Шварцбард Самуїл Ісаакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Самуїл Шварцбард
Schwartzbard.jpg
Псевдо «Бал-Халоймес» (Мрійник) і «Шолом»
Народився 18 серпня 1886(1886-08-18)
Ізмаїл, Бессарабська губернія, Російська імперія[1][2]
Помер 3 березня 1938(1938-03-03) (51 рік)
Кейптаун, Південно-Африканський Союз
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
зображення місця поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of France.svg Франція
Національність українські євреї
Діяльність поет, письменник, анархіст, грабіжник, страховий агент, годинникар
Знання мов Їдиш, українська, французька і російська[3]
Учасник Перша світова війна, Громадянська війна в Росії і Битва на Соммі
Нагороди
Воєнний хрест 1914–1918

Самуї́л-Шльо́ма Шва́рцбард (або Шварцбу́рд; 16 [28] червня 1886(18860628), Смоленськ[4][5] або Балта[6] — 3 березня 1938, Кейптаун) — поет, український анархіст єврейського походження, убивця Симона Петлюри.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в повітовому містечку Балта Подільської губернії, де рано захопився анархістськими ідеями, кілька разів піддавався арештам і брав участь у першій російській революції. У 1905 році нелегально емігрував до Королівства Румунія. У 1908 році заарештований у Відні за спробу пограбувати банк. Здійснив втечу після 4-місячного ув'язнення і переїхав до Будапешта, де був заарештований за спробу пограбувати ресторан. Після цього був висланий із Австро-Угорської імперії. Свої злочини виправдовував анархістськими переконаннями. У 1910—1914 роках жив у Парижі. На початку Першої світової війни 1914—1918 років вступив у французький Іноземний легіон. Був нагороджений орденом Бойового Хреста (Croix de guerre) — найвищої нагороди Легіону. 1917 року після тяжкого поранення в ході битви на Соммі і лікування був демобілізований. У серпні 1917 року, після Лютневої революції, разом із дружиною прибув до Російської республіки. Спочатку працював годинникарем у Балті. Є версія, начебто в січні 1919 року в Одесі Шварцбард вступив до Червоної армії і до середини 1920 року в лавах бригади Котовського брав участь у бойових діях Громадянської війни в Україні — був інтендантом при обозі, організатором єврейського загону та його каральних акцій супроти повстань українських селян[7]. Подібне не підтверджують окремі дослідники[8]. Після придушення політичної опозиції розчарувався в Радянській владі й знову поїхав до Парижа, де відкрив годинникову майстерню. Існує думка, що всі члени його сім'ї (всього 15 осіб) були вбиті в результаті хвилі єврейських погромів, що відбулися в Україні в 1918—1920 роках[9]. На процесі в Парижі 1927 року адвокат стверджував, що вони загинули в погромах, які проводилися «регулярними українськими частинами». Проте, єврейські погроми 1919 року в Балті відбулися в той час, коли там перебувала Червона Армія, а війська Директорії УНР Симона Петлюри перебували за 200 км від міста[10].

Вбивство Петлюри та паризький процес[ред. | ред. код]

Докладніше: Процес Шварцбарда
Самуїл Шварцбард, виступає в суді, під ним на світлині Анрі Торрес, його захисник. Жов 1927

У 1920 році Шварцбард повернувся в Париж, де відкрив магазин для продажу годинників та ювелірних виробів. Продовжував брати участь в анархо-комуністичній організації, приятелював із Нестором Махно, Петром Аршиновим та ін. 25 травня 1926 застрелив у Парижі Симона Петлюру, і був заарештований на місці злочину.

Українська діаспора звинуватила Шварцбарда, що той радянський агент. Згідно з даними українського історика Михайла Палія до Парижу прибув агент ДПУ Михаїл Володін, і після зустрічі з ним Шварцбард почав стежити за Петлюрою.

Суд над Шварцбардом почався через півтора року, 18 жовтня 1927 року й отримав широкий розголос. За підсудного, крім комуністичної і єврейської преси, заступилися відомі люди різних переконань, в тому числі філософ Анрі Бергсон, письменники Ромен Роллан, Анрі Барбюс, Максим Горький, фізики Альберт Ейнштейн і Поль Ланжевен, політик Олександр Керенський та інші[11][9]; підготовкою експертних матеріалів для захисту займався колишній прем'єр-міністр Угорщини Міхай Карої. Вів захист відомий французький адвокат Анрі Торрес (фр. Henri Torres). Через 8 днів, 26 жовтня Шварцбард був виправданий більшістю присяжних і негайно звільнений з в'язниці La Santé, в стінах якої він провів півтора року попереднього слідства. Вже в тому ж 1927 році на батьківщині Шварцбарда — в Бессарабії — на ідиші двома виданнями вийшла в світ книга репортажів про хід процесу (Розенталь З. Дер Шварцбард-Процес — Процес Шварцбарда. — Кишинів: Ундзер Цайт, 1927) — перша в серії книг на цю тему, які будуть опубліковані в різних країнах і на різних мовах.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Після звільнення Шварцбард залишився в Парижі, де працював у страхових компаніях і продовжив літературну діяльність. У ці роки була написана збірка розповідей про французький фронт часів Першої Світової війни — «Мілхоме Білдер» (Образи війни), про перебування автора в Україні у 1917—1919 роках — «Фун Тіфн Опґрунт» (З глибокої прірви), вірші, п'єса, мемуари — «Ін Лойф Фун Йорн» (У бігу днів). Шварцбард на регулярній основі співробітничав з американськими і британськими періодичними виданнями на їдиші, включаючи серію спогадів «Фун Майне Мілхоме Тогбух» (З мого військового щоденника) в газеті «Арбетер Фрайнд» (Робочий товариш), статті в «Дер Момент» (Момент), «Фрайе Арбетер Штіме» (Вільний робочий голос) і «Ідіше Цайтунг» (Єврейська газета).

У 1937 році, за життя протагоніста на ідиші вийшла триактна п'єса «Шварцбард» відомого письменника і фотографа Алтера Кацизне, яка аж до початку Другої Світової війни з успіхом йшла на єврейських театральних підмостках Європи. У тому ж році Шварцбард поїхав спочатку в США, а звідти у вересні до Південно-Африканського Союзу на збір матеріалів для планованого нового видання Encyclopedia Judaica. Публікувався в «Афріканер Ідіше Цайтунг» (Африканській єврейській газеті). 3 березня 1938 року в Кейптауні він раптово помер від серцевого нападу. Похований там само.

Після смерті[ред. | ред. код]

Через 30 років, у 1967 році, прах Шварцбарда перезаховали в Ізраїлі, у мошаві Кфар Авіхайіль північніше Нетанії — поселення колишніх легіонерів; декілька вулиць у Ізраїлі носять ім'я месник (הנוקם) — на честь Шварцбарда. Архів письменника зберігається в ІВО (Єврейському Науковому Інституті) в Нью-Йорку, у бібліотеці Кейптаунського університету.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Schwarzbard, Sholem // Encyclopaedia Judaica — 2 — Vol. 18. — P. 191.
  2. Шварцбард Шалом // Електронна єврейська енциклопедія — 2001. — Т. 10.
  3. Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—XX ст. Історичні нариси НАН України. Інститут історії України. — К. : Наукова думка, 2002. — 952 с. — ISBN 966-00-0025-1.
  5. Яковлів А. І. Паризька трагедія 25 травня 1926 року (до процесу Шварцбарда). — Париж: Друкарня «Українських вістей», 1958. — 35 с.
  6. Самуил Шварцбард, убийца Петлюры. Часть вторая, неочевидная. - Jewish Genealogy. Jewish Genealogy (en-US). 2018-05-29. Процитовано 2018-06-03. 
  7. «Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—XX ст. Історичні нариси» НАН України. Інститут історії України. — К. : Наукова думка, 2002. — 952 с. — ISBN 966-00-0025-1.
  8. Савченко, 2009, с. 124.
  9. а б Czerny, 2001, с. 57–71.
  10. Савченко, 2009, с. 125.
  11. Samuel Schwartzbard, Jewish anarchist & writer Архівовано 27 червень 2006 у Wayback Machine. // The Anarchist Encyclopedia. Архівовано з першоджерела 7 березня 2013. (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]