Полонне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Полонне
Polonne-gerb.png Polonne prapor.png
Герб Полонного Прапор Полонного
Хомора Літо 9.jpg
Хомора в Полонному, поблизу костелу Святої Анни та руїн фортеці
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Хмельницька область
Район Полонський район
Громада Полонська міська громада
Код КОАТУУ 6823610100
Перша згадка 996
Магдебурзьке право у другій половині XVI ст.
Статус міста з 1938 (поновлено) року
Населення 21 053 (01.01.2018) [1]
Площа 23.53 км²
Густота населення 935 осіб/км²
Поштові індекси 30500—30509
Телефонний код +380-3843
Координати 50°07′ пн. ш. 27°31′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 237 м
Водойма р. Хомора, Хоморець, Дружня
Відстань
Найближча залізнична станція Полонне, Понінка
До обл./респ. центру
 - залізницею 160 км
 - автошляхами 104 км
До Києва
 - залізницею 267 км
 - автошляхами 237 км
Міська влада
Адреса 30500, Хмельницька обл., Полонський р-н, м. Полонне, вул. Лесі Українки, 113
Веб-сторінка Полонська міськрада
Міський голова Скримський Франц Францевич[2]

Commons-logo.svg Полонне у Вікісховищі

Карта
Полонне. Карта розташування: Україна
Полонне
Полонне
Полонне. Карта розташування: Хмельницька область
Полонне
Полонне

Поло́нне — місто в Україні, центр Полонської міської територіальної громади і Полонського району Хмельницької області. Одне з найдревніших міст України (відоме з 996 року). Статус міста поновлено 1938 року.

Географія[ред. | ред. код]

Лежить на межі лісостепової та поліської зон. Пересічна температура січня −5,6 °C, липня +18,2 °C. Опадів 628 мм.

Місто розташоване на річці Хомора, за 104 км від Хмельницького. У межах міста розташована залізнична станція Полонне та залізнична станція Понінка на лінії ШепетівкаБердичів. Через місто проходять дороги Т 2309 ШепетівкаБердичів та Т 0612 Новоград-ВолинськийСтарокостянтинів.

Походження назви міста[ред. | ред. код]

Про Хомору та «град Полоний в лузі Хоморном» згадується в літописах Київської Русі, зокрема Іпатіївському та Лаврентіївському літописах. Місто називалося по-різному: «Полонноє», «Полони», «Польний», «Полний», а в давніх актах — «Полонная», «Полонне», «Полонне Великое», «Полонне Новоє». Щодо походження назви, на сьогоднішній день існує декілька версій. Дехто вважає що вона пішла від назви території, де жили поляни, Полянської землі, інші — від слова «полонити», брати в полон. Проте основною вважається така версія: назву місту дало поняття «полонь» — луг, сіножать, безлісе місце. М. Толстой, видатний славіст, академік, в 1969 році виконав детальний аналіз цього слова : «На Поліссі чистий простір лук серед лісу чи боліт, іноді біля річки, називається полонь чи болонь. Обидві форми не співіснують в одних і тих же говірках і можуть бути розмежовані географічно. В західній частині СРСР — полонь».[3] Згідно з «Етимологічним словником літописних географічних назв Південної Русі» назва міста утворилася семантичним способом від давньоруського «полонина» (лука, луг) до «полоня» — «відкритий простір, який не поріс деревами й кущами». Ця версія підтверджується існуванням в старій частині міста місцевості під назвою «оболонь» (заплавні луки) — що, по суті, тотожне поняттю «полонь». Полонне перебуває на межі лісу та поля, Полісся та Лісостепу. На такій самій межі неподалік знаходяться села Поляна, Полянь і Полянка. Спільний корінь «поле» в усіх цих назвах і їх схоже розміщення додають додаткової ваги твердженню, що назва міста відображає його розташування і вигляд — безлісе місце над річкою.
Іншими мовами назва міста пишеться так: англійською — Polonne, польською — Połonne, російською — Полонное, їдиш — פולנאה.

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка про Полонне[ред. | ред. код]

Полонне декілька раз згадується в давньоруських Іпатіївському та Лаврентіївському літописах. Одна з згадок говорить, що у 1169 році половці, заглибившись у володіння Київського князівства, дійшли до міста Полонного, яке належало київській Десятинній церкві: «Половцѣ ѣхаша за Къıѥвъ воѥватъ и приѣхаша к Полному къ ст҃ѣи Бц҃ѣ граду к десѧтиньному … и взѧша села безъ оутеча с людми с мужи и с женами конѣ и скотъı и ѡвцѣ погнаша в Половцѣ». З літописів відомо, що в 996 році Володимир Великий завершив будівництво Десятинної церкви і приписав їй десяту частину своїх «градів» (міст). Серед них було і Полонне, недарма літописець називає його «святої Богородиці град Десятинний».

Археологічні дослідження 1992—1993 років, проведені в Полонному археологічною експедицією Кам'янець-Подільського педагогічного інституту під керівництвом академіка Винокура І. С., підтвердили існування укріпленого городища площею приблизно 8,2 га в X-XIII ст. Укріплення знаходилося в районі сучасної ветеринарної лікарні, на природному підвищенні, яке оточене водами річки Хомори і фактично є півостровом.

Під час проведення міжнародної науково-практичної конференції 15-17 червня 1995 року «Місту Полонному — 1000 років» академік Іон Винокур заявив таке: «Що ж стосується історії Полонного епохи Київської Русі, то, крім літописних згадок про місто, ми маємо на основі археологічних розвідкових робіт 1992—1993 років матеріали, які датуються від Х до ХІІІ століть…
…Саме з 996 роком можна пов'язати найдавнішу згадку про Полонне».

Найдавніші міста України

Полонне літописне[ред. | ред. код]

Міські укріплення[ред. | ред. код]

Докладніше: Полонська фортеця

Полонський монастир[ред. | ред. код]

Давня історія[ред. | ред. код]

996 року князь Володимир Святославович приписав Полонне до київської Десятинної церкви. Спочатку місто належало Великим князям Київським; бували великі князі Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, в 1170 році жив удільний князь Володимир Мстиславович. 1195 рік київський князь Юрій віддає Полонне своєму зятеви Роману Мстиславовичу — правителю Волині. З цього часу і по сьогодні місто є складовою Великої Волині. Після утворення Галицько-Волинського князівства Полонне ввійшло до його складу. Стояв із своєю раттю біля Полонного король Данило Романович — тоді власник міста.

Для захисту від кочівників на природній височині було зведено замок—фортецю із земляними валами, дерев'яним частоколом. Лаврентіївський літопис повідомляє, що 1169 року половці підійшли до Полонного і захопили багато людей і худоби з навколишніх сіл, проте фортецю не здобули. Місто, очевидно, було зруйноване монголо-татарами в 1240 році.

У ХІІІ ст. в Полонному існував православний монастир.

Протягом віків місто Полонне було відоме своїми ремісниками. Завдяки отриманому містом у другій половині XVI ст. магдебурзькому праву ремесла набувають надзвичайного[джерело?] розвитку, створюються ремісничі цехи.

В угоді від 1366 р. польського короля Казимира ІІІ з великим князем Дмитром-Любартом Полонне згадується серед «мурованих» міст. 1494 року місто було надане князю Костянтину Острозькому[4]. 1510 р. на місці укріпленого посаду князь Костянтин Острозький будує нову фортецю. 1569 рік Полонним заволодів польський шляхтич Альбрехт Ласький, наступного 1570 p. він передав місто королю[5].

1640 р. князь, краківський воєвода Станіслав Любомирський сприяє укріпленню центру міста бастіонним п'ятикутним на плані оборонним валом за голландською системою і фортечними мурами. Автором перебудови був італійський архітектор Матео Трапола.

З 1648 року Полонне було сотенним містом Волинського полку в Українській державі Богдана Хмельницького.

Коронний референдар, теребовлянський староста Стефан Потоцький підписувався як «пан на Чорткові та Полонному».[6]

11 грудня 1766 р. король Станіслав ІІ Август Понятовський підтвердив права міста на прохання його тогочасного власника — князя Марціна Єжи Любомирського (†1811), сина казімірського старости Антонія Бенедикта (†1761).[7][8] Імовірно, тоді ж виник історичний герб Полонного з зображенням християнського патрона князя — Святого Мартина верхи на коні.
В XIX — початку XX ст. місто було центром Полонської волості.
Наперекір руйнівним війнам, у місті залишились історичні пам'ятки сивої давнини: територія оборонної фортеці ХІІ ст., земляні вали, залишки замку на історичній Татарській вулиці.

Національна революція на Полонщині[ред. | ред. код]

Голодомор[ред. | ред. код]

Села Забілиння, Горошки, Гамарня, Беркути, Бортники (нині в складі Полонного) постраждали в часі Голодомору 1932—1933 років, за різними даними, померло приблизно 3200 людей, в Ново-Полонному — 70 людей, у Правохоморному — 15 людей, в самому тогочасному Полонному  — лише встановлених 507 людей.

Декомунізація

Згідно із Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» № 317-VІІІ, який був прийнятий Верховною Радою України 9 квітня 2015 року, зміні назв підлягають топоніми (географічні назви та назви вулиць і підприємств населених пунктів України), що мають комуністичне походження. Рішенням вісімнадцятої чергової сесії Полонської міської ради об'єднаної територіальної громади від 08 грудня 2016 року за № 6 "Про зміну назв (перейменування) вулиць і провулків м. Полонне" перейменовано:[1][9]

№п/п Стара назва Пропозиція нової назви
1 Дзержинського Костюшка
2 Горького Десятинна
3 Мануїльського Миропільська
4 Калініна Вишнева
5 К. Маркса Лисогірська
6 Свердлова Соборна
7 Щербакова Січових Стрільців
8 Димитрова Сибірякова
9 Р. Люксембург Хойнацького
10 Котовського Чумацька
11 Тельмана Довгалі
12 Чапаєва Данила Галицького
13 Енгельса Івана Мазепи
14 3. Космодемянської Волинська
15 Фурманова Косачів
16 К. Цеткін Княгині Ольги
17 Лазо Івана Кожедуба
18 Орджонікідзе Сковороди
19 КІМа Героїв Крут
20 Фрунзе Виговського
21 Провулок Кірова Провулок В'язки
22 Куйбишева Довженка
23 Артема Лео Мола
24 Білякова Чорновола
25 Антиповича Василя Остапчука
26 Крилова Князя Романа
27 Чкалова Бортницька
28 Чернишевського Горошківська
29 Кутузова Умивальня
30 Жукова Виноградна
31 Павлова Дружня
32 Колгоспна Правохоморна
33 Суворова Генерала Григоренка
34 Попова Гончарна
35 Рибалка Степана Бандери
36 Матросова Тернова
37 Пугачова Беркути
38 Кошового Романа Шухевича
39 Старченка Йоанна Павла ІІ
40 Байдукова Вербицького
41 Лізи Чайкіної Василя Симоненка
42 Островського Олени Пчілки
43 Мічуріна Драгоманова
44 Ватутіна Сонячна

До Полонського суду звернулися двоє полончан щодо перейменування  вулиць «Старченка» і «Кутузова»  на «Йоанна Павла ІІ»,  «Умивальня» відповідно. Вони запевняють, що вулиці перейменували без обговорення громадськості, рекомендацій Українського інституту національної пам’яті. Тому просили рішення Полонської міської ради про перейменування вулиць скасувати.

Полонський районний суд, дослідивши матеріали справи,  задовольнив позов полончан.  Відтак назви вулиць Полонного переглянуть.[2][10]

Населення[ред. | ред. код]

Населення 22 217 мешканців (станом на 1 січня 2010). За національністю — українці 89,9 %, поляки 6,9 %, росіяни 2,4 %, цигани 0,3 % , білоруси 0,16 %. На 1 січня 2011 року населення становило 21 999 осіб[11]


Таблиця демографії
16291846189719111925193019391959199020012010
5 (без околиць)3,7 (без околиць)16,3 (з околицями)13,0 (без околиць)22,3 (з околицями)16,4 (місто)13,8 (місто)19,8 (місто)24,5 (місто)24,7 (місто)22,2 (місто)
В період з 1629 по 2010 рік (тис. ос.)

Економіка[ред. | ред. код]

Гранітний кар'єр Полонського гірничого комбінату

В основному в Полонному розвинені легка, харчова, будівельна промисловість. На 2011 рік у місті працює:

  • ВАТ «Полонський гірничий комбінат»;
  • ТОВ «Полонне Траузес Фекторі»;
  • Полонський спецкар'єр;
  • ВАТ «Південьзахідшляхбуд»;
  • ВАТ «Полонський КХП»;
  • ЗАТ «Полонський хлібзавод»;
  • Агрофірма «Маяк»;
  • Полонська друкарня;
  • 22 малі підприємства.

Станом на 01.01.2011 року в місті також зареєстровано понад 2000 суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб.

Керамічне виробництво у Полонному[ред. | ред. код]

Вже наприкінці XIX ст. у Полонному діяло чотири підприємства по виробництву порцеляни та фаянсу: Завод А. С. Бахмутського, завод М.Шапіро-Ф.Зуссмана (Санітарного фаянсу), ляльковий завод А. Я. Брички та завод О. Г. Карміне, В. І. Полляка та В. В. Кліха «Богемія». Це пояснювалось, зокрема, наявністю покладів каоліну, вогнетривких глин та польового шпату практично на околиці міста.
Протягом ХХ століття діяли підприємства по виготовленню столового посуду — Полонський порцеляновий завод (ППЗ — колишній Шапіро-Зуссмана) та по виготовленню скульптури Полонський завод художньої кераміки (ПЗХК — колишній завод Брички — Артіль «Керамік»).
З 2009 року промислове порцелянове виробництво у місті припинено, проте досить поширене кустарне виробництво порцеляни та кераміки окремими підприємцями. Діє також оптовий ринок порцелянової продукції. У серпні 2013 р. вийшов у світ каталог продукції ПЗХК. У жовтні 2013 р. у Полонному відкрили музей порцеляни Полонного[12].

Лісопильне виробництво[ред. | ред. код]

До 1917 року у місті працював лісопильний завод Дуніна-Карвацького (16 робітників).

Освіта[ред. | ред. код]

Загальноосвітні заклади:

Інші:

  • Полонська художня школа
  • Спортивна школа
  • Будинок творчості школярів
  • Полонська станція юних туристів «Обрій»
  • Полонська музична школа

Релігія[ред. | ред. код]

Троїцька церква в Полонному (1904 р.)

Першою культовою спорудою міста, про яку дійшли писемні згадки, був православний монастир часів Галицько-Волинської держави Данила Галицького.
На початок XX ст. в Полонному функціонувало 9 православних церков та каплиць, костел, синагога, проте майже всі релігійні споруди були знищені окупаційною більшовицькою владою ще у 30-х роках. На 1991 рік в місті діяли лише костел та дві православні церкви. Зараз більшість мешканців міста ідентифікують себе з православними християнами, проте в Полонному також багато римо-католиків та протестантів (2011).

Пам'ятки архітектури, об'єкти туризму[ред. | ред. код]

Освячення пам'ятника Тарасу Шевченку в Полонному

Персоналії[ред. | ред. код]

Люди, які народились, відвідували, мешкали або поховані у цьому місті.

  • У Полонному народився канадський скульптор українського походження Лео Мол (справжнє ім'я: Леонід Молодожанин).
  • Сибіряков Лев Михайлович (справжнє прізвище Співак) — співак, професор музики.
  • Перец Давидович Маркіш — єврейський поет, прозаїк і драматург.
  • Сікорська Галина Федорівна (1928—2001) — Герой Соціалістичної Праці.
  • Степова Валентина Анатоліївна, народна артистка України, солістка Національної та Віденської опери.
  • Під час подорожі по Поділлю і Волині проїжджав через Полонне у 1845 році Тарас Шевченко.
  • Місто неодноразово відвідувала поетеса Леся Українка. Тут проживав рідний брат її батька Григорій Антонович Косач (у 1888 служив судовим приставом в Звягелі. З 1890 по 1900 служив мировим посередником у Полонному. Був членом церковно-приходського попечительства з будівництва Хрестоводвиженської церкви в Полонному. З 1900 року, після виходу на пенсію оселився в Києві). В 1893 році його будинок у Полонному відвідувала Леся Українка[13]. На цьому будинку (тепер це приміщення ЗОШ I—II ступенів № 5) встановлено меморіальну дошку, присвячену Лесі Українці). Центральна вулиця міста носить ім'я Лесі Українки, поруч зведено її пам'ятник.

Згадки у літературі[ред. | ред. код]

Микола Гоголь писав у своїй повісті «Тарас Бульба» про Полонне, як про місце, де козаки розгромили поляків і уклали з ними мирну угоду. Також місто Полонне та Полонний замок згадуються в історичному оповіданні Пантелеймона Куліша «Січові гості» як резиденція Князя Любомирського та як один з опорних пунктів у боротьбі поляків та їх прибічників проти гайдамаків.

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. http://rada.info/rada/04060743/
  3. Словарь народных географических терминов. Мурзаев Э. М.
  4. Wojtkowiak Z. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460—1530) // Polski Słownik Biograficzny. Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV/3, zeszyt 102. — S. 488. (пол.)
  5. Хронологія Полонщини
  6. Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів: Каменяр, 1998. — іл. — С. 86. — ISBN 966-7255-01-8.
  7. Konopczyński W. Czaplic Celestyn, h. Kierdeja (1723—1804) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV/2, zeszyt 17. — S. 167. (пол.)
  8. Lubomirscy (01) (пол.) [недоступне посилання]
  9. Рішення сесій. polonne.km.ua (uk-ua). Процитовано 2018-08-24. 
  10. Вулиць «Умивальна» і «Йонна Павла ІІ» в Полонному, можливо, не буде
  11. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  12. Музей двох заводів
  13. Її надихала Хмельниччина
  14. Ілюстрації Галини Яремчук до книг І. А. Єфремова
  15. Завтра на Хмельниччині попрощаються із загиблим у зоні АТО воїном батальйону імені генерала Кульчицького Мирославом Сливкою матеріал інтернет-порталу Цензор.нет , 29 січня 2018 р.
  16. Із загиблим у зоні АТО воїном батальйону імені генерала Кульчицького Мирославом Сливкою попрощалися на Хмельниччині матеріал інтернет-порталу Цензор.нет , 30 січня 2018 р.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]