Збірна Мексики з футболу

Мексика
Прізвисько	Триколірні (ісп. El Tricolor)
Асоціація	Мексиканська федерація футболу
Тренер	Хав'єр Агірре
Найбільше виступів	Андрес Гвардадо (180)
Найкращий бомбардир	Хав'єр Ернандес Балькасар (52)
Код ФІФА	MEX
Місце в рейтингу ФІФА	15 ▲ 1 (1 квітня 2026)
Домашня Виїзна Запасна
Перший матч  Гватемала 2:3 Мексика  (Гватемала, Гватемала; 1 січня 1923)
Найбільша перемога  Мексика 13:0 Багамські Острови  (Толука, Мексика; 28 квітня 1987)
Найбільша поразка  Англія 8:0 Мексика  (Лондон, Англія; 10 травня 1961)
Чемпіонат світу
Виступів	17 (вперше у 1930)
Найвище досягнення	чвертьфінал (2) —1970, 1986
Золотий кубок КОНКАКАФ
Виступів	26 (вперше у 1963)
Найвище досягнення	чемпіон (13) — 1965, 1971, 1977, 1993, 1996, 1998, 2003, 2009, 2011, 2015, 2019, 2023, 2025

Спортивні нагороди
Кубок конфедерацій
Бронза	Саудівська Аравія 1995
Золото	Мексика 1999
Золотий кубок КОНКАКАФ
Золото	Гватемала 1965
Срібло	Гондурас 1967
Золото	Тринідад і Тобаго 1971
Бронза	Гаїті 1973
Золото	Мексика 1977
Бронза	Гондурас 1981
Бронза	США 1991
Золото	Мексика / США 1993
Золото	США 1996
Золото	США 1998
Золото	Мексика / США 2003
Срібло	США 2007
Золото	США 2009
Золото	США 2011
Бронза	США 2013
Золото	США / Канада 2015
Бронза	США 2017
Золото	США / Коста-Рика / Ямайка 2019
Срібло	США 2021
Золото	США / Канада 2023
Золото	США / Канада 2025
Ліга націй КОНКАКАФ
Срібло	США 2020
Бронза	США 2023
Срібло	США 2024
Золото	США 2025
Кубок Америки
Срібло	Еквадор 1993
Бронза	Болівія 1997
Бронза	Парагвай 1999
Срібло	Колумбія 2001
Бронза	Венесуела 2007

Збірна Мексики з футболу (ісп. Selección de fútbol de México) — національна футбольна команда Мексики, яка контролюється та керується Мексиканською федерацією Футболу.

Мексика виступала на 17 чемпіонатах світу, зокрема на останніх вісьмох. Найкращого результату (чвертьфінал) було здобуто на чемпіонатах світу 1970 та 1986 років, що проходили в Мексиці. Також збірна має великі досягнення в Кубку Америки, починаючи з першого виступу в 1993 році у Еквадорі де вона була фіналістом.

Збірна Мексики брала участь у сімнадцяти розіграшах чемпіонату світу, досягнувши найкращих результатів на домашніх турнірах 1970 і 1986 років, де дійшла до чвертьфіналу та посіла шосте місце в обох випадках. Найбільшим міжнародним досягненням є перемога на Кубку конфедерацій 1999 року, де команда була господарем; цей трофей зробив її єдиною національною збірною поза межами КОНМЕБОЛ і УЄФА, яка вигравала турнір, безпосередньо організований ФІФА. Серед інших значних досягнень — другі місця на Кубках Америки 1993 року в Еквадорі та 2001 року в Колумбії, де вона брала участь як запрошена команда (з 1993 по 2016 рік, повернувшись у 2024 році).

Як один із засновників КОНКАКАФ у 1961 році, Мексика брала участь у більшості турнірів конфедерації, включно з усіма розіграшами сучасного формату Золотого кубка, здобувши тринадцять титулів чемпіона континенту. Також мексиканці вигравали Кубок КОНКАКАФ та Лігу націй КОНКАКАФ.

Збірна Мексики асоціюється з зеленим, білим і червоним кольорами, запозиченими з національного прапора, звідки походить її прізвисько «триколірні» (ісп. El Tricolor). Станом на 1 квітня 2026 посідає 15-e місце у рейтингу футбольних збірних світу.

Історія

Ранні роки (1923—1934)

Гравці клубу «Америка», які стали основою для першої збірної Мексики. Фото 1925 року.

У 1920-х роках футбол у Мексиці переважно практикували іноземці. Через це протягом трьох десятиліть після появи футболу в країні у 1892 році не існувало національного представництва через залежність від англійської та іспанської шкіл, які домінували протягом багатьох років. Перші мексиканські футболісти почали приєднуватися до команд Мексиканської ліги, заснованої у 1902 році, в середині першого десятиліття XX століття. 23 серпня 1922 року була заснована Мексиканська федерація футболу, а 21 жовтня того ж року стартував чемпіонат, що ознаменувало початок організованого національного футболу і дало можливість створити представницьку команду.

Наприкінці 1922 року посол Мексики в Гватемалі Хуан де Діос Бохоркес запросив єдину команду чемпіонату, що складалася переважно з мексиканських гравців, «Америка» (Мехіко), для проведення серії товариських матчів на початку січня 1923 року проти «Комунікасьйонеса» у столиці цієї країни. Таким чином, це був перший представник мексиканського футболу за кордоном. Хоча команда «Комунікасьйонес» отримала дозвіл своєї федерації виступати як збірна Гватемали, цього не сталося з клубом «Америка», тому цей тур не був офіційно визнаний як перші матчі національної збірної Мексики.

У відповідь на серію матчів у січні, збірна Гватемали здійснила турне до Мехіко наприкінці того ж 1923 року. У зв'язку з цим 4 грудня 1923 року федерація за ініціативою функціонера Германа Штута вирішила сформувати команду, яка представлятиме країну в матчах проти центральноамериканців, цього разу вже офіційно як збірна Мексики. Оголошення складу викликало невдоволення серед членів ліги та преси, оскільки до нього входили сім іноземних гравців (шестеро іспанців і швейцарець Курт Фрідеріх) і лише чотири мексиканці. Через це, а також втручання Департаменту фізичного виховання (найвищого спортивного органу країни на той час), склад було переглянуто і сформовано команду виключно з уродженців Мексики. Новий список із тринадцяти гравців складався переважно з дев'яти футболістів клубу «Америка», підсилених трьома гравцями «Некакси» та одним із клубу «Мехіко». У цьому ж рішенні було визначено форму та емблему: двоколірна футболка зеленого і білого кольорів, чорні шорти та червоні гетри; герб складався з двох концентричних кіл: у першому, як рамці, внизу було написано «México», а зверху — три кольори прапора; у другому колі зображалася силуетна версія герба Мексики часів Порфіріо Діаса (орел спереду зі складеними крилами).

Свій перший із трьох товариських матчів збірна Мексики провела 9 грудня на стадіоні «Парк Еспанья». У цій грі тренером команди став Адольфо Фріас Бельтран, призначений Департаментом фізичного виховання, а капітаном був Рафаель Гарса Гутьєррес. Мексика виграла матч із рахунком 2:1: історичний перший гол забив Мауро Гвадаррама на 42-й хвилині, другий м'яч на 62-й хвилині забив Адеодато Лопес, а за гватемальців відзначився Альварес на 89-й хвилині. Через три дні відбувся ще один матч, який завершився перемогою мексиканців 2:0, а 16 грудня — третій поєдинок, що закінчився нічиєю 3:3.

Збірна Мексики на Олімпійських іграх 1928 року.

Після трьох матчів у перший рік існування, причому проти єдиного суперника, команда змогла повернутися до міжнародних змагань лише через п'ять років. Це сталося під час її першої участі в офіційному міжнародному турнірі, Олімпійських іграх в Амстердамі 1928 року. 30 травня на Олімпійському стадіоні Мексика провела свій перший офіційний матч проти Іспанії в чвертьфіналі, який завершився поразкою мексиканців з рахунком 7:1. Єдиний гол Мексики, а також перший гол у офіційних змаганнях, забив Хуан Карреньйо. Надалі команда під керівництвом Альфонсо де ла Веги завершила свою участь у першому міжнародному турнірі ще однією поразкою від Чилі 3:1 у матчі втішного турніру.

Збірна Мексики перед першим матчем на чемпіонаті світу 1930 року проти Франції.

У той самий рік конгрес ФІФА зібрався в Амстердамі і ухвалив рішення провести турнір, присвячений виключно футболу, для якого потрібно було обрати країну-господаря. Уругвай був обраний приймаючою країною, а Мексика була запрошена взяти участь у першому чемпіонаті світу з футболу. Збірна потрапила до групи 1 разом з Аргентиною, Чилі та Францією. 13 липня Мексика провела свій перший матч на турнірі, програвши європейцям 1:4. Ця гра також стала матчем-відкриттям «мундіалю» і загалом першим у історії чемпіонатів світу. Нападник Хуан Карреньйо забив єдиний гол, ставши першим мексиканським футболістом, який відзначився на чемпіонаті світу. Наступні матчі на турнірі не принесли кращих результатів і завершились поразками від Чилі (0:3) та від Аргентини (3:6).

Чемпіонат світу 1934 року в Італії через збільшення кількості бажаючих учасників було вперше проведено відбірковий етап. Після переконливих перемог у трьох матчах проти Куби (3:2, 5:0 і 4:1) з 4 по 18 березня 1934 року, коли усі ігри відбулися в Мехіко, Мексика фактично кваліфікувалась на чемпіонат. Однак американський федеративний чиновник на прізвище Кемпбелл, що мешкав у Гавані, переконав футбольний орган допустити пізню реєстрацію збірної США в відбірковому турнірі, аргументуючи тим, що відбірковий етап у Північній Америці не проводився (Канада не зареєструвалася) і що три учасники були з Центральної Америки та Карибського басейну. Мексиканські органи не відреагували на суперечку і залишили рішення за ФІФА. Президент організації Жуль Ріме вирішив провести додатковий відбірковий матч у рамках попереднього раунду фінальної частини між Мексикою та США за кілька днів до початку чемпіонату. Мексика зіграла зі збірною США в Римі 24 травня 1934 року і американці перемогли 4:2 завдяки чотирьом голам італо-американця Альдо Донеллі. Ця поразка призвела до тривалої відсутності Мексики на головних футбольних змаганнях.

Успіхи на Центральноамериканських і Карибських іграх (1934—1938)

Після невдалої спроби кваліфікації, з 27 березня по 2 квітня 1935 року Мексика взяла участь у футбольному турнірі III Центральноамериканських і Карибських ігор у Сан-Сальвадорі. Усі матчі відбувалися на Національному стадіоні Сальвадору; формат змагання був круговим, а переможцем ставав той, хто набирав найбільше очок. Після розгромної перемоги над господарями, збірною Сальвадору, з рахунком 8:1 у дебютному матчі 27 березня, мексиканська команда також перемогла Гватемалу (5:1), Кубу (6:1) та Гондурас (8:2). 2 квітня, після перемоги над збірною Коста-Рики 2:0, Мексика стала чемпіоном і здобула золоту медаль, свій перший великий міжнародний успіх.

У вересні 1937 року збірна повернулася до виступів після дворічної перерви, зустрівшись зі збірною США в Мехіко. Було проведено три товариські матчі, які завершилися переконливими перемогами господарів. З адміністративних причин Мексика відмовилася брати участь у відбірковому етапі до чемпіонату світу 1938 року у Франції. Це дало прямий вихід збірній Куби і стало другою відсутністю мексиканців на світовій першості.

З 10 по 22 лютого 1938 року команда взяла участь у футбольному турнірі IV Центральноамериканських і Карибських ігор у Панамі, де всі матчі проходили на Національному олімпійському стадіоні. У п'яти матчах вона перемогла Колумбію (3:1), Венесуелу (1:0), Сальвадор (6:0) і зіграла внічию з Панамою (2:2). Останній матч звів дві команди, що боролися за чемпіонство і фактично ставши фіналом, де Мексика зустрілася з Коста-Рикою. 22 лютого два голи нападника Орасіо Касаріна принесли мексиканцям другий поспіль титул у цьому регіональному турнірі.

Повоєнні роки (1947—1951)

Збірна Мексики на Панамериканському чемпіонаті у квітні 1952 року.

У період між 1938 і 1947 роками жодних матчів збірна не проводила. У 1946 році Мексика взяла участь у створенні першої регіональної організації, до якої вона входила — Північноамериканської футбольної конфедерації. Саме завдяки їй відбулося повернення збірної до міжнародних змагань у рамках першого розіграшу Чемпіонату Північної Америки, що пройшов на стадіоні «Ла-Тропікаль» у Гавані (Куба) у 1947 року. Турнір проходив за круговою системою зі участі тьох збірних, де також змагалася збірна США. Перемоги 5:0 над США 13 липня і 3:1 над господарями 17 липня принесли Мексиці перший титул чемпіона регіону. Найкращим гравцем турніру став Адальберто Лопес, який забив чотири голи.

Наступного року збірна вдруге й востаннє як основна команда взяла участь у турнірі, де відбувся її міжнародний дебют, футбольному турнірі Олімпійських ігор у Лондоні 1948 року. Там вона 2 серпня програла єдиний матч (турнір проходив за системою на виліт) збірній Кореї з рахунком 3:5.

Мексика кваліфікувалася на чемпіонат світу 1950 року в Бразилії завдяки блискучому виступу в кваліфікаційному турнірі у Мехіко, де перемогла США (які посіли друге місце) і Кубу. Цей турнір також вважається другим розіграшем Чемпіонатом Північної Америки; цього разу кожен суперник зустрічався з кожним двічі, і Мексика, не зазнавши жодної поразки (перемоги 6:0 і 6:2 над США та 2:0 і 3:1 над Кубою), стала чемпіонами. Найкращими бомбардирами (по 4 голи) були дві найяскравіші постаті мексиканського футболу першої половини століття — Луїс де ла Фуенте і Орасіо Касарін.

Ця перемога означала повернення Мексики на чемпіонат світу після двадцятирічної перерви. У своїй другій участі збірна знову зіграла матч відкриття, цього разу проти господарів, збірної Бразилії, яка легко перемогла 4:0 на стадіоні «Маракана». Іншими суперниками в групі були європейські команди — Югославія (поразка 1:4, гол Ектора Ортіса) та Швейцарія (поразка 1:2, гол Орасіо Касаріна). У матчі проти швейцарців обидві команди мали червоні футболки, тому було проведено жеребкування щодо права виступати у домашній формі; мексиканці виграли, але поступилися цим правом суперникам. У підсумку команда використала форму бразильського клубу «Греміо» з Порту-Алегрі. Збірна знову не набрала жодного очка і посіла останнє місце у групі.

Участь у чемпіонатах світу і Панамериканських чемпіонатах (1952—1966)

Матч збірної Мексики проти Бразилії на чемпіонаті світу 1954 року.

Поза чемпіонатами світу можливості для міжнародних матчів високого рівня були обмежені. Однак у 1952 році з метою об'єднання футболу Америки було створено Панамериканський чемпіонат, який мав проводитися за зразком чемпіонату світу з участю команд Південної, Північної, Центральної Америки та Карибського басейну. Перший турнір відбувся в Чилі у березні–квітні за участю Панами, Перу, Уругваю та Бразилії, а також Мексики і господарів. Турнір проходив за круговою системою. У підсумку Мексика посіла 5-те місце, здобувши одну перемогу (4:2 над Панамою) і зазнавши чотирьох поразок (1:3 від Уругваю, 0:4 від Чилі, 0:2 від Бразилії та 0:3 від Перу). Високий рівень учасників дозволив уперше зустрітися з сильними збірними поза рамками чемпіонатів світу.

У 1953 році без особливих труднощів, здобувши чотири перемоги у двоматчевих протистояннях проти США (4:0 і 3:1) та Гаїті (8:0 і 4:0), команда знову кваліфікувалася на чемпіонат світу. На «мундіалі» 1954 року у Швейцарії ситуація не змінилася, і виступ мексиканців був радше символічним. Вони потрапили в групу з Бразилією, Югославією та Францією, але через регламент турніру провели лише два матчі. У першому вони зазнали поразки 0:5 від Бразилії, а в другому поступилися Франції 2:3 після пенальті в останні хвилини, який реалізував один із найкращих гравців того часу, Раймон Копа, через що Мексика втретє завершила турнір без очок.

Мексика вперше стала господарем великого футбольного турніру, прийнявши другий Панамериканський чемпіонат, що пройшов з 26 лютого по 17 березня 1956 року на Олімпійському стадіоні. У ньому разом із господарями взяли участь Бразилія, Аргентина, Перу, Чилі та Коста-Рика. Мексика завершила турнір на п'ятому місці, здобувши одну перемогу (2:1 над Чилі), дві нічиї (1:1 з Коста-Рикою та 0:0 з Аргентиною) і зазнавши двох поразок (1:2 від Бразилії та 0:2 від Перу).

Матч збірної Мексики проти Швеції на чемпіонаті світу 1958 року.

П'ять перемог і одна нічия (у виїзному матчі проти Коста-Рики) дозволили збірній Мексики пройти кваліфікацію на чемпіонат світу 1958 року без поразок. У відбірковому турнірі 1957 року вона також зустрічалася зі збірними США та Канади. На чемпіонаті світу 1958 року у Швеції Мексика знову зіграла проти господарів у матчі-відкритті, у групі, де також були Уельс і Угорщина. Це була складна група, яка знову завершилася вильотом мексиканців. Найважливішим досягненням став перший здобутий пункт на чемпіонатах світу, коли мексиканці здобули нічию 1:1 з Уельсом 11 червня 1958 року (гол забив Хайме Бельмонте). Однак поразки 0:4 від Угорщини та 0:3 від Швеції достроково відправили команду додому.

У березні 1960 року відбувся третій Панамериканський чемпіонат в Коста-Риці за участю лише чотирьох команд: господарів, Мексики, Бразилії та Аргентини. Через малу кількість учасників турнір проводився у два кола. Мексика посіла третє місце: одна перемога (3:0 над Коста-Рикою), дві нічиї (2:2 з Бразилією і 1:1 з Коста-Рикою) та три поразки (2:3 і 0:2 від Аргентини та 0:2 від Бразилії). Цей турнір став останнім через адміністративні конфлікти та суперництво між футбольними керівниками, що завадили об'єднанню континентального футболу.

Після серії стикових матчів проти Парагваю збірна Мексики кваліфікувалася на чемпіонат світу 1962 року в Чилі, перемігши 1:0 вдома та зігравши 0:0 в Асунсьйоні. Після чотирьох поспіль участей у «мундіалях» команда нарешті здобула свою першу перемогу. Хоча перед цим вона поступилася Бразилії з Пеле (0:2) і Іспанії (0:1) через гол Пейро на 90-й хвилині, 7 червня на стадіоні «Саусаліто» у Вінья-дель-Мар Мексика здобула історичну перемогу над Чехословаччиною 3:1 завдяки голам Ісідоро Діаса, Альфредо Дель Агіли та Ектора Ернандеса. Команда змогла відігратися після пропущеного гола вже на першій хвилині.

Товариський матч збірної Мексики проти Нідерландів. 1961 рік.

21 вересня 1961 року президент Федерації футболу Мексики Гільєрмо Каньєдо де ла Барсена разом із костариканським функціонером Рамоном Коллем Хауметом завершили об'єднання Північноамериканської футбольної федерації та Футбольної федерації Центральної Америки та Карибського басейну, створивши Конфедерацію футболу Північної, Центральної Америки та Карибського басейну (КОНКАКАФ). Її метою було об'єднати малі та середні федерації для розвитку футболу в регіоні та забезпечити представництво зони в турнірах ФІФА. У результаті було організовано Чемпіонат націй КОНКАКАФ. Перший турнір відбувся в березні 1963 року в Сальвадорі. Мексика потрапила до групи B разом із Коста-Рикою, Ямайкою та Нідерландськими Антильськими островами. Відставка тренера Хав'єра де ла Торре за кілька днів до турніру (його замінив Арпад Фекете) стала одним із факторів раннього вильоту, після того як команда програла Антильським островам 1:2 і зіграла внічию 0:0 з Коста-Рикою, попри велику перемогу 8:0 над Ямайкою.

У 1965 році Мексика успішно провела як відбір до чемпіонату світу 1966 року в Англії, а також виграла Чемпіонат націй КОНКАКАФ. У кваліфікації команда пройшла без поразок, зустрівшись із Гондурасом, Коста-Рикою, Ямайкою та США. У регіональному турнірі вона здобула свій перший титул новоствореної конфедерації. Змагання відбувалися з 28 березня по 11 квітня 1965 року на стадіоні «Матео Флорес» у Гватемалі та проводилися за круговою системою. Мексика перемогла Сальвадор (2:0), Нідерландські Антильські острови (5:0) та Гаїті (3:0), зіграла внічию 1:1 з Коста-Рикою і забезпечила собі чемпіонство перемогою 2:1 над Гватемалою.

На чемпіонаті світу 1966 року в Англії воротар Антоніо Карбахаль став першим футболістом, який зіграв на п'яти чемпіонатах світу поспіль, за що отримав прізвисько «П'ять кубків» (ісп. Cinco Copas). Загалом Мексика гідно провела груповий етап і у першому матчі вона зіграла внічию 1:1 з Францією (гол забив Енріке Борха), потім поступилася господарям Англії 0:2, і завершила виступ нульовою нічиєю з Уругваєм.

Перший домашній чемпіонат світу (1967—1970)

У жовтні 1964 року Мексику було обрано господарем чемпіонату світу 1970 року, символом якого став стадіон «Ацтека». Після лише однієї перемоги в попередніх розіграшах «мундіалю» команда прагнула гідно виступити вдома за підтримки своїх уболівальників.

У чотирирічний період підготовки між чемпіонатами світу 1966 і 1970 років Федерація футболу Мексики організувала численні турне Південною Америкою та Європою, а також товариські матчі проти клубів і національних збірних. Це дозволило значно підвищити рівень команди. Найважливіша перемога сталася під час південноамериканського турне 1968 року: 31 жовтня Мексика перемогла Бразилію 2:1 на «Маракані» (голи Ісідоро Діаса і Хав'єра Фрагосо), хоча першою пропустила. Цей успіх був історичним, адже став лише третьою поразкою Бразилії на цьому стадіоні, а також тому, що мексиканці перемогли основний склад суперника з Пеле та іншими майбутніми чемпіонами світу 1970 року. Підготовка включала також проведення внутрішнього чемпіонату без гравців збірної, що дозволило команді раніше розпочати спільні тренування.

Матч збірної Мексики проти Сальвадору на чемпіонаті світу 1970 року.

На чемпіонаті націй КОНКАКАФ 1967 року у Гондурасі Мексика, попри перемоги в перших чотирьох матчах, несподівано програла господарям 19 березня, що дозволило Гватемалі здобути титул без поразок. Перевага Мексики в регіоні знову була поставлена під сумнів на наступному чемпіонаті націй КОНКАКАФ 1969 року в Коста-Риці. Це сталося через те, що команда виступала резервним складом (під керівництвом тимчасового тренера Дієго Меркадо), оскільки основний склад готувався до міжнародних турне. У підсумку Мексика посіла четверте місце, здобувши лише одну перемогу, дві нічиї та зазнавши двох поразок.

Очікування перед першим чемпіонатом світу, організованим у Мексиці, були величезними. Однак за чотири дні до старту стало відомо про травму одного з ключових гравців, Альберто Онофре, що створило напружену атмосферу. Турнір відкрився 31 травня 1970 року матчем Мексика — СРСР на переповненому стадіоні «Ацтека», який завершився безгольовою нічиєю, що викликало критику оборонної тактики тренера Рауля Карденаса.

Другий матч проти Сальвадору завершився розгромною перемогою 4:0 (дубль Хав'єра Вальдівії та голи Хав'єра Фрагосо та Ігнасіо Басагурена). 11 червня Мексика мінімально перемогла Бельгію 1:0 завдяки пенальті Густаво Пеньї і вперше в історії вийшла з групи.

Проте 14 червня на стадіоні «Ла Бомбонера» в Толуці мрія господарів завершилася через поразку 1:4 від Італії. Мексика відкрила рахунок завдяки голу Хосе Луїса Гонсалеса на 13-й хвилині, але автогол Густаво Пеньї, а також дубль Луїджі Ріви і гол Джанні Рівери зруйнували надії команди.

«Втрачене десятиліття» і невдачі на міжнародній арені (1971—1982)

Очікування, викликані хорошим виступом на домашньому чемпіонаті світу, виправдалися здобуттям другого титулу на чемпіонаті націй КОНКАКАФ 1971 року у Тринідаді і Тобаго, що проходив з 21 листопада по 4 грудня. Мексика очолила групу з шести команд, здобувши чотири перемоги та одну нічию. Турнір команда розпочала нульовою нічиєю з Гаїті, після чого перемогла Тринідад і Тобаго (2:0), Кубу (1:0), Коста-Рику (1:0) і Гондурас (2:1) у вирішальному матчі на стадіоні «Квінс Парк Овал» у Порт-оф-Спейні.

Збірна Мексика у товариському матчі з італійським клубом «Лаціо» (1:0). 25 жовтня 1975 року.

Втім, команда зазнала серйозного спаду в 1973 році, не зумівши кваліфікуватися на чемпіонат світу 1974 року в Німеччині. Відбір проходив у Гаїті у форматі групи з шести команді з 30 листопада по 18 грудня. Відтоді КОНКАКАФ вирішила проводити фінальну стадію відбору в одній країні, поєднуючи її з чемпіонатом націй КОНКАКАФ. Мексика розпочала з нічиї 0:0 з Гватемалою, потім зіграла 1:1 з Гондурасом, розгромила Кюрасао 8:0, але зазнала нищівної поразки 0:4 від Тринідаду і Тобаго. Навіть перемога 1:0 над господарями, Гаїті, в останньому матчі не врятувала від вибування.

Перед чемпіонатом світу 1978 року в Аргентині очікування від збірної були дуже високими, як через срібло молодіжного чемпіонату світу в Тунісі роком раніше, так і через впевнений виступ у відборі, що проходив у Мексиці. У цьому відбірковому турнірі, який відбувся на стадіонах «Ацтека» та «Універсітаріо» в Нуево-Леоні з 9 по 22 жовтня 1977 року, Мексика здобула свій третій титул чемпіона конфедерації та путівку на мундіаль, вигравши всі матчі: 4:1 у Гаїті, 3:1 у Сальвадору, 8:1 у Суринаму, 2:1 у Гватемали та 3:1 у Канади.

Коли визначилися суперники по групі «мундіалю», якими стали Туніс, ФРН і Польща, громадськість очікувала перемоги над африканцями та нічиєї з поляками для виходу далі. Реальність виявилася іншою: 2 червня Мексика програла Тунісу 1:3, потім зазнала розгрому 0:6 від Західної Німеччини, а в останньому матчі поступилася Польщі 1:3. Це стало найгіршим виступом збірної на чемпіонатах світу, особливо з огляду на великі очікування.

У 1981 році Мексика знову не змогла пробитися на чемпіонат світу, цього разу до Іспанії 1982 року, через слабкий виступ у відборі. Керівництво знову погодилося на проведення фінального етапу в одній країні, і турнір приймав Гондурас. Після багатообіцяючої перемоги 4:0 над Кубою команда більше не вигравала: нічия 1:1 з Гаїті, поразка 0:1 від Сальвадору та нічия 1:1 з Канадою. У останній грі турніру мексиканцям для виходу на «мундіаль» потрібна була перемога над Гондурасом, проте Мексика зіграла внічию 0:0, завдяки чому гондурасці виграли групу, а Сальвадор отримав путівку, посівши друге місце на Чемпіонаті націй.

Другий домашній чемпіонат світу (1983—1990)

Збірна Мексики проти Аргентини у товариському матчі в Лос-Анджелесі. 1985 рік.

Мексика отримала право прийняти чемпіонат світу 1986 року, ставши першою країною, яка двічі організувала «мундіаль». Це сталося після того, як Колумбія, яка спочатку була визначена господарем, наприкінці 1982 року відмовилася від проведення через неможливість виконати вимоги ФІФА. Тоді Мексиканська федерація футболу подала заявку на повторне проведення турніру, і 20 травня 1983 року ФІФА дала свою згоду.

Федерація знову розробила масштабний план підготовки, який включав турне на п'яти континентах, товариські турніри вдома та поділ сезону Першого дивізіону 1985/86 на два короткі турніри, які проводилися без гравців збірної. У межах цієї підготовки команда була поділена на два склади — «A» і «B», які паралельно проводили міжнародні матчі у 1983—1984 роках. У 1985 році збірна знову стала єдиною командою і продовжила підготовку, зокрема у товариському турнірі на стадіоні «Ацтека» проти Італії, Англії та Німеччини.

Матч збірної Мексики проти Парагваю на чемпіонаті світу 1986 року.

Після років застою Мексика відновила конкурентоспроможність під керівництвом Бори Милутиновича. Груповий етап вона провела дуже впевнено і 3 червня у стартовому матчі перемогла Бельгію 2:1 завдяки голам Фернандо Кірарте і Уго Санчеса перед 115 тисячами глядачів. 7 червня Мексика зіграла внічию 1:1 з Парагваєм, причому Уго Санчес, єдиний легіонер команди (гравець «Реала»), не реалізував пенальті на останній хвилині. В останньому матчі групи Мексика мінімально перемогла Ірак і вийшла до 1/8 фіналу. Ця стадія була введена через розширення турніру до 24 команд.

15 червня на переповненій «Ацтеці» мексиканці перемогли Болгарію 2:0. Перший гол став легендарним — удар «ножицями» Мануеля Негрете, який вважається найкрасивішим голом Мексики на чемпіонатах світу і йому навіть встановлено пам'ятну плиту біля стадіону. Другий м'яч забив Рауль Сервін.

Шлях команди завершився у чвертьфіналі на стадіоні «Універсітаріо» в Монтерреї проти Німеччини. Після нічиєї 0:0 в основний і додатковий час Мексика програла в серії пенальті 1:4, багато в чому через два сейви досвідченого німецького воротаря Гаральда Шумахера. У цьому матчі також не зарахували гол Франсіско Хав'єра Круса через сумнівний офсайд, зафіксований колумбійським арбітром Хесусом Діасом Паласіо.

Після успішного домашнього чемпіонату, Мексика була дискваліфікована з відбору на чемпіонат світу 1990 року та відсторонена від усіх міжнародних змагань на два роки через використання гравців, які перевищували віковий ліміт, у кваліфікації до молодіжного чемпіонату світу 1989 року в Саудівській Аравії (відбір проходив у Гватемалі в квітні 1988 року). Спочатку санкції КОНКАКАФ мали стосуватися лише молодіжної збірної, але через непокору та дії керівництва мексиканського футболу покарання було поширене на всі національні команди.

Дебюти на Золотому кубку КОНКАКАФ та Кубку Америки (1991—1993)

Втрата престижу мексиканського футболу спричинили масштабну реструктуризацію, яка включала зміну керівництва федерації на всіх рівнях, з метою вперше з 1978 року кваліфікуватися на чемпіонат світу за межами країни. У жовтні 1990 року КОНКАКАФ вирішила відновити свій турнір збірних, відокремивши від відбіркового процесу до чемпіонату світу та проводячи кожні два роки у Сполучені Штати Америки. Новий турнір отримав назву Золотий кубок КОНКАКАФ.

Перший розіграш відбувся з 28 червня по 7 липня 1991 року на стадіоні «Меморіал Колізеум» у Лос-Анджелесі. Мексика потрапила до групи A разом із Канадою, Гондурасом і Ямайкою. Перемоги 4:1 і 3:1 над Ямайкою та Канадою відповідно, а також нічия 1:1 з Гондурасом дозволили вийти до півфіналу, де команда несподівано програла США 0:2 5 липня. Після цього тренер Мануель Лапуенте подав у відставку, а матч за третє місце, який Мексика виграла, проводив його асистент Луїс Фернандо Тена.

Після невдачі на Золотому кубку федерація відійшла від традиції призначення місцевих тренерів і запросила аргентинця Сесара Луїса Менотті, чемпіона світу 1978 року. Окрім нового стилю гри, він привніс у команду позитивне та переможне мислення, зокрема через турне Європою у 1992 році. Того ж року збірна розпочала шлях до чемпіонату світу, виступаючи у другому раунді відбору в групі з Гондурасом, Коста-Рикою та Сент-Вінсент і Гренадинами. Вона перемогла Сент-Вінсент 4:0 на виїзді, здобула домашні перемоги 2:0 і 4:0 над Гондурасом і Коста-Рикою, програла 0:2 у Сан-Хосе Коста-Риці, розгромила Сент-Вінсент 11:0, здобувши найбільшу перемогу в історії, та зіграла 1:1 з Гондурасом у Тегусігальпі, вийшовши до фінального раунду з першого місця.

Проєкт Менотті раптово завершився його відставкою в листопаді 1992 року через адміністративні конфлікти, які призвели до звільнення керівників, що його запросили. З міркувань лояльності він також залишив посаду. Нове керівництво призначило тренером Мігеля Мехію Барона, який зберіг основу, закладену Менотті, але краще поєднав її з тактичною схемою. Завдяки сильному поколінню гравців збірна провела один із найактивніших і найуспішніших років у своїй історії (31 матч).

У фінальному відбірковому раунді, що тривав із березня по травень 1993 року, Мексика зустрілася з Канадою, Сальвадором і Гондурасом. Після поразки від Сальвадору на виїзді команда виправилась, здобувши переконливі домашні перемоги над Гондурасом (3:0), Сальвадором (3:1) і Канадою (4:0), а також перемогла Гондурас 4:1 у Тегусігальпі. Завдяки короткому формату турніру Мексика першою забезпечила собі вихід на чемпіонат світу 1994 року, перемігши Канаду 2:1 у Торонто 9 травня.

У 1991 році Мексика отримала офіційне запрошення до участі в Кубку Америки, найстарішому турнірі національних збірних у світі та найпрестижнішому в Південній Америці. Дебют відбувся на турнірі 1993 року в Еквадорі. Перший матч 16 червня на стадіоні «9 травня» у Мачалі проти Колумбії завершився поразкою 1:2. Єдиний м'яч мексиканців і перший в історії турніру для команди забив Луїс Роберто Альвес. Далі була нічия 1:1 з одним із фаворитів, Аргентиною, завдяки голу Давіда Патіньйо, та безгольова нічия з Болівією, що дозволило вийти до чвертьфіналу як одній із найкращих третіх команд.

У чвертьфіналі Мексика перемогла Перу 4:2 завдяки дублю Гарсії Аспе, а також голам Альвеса і Патіньйо, а в півфіналі здолала господарів, Еквадор, з рахунком 2:0 (голи Уго Санчеса і Рамона Раміреса), вийшовши до фіналу вже у своєму дебютному турнірі. Там 4 липня на стадіоні «Монументаль» у Гуаякілі Мексика зіграла фінал проти Аргентини, поступившись 1:2. Попри поразку, це був найкращий результат мексиканської збірної в міжнародних турнірах за межами країни на той момент.

Після цього збірна Мексики впевнено прокладала свій шлях до чемпіонства на Золотому кубку 1993 року, розгромивши Мартиніку 9:0 і Канаду 8:0 у групі B. Лише Коста-Рика змогла чинити серйозний опір і матч завершився нічиєю 1:1. Варто зазначити, що сім із дев’яти голів у грі проти Мартиніки забив Луїс Роберто Альвес, встановивши рекорд турніру за кількістю м’ячів, забитих одним гравцем у одному матчі.

У півфіналі «Трикольорові» продовжили результативну гру, розгромивши Ямайку 6:1 і вийшовши до фіналу. Тим часом збірна США виграла всі три матчі у своїй групі A та в півфіналі мінімально перемогла Коста-Рику 1:0, ставши суперником мексиканців у вирішальному поєдинку. 25 липня 1993 року на переповненому стадіоні «Ацтека» Мексика довела свою перевагу, довівши загальну кількість забитих м’ячів на турнірі до 28 і здобувши титул після перемоги 4:0 над США.

Потрійна перемога на Золотому кубку КОНКАКАФ та дебют на Кубку конфедерацій (1994—1998)

Кваліфікація на «мундіаль» 1994 року далася важко, але команда все ж виграла відбіркову групу. На самому турнірі Мексика несподівано виграла свою групу з Італією (1:1), Ірландією (2:1) та Норвегією (0:1), вперше вийшовши з групи на чемпіонаті світу за межами країни. Проте в 1/8 фіналу Мексика поступилася Болгарії у серії пенальті після нічиєї 1:1 (гол Гарсії Аспе), що стало своєрідним реваншем болгар за події 1986 року.

Друга участь у головному південноамериканському турнірі відбулася на Кубку Америки 1995 року в Уругваї, де Мексика потрапила до групи разом із господарями Уругваєм, а також Парагваєм і Венесуелою. Як і в попередньому розіграші, команда вийшла до чвертьфіналу як одна з найкращих третіх: після нічиєї 1:1 з Уругваєм, поразки 1:2 від Парагваю та перемоги 3:1 над Венесуелою. У чвертьфіналі Мексика зустрілася зі США, де після нульової нічиєї «триколірні» вибули, програвши серію пенальті 1:4.

З 6 по 13 січня 1995 року збірна вперше взяла участь у Кубку короля Фахда (майбутній Кубок конфедерацій), де виступали чемпіони різних континентів. Мексика там перемогла господарів, Саудівську Аравію, з рахунком 2:0, а потім зіграла внічию 1:1 з Данією. Оскільки обидві команди мали однакові показники, було проведено серію пенальті для визначення фіналіста, в якій мексиканці поступилися 2:4. У матчі за третє місце Мексика зіграла 1:1 з Нігерією і здобула бронзу, вигравши серію пенальті 5:4.

На Золотому кубку 1996 року Мексика, як і трьома роками раніше, встановила повне домінування і захистила титул. У групі вона перемогла Сент-Вінсент (5:0) та Гватемалу (1:0), після чого в півфіналі знову зустрілася з гватемальцями. Вирішальний гол забив Куаутемок Бланко на 64-й хвилині (1:0). 21 січня 1996 року на стадіоні «Меморіал Колізеум» у Лос-Анджелесі, в дощову погоду і на важкому полі, Мексика реалізувала свої шанси і перемогла Бразилію 2:0 у фіналі, ставши чемпіоном. Голи забили Луїс Гарсія (54-та хвилина) і Куаутемок Бланко (75-та хвилина).

На Кубку конфедерацій 1997 року в Саудівській Аравії, який пройшов вже під егідою ФІФА, Мексика не змогла пройти груповий етап після поразок від Австралії (1:3) і Бразилії (2:3), попри велику перемогу 5:0 над господарями.

Кубок Америки 1997 року в Болівії став третім виступом мексиканців на цьому турнірі. У групі C з Бразилією, Колумбією та Коста-Рикою команда посіла друге місце (перемога 2:1 над Колумбією, нічия 1:1 з Коста-Рикою і поразка 2:3 від Бразилії, де Мексика вигравала 2:0 після першого тайму). У чвертьфіналі вона перемогла Еквадор у серії пенальті 4:3 (1:1 в основний час), де воротар Адольфо Ріос відбив три удари. У півфіналі Мексика поступилася Болівії 1:3, але здобула третє місце, перемігши Перу 1:0 завдяки голу Луїса Ернандеса, який став найкращим бомбардиром турніру з шістьма голами.

На Золотому кубку 1998 року, що знову проходив у США, Мексика оформила третє поспіль чемпіонство. У групі вона перемогла Тринідад і Тобаго (4:2) і Гондурас (2:0), а у півфіналі Ямайку (1:0). У фіналі 14 лютого 1998 року в Лос-Анджелесі знову зустрілися Мексика і США. Єдиний гол на 43-й хвилині забив Луїс Ернандес, що приніс перемогу 1:0 і третій поспіль титул.

Чемпіонат світу 1998 року та перемога на Кубку конфедерацій (1998—1999)

На відміну від попередніх відбіркових циклів, у кваліфікації до чемпіонату світу 1998 року Мексика не продемонструвала настільки явної переваги, як раніше. Хоча команда виграла свою зону без поразок, це сталося завдяки 4 перемогам і 6 нічиїм, через що, головного тренера Бору Милутиновича було звільнено. Початок роботи його наступника Мануеля Лапуенте на посаді наставника теж виявився невдалим і команда програвала слабшим суперникам та зазнавала розгромних поразок від сильних збірних у товариських матчах.

Однак на чемпіонаті світу 1998 року у Франції «триколірні» повернули свою форму і посіли друге місце в групі D. Вони перемогли Південну Корею 3:1, а також зіграли внічию з Бельгією і Нідерландами, завершивши обидві гри з однаковим рахунком 2:2. Примітно, що в усіх трьох іграх мексиканці першими пропускали, але щоразу відігравалися. В 1/8 фіналу команда знову зустрілася з Німеччиною і програла 1:2, хоча вперше на турнірі саме Мексика відкрила рахунок. Луїс Ернандес забив чотири голи і став найкращим бомбардиром Мексики на чемпіонатах світу.

На Кубку Америки 1999 року в Парагваї це була вже четверта поспіль участь Мексики. У групі B команда здобула перемогу 1:0 над Чилі, програла 1:2 Бразилії та перемогла Венесуелу 3:1. Із шістьма очками Мексика посіла друге місце і вона вийшла до чвертьфіналу, де перемогла Перу в серії пенальті 4:2 після нічиєї 3:3. У півфіналі Мексика поступилася фавориту Бразилії 0:2, але знову здобула третє місце, перемігши Чилі 2:1 після голів Франсіско Палєнсії та Мігеля Сепеди.

Кубок конфедерацій 1999 року відбувався в Мексиці і став третім важливим турніром для Мануеля Лапуенте. Мексика розпочала турнір із розгрому Саудівської Аравії 5:1, причому Куаутемок Бланко забив чотири голи. Потім була нічия 2:2 з Єгиптом і перемога 1:0 над Болівією, що дозволило вийти до півфіналу з першого місця. Там суперником стали США, команда, яка вибила Мексику на Кубку Америки 1995. Цього разу мексиканці взяли реванш, перемігши 1:0 в додатковий час.

Вирішальний матч відбувся 4 серпня 1999 року у фіналі проти Бразилії. Перед переповненим стадіоном «Ацтека» мексиканці зустрілися з зірковим суперником і чинним віцечемпіоном світу. Мігель Сепеда відкрив рахунок на 13-й хвилині, а на 28-й Хосе Мануель Абундіс подвоїв перевагу. Бразилія відігралася завдяки голам Сержіньйо (43') і Роні (47'), але Мексика знову вийшла вперед, коли Сепеда забив на 51-й хвилині, а Куаутемок Бланко збільшив відрив мексиканців на 62-й. Гол Зе Роберто на 63-й хвилині скоротив відставання, але мексиканці втримали перевагу. У підсумку перемога 4:3 принесла Мексиці найважливіший титул в історії її національної збірної.

Період кризи (2000—2002)

Матч збірної Мексики проти США на чемпіонаті світу 2002 року.

Епоха домінування Мексики в КОНКАКАФ завершилася на Золотому кубку 2000 року, коли команда несподівано вибула вже на стадії чвертьфіналу, програвши Канаді 1:2 після пропущеного «золотого голу» у Сан-Дієго. Згодом саме Канада стала переможцем турніру. Цей результат, а також нестабільна гра у другому раунді відбору до чемпіонату світу призвели до звільнення Мануеля Лапуенте. Під керівництвом Енріке Меси виступ на Кубку конфедерацій 2001 року став найгіршим в історії збірної. Мексика зазнала три поразки — від Австралії (0:2), Південної Кореї (1:2) та Франції (0:4).

Мексика пережила серйозну кризу під час відбору до чемпіонату світу 2002 року й була близька до невиходу на турнір. Особливо болісною стала поразка від Коста-Рики 16 червня 2001 року на стадіоні «Ацтека» — перша офіційна домашня поразка в історії (подія, відома як «Ацтекасо»). У результаті Енріке Месу замінив Хав'єр Агірре. Його призначення виправдалося і команда змогла посісти друге місце в зоні, здобувши чотири перемоги й одну нічию у другому колі, коли ситуація здавалася безнадійною. Значною мірою відродженню сприяли повернення Куаутемока Бланко після 10-місячної травми та оновлення складу.

На Кубку Америки 2001 року в Колумбії Мексика втретє поспіль (і вп'яте загалом) взяла участь у турнірі. У групі вона грала з Бразилією, Перу та Парагваєм і посіла друге місце після перемоги 1:0 над Бразилією, нічиєї 0:0 з Парагваєм і поразки 0:1 від Перу. Хоча команда не повторила рівень гри дебюту 1993 року, вона знову дійшла до фіналу, після того як перемогла Чилі 2:0 у чвертьфіналі та Уругвай 2:1 у півфіналі. У фіналі Мексика поступилася господарям, збірній Колумбії, з мінімальним рахунком, здобувши «срібло».

На Золотому кубку 2002 року, де виступала резервна команда, що готувалася до чемпіонату світу, мексиканці вибули у чвертьфіналі, програвши Південній Кореї в серії пенальті.

На «мундіалі» в Японії та Кореї Мексика впевнено виграла свою групу. Вона розпочала турнір перемогою 1:0 над Хорватією (гол Куаутемока Бланко з пенальті), потім здолала Еквадор завдяки голам Хареда Борхетті та Херардо Торрадо. У матчі з Італією мексиканці зіграли 1:1 — Боргетті забив після передачі Бланко, і цей гол вважається одним із найкращих на турнірі. Перед матчем 1/8 фіналу вважалося, що Мексика має хороші шанси пройти далі, адже суперником були США, добре знайомий опонент. Однак несподівано американці перемогли 2:0, що стало серйозним ударом для мексиканських уболівальників. Рафаель Маркес у цьому матчі отримав червону картку за удар головою Кобі Джонса.

22 жовтня 2002 року аргентинець Рікардо Лавольпе, на той момент тренер «Депортіво Толука», був призначений головним тренером збірної Мексики, випередивши своїх конкурентів, Карлоса Б'янкі та Луїса Феліпе Сколарі. Його дебют на чолі «триколірних» відбувся 4 лютого 2003 року і завершився поразкою 0:1 від Аргентини у Лос-Анджелесі. Першу перемогу команда здобула лише в третьому матчі, коли після безгольової нічиєї з Колумбією 19 березня Мексика перемогла Болівію 2:0 завдяки голам Павела Пардо та Хесуса Ольальде.

Повернення титулу континентальної першості (2003—2006)

Мексиці знадобилося п'ять років, щоб знову стати чемпіоном регіону. Це сталося на Золотому кубку КОНКАКАФ 2003 року, який проходив у Мехіко, Фоксборо та Маямі. Уже на груповому етапі мексиканці перемогли Бразилію,яка виступала другим складом, 1:0 завдяки голу Хареда Борхетті, а після нічиєї 0:0 з Гондурасом вийшли до плей-оф з першого місця. Команда не пропустила жодного гола аж до фіналу, повторивши досягнення 1996 року. Перемоги 5:0 над Ямайкою та 2:0 над Коста-Рикою вивели її до вирішального матчу. 27 липня 2003 року на стадіоні «Ацтека» Мексика знову зустрілася з Бразилією. Попри сильний склад суперника, де вже з'являлися майбутні зірки Кака, Адріано та Робінью, господарі провели хороший матч і здобули перемогу завдяки «золотому голу» Даніеля Осорно на 7-й хвилині додаткового часу.

На Кубку Америки 2004 року в Перу це була шоста участь Мексики. У групі B разом із Аргентиною, Уругваєм та Еквадором команда вперше посіла перше місце, перемігши Аргентину 1:0, Еквадор 2:1 та зігравши 2:2 з Уругваєм. Однак у чвертьфіналі мексиканці зазнали поразки від Бразилії 0:4.

Під керівництвом Лавольпе та після перемоги на регіональному рівні у 2003 році Мексика взяла участь у Кубку конфедерацій 2005 року в Німеччині, де показала хорошу гру, поєднуючи надійну оборону з атакувальним стилем. Вона перемогла Японію (2:1) і Бразилію (1:0) і зіграла 0:0 з Грецією та вийшла до півфіналу, де поступилася Аргентині в серії пенальті. У матчі за третє місце Мексика програла господарям, Німеччині, 3:4 у додатковий час.

На Золотому кубку КОНКАКАФ 2005 року Лавольпе виставив резервний склад, давши відпочинок гравцям після Кубка конфедерацій. У результаті команда вперше в історії зазнала двох поразок в одному розіграші турніру: від Південної Африки (1:2) на груповому етапі та від Колумбії (1:2) у чвертьфіналі.

Гравці збірної Мексики святкують перемогу над Іраном на чемпіонаті світу 2006 року.

Того ж року Мексика знову кваліфікувалася на чемпіонат світу через відбір без особливих труднощів: у першому та другому раундах вона виграла всі матчі, а у фінальному етапі здобула 7 перемог, 1 нічию і зазнала 2 поразок. У підсумку команда посіла друге місце, поступившись США за додатковими показниками в особистих зустрічах. У рамках підготовки мексиканці провели два матчі проти сильних суперників і фаворитів майбутнього мундіалю. У Франції вони програли господарям 0:1, а потім поступилися Нідерландам 1:2, що викликало занепокоєння в національних ЗМІ. Останній контрольний матч перед турніром Мексика виграла 3:0 проти команди Університету Геттінгена.

Збірна Мексики розпочала виступ на німецькому «мундіалі» 11 червня матчем проти Ірану в Нюрнберзі, здобувши перемогу 3:1 завдяки дублю Омара Браво і голу Зіньї. Другий матч 16 червня в Ганновері проти Анголи завершився нульовою нічиєю. Мексика домінувала протягом гри, але не змогла реалізувати свої моменти, оскільки воротар ангольців Жуан Рікарду став героєм зустрічі, відбивши щонайменше три небезпечні удари. У третьому матчі 21 червня в Гельзенкірхені мексиканці програли Португалії 1:2. За португальців забили Маніше та Сімау Саброза з пенальті, а за Мексику Франсіско Фонсека. Команда мала шанс зрівняти рахунок, але Омар Браво не реалізував пенальті.

У 1/8 фіналу 24 червня в Лейпцигу Мексика поступилася Аргентині 1:2, хоча саме цей матч став одним із найкращих для «триколірних» на турнірі. Основний час завершився 1:1, після того як мексиканці відкрили рахунок після стандарту, коли Рафаель Маркес відзначився голом, але майже одразу аргентинці зрівняли після кутового завдяки голу Ернана Креспо. У додатковий час вирішальним став красивий індивідуальний гол Максі Родрігеса, який приніс Аргентині перемогу та вивів її до чвертьфіналу, залишивши Мексику за бортом турніру.

Продовження успіхів (2007—2009)

Дебют Уго Санчеса як головного тренера збірної в офіційному турнірі відбувся на Золотому кубку КОНКАКАФ 2007 року. Збірна продемонструвала слабкий стиль гри без чіткої ідеї, однак уперше з 1998 року дійшла до фіналу на території США. У фіналі проти США мексиканська команда програла 1:2, проте Андрес Гвардадо своїм голом перервав серію з 8 років без забитих м'ячів у ворота США на їхньому полі.

Матч Мексики проти Чилі на Кубку Америки 2007 року.

Того ж року команда зіграла на Кубку Америки 2007 року, де потрапила до групи B разом із Бразилією, Чилі та Еквадором. Перший матч був проти Бразилії, і Мексика несподівано продемонструвала якісну гру, перемігши 2:0; згодом обіграла еквадорців 2:1 і зіграла внічию 0:0 з чилійцями. З двома перемогами та однією нічиєю команда посіла перше місце в групі з 7 очками, випередивши Бразилію (6 очок).

У чвертьфіналі Мексика розгромила Парагвай 6:0, здобувши найбільшу перемога в історії її виступів на турнірі. У півфіналі в місті Пуерто-Ордас вона зустрілася з Аргентиною та програла 0:3. У матчі за третє місце Мексика перемогла Уругвай 3:1 в єдиному матчі, зіграному в Каракасі. Після цього епоха Уго Санчеса завершилася раптово після того, як збірна U-23, якою він паралельно керував, вилетіла з передолімпійського турніру КОНКАКАФ у відборі до Олімпіади-2008.

3 червня 2008 року швед Свен-Йоран Ерікссон, колишній тренер збірної Англії та екснаставник «Манчестер Сіті», був призначений новим тренером Мексики. Преса висловлювала занепокоєння через незнання шведом іспанської мови та мексиканського футболу, хоча Ерікссон применшував значення цього факту. Його перший офіційний матч завершився перемогою над Гондурасом на стадіоні «Ацтека» на старті відбору до чемпіонату світу 2010 року в Південній Африці. Такий самий результат повторився у матчах проти Ямайки та Канади. Однак у другій половині турніру, на виїзді, результати погіршилися і поразка від Ямайки та нічия з Канадою поставили під загрозу кваліфікацію. Попри поразку в останньому матчі проти Гондурасу, команда вийшла до фінального раунду з другого місця в групі B завдяки кращій різниці м'ячів порівняно з Ямайкою.

Поразка в Сан-Педро-Сула викликала негативну реакцію з боку ЗМІ, які висловили широку незгоду з продовженням роботи Ерікссона на посаді головного тренера через нестабільні результати команди. Мексиканська збірна продовжила свій непослідовний виступ, зазнавши двох поразок у виїзних матчах проти США та Гондурасу і здобувши одну перемогу над Коста-Рикою на стадіоні «Ацтека». Черговий слабкий виступ на полі Гондурасу спричинив глузування з боку місцевої преси та посилив невдоволення національних ЗМІ, які жорстко розкритикували таких гравців, як Нері Кастільйо, Рафаель Маркес і Карлос Сальсідо. В результаті 2 квітня 2009 року Мексиканська футбольна федерація звільнила Ерікссона. За дев'ять місяців на посаді команда здобула шість перемог, зазнала шести поразок і один раз зіграла внічию.

Золотий кубок 2009 року став відродженням домінування Мексики в регіоні, адже перед турніром команда переживала складний період і демонструвала посередні результати у відборі до чемпіонату світу. Хоча гра не завжди переконувала, команда поступово набирала форму і спочатку перемогла дебютанта, збірну Нікарагуа, з рахунком 2:0, потім зіграла внічию 1:1 з Панамою у напруженому матчі та забезпечила перше місце в групі, обігравши Гваделупу 2:0.

У чвертьфіналі Мексика легко розгромила Гаїті 4:0, але півфінальний матч проти Коста-Рики виявився дуже складним. Костариканці домінували значну частину гри, але Гільєрмо Франко, здавалося, приніс перемогу мексиканцям, але через помилку Хуана Карлоса Валенсуели Фройлан Ледесма зрівняв рахунок уже в компенсований час. Матч перейшов у серію пенальті, де Мексика реалізувала всі удари, а Ледесма не забив за Коста-Рику, що вивело мексиканців до фіналу.

Фінал проти США, який відбувся 26 липня 2009 року на Джаєнтс Стедіум у Нью-Йорку, став шансом на реванш після домінування американців у попередні роки, які виграли турніри 2005 і 2007 років. За підтримки більшості глядачів і після рівного першого тайму Мексика розгромила суперника з рахунком 5:0. Голи забили Херардо Торрадо з пенальті, Джовані дос Сантос, Карлос Вела, Хосе Антоніо Кастро та Гільєрмо Франко. Таким чином Мексика знову стала найуспішнішою командою КОНКАКАФ і перервала десятирічну серію без перемог над США на їхній території.

Чемпіонат світу 2010

Збірна Мексики у матчі-відкриття чемпіонату світу 2010 року проти ПАР.

16 квітня 2009 року Хав'єр Агірре був представлений як новий головний тренер збірної Мексики. У своєму першому матчі, четвертому турі відбору на чемпіонат світу 2010 року, команда зазнала поразки від Сальвадору й опустилася на передостаннє місце в турнірній таблиці. Однак згодом мексиканці оговталися, здобувши непросту домашню перемогу над Тринідадом і Тобаго. З Джовані дос Сантосом, якого визнали найкращим гравцем Золотого кубка, та нещодавно повернутим до складу Куаутемоком Бланко як лідерами, команда пішла на підйом у відборі, здобувши три перемоги поспіль. Вони обіграли США та Гондурас на стадіоні «Ацтека», а також Коста-Рику в Сан-Хосе. Це була їхня перша виїзна перемога у фінальному раунді.

10 жовтня 2009 року Мексика розгромила Сальвадор з рахунком 4:1 на «Ацтеці» та забезпечила собі участь у чемпіонаті світу 2010 року в Південній Африці. Мексиканські ЗМІ назвали Бланко та Агірре головними творцями виходу на чемпіонат світу і підйому команди. Після нічиєї з Тринідадом і Тобаго в останньому турі Мексика посіла друге місце з 19 очками, відставши на одне очко від США.

Куаутемок Бланко забиває з пенальті другий гол у матчі проти Франції на чемпіонаті світу 2010 року.

У підготовчих матчах до «мундіалю» мексиканці зустрілись з сильними суперниками, такими як Англія, Нідерланди та Італія, а також із Болівією, Новою Зеландією, Північною Кореєю, Ісландією, Еквадором, Сенегалом, Анголою та Чилі, маючи одну з найдовших програм підготовки серед учасників чемпіонату світу.

11 червня 2010 року Мексика відкрила чемпіонат світу матчем в групі A проти господарів, Південно-Африканської Республіки. У першому таймі мексиканці домінували, але не змогли забити, а у другому таймі ініціативу перехопили господарі, і на 55-й хвилині Сіфіве Тшабалала відкрив рахунок. Зрівняв його Рафаель Маркес, встановивши остаточний рахунок.

17 червня 2010 року Мексика перемогла Францію з рахунком 2:0, голи забили Хав'єр Ернандес (64-та хвилина) та Куаутемок Бланко (79-та хвилина, з пенальті), що дозволило команді піднятися на друге місце в групі з тією ж кількістю очок, що й Уругвай. 22 червня Мексика програла Уругваю 0:1 через гол Луїса Суареса на 43-й хвилині. У паралельній грі збірна ПАР перемогла Францію 2:1, але за підсумками групового етапу Мексика та Уругвай вийшли до 1/8 фіналу.

Мексиканські футболісти оскаржують гол Гонсало Ігуаїна у матчі проти Аргентини в 1/8 фіналу чемпіонату світу 2010 року.

27 червня Мексика вдруге поспіль вилетіла від Аргентини, поступившись 1:3. Два голи аргентинців викликали суперечки, оскільки перший був зарахований через помилку арбітра, який не зафіксував офсайд, а другий став наслідком грубої помилки захисника Рікардо Осоріо. У підсумку Мексика завершила турнір на 14-му місці в загальному заліку.

Від стабільності до нової кризи (2011—2014)

Збірна Мексики у 2011 році.

18 жовтня 2010 року Хосе Мануель де ла Торре був призначений новим головним тренером збірної Мексики, хоча дебютував на тренерському містку лише 9 лютого 2011 року перемогою 2:0 над Боснією і Герцеговиною. Автоматично потрапивши до третього раунду відбору на чемпіонат світу 2014 року, Мексика пройшла його бездоганно, вигравши всі шість матчів проти Коста-Рики, Сальвадору та Гаяни.

Золотий кубок 2011 року став найкращим виступом Мексики в цьому турнірі, оскільки команда виграла його з максимальним результатом і великою різницею м'ячів. Мексика демонструвала дуже атакувальний футбол і якісну гру. У першому матчі проти Сальвадору перший тайм був рівним і невпевненим, але після перерви мексиканці виправили помилки й розгромили суперника 5:0. Проти Куби команда повністю домінувала й також перемогла 5:0, а згодом обіграла Коста-Рику 4:1. Однак під час турніру у п'ятьох гравців виявили позитивний результат на заборонену речовину кленбутерол, і їх було відсторонено від змагань. У чвертьфіналі атакувальна міць зменшилася, адже суперником була добре організована Гватемала, яка вже на 5-й хвилині відкрила рахунок. Проте після виходу Альдо де Нігріса у другому таймі він зрівняв рахунок, а Хав'єр «Чічаріто» Ернандес приніс перемогу, вивівши команду до півфіналу.

Суперником у півфіналі став Гондурас. У цьому матчі Мексиці бракувало реалізації, але в додатковий час вона забила два м'ячі й вийшла до фіналу проти свого головного суперника в КОНКАКАФ, збірної США. Фінал відбувся 25 червня на стадіоні «Роуз Боул». Попри те, що матч проходив у США, більшість уболівальників підтримували Мексику. США повели 2:0, хоча Мексика грала краще, але ще до перерви мексиканці зрівняли рахунок завдяки голам Андреса Гуардадо та Пабло Баррери. У другому таймі мексиканці швидко вийшли уперед завдяки ще одному голу Баррери, а складний за виконанням м'яч Джовані дос Сантоса остаточно зламали опір суперника. У підсумку Мексика перемогла 4:2, здобувши титул і путівку на Кубок конфедерацій 2013 року в Бразилії.

У своїй восьмій участі в Кубку Америки 2011 року в Аргентині Мексика була представлена молодіжною збірною U-22 під керівництвом Луїса Фернандо Тени, підсиленою п'ятьма старшими гравцями, оскільки основна команда в цей час брала участь у Золотому кубку КОНКАКАФ. Перед турніром команда опинилася в центрі скандалу в готелі в Еквадорі, де деякі гравці привели повій до своїх номерів. Вісім футболістів (серед них Марко Фабіан і Джонатан дос Сантос) були відсторонені від складу й, відповідно, від участі в турнірі.

Матч Мексики проти Італії на Кубку конфедерацій 2013 року.

Ослаблена команда виступала в групі C разом із збірними Уругваю, Чилі та Перу, які привезли свої основні склади. Результати були невдалими і Мексика програла всі три матчі: 1:2 проти Чилі (єдиний гол Мексики на турнірі забив Нестор Араухо), 0:1 проти Перу та 0:1 проти Уругваю, який згодом став чемпіоном. Уперше Мексика вибула вже на груповому етапі Кубка Америки, не набравши жодного очка.

Під керівництвом Хосе Мануеля де ла Торре Мексика взяла участь у Кубку конфедерацій 2013 року в Бразилії. Потрапивши до групи A разом із Італією, Японією та господарями турніру,Бразилією, мексиканці розпочали з поразки від італійців (1:2). Після поразки від Бразилії (0:2) у другому матчі, у поєднанні з перемогою Італії над Японією, Мексика достроково вибула з турніру. У третьому матчі, який вже нічого не вирішує проти Японії, мексиканці перемогли 2:1 завдяки дублю Хав'єра «Чічаріто» Ернандеса.

У кризовій атмосфері після невдалих результатів на Кубку конфедерацій, Мексика вирішила виступити на Золотому кубку 2013 року резервним складом. В результаті турнір розпочався з нової поразки (1:2), цього разу від Панами, яка вперше в історії обіграла Мексику. Надалі мексиканці зуміли реабілітуватися, перемігши Канаду (2:0) та Мартиніку (3:1), і вийшли до чвертьфіналу з другого місця в групі A. У чвертьфіналі вони мінімально обіграли Тринідад і Тобаго (1:0) завдяки голу Рауля Хіменеса наприкінці матчу. Однак у півфіналі Мексика знову поступилася Панамі (1:2), що позбавило її шансу вийти до четвертого поспіль фіналу турніру.

У фінальному раунді відбору команда також демонструвала слабкі результати, здобувши п'ять нічиїх — проти Ямайки (0:0), Гондурасу (2:2), США (0:0), Панами (0:0) та Коста-Рики (0:0) і лише одна перемога (0:1 над Ямайкою в Кінгстоні). Ситуація ще більше ускладнилася після поразки 6 вересня 2013 року на стадіоні «Ацтека» від Гондурасу (1:2), другої в історії домашньої поразки в кваліфікації після відомого «Ацтекасо» 2001 року. Наступного дня Хосе Мануель де ла Торре був звільнений з посади, а його асистент Луїс Фернандо Тена тимчасово очолив команду, але провів лише один матч — поразку 0:2 від США.

12 вересня 2013 року Віктор Мануель Вусетіч офіційно очолив збірну й здобув важливу перемогу над Панамою (2:1) 11 жовтня 2013 року завдяки ефектному голу Рауля Хіменеса. Через чотири дні, попри поразку від Коста-Рики (1:2) у Сан-Хосе, одночасна поразка Панами від США (2:3) дозволила Мексиці зберегти четверте місце, що давало право на міжконтинентальний плей-оф проти Нової Зеландії.

Втім, 18 жовтня 2013 року Федерація футболу Мексики знову змінила тренера, звільнивши Вусетіча та призначивши тренера «Америки» Мігеля Ерреру на умовах тимчасової роботи для матчів плей-оф проти Нової Зеландії. У першому матчі, який відбувся 13 листопада 2013 року на «Ацтеці», Мексика здобула переконливу перемогу 5:1, фактично вирішивши долю протистояння. Через тиждень Мексика підтвердила вихід на чемпіонат світу 2014 року, обігравши Нову Зеландію в Веллінгтоні з рахунком 4:2. Головним героєм плей-оф став Орібе Перальта, який оформив хет-трик у матчі-відповіді та забив два голи в першій грі.

Матч Мексики проти Бразилії на чемпіонаті світу 2014 року.

Збірна Мексики розпочала свою п'ятнадцяту участь у чемпіонатах світу 13 червня 2014 року перемогою 1:0 над Камеруном у матчі, який проходив під повним контролем мексиканців, хоча в першому таймі було скасовано два їхні голи. 17 червня мексиканці зустрілися з господарями та фаворитами турніру, Бразилією, завершивши матч унічию 0:0. Особливо відзначився воротар Гільєрмо Очоа. Це був перший випадок, коли Мексика не програла Бразилії на чемпіонаті світу, а також уперше не пропустила від «селесао». У заключному матчі групового етапу 23 червня Мексика перемогла Хорватію 3:1 і шостий раз поспіль вийшла до 1/8 фіналу. Свій виступ на турнірі команда завершила 29 червня матчем проти Нідерландів у 1/8 фіналу. Після того як Джовані дос Сантос відкрив рахунок на 48-й хвилині, мексиканці втратили перевагу і нідерландці здійснили камбек у кінцівці матчу, зокрема завдяки спірному пенальті за фол на Ар'єні Роббені, і перемогли 2:1.

Покращення результатів і десятий континентальний трофей (2015—2017)

Збірна Мексики перед грою 1/4 фіналу Золотого кубка КОНКАКАФ 2015 року проти Коста-Рики.

Після виступу на чемпіонаті світу Мігель Еррера залишився головним тренером команди, маючи на меті завершити повний цикл, який у 2015 році включав участь у Кубку Америки в Чилі та Золотому кубку.Як і чотири роки тому, Мексика не змогла виставити на Кубок Америки 2015 року найсильніший склад. Серед причин — вимога КОНКАКАФ виступати на регіональному турнірі основним складом, небажання деяких європейських клубів відпускати гравців на два турніри поспіль (особливо якщо один із них не є обов'язковим за регламентом ФІФА), а також економічний інтерес федерації до Золотого кубка і можливості вийти на плей-оф проти США за право участі в Кубку конфедерацій 2017 року. У підсумку команда Еррери складалася переважно з гравців внутрішнього чемпіонату, доповнених Раулем Хіменесом і Хесусом Мануелем Короною (єдиним гравцем, який брав участь в обох турнірах), що виступали за кордоном. У першому матчі проти Болівії Мексика зіграла внічию 0:0. Потім у видовищному матчі команда зуміла зіграти 3:3 з господарями турніру, Чилі, де голи забили Рауль Хіменес і натуралізований аргентинець Матіас Вуосо. Втім, програвши Еквадору 1:2 у останній грі, Мексика вибула вже на груповому етапі і посіла передостаннє місце в турнірі.

З поверненням більшості гравців, які виступали в європейських лігах, збірна Мексики підходила до участі в Золотому кубку із завданням здобути титул. Однак на команду та тренера тиснули через серію невдалих матчів без перемог та різні медійні скандали перед турніром. На груповому етапі у групі C Мексика розгромила Кубу 6:0 в першому матчі, зокрема завдяки хет-трику Орібе Перальти. У другій грі Мексика зіграла внічию 0:0 з Гватемалою, а в останньому матчі 4:4 із Тринідадом і Тобаго, посівши друге місце в групі з 5 очками. У чвертьфіналі Мексика перемогла Коста-Рику 1:0 в додатковий час після суперечливого пенальті, реалізованого Андресом Гуардадо на останній хвилині, а півфіналі здолала Панаму 2:1, також у додатковий час і знову після двох дискусійних пенальті, які реалізував Гуардадо. У фіналі турніру, що відбувся 26 липня 2015 року на стадіоні «Лінкольн Файненшл філд» у Філадельфії, Мексика стала чемпіоном, перемігши Ямайку 3:1 (голи забили Андрес Гуардадо, Хесус Корона та Орібе Перальта), здобувши свій десятий континентальний трофей.

Через два дні після фіналу Мігеля Ерреру було звільнено з посади тренера національної збірної після ймовірної фізичної сутички з коментатором TV Azteca Крістіаном Мартінолі. Через це бразилець Рікардо Ферретті як тимчасовий тренер 10 жовтня очолив команду в так званому Кубку КОНКАКАФ, перемігши США 3:2 в додатковий час на стадіоні «Роуз Боул», завдяки чому вивів збірну на Кубок конфедерацій 2017 року. Після цього новим головним тренером було призначено колумбійця Хуана Карлоса Осоріо.

Збірна Мексики у матчі за 3-тє місце проти Португалії на Кубку конфедерацій 2017 року.

Вже під керівництвом Осоріо команда успішно розпочала відбір до чемпіонату світу 2018 року, достроково вийшовши до фінального етапу після чотирьох перемог у попередньому раунді. Паралельно збірна демонструвала вражаючу серію з 19 матчів без поразок з червня 2015 року. Це створило великі очікування перед Кубком Америки 2016 року, першим турніром з 2007 року, на який Мексика виставила свій основний склад. Очікування ще більше зросли після успішного групового етапу, де були перемоги над Уругваєм (3:1) і Ямайкою (2:0), а також нічия з Венесуелою (1:1). Однак у чвертьфіналі проти чинного чемпіона Чилі на стадіоні «Левайс Стедіум» у Санта-Кларі сталася катастрофа — поразка 0:7. Це була найбільша поразка Мексики в офіційних турнірах і одна з найрозгромніших в історії збірної (гіршою була лише поразка 0:8 від Англії у товариському матчі 1961 року). Після матчу менеджер Осоріо вибачився перед мексиканськими вболівальниками за те, що він назвав «ганьбою і футбольною випадковістю».

Під керівництвом Хуана Карлоса Осоріо Мексика взяла участь у Кубку конфедерацій 2017 року в Росії. У першому турі мексиканці зіграли внічию з португальцями (2:2), а у другому та третьому турах вони перемогли Нову Зеландію та Росію з однаковим рахунком 2:1 і вийшли до півфіналу, де зазнали поразки від Німеччини з розгромним рахунком 1:4. У матчі за третє місце Мексика знову зустрілася з Португалією, але програла 1:2 в додатковий час.

Через накладення календаря двох офіційних турнірів Мексика знову була змушена виступати на Золотому кубку КОНКАКАФ 2017 року резервним складом. У групі C мексиканська команда вийшла до чвертьфіналу після перемоги над Сальвадором (3:1), нічиєї 0:0 з Ямайкою та перемоги над Кюрасао (2:0). Після цього у чвертьфіналі мексиканці мінімально обіграли Гондурас, але в півфіналі також із мінімальним рахунком поступилися Ямайці.

Чемпіонат світу 2018 року та дебют у Лізі націй (2018—2021)

Збірна Мексики перед грою проти Німеччини на чемпіонаті світу 2018 року.

Збірна Мексики розпочала свою шістнадцяту участь у чемпіонатах світу 17 червня 2018 року матчем проти Німеччини. Це був емоційний поєдинок, який мексиканці виграли 1:0 після голу Ірвінга Лосано на 35-й хвилині, що стало першою великою сенсацією турніру. Німеччина ніколи раніше не програвала свій стартовий матч як чинний чемпіон світу. Після цього 23 червня Мексика перемогла Південну Корею 2:1, завдяки голами Карлоса Вели на 26-й хвилині та Хав'єра Ернандеса на 66-й, а Сон скоротив відставання вже в доданий час. Цим голом Ернандес повторив досягнення Куаутемока Бланко та Рафаеля Маркеса, забивши на трьох різних чемпіонатах світу, а також зрівнявся з Луїсом Ернандесом як найкращий бомбардир Мексики на мундіалях. У заключному матчі групового етапу 27 червня мексиканці програли Швеції 0:3, але все ж вийшли до 1/8 фіналу завдяки поразці Німеччини в паралельному матчі. Свій виступ вони завершили на стадії 1/8 фіналу вже сьомий чемпіонат світу поспіль, поступившись Бразилії 0:2 2 липня. 28 липня Хуан Карлос Осоріо залишив посаду головного тренера після закінчення терміну дії свого контракту.

Із початком нового відбіркового циклу змінилося керівництво збірної і головним тренером став аргентинець Херардо Мартіно. Першим офіційним турніром під його керівництвом став Золотий кубок 2019 року. Турнір мав інше значення, оскільки Кубок конфедерацій було скасовано, а Мексика не брала участі в Кубку Америки 2019 року. Через травми, завершення кар'єри та інші причини команда підійшла до турніру в ослабленому складі порівняно з чемпіонатом світу. Мексика стартувала 15 червня з розгрому Куби 7:0, після чого перемогла Канаду та Мартиніку, вийшовши до плей-оф із першого місця в групі. У чвертьфіналі та півфіналі команда здолала Коста-Рику та Гаїті відповідно. У фіналі, що відбувся 7 липня в Чикаго, Мексика перемогла США,вшосте зустрівшись із ними у фіналі, здобувши перемогу з рахунком 1:0 завдяки голу Джонатана дос Сантоса та здобула титул. Найкращими гравцями турніру були відзначені Гільєрмо Очоа та Рауль Хіменес.

Після перемоги в Золотому кубку Мексика взяла участь у новому турнірі, Лізі націй КОНКАКАФ, потрапивши до групи B разом із Панамою та Бермудськими островами. У жовтні мексиканська команда розгромила Бермуди 5:1 на виїзді, а потім перемогла Панаму 3:1 на стадіоні «Ацтека». У листопаді мексиканці знову обіграли Панаму, цього разу 3:0 на виїзді. У матчі-відповіді проти Бермудів, попри домінування, Мексика перемогла лише 2:1 завдяки переможному голу Уріеля Антуни на останніх хвилинах.

Збірна посіла перше місце в групі, вийшла до фінальної частини Ліги націй і кваліфікувалася на Золотий кубок 2021 року, однак через пандемію COVID-19 фінальний турнір перенесли на червень 2021 року. Після кількох товариських матчів наприкінці 2020 — на початку 2021 року Мексика 3 червня зіграла півфінал проти Коста-Рики. Матч завершився 0:0 і перейшов у серію пенальті, де мексиканці перемогли 5:4. У фіналі 6 червня в Денвері Мексика зустрілася зі США. Уже на 1-й хвилині Хесус Корона відкрив рахунок, але Джованні Рейна зрівняв його на 27-й хвилині. На 79-й хвилині Дієго Лайнес знову вивів Мексику вперед, однак через чотири хвилини Вестон Маккенні відновив рівновагу. У додатковий час Крістіан Пулишич забив із пенальті на 114-й хвилині, вивівши США вперед. Мексика мала шанс зрівняти рахунок на 120-й хвилині, але воротар Ітан Горват відбив пенальті Андреса Гуардадо. У підсумку США виграли перший в історії трофей Ліги націй КОНКАКАФ, а мексиканці задовільнились сріблом.

Через місяць після фінальної стадії Ліги націй відбувся Золотий кубок 2021 року, де збірна Мексики потрапила до групи A і розпочала з нічиєї 0:0 проти Тринідаду і Тобаго. Згодом мексиканці перемогли Гватемалу з рахунком 3:0, а потім мінімально обіграли Сальвадор. Посівши перше місце, Мексика вийшла до чвертьфіналу, де зустрілася з Гондурасом і впевнено перемогла 3:0. У півфіналі команда зіграла проти Канади, де здобула складну перемогу 2:1 завдяки голу Ектора Еррери на останніх хвилинах. Фінал, який відбувся 1 серпня у Лас-Вегасі, дав Мексиці шанс на реванш проти США. Однак, попри те що мексиканці переважно контролювали гру, їм не вдалося реалізувати свої моменти, і матч перейшов у додатковий час. Там США скористалися помилкою при стандартному положенні й забили єдиний гол на 117-й хвилині завдяки Майлзу Робінсону. Таким чином Мексика вдруге за рік програла фінал своїм головним регіональним суперникам. Примітно, що США грали не найсильнішим складом, оскільки були відсутні Крістіан Пулишич, Вестон Маккенні та Джованні Рейна, які виступали у фіналі Ліги націй.

Чемпіонат світу 2022 року та чергова невдача у Лізі націй (2022—2024)

Збірна Мексики перед матчем проти Аргентини на чемпіонаті світу 2022 року.

Мексика кваліфікувалася на чемпіонат світу через скорочений відбірковий цикл, який через пандемію проводився у форматі групи з восьми команд, куди мексиканці потрапили напряму. Попри сумніви щодо стилю гри, команда завершила відбір на другому місці, маючи однакову кількість очок із лідером, Канадою, яка випередила Мексику за результатами очних зустрічей.

Збірна Мексики розпочала свою сімнадцяту участь у чемпіонатах світу 22 листопада 2022 року матчем проти Польщі, який завершився нульовою нічиєю значною мірою завдяки виступу воротаря Гільєрмо Очоа, який відбив пенальті. 26 листопада Мексика зустрілася з Аргентиною, яка до того сенсаційно програла Саудівській Аравії, однак мексиканці поступилися 0:2 після голів Ліонеля Мессі та Енцо Фернандеса. У заключному матчі групового етапу 30 листопада Мексиці потрібно було перемогти Саудівську Аравію з різницею щонайменше в три м'ячі та сподіватися на сприятливий результат у паралельній грі. Втім, матч завершився поразкою 1:2, а паралельна перемога Аргентини над Польщею 2:0 остаточно позбавила Мексику шансів на вихід до 1/8 фіналу. Це стало першим випадком із 1978 року, коли Мексика не вийшла з групи. Після цього Херардо Мартіно покинув збірну.

Найгірший виступ на чемпіонаті світу за останні 44 роки став початком нового процесу, метою якого була підготовка до третього домашнього «мундіалю» для Мексики. Чемпіонат світу 2026 року був отриманий у спільній заявці зі США та Канадою ще 13 червня 2018 року, але лише 14 лютого 2023 року було підтверджено автоматичну кваліфікацію трьох господарів. У цьому новому контексті підготовка команди значною мірою залежала від виступів у межах конфедерації. 10 лютого 2023 року головним тренером збірної був призначений аргентинець Дієго Кокка, який мав очолити команду у двох офіційних турнірах КОНКАКАФ 2023 року — фінальній стадії Ліги націй та Золотому кубку. Крім того, 27 січня було підтверджено, що Ліга націй КОНКАКАФ 2023/24 (зокрема її фінальна частина) слугуватиме відбором на Кубок Америки 2024 року для шести команд регіону, що робило цей турнір пріоритетним через обмежений міжнародний досвід збірної (зокрема через відсутність Кубка Америки та скасування Кубка конфедерацій).

Однак новий цикл швидко перейшов у кризу. Невдалі результати в товариських матчах і слабкі виступи в першому раунді Ліги націй передували ключовому провалу: 15 червня 2023 року Мексика програла США 0:3 у півфіналі Ліги націй, що викликало ще більше обурення в Мексиці. Вони перемогли Панаму з рахунком 1:0 у матчі за третє місце, який мексиканські вболівальники здебільшого бойкотували. Наступного дня після цього тренера було негайно звільнено, а команду тимчасово очолив Хайме Лосано, найвідомішим досягненням якого була бронзова медаль на Олімпійських іграх у Токіо, що відбулись у 2021 році.

Під керівництвом нового тренера збірна Мексики підійшла до Золотого кубка 2023 року і розпочала турнір 25 червня з розгрому Гондурасу 4:0, потім перемогла Гаїті 3:1 і зазнала поразки від запрошеної команди Катару з мінімальним рахунком. Незважаючи на це, Мексика вийшла з групи з першого місця, після чого у чвертьфіналі обіграла Коста-Рику 2:0, а в півфіналі — Ямайку 3:0. Фінал відбувся 16 липня 2023 року на «Соу-Фай Стедіум» у районі Лос-Анджелеса. Напружений матч проти Панами вирішив єдиний гол Сантьяго Хіменеса на 88-й хвилині, що приніс Мексиці її 12-й титул чемпіона КОНКАКАФ.

Після цього команда зіграла чвертьфінал Ліги націй КОНКАКАФ 2023/24 проти Гондурасу. Перший матч у Тегусігальпі 17 листопада 2023 року завершився поразкою 0:2. У матчі-відповіді на стадіоні «Ацтека» мексиканці перемогли 2:0, після чого переможець визначався в серії пенальті, яку Мексика виграла 4:2 і вийшла до фінальної частини турніру. Фінальна стадія Ліги націй проходила на стадіоні AT&T Стедіум в Арлінгтоні. У півфіналі 21 березня Мексика впевнено перемогла Панаму 3:0 і вийшла до фіналу, де знову зустрілася зі своїм головним суперником у регіоні, США. Проте серія невдалих результатів проти американців продовжилася і у фіналі 24 березня 2024 року Мексика програла 0:2.

Перед Кубком Америки 2024 року, який розглядався як ключовий етап підготовки до чемпіонату світу, у команді склалася напружена атмосфера. Причинами стали невдалі або нестабільні результати в товариських матчах проти Болівії, Уругваю та Бразилії, а також так звана «зміна поколінь», унаслідок якої досвідчені гравці були замінені молодшими футболістами, що мали стати основою команди на наступному чемпіонаті світу. Мексика потрапила до групи B, де у першому матчі 22 червня перемогла Ямайку 1:0, 26 червня програла Венесуелі з таким самим рахунком, а в останній грі зіграла 0:0 з Еквадором. У результаті Мексика вилетіла вже на груповому етапі, це стало третім таким випадком в історії виступів на Кубку Америки, але вперше це сталося з основним складом (на відміну від 2011 і 2015 років).

Перемога у Золотому кубку та Лізі націй (2025)

Невдалий виступ на континентальному турнірі призвів до звільнення Хайме Лосано. Федерація футболу Мексики втретє в історії в екстреному порядку призначила Хав'єра Агірре головним тренером, а його помічником став Рафаель Маркес. Маючи обмежений час на підготовку та лише три товариські матчі, у листопаді 2024 року Мексика розпочала виступ у Лізі націй КОНКАКАФ 2024/25 зі стадії чвертьфіналу. У першому матчі команда програла Гондурасу 0:2 на виїзді, однак, попри неможливість грати на стадіоні «Ацтека» через реконструкцію, у матчі-відповіді в Толуці здобула переконливу перемогу 4:0 і вийшла до наступного раунду. Фінальна стадія турніру відбулася в березні 2025 року на Соу-Фай Стедіум у Лос-Анджелесі. У півфіналі 20 березня Мексика перемогла Канаду 2:0 завдяки дублю Рауля Хіменеса, а 23 березня у фіналі проти Панами знову дубль Хіменеса приніс перемогу 2:1 і перший титул Ліги націй КОНКАКАФ в історії команди.

За кілька місяців Мексика розпочала свій виступ на черговому розіграші Золотого кубка КОНКАКАФ 14 червня 2025 року матчем проти дебютанта, Домініканської Республіки. Всупереч очікуванням, матч вийшов напруженим, але завершився перемогою мексиканців 3:2. У другому турі команда перемогла Суринам 2:0, а в третьому зіграла внічию 0:0 з Коста-Рикою. У чвертьфіналі Мексика вперше перемогла запрошену команду з іншої конфедерації, окрім Бразилії, яку обігравала раніше у 1996 і 2003 роках). Цього разу була переможена Саудівська Аравія з рахунком 2:0, а у півфіналі Мексика мінімально перемогла Гондурас 1:0. Фінал відбувся 6 липня на NRG-Стедіум у Х'юстоні проти традиційного господаря турніру, США, яких Мексика не перемагала на їхньому полі з фіналу Золотого кубка 2019 року. Попри ранній гол американців, мексиканці здійснили камбек, коли Рауль Хіменес зрівняв рахунок на 27-й хвилині, а Едсон Альварес забив переможний м'яч на 77-й. Таким чином, Мексика здобула свій 13-й титул чемпіона КОНКАКАФ і виграла обидва головні чоловічі турніри конфедерації в одному році.

Гравці збірної

Поточний склад

Заявка збірної на товариські матчі проти Португалії та Бельгії у березні 2026 року. Кількість матчів за збірну та голи вказані станом на 31 березня 2026 року, після матчу проти Бельгії.

№	Поз.	Гравець	Дата народження (вік)	Ігри	Голи	Клуб
1	1ВР	Рауль Ранхель	25 лютого 2000 (26 років)(20000225)	11	0	Гвадалахара
12	1ВР	Карлос Асеведо	19 квітня 1996 (30 років)(19960419)	6	0	Сантос Лагуна
13	1ВР	Гільєрмо Очоа	13 липня 1985 (40 років)(19850713)	151	0	АЕЛ
2	2ЗХ	Хорхе Санчес	10 грудня 1997 (28 років)(19971210)	56	3	ПАОК
3	2ЗХ	Сесар Монтес	24 лютого 1997 (29 років)(19970224)	65	4	Локомотив (Москва)
5	2ЗХ	Хоан Васкес	22 жовтня 1998 (27 років)(19981022)	44	1	Дженоа
15	2ЗХ	Ісраель Реєс	23 травня 2000 (25 років)(20000523)	31	2	Клуб Америка (Мехіко)
21	2ЗХ	Еверардо Лопес	23 березня 2005 (21 рік)(20050323)	3	0	Толука
22	2ЗХ	Річард Ледезма	6 вересня 2000 (25 років)(20000906)	3	1	Гвадалахара
23	2ЗХ	Хесус Гальярдо	15 серпня 1994 (31 рік)(19940815)	118	3	Толука
27	2ЗХ	Хесус Альберто Ангуло	30 січня 1998 (28 років)(19980130)	19	0	УАНЛ Тигрес
6	3ПЗ	Ерік Ліра	8 травня 2000 (26 років)(20000508)	22	0	Крус Асуль
8	3ПЗ	Карлос Родрігес	3 січня 1997 (29 років)(19970103)	67	0	Крус Асуль
14	3ПЗ	Ерік Санчес	27 вересня 1999 (26 років)(19990927)	38	3	Клуб Америка (Мехіко)
17	3ПЗ	Орбелін Пінеда	24 березня 1996 (30 років)(19960324)	90	12	АЕК
18	3ПЗ	Обед Варгас	5 серпня 2005 (20 років)(20050805)	5	0	Атлетіко (Мадрид)
19	3ПЗ	Альваро Фідальго	9 квітня 1997 (29 років)(19970409)	2	0	Реал Бетіс
20	3ПЗ	Дензелл Гарсія	15 серпня 2003 (22 роки)(20030815)	2	0	Хуарес
24	3ПЗ	Браян Гутьєррес	17 червня 2003 (22 роки)(20030617)	5	1	Гвадалахара
7	4НП	Херман Бертераме	13 листопада 1998 (27 років)(19981113)	9	2	Інтер (Маямі)
9	4НП	Рауль Хіменес	5 травня 1991 (35 років)(19910505)	123	44	Фулгем
10	4НП	Алексіс Вега	25 листопада 1997 (28 років)(19971125)	49	7	Толука
11	4НП	Гільєрмо Мартінес	15 березня 1995 (31 рік)(19950315)	9	2	УНАМ Пумас
16	4НП	Хуліан Кіньйонес	24 березня 1997 (29 років)(19970324)	20	2	Аль-Кадісія (Ель-Хубар)
25	4НП	Роберто Альварадо	7 вересня 1998 (27 років)(19980907)	65	5	Гвадалахара
26	4НП	Армандо Гонсалес	20 квітня 2003 (23 роки)(20030420)	6	1	Гвадалахара

Гравці, що провели найбільше ігор

Андрес Гвардадо є рекордсменом за кількістю матчів в історії Мексики, зігравши 180 матчів.

№	Футболіст	Матчі	Голи	Роки виступу
1	Андрес Гвардадо	180	28	2005–2024
2	Клаудіо Суарес	176	7	1992–2006
3	Гільєрмо Очоа	151	0	2005–донині
4	Рафаель Маркес	147	17	1997–2018
5	Павел Пардо	145	9	1996–2009
6	Херардо Торрадо	143	5	1999–2013
7	Ектор Морено	132	5	2007–2023
8	Хорхе Кампос	129	0	1991–2003
9	Карлос Сальсідо	123	10	2004–2014
10	Рауль Хіменес	122	44	2013–донині

Найкращі бомбардири

Хав'єр Ернандес є найкращим бомбардиром збірної Мексики всіх часів з 52 голами.

№	Футболіст	Голи	Матчі	Середнє	Роки виступу
1	Хав'єр Ернандес	52	109	0.48	2009–2019
2	Харед Борхетті	46	89	0.52	1997–2008
3	Рауль Хіменес	44	122	0.36	2013–донині
4	Куаутемок Бланко	38	118	0.32	1995–2014
5	Луїс Ернандес	35	85	0.41	1995–2002
6	Карлос Ермосільйо	34	89	0.38	1984–1997
7	Енріке Борха	31	65	0.48	1966–1975
8	Уго Санчес	29	58	0.5	1977–1998
9	Луїс Гарсія	28	77	0.36	1991–1999
	Андрес Гвардадо	28	180	0.16	2005–2024

Результати

     Чемпіони       2 місце       3 місце       4 місце  0000 Господарі  

Чемпіонат світу

Чемпіонат світу										Кваліфікація
Рік	Раунд	Місце	І	В	Н	П	М+	М-		І	В	Н	П	М+	М-
1930	груповий етап	13-те	3	0	0	3	4	13		Кваліфікувалися за запрошенням
1934	Не пройшли кваліфікацію									4	3	0	1	14	7
1938	Знялися зі змагань									Знялися зі змагань
1950	груповий етап	12-те	3	0	0	3	2	10	4	4	0	0	17	2
1954		13-те	2	0	0	2	2	8	4	4	0	0	19	1
1958		16-те	3	0	1	2	1	8	6	5	1	0	21	3
1962		11-те	3	1	0	2	3	4	8	4	3	1	18	5
1966		12-те	3	0	2	1	1	3	8	6	2	0	20	4
1970	Чвертьфінал	6-те	4	2	1	1	6	4	Кваліфікувалися як господарі
1974	Не пройшли кваліфікацію									9	6	2	1	18	8
1978	груповий етап	16-те	3	0	0	3	2	12	9	6	2	1	23	6
1982	Не пройшли кваліфікацію									9	2	5	2	14	8
1986	Чвертьфінал	6-те	5	3	2	0	6	2	Кваліфікувалися як господарі
1990	Відсторонені									Дискваліфіковані
1994	1/8 фіналу	13-те	4	1	2	1	4	4	12	9	1	2	39	8
1998		13-те	4	1	2	1	8	7	16	8	6	2	37	13
2002		11-те	4	2	1	1	4	4	16	9	3	4	33	11
2006		15-те	4	1	1	2	5	5	18	15	1	2	67	10
2010		14-те	4	1	1	2	4	5	18	11	2	5	36	18
2014		10-те	4	2	1	1	5	3	18	10	5	3	31	14
2018		12-те	4	2	0	2	3	6	16	11	4	1	29	8
2022	груповий етап	22-ге	3	1	1	1	2	3	14	8	4	2	17	8
2026	—								Кваліфікувалися як господарі
Загалом	Чвертьфінал	17/22	60	17	15	28	62	101	189	121	41	27	453	134

Золотий кубок КОНКАКАФ

Чемпіонат націй / Золотий кубок КОНКАКАФ										Кваліфікація
Рік	Раунд	Місце	І	В	Н	П	М+	М-		І	В	Н	П	М+	М-
1963	Груповий етап	7	3	1	1	1	9	2		Автоматична кваліфікація
1965	Чемпіони	1	5	4	1	0	13	2
1967	Фіналісти	2	5	4	0	1	10	1		Кваліфікувались як чинні чемпіони
1969	4 місце	4	5	1	2	2	4	5		2	1	0	1	4	2
1971	Чемпіони	1	5	4	1	0	6	1		2	2	0	0	6	0
1973	3 місце	3	5	2	2	1	10	5		4	4	0	0	8	3
1977	Чемпіони	1	5	5	0	0	20	5		4	1	2	1	3	1
1981	3 місце	3	5	1	3	1	6	3		4	1	2	1	8	5
1985	Не брали участь як господарі чемпіонату світу 1986									—
1989	Дискваліфіковано									Дискваліфіковано
1991	3 місце	3	5	3	1	1	10	5		Автоматична кваліфікація
1993	Чемпіони	1	5	4	1	0	28	2
1996	Чемпіони	1	4	4	0	0	9	0
1998	Чемпіони	1	4	4	0	0	8	2
2000	1/4 фіналу	7	3	1	1	1	6	3
2002		5	3	2	1	0	4	1
2003	Чемпіони	1	5	4	1	0	9	0
2005	1/4 фіналу	6	4	2	0	2	7	4
2007	Фіналісти	2	6	4	0	2	7	5
2009	Чемпіони	1	6	5	1	0	15	2
2011	Чемпіони	1	6	6	0	0	22	4
2013	1/2 фіналу	3	5	3	0	2	8	5
2015	Чемпіони	1	6	4	2	0	16	6
2017	1/2 фіналу	3	5	3	1	1	6	2
2019	Чемпіони	1	6	5	1	0	16	4
2021	Фіналісти	2	6	4	1	1	9	2		4	4	0	0	13	3
2023	Чемпіони	1	6	5	0	1	13	2		4	2	2	0	8	3
2025	Чемпіони	1	6	5	1	0	10	3		4	3	0	1	8	3
Всього	13 титулів	26/28	129	90	22	17	281	76		28	18	6	4	58	20

Ліга націй КОНКАКАФ

Ліга націй КОНКАКАФ
Етап ліги												Фінальний етап
Сезон	Дивізіон	Група	Місце	І	В	Н	П	М+	М-	П/П		Фінал	Результат	І	В	Н	П	М+	М-
2019–20	A	B	1	4	4	0	0	13	3			2021	Фіналісти	2	0	1	1	2	3
2022–23	A	A	4	4	2	2	0	8	3			2023	3 місце	2	1	0	1	1	3
2023–24	Прямий вихід у фінал		1	—								2024	Фіналісти	4	2	0	2	5	4
2024–25	Прямий вихід у фінал		1	—								2025	Чемпіони	4	3	0	1	8	3
Всього				8	6	2	0	21	6	—		Всього	1 титул	12	6	1	5	16	13

Кубок Америки

Кубок Америки
Рік	Раунд	Місце	І	В	Н	П	М+	М-
1993	Фіналісти	2	6	2	2	2	9	7
1995	1/4 фіналу	7	4	1	2	1	5	4
1997	3 місце	3	6	2	2	2	8	9
1999	3 місце	3	6	3	1	2	10	9
2001	Фіналісти	2	6	3	1	2	5	3
2004	1/4 фіналу	6	4	2	1	1	5	7
2007	3 місце	3	6	4	1	1	13	5
2011	Груповий етап	12	3	0	0	3	1	4
2015		11	3	0	2	1	4	5
2016	1/4 фіналу	7	4	2	1	1	6	9
2024	Груповий етап	9	3	1	1	1	1	1
Всього	2 місце	2 фінали	51	20	14	17	67	63

Кубок конфедерацій

Кубок конфедерацій
Рік	Раунд	Місце	І	В	Н	П	М+	М-	Склад
1992	Не кваліфікувались
1995	3 місце	3	3	1	2	0	4	2	Склад
1997	Груповий етап	5	3	1	0	2	8	6	Склад
1999	Чемпіони	1	5	4	1	0	13	6	Склад
2001	Груповий етап	8	3	0	0	3	1	8	Склад
2003	Не кваліфікувались
2005	4 місце	4	5	2	2	1	7	6	Склад
2009	Не кваліфікувались
2013	Груповий етап	6	3	1	0	2	3	5	Склад
2017	4 місце	4	5	2	1	2	8	10	Склад
Всього	1 титул	7/10	27	11	6	10	44	43	—

Форма

На момент проведення перших матчів національної збірної, тобто наприкінці 1923 року, використання кольорів прапора у формі не було звичним явищем. Спочатку, як данина поваги збірній Іспанії, мексиканська команда використовувала червоний колір, який згодом змінили на бордовий (із білою окантовкою на футболці), тоді як шорти та гетри були чорними. На Олімпійському турнірі в Амстердамі 1928 року чорні шорти замінили на білі. Єдиною зміною для чемпіонату світу 1930 року в Уругваї стало повернення чорних шортів.

Форма збірної Мексики на чемпіонату світу 2010 року.

Сучасні кольори форми походять від національного прапора: зелена футболка, білі шорти та червоні гетри (іноді використовувалися білі гетри або навіть зелені шорти). Проте ця традиційна форма почала використовуватися лише з Панамериканського чемпіонату 1956 року як спроба зміцнити національну ідентичність гравців і вболівальників.

Через необхідність у міжнародних змаганнях було створено другий комплект форми, завдяки чому у 1980-х роках повернули бордовий колір, який згодом замінили білим. Лише у 1984 році змінили колір гетрів із зеленого на червоний, що фактично закріпило за командою прізвисько «триколірні».

У 2001 році, намагаючись відтворити історичну форму, бренд Atlética створив третій комплект у старих кольорах. З 2002 по 2006 рік збірну екіпірувала американська компанія Nike, а з 2007 року — німецька Adidas, яка з 2010 року запропонувала альтернативний повністю чорний комплект форми.

У 2015 році Adidas випустив нову повністю чорну кольорову гаму для домашньої форми збірної Мексики. Зелений, білий та червоний залишились акцентними кольорами.

У 2017 році футболки збірної Мексики були оновлені, щоб відобразити правильне написання їхніх іспанських імен з діакритичним знаком.

Виробник форми	Роки
Levi Strauss	1978–1979
Pony	1980–1983
Adidas	1983–1990
Umbro	1991–1994
Aba Sport	1995–1998
Garcis	1999–2000
Atletica	2000–2002
Nike	2003–2006
Adidas	2007–present

Основна форма

1927

1928

1930

1950-1954

1958

1962

1966

1970

1978

1980

1983–87

1986

1988–90

1990

1990–91

1991

1991–94

1994

1995

1996–98

1997–98

1998

1999–2000

2000–01

2001–02

2002

2003

2003–04

2004–05

2006

2007

2008–09

2010

2011–13

2013–14

2015

2016–17

2017–18

2019–20

2021–22

2022–23

2024–25

2025–

Запасна форма

1950

1958

1962

1966

1970

1978

1983–85

1986

1990

1991–94

1994

1995

1996–98

1998

1999–2000

2000–01

2001–02

2002

2003

2004–05

2006

2007

2008–09

2010

2011–13

2014

2015–17

2018–19

2020–22

2022–23

2024–26

2026–

Резервна форма

1983–84	1983–85	1996	1997	1998	2001	2001–02	2002	2010	2013
2023	2025

Логотип

Першим логотипом збірної був щит із двох концентричних кіл: у зовнішньому колі містилося слово «México» та кольори прапора, а у внутрішньому — зображення орла (версія герба часів Порфіріо Діаса). Цей символ використовувався в перших міжнародних матчах 1923 року та на Олімпіаді 1928 року.

На чемпіонаті світу 1930 року використовувався інший герб — у стилі середньовічного французького щита, поділений на три частини (зелений, білий і червоний), із чорним прямокутником угорі з написом «México». У деяких варіаціях між 1958 і 1978 роками також застосовувався національний герб.

У 1984 році, під час підготовки до чемпіонату світу 1986 року, вперше з'явилася емблема Федерації футболу Мексики, яка використовувалася ще з моменту її заснування в 1922 році. Вона зображала орла в профіль, що стоїть на одній нозі на «Камені Сонця» (так званому «ацтекському календарі»), перед яким розташований футбольний м'яч, а з боків — зелені та червоні півкола. Уся композиція була обрамлена золотистою стрічкою з назвою федерації.

30 листопада 2021 року було представлено новий логотип збірної, відокремлений від емблеми федерації. Він виконаний у мінімалістичному стилі: орел із складеними крилами стоїть на м'ячі всередині кола, позаду — елемент «Каменя Сонця», а під ним напис «México», причому всі елементи виконані в національних кольорах.

Стадіони

Перший матч в історії збірної Мексики, що відбувся 9 грудня 1923 року, було зіграно на стадіоні «Парк Еспанья». У перші роки збірна не мала постійного домашнього стадіону, тому, окрім цього, проводила матчі також на стадіонах «Парк Астуріас» та «Парк Некакса».

З 1947 року команда використовувала Олімпійський стадіон Сьюдад-де-лос-Депортес, де здобула титул чемпіонат Північної Америки 1949 року. Згодом, у період із 1955 по 1966 рік, її офіційною ареною став Олімпійський стадіон Мехіко.

Стадіон «Ацтека».

Після цього домашньою ареною збірної став стадіон «Ацтека», місткістю близько 87 000 глядачів. Це найбільший стадіон у країні і один із найбільших у Америці. Його спроєктували архітектори Педро Рамірес Васкес і Рафаель Міхарес Альсеррека. Будівництво розпочалося у 1962 році в межах заявки Мексики на проведення чемпіонату світу 1970 року. Стадіон було відкрито 29 травня 1966 року товариським матчем між клубами «Америка» та «Торіно», який завершився внічию 2:2.

Перший матч збірної Мексики на цій арені відбувся 12 червня 1966 року, і ним стала товариська гра проти англійського клубу «Тоттенгем Готспур», у якій мексиканці програли 0:1. Цей поєдинок став прощальним перед виїздом на чемпіонат світу 1966 року в Англії.

Перший міжнародний матч проти національної збірної тут відбувся 5 січня 1967 року проти Швейцарії й завершився перемогою Мексики 3:0; перший гол забив Вісенте Переда. Перший офіційний матч збірної на цьому стадіоні відбувся 21 жовтня 1969 року — перемога 3:0 над Бермудськими островами у відборі до Чемпіонату націй КОНКАКАФ.

Саме на цьому стадіоні мексиканці досягли свого найбільшого міжнародного успіху, вигравши Кубок конфедерацій 1999 року, перемігши Бразилію 4:3 у фіналі. Також тут команда здобула титули Золотого кубка КОНКАКАФ 1993 і 2003 років.

Збірна провела на цьому стадіоні сім із дев'яти своїх домашніх матчів на чемпіонатах світу 1970 та 1986 років і не програла жодного з них. Серед цих ігор — єдина перемога Мексики в плей-оф чемпіонатів світу (2:0 над Болгарією в 1/8 фіналу турніру 1986 року).

Рейтинг ФІФА

Рік	Січень	Лютитй	Березень	Квітень	Травень	Червень	Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень
1993	Рейтинг не існував							14 (50)	16 (51)	18 (51)	17 (51)	16 (51)
1994	—	17 (51)	14 (52)	13 (52)	13 (51)	16 (51)	15 (53)	—	16 (52)	18 (52)	19 (51)	15 (53)
1995	—	9 (58)	—	9 (57)	9 (57)	7 (57)	8 (55)	10 (54)	16 (52)	10 (55)	13 (55)	12 (54)
1996	8 (55)	10 (54)	—	12 (56)	12 (53)	—	14 (53)	14 (53)	13 (54)	15 (55)	11 (56)	11 (56)
1997	—	11 (56)	—	12 (57)	12 (57)	12 (58)	10 (59)	9 (59)	11 (59)	10 (59)	11 (59)	5 (60)
1998	—	4 (61)	4 (61)	4 (60)	4 (61)	—	12 (62)	12 (61)	10 (61)	11 (61)	10 (62)	10 (61)
1999	12 (690)	12 (688)	12 (687)	13 (684)	13 (679)	14 (672)	11 (688)	9 (709)	10 (709)	11 (709)	10 (704)	10 (706)
2000	10 (706)	10 (704)	10 (706)	8 (704)	8 (704)	8 (702)	13 (698)	14 (688)	13 (693)	11 (700)	11 (696)	12 (693)
2001	12 (691)	12 (688)	12 (684)	13 (681)	13 (680)	15 (670)	13 (687)	12 (702)	10 (711)	11 (709)	9 (713)	9 (714)
2002	9 (714)	9 (720)	8 (719)	7 (715)	7 (716)	—	6 (739)	6 (733)	6 (730)	7 (731)	7 (731)	8 (732)
2003	9 (732)	9 (729)	8 (729)	9 (724)	9 (720)	11 (711)	5 (749)	4 (746)	5 (746)	8 (742)	5 (742)	7 (740)
2004	7 (740)	5 (742)	5 (740)	4 (742)	6 (738)	4 (735)	6 (743)	8 (731)	8 (728)	10 (734)	8 (743)	7 (753)
2005	7 (753)	6 (755)	6 (752)	8 (754)	7 (753)	6 (759)	5 (768)	5 (770)	5 (771)	6 (769)	7 (768)	5 (768)
2006	7 (767)	6 (765)	7 (762)	6 (758)	4 (758)	—	18 (924)	16 (928)	17 (891)	19 (882)	20 (887)	20 (883)
2007	21 (883)	19 (857)	21 (873)	18 (888)	20 (891)	26 (866)	10 (1036)	11 (1099)	13 (1026)	15 (978)	15 (985)	15 (982)
2008	15 (982)	16 (970)	16 (990)	16 (997)	17 (988)	14 (1020)	19 (906)	32 (750)	24 (807)	24 (841)	25 (827)	26 (811)
2009	26 (811)	24 (791)	23 (784)	25 (808)	25 (803)	26 (822)	33 (777)	30 (799)	24 (835)	18 (904)	15 (931)	17 (931)
2010	17 (947)	15 (968)	17 (921)	17 (936)	17 (895)	—	24 (872)	25 (853)	28 (795)	28 (786)	28 (790)	27 (795)
2011	27 (795)	27 (803)	27 (811)	26 (818)	28 (802)	9 (1007)	20 (868)	20 (864)	20 (866)	22 (860)	20 (866)	21 (866)
2012	21 (866)	21 (882)	22 (849)	20 (868)	20 (867)	19 (889)	19 (832)	18 (862)	21 (845)	19 (925)	14 (984)	15 (994)
2013	15 (994)	15 (968)	15 (995)	14 (971)	16 (945)	17 (928)	20 (880)	20 (879)	21 (837)	24 (854)	20 (892)	21 (892)
2014	21 (892)	21 (887)	20 (888)	19 (876)	19 (877)	20 (882)	18 (930)	17 (942)	16 (963)	17 (954)	20 (913)	20 (913)
2015	20 (913)	21 (912)	21 (935)	18 (937)	22 (908)	23 (926)	40 (697)	26 (838)	26 (843)	27 (842)	24 (881)	22 (898)
2016	23 (898)	22 (898)	22 (902)	16 (934)	16 (938)	16 (942)	14 (1044)	14 (1042)	15 (1057)	17 (1001)	18 (1012)	18 (1012)
2017	18 (1012)	17 (1016)	17 (1026)	16 (1072)	16 (1076)	17 (1050)	16 (1003)	14 (1046)	14 (1085)	16 (1060)	16 (1032)	16 (1032)
2018	17 (1032)	17 (1034)	17 (1038)	15 (1008)	15 (1008)	15 (989)	—	16 (1560)	15 (1550)	16 (1549)	17 (1540)	17 (1540)
2019	—	17 (1540)	—	18 (1549)	—	18 (1557)	12 (1604)	—	12 (1603)	11 (1613)	11 (1621)	11 (1621)
2020	—	11 (1621)	—	11 (1621)	—	11 (1621)	11 (1621)	—	11 (1621)	11 (1625)	9 (1632)	9 (1632)
2021	—	9 (1632)	—	11 (1629)	11 (1629)	—	—	9 (1658)	9 (1666)	9 (1672)	—	14 (1638.3)
2022	—	12 (1647)	9 (1658.82)	—	—	12 (1649.57)	—	12 (1649.57)	—	13 (1644.89)	—	15 (1635.78)
2023	—	—	—	15 (1631.87)	—	14 (1639.19)	12 (1665.59)	—	12 (1661.46)	12 (1663.94)	14 (1655.21)	—
2024	—	15 (1652.7)	—	14 (1661.11)	—	15 (1652.33)	17 (1635.11)	—	17 (1635.66)	16 (1640.67)	19 (1627.40)	19 (1627.40)
2025	—	—	—	17 (1646.94)	—	—	13 (1689.73)	—	14 (1688.38)	14 (1682.52)	15 (1675.75)	—
2026	16 (1675.75)	—	—	15 (1681.03)	—	—	—	—	—	—	—	—

Посилання

• Офіційний сайт  (ісп.)
• Збірна Мексики на сайті ФІФА (англ.)
• Рекордсмени збірної Мексики на RSSSF (англ.)