Плей-оф чемпіонату світу з футболу 2002 — другий і останній етап світової футбольної першості 2002 року у Південній Кореї і Японії, за результатами якого визначався чемпіон світу. Учасниками плей-оф були шістнадцять команд, визначених на груповій стадії. Змагання проходили за олімпійською системою у період з 15 по 30 червня 2002 року, починаючи з 1/8 фіналу. Переможець у кожній парі визначався за результатами однієї гри.
Час початку матчів наведений за місцевим часом у Південній Кореї та Японії (KST та JST, тобто UTC+9 влітку).
Учасникам стадії плей-оф стали команди, що посіли перші два місця у своїх групах.
Долю путівки до чвертьфіналів вирішив єдиний гол, забитий за дві хвилини до завершення основного часу, коли воротар німців Олівер Кан ударом від воріт знайшов Міхаеля Баллака, який подовжив передачу на хід Бернду Шнайдеру, чий простріл із правого флангу і був переправлений у ворота суперника Олівером Нойвіллем. На 92-й хвилині парагвайця Роберто Акунью було вилучено за удар Баллака[1].
Рахунок гри було відкрито вже на 5-й хвилині, коли на навіс Девіда Бекхема з кутового відгукнувся Ріо Фердінанд, чий удар головою прийшовся у голкіпера данців Соренсена, від якого м'яч відскочив у ворота[2]. Долю матчу було визначено ще до перерви, адже спочатку на 22-й хвилині Майкл Оуенподвоїв перевагу англійців, а за хвилину до завершення першого тайму Еміль Гескі реалізував передачу від того ж Бекхема[3]. Рахунок першого тайму 3:0 втримався до завершення зустрічі, оскільки спроби данців бодай наблизитися до воріт суперника були марними, а англійці провели другий тайм у режимі збереження рахунку.
Рахунок гри було відкрито вже на 11-й хвилині, коли розіграш кутового завершився влучним ударом головою від Генріка Ларссона[4]. Ще до завершення першого тайму Сенегалу вдалося зрівняти рахунок завдяки удару від Анрі Камара[4]. Рахунок 1:1 тримався до завершення основного часу зустрічі та протягом майже усієї першої половини додаткового часу, доки той же Камара не повторив свій влучний удар, який вивів його команду до чвертьфіналу завдяки правилу «золотого гола». Таким чином Сенегал став першою африканською командою, що сягнула чвертьфіналу світової першості, за попередні 12 років, що минули від аналогічного досягнення камерунців у 1990 році.
Вже у дебюті гри форвард іспанців Фернандо Мор'єнтес вивів свою команду уперед. Рахунок 1:0 протримався до останньої хвилини основного часу зустрічі, коли порушення правил з боку іспанського капітана Фернандо Єрро було покаране призначенням пенальті, який реалізував Роббі Кін. Жодна із команд не зуміла забити у додатковий час, тож доля путівки до чвертьфіналів була визначена у серії післяматчевих пенальті, де Іспанія перемогла із рахунком 3:2 не в останню чергу завдяки впевненій грі свого воротаря Ікера Касільяса, якому вдалося відбити два із п'яти ударів.
Жереб чемпіонату світу та результати виступів національних команд Мексики та США на груповому етапі звели дві найсильніші збірні КОНКАКАФ на стадії 1/8 фіналу. Рахунок у цьому принциповому протистоянні вже на 8-й хвилині відкрив Браян Макбрайд[5]. Попри спроби мексиканців зрівняти рахунок другий й останній гол зустрічі у середині її другого тайму забили також їх суперники, влучного удару головою завдав Лендон Донован[6].
Матч проходив у рівній і досить жорсткій боротьбі. Обидва голкіпери, Маркос та Герт де Влігер, мали багато нагод продемонструвати свою майстерність. Завдяки їх зусиллям нульовий рахунок тримався до середини другого тайму, хоча до того м'яч опинявся у сітці воріт бразильців після удару Марка Вільмотса, але гол не було зараховано, адже арбітр Пітер Прендергаст побачив перед тим порушення правил з боку бельгійців. І все ж на 67-й хвилині відкрити рахунок вдалося Бразилії, коли Роналдінью знайшов своєю передачею на лінії штрафного майданчика Рівалдо, удар якого влучив у захисника Данієля ван Буйтена, від якого зрикошетив у ворота[7]. Бельгійці почали дедалі більше зусиль спрямовувати на атакувальні дії та на 87-й хвилині пропустили контратаку, яку впевнено завершив Роналду[8].
Долю путівки до чвертьфіналів вирішив єдиний гол, забитий Юмітом Давалою після подачі з кутового від Ергюна Пенбе вже на 12-й хвилині гри[9]. Подальші спроби одних із господарів турніру відновити рівновагу і залишити себе у змаганні успіхів не мали.
Гра 1/8 фіналу між співгосподарями турніру командою Південної Кореї та італійцями проходила 18 червня у Теджоні і стала однією із найскандальніших в історії чемпіонатів світу через низку сумнівних суддівських рішень.
Вже на 5-й хвилині гри еквадорський головний арбітр гри Байрон Морено призначив пенальті у ворота збірної Італії, вирішивши, що Крістіан Пануччі завалив корейського гравця Соль Ґі Хьона у власному карному майданчику. Корейцям не вдалося реалізувати цей 11-метровий, адже голкіпер суперників Джанлуїджі Буффон перевів удар Ан Джон Хвана на кутовий. Натомість рахунок гри відкрили італійці, коли на 19-й хвилині Крістіан В'єрі замкнув головою навіс Франческо Тотті з кутового. У другому таймі на полі здебільшого панувала боротьба, результатами якої зокрема були вимушені заміни у складі обох команд. Попри це Соль Ґі Хьону вдалося зрівняти рахунок гри вже на 89-й хвилині й перевести її в овертайм. У першій половині додаткового часу арбітр залишив італійців у меншості, давши другу жовту картку Франческо Тотті за нібито симуляцію порушення правил на ньому у карному майданчику суперників. Попри гру у меншості Даміано Томмазі спромігся забити гол, який за регламентом турніру мав стати «золотим», тобто мав завершити гру перемогою італійців. Утім бригада арбітрів скасувала це взяття воріт через начебто положення «поза грою». Натомість золотий гол було за дві хвилини до завершення овертайму зараховано корейцеві Ан Джон Хвану, який таким чином вивів свою збірну до чвертьфіналу[10][11][12][13][14].
Відразу низка суперечливих суддівських рішень, усі з яких були на користь корейців, викликали шквал критики після гри, у тому числі з боку представників італійської збірної, насамперед від вилученого по ходу гри Тотті та від головного тренера Джованні Трапаттоні[10]. Зокрема від італійського тренера навіть звучали звинувачення у бік ФІФА щодо навмисного суддівства на користь Південної Кореї задля збереження однієї із команд-господарів турніру у боротьбі за трофей[15]. Президент
ФІФА Йозеф Блаттер відреагував на подібні звинувачення визнанням суддівських помилок та одночасним відкиданням будь-яких закидів що навмисного характеру таких помилок[13][16].
Друга поспіль гра за участю збірної Південної Кореї дала привід критикувати суддівство та висувати підозри у бік ФІФА щодо можливої навмисної допомоги одному з господарів фінальної частини світової першості. Після скандальної перемоги над італійцями в 1/8 фіналу на стадії чвертьфіналів їм протистояв інший європейський «гранд», команда Іспанії.
У другому таймі зустрічі ударом головою у воротах суперника відзначився півзахисник іспанців Рубен Бараха, утім єгипетський арбітр зустрічі Джамаль Аль-Гандур гол не зарахував, побачивши порушення правил з боку іспанців в епізоді, що передував взяттю воріт. Нульовий рахунок таким чином втримався до завершення основного часу гри, і вона перейшла до додаткового часу. У першому овертаймі м'яч знову опинився у сітці воріт господарів поля після удару головою від Фернандо Мор'єнтеса. Утім і цього разу гол, який мав стати «золотим», не було зараховано, адже асистент арбітра підняв фланг, просигналювавши, що м'яч залишив межі футбольного поля до того, як Хоакін виконав гольову передачу на Мор'єнтеса. Згодом Мор'єнтес був близьким до забиття голу після вкидання з-за бокової, однак поцілив у штангу, тож і в додатковий час обійшлося без зарахованих голів і долю путівки до півфіналів вирішувала серія пенальті. На цьому етапі різницю зробив єдиний удар, який не вдалося реалізувати Хоакіну (відбив воротар корейців Лі Ун Дже).
Таким чином Південна Корея стала першим в історії чемпіонатів світу представником Азії на стадії півфіналів. Однак цей тріумф корейців було досягнуто на тлі чергової порції критики суддівства. Серед гравців збірної Іспанії особливо бурхливо відреагував півзахисник Іван Ельгера, який безпосередньо після завершення гри намагався прорватися до суддівської бригади, а згодом публічно зазначив: «Те, що сталося, було крадіжкою. Всі бачили два абсолютно чистих голи. Якщо Іспанія не перемогла, то виключно через те, що вони не хотіли аби ми перемогли.»[17][18].
Данія
Сенегал
Іспанія
Парагвай
Бразилія
Туреччина
Південна Корея
США
Німеччина
Ірландія
Швеція
Англія
Мексика
Італія
Японія
Бельгія
