Хімічно пекулярна зоря

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хімі́чно пекуля́рна зоря́ (CP-зоря від англ. Chemically — хімічно — та Peculiar — незвичайний, особливий) — зорі головної послідовності спектральних класів від B0 до F0, у поверхневих шарах яких спостерігають аномальний вміст таких хімічних елементів, як кальцій, силіцій, хром, манган, стронцій, ртуть, європій[1].

Класифікація[ред.ред. код]

Історично термін «хімічно пекулярні зорі» стосується гарячих зір головної послідовності. Джордж Престон поділив їх на 4 класи на основі аналізу спектрів[2] :

Назви класів дають загальне уявлення про те, які фізичні особливості відрізняють їх один від одного. Пізніші дослідники включають до класу CP4 ще й збагачені гелієм зорі[3], а також зорі, що мають аномалії ізотопного складу гелію[4], чи взагалі не виділяють цей клас окремо[1].

Існують також класи холодних хімічно пекулярних зір (тобто, зір спектрального класу G або пізніших), але такі зорі, здебільшого, не належать до головної послідовності. Здебільшого їх класифікують за назвою класу та/або за фізичними властивостями. Фраза «хімічно пекулярні зорі» без додаткового уточнення зазвичай означає, що зоря належить до гарячих зір головної послідовності. Багато холодних хімічно пекулярних зір показують аномалії вмісту, котрі є результатом перенесення ядерних продуктів горіння з надр зорі на її поверхню. До них належать більшість вуглецевих зір і зір S-типу. Інші є результатом масообміну в подвійній зоряній системі. До них належать барієві зорі та деякі зорі S-типу[5].

Пекулярний вміст хімічних елементів[ред.ред. код]

  • Am-зорі (CP1) показують слабкі лінії одноразово іонізованого кальцію або скандію, але сильніші лінії важких металів. Крім того, вони, як правило, повільно обертаються і їх ефективні температури становлять від 7 000 K до 10 000 К.
  • Ар-зорі (СР2) характеризуються потужними магнітними полями, а також підвищеним вмістом таких елементів, як Si, Cr, Sr і Eu. Вони також повільно обертаються. Їх ефективна температура становить від 8 000 °K і 15 000 °K. Хоча питання про розрахунок ефективної температури таких зір ускладнюється особливостями будови їх атмосфери.
  • Ртутно-марганцеві зорі (СР3), також належать до категорії Ар-зір, але не показують потужних магнітних полів, пов'язаних з класичними Ар-зорями. Як видно з назви, ці зорі мають надлишок одноразово іонізованих Hg і Mn. Вони також дуже повільно обертаються, навіть за мірками СР-зір. Діапазон температур для цих зір лежить у межах від 10 000 °К до 15 000 °К.
  • Бідні гелієм зорі (CP4) — це зорі спектральних підкласів B5-B8 з ослабленими для цього підкласу лініями гелію. Пекулярність в цьому випадку пояснюється дією дифузії хімічних елементів з врахуванням зоряного вітру.

Причини пекулярності[ред.ред. код]

Як правило, вважається, що їх пекулярність пояснюється своєрідною будовою їх зоряної атмосфери, яку можна пояснити наявністю певних процесів у цих гарячих зорях головної послідовності. До них належать дифузія речовини та/або наявність потужного магнітного поля в зовнішніх шарах цих зір[6]. Внаслідок цих процесів деякі елементи, зокрема, He, N і O, «тонуть» у нижніх шарах атмосфери зорі, у той час як інші елементи, такі як Mn, Sr, Y, Zr «спливають» у верхні шари, внаслідок чого спостерігаються аномалії вмісту (у порівнянні з хімічним складом атмосфери Сонця) для зазначених хімічних елементів та їх іонів. Передбачається, що внутрішні шари цих зір є однорідними за хімічним складом внаслідок перемішування речовини (наявність ковективних зон) та мають металічність, що відображають склад газових хмар, з яких вони утворилися[2]. Для того, щоб відбувалася дифузія елементів, атмосфера такої зорі має бути досить стабільною, внаслідок чого її шари не зазнають перемішування. Запропонованим механізмом, що викликає подібну стійкість, є незвично потужне й стабільне в часі магнітне поле, яке зазвичай спостерігається у зір цього типу.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Хімічно пекулярні зорі // Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів: ЛНУ—ГАО НАНУ, 2003. — С. 512. — ISBN 966-613-263-X, УДК 52(031).
  2. а б Preston, George The Chemically Peculiar Stars of the Upper Main Sequence Annual Review of Astronomy and Astrophysics, vol 12, p 257, 1974 (англ.)
  3. Netopil, M. and Paunzen, E. and Maitzen, H. M. and North, P. and Hubrig, S. Chemically peculiar stars and their temperature calibration. — 2008.(англ.)
  4. Francis LeBlanc (2011). An Introduction to Stellar Astrophysics. John Wiley & Sons. с. 287. ISBN 9781119964971. (англ.)
  5. Д. А. Франк-Каменецкий, О. В. Тутуков. Звёзды (рос.)
  6. Michaud, G. Astrophysical Journal, vol 160, p 641, 1970 (англ.)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]