review published by the EHESS), 15 червня 2008. URL : http://nuevomundo.revues.org//index35983.html [Архівовано 18 лютого 2010 у Wayback Machine.]. (фр.)
  6. Clarín. Архів оригіналу за 18 березня 2009. Процитовано 17 березня 2012. 

Посилання[ред. | ред. код]