Фрідріх Шляєрмахер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Шлейермахер)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фрідріх Шляєрмахер
нім. Friedrich Schleiermacher
Ім'я при народженнінім. Friedrich Daniel Ernst Schleiermacher
ПсевдоPacificus Sincerus[1]
Народився21 листопада 1768(1768-11-21)[2][5][…]
Бреслау, Королівство Пруссія, Священна Римська імперія[3]
Помер12 лютого 1834(1834-02-12)[2][3][4] (65 років)
Берлін, Королівство Пруссія[7]
ПохованняDreifaltigkeitskirchhof IId
Країна Королівство Пруссія
Діяльністьфілософ, богослов, перекладач, викладач університету, письменник, педагог
Галузьбогослів'я[1], етика[1], діалектика, педагогіка[1], філософія[1] і Герменевтика[1]
Alma materУніверситет Мартіна Лютера
Відомі учніКарл Отфрід Мюллерd і Август Бьок
Знання мовнімецька[2][8]
ЗакладУніверситет Мартіна Лютера, Берлінський університет[d] і HU Berlin
ЧленствоПрусська академія наук і Баварська академія наук
НапрямокНімецька класична філософія
Magnum opusХристиянська віраd
Конфесіялютеранство
БатькоGottlieb Adolf Schleyermacherd

Фрідріх Данієль Ернст Шляєрмахер (Шлеєрмахер)[9](нім. Schleiermacher; 21 листопада 1768(17681121), Бреслау — 12 лютого 1834, Берлін) — німецький філософ, теолог і проповідник.

Погляди

[ред. | ред. код]

Філософія Шляєрмахера має еклектичний характер: у гносеології він примикав до Канта, симпатизуючи разом з тим раціоналізму Спінози; не схильний до метафізики в релігії, водночас вступав у союз із романтичною містикою. Шляєрмахер безсумнівно мав здатність поєднувати непоєднуване.

Його загальнофілософські погляди викладені в «Діалектиці», що з'явилася в пресі тільки після його смерті. Під діалектикою він розуміє мистецтво філософського обґрунтування. Можливість філософського пізнання обумовлюється повною відповідністю мислення і буття. Логічному зв'язку понять відповідає причинний зв'язок зовнішньої дійсності. Як родові поняття служать логічною підставою для видових, так точно вищі роди буття реально обумовлюють існування нижчих. Пізнання виникає з взаємодії двох чинників: органічної або чуттєвої та інтелектуальної функцій. Органічна дає матеріал, інтелектуальна — форму. Перша обумовлює хаотичне різноманіття сприйняття, друга вносить систему, визначеність і єдність. У переважанні тієї чи іншої з цих функцій постійно коливається людське мислення, переходячи від чистого сприйняття до абстрактних понять. Сходячи від конкретних уявлень чуттєвості до все більш і більш загальних понять, мислення, нарешті, приходить до ідеї абсолютної єдності буття. Ця ідея вже не є поняттям, бо вона не виражає нічого певного. Вона належить до невизначеного суб'єкта нескінченної кількості суджень.

Двом чинникам мислення відповідають два роди буття: реальне та ідеальне. Самосвідомість доводить внутрішню тотожність буття і мислення реального й ідеального. В основі всього буття лежить абсолютна світова єдність або Бог. Ця єдність неминуче передбачається нашим мисленням, але ніколи не може бути здійснена в думці. Позбавлене такої єдності, наше пізнання є завжди відносним. Метафізичні та релігійні поняття про Бога, на думку філософа, анітрохи не висловлюють Його сутності. Приписувані звичайно Богу різні якості або властивості суперечать Його єдності.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  2. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118608045 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. а б Педагоги и психологи мира — 2012.
  5. Scharlemann R. P. Encyclopædia Britannica
  6. SNAC — 2010.
  7. Шлейермахер Фридрих // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  8. CONOR.Sl
  9. Шлеєрмахер (Шлейермахер, Шляєрмахер), Фрідріх [Архівовано 6 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // Велика українська енциклопедія. Тематичний словник гасел з напряму «Філософські науки» (філософія, логіка, етика, естетика) / Укладачі: Арістова А. В., Шліхта І. В.; за заг. ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. — К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2019. — С. 249

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]