Юнона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юнона
лат. IVNO
Statue de Junon, Louvre, Ma 485, trois quarts.JPG
Божество в давньоримська релігія
Покровитель для шлюб, народження, суверенітет і жіночність
Батько Сатурн
Брати/сестри Юпітер, Веста, Плутон, Нептун і Керера
Діти Марс, Вулкан, Ювента і Беллона
Частина від Capitoline Triadd
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Юно́на (латинською Iūnō [ˈjuːnoː]) — давньоримська богиня, захисниця держави та її порадниця. Її прирівнювали до Гери, цариці богів у грецькій міфології. Юнона була дочкою Сатурна, дружиною Юпітера і матір'ю Марса, Вулкана, Беллони і Ювентаса. Як і в Гери, її священною твариною слугував павич.[1] Її етруським аналогом була Уні, яка, за переказами, також наглядала за жінками Риму[2].

Войовничий образ Юнони серед римлян помітний у її вбранні. Її часто зображали озброєною і одягненою в плащ із козячої шкіри. Традиційне зображення цього войовничого аспекту було засвоєно від грецької богині Афіни, яка носила козлячу шкуру, або щит із козячої шкіри, який називається егідою.

Етимологія[ред. | ред. код]

За застарілим уявленням, ім'я Юнона пов'язане з Iove (Jove), і спочатку виглядало як Diuno чи Diove від *Diovona.[3] На початку 20 століття було запропоновано його походження від iuven- (як у латині iuvenis, «молодь») через синкоповану форму iūn- (як у iūnix, «телиця», і iūnior, «молодший»). Ця етимологія стала широко прийнятою після того, як її схвалив Георг Віссова[4].

Юнона рівнозначна за функціями Гері, грецькій богині кохання та шлюбу. В стародавні етимології ім'я Юнони пов'язували з iuvare, «допомагати, приносити користь», і iuvenescere, «омолоджувати», іноді пояснюючи це стосунком до оновленням молодика та зростаючого місяця, можливо, натякаючи на ідею богині місяця[5].

Ролі та епітети[ред. | ред. код]

Покарання Іксіона: в центрі Меркурій, що тримає кадуцей, а праворуч Юнона сидить на своєму троні. За нею Айріс стоїть і жестикулює. Ліворуч — Вулкан (блондин), який стоїть за штурвалом і керує ним, а Іксіон вже прив'язаний до нього. Нефеле сидить біля ніг Меркурія; римська фреска зі східної стіни триклініуму в будинку Веттів, Помпеї, четвертий стиль (60-79 рр. н. е.).

Теологія Юнони є одним із найскладніших і найсуперечливіших питань давньоримської релігії. На відмінну від інших божеств, Юнона мала велику кількість промовистих різноманітних епітетів, імен і титулів, що представляли різні аспекти та ролі богині. Відповідно до її центральної ролі богині шлюбу, вони включали Пронуба та Сінксія («та, яка втрачає пояс нареченої»). Однак інші епітети Юнони мають ширший зміст і менш тематично пов'язані.

Хоча зараз загальновизнаний її зв'язок з ідеєю життєвої сили, повноти життєвої енергії, вічної молодості, множинність і складність її особистості сприяє різноманітним, а часом і непримиренним тлумачення серед сучасних учених.

Юнона, безсумнівно, є божественною захисницею громади, яка демонструє як суверенний, так і життєдайний характер, часто асоціюється з військовим. Вона вшановувалася в багатьох містах древньої Італії: в Ланувії, Лаврентії, Тіволі, Фалерії, Веї. Вона також засвідчена в Палестрині, Ариччі, Ардеї, Габії. У п'яти латинських містах місяць був названий на честь Юнони (Арісія, Ланувій, Лаурент, Пренесте, Тібур)[6].

Серед інших її епітетів, які використовувалися в Римі, є Монета і Капротіна, Тутула, Флуонія або Флувіона, Фебраліс, останні пов'язані з обрядами очищення і родючістю ґрунтів[7].

Таким чином, її різні епітети показують комплекс взаємопов'язаних функцій, які, на думку Жоржа Дюмезіля та Всеволода Басаноффа (автора «Les dieux Romains»), можна простежити до індоєвропейської ідеї триєдиного божества: як Регіна та Монета, вона є суверенним божеством, як Сеспейс, Курітіс (тримачка списа) і Монета — озброєна захисниця, як Матер і Курітіс (знову) вона є богинею родючості та багатства римської общини родів (курії).

Епітет Люцина[8] особливо показовий, оскільки він відображає два взаємопов'язаних аспекти функції Юнони: циклічне оновлення часу у спадному і зростаючому Місяці та захист під час пологів і народження. Уявлення про те, що вона також була богинею Місяця, більше не визнається вченими, оскільки така роль належить Діані Люцифері : через свою асоціацію з місяцем вона керувала фізіологічними функціями жінки, менструальним циклом і вагітністю: як правило, всі місячні божества є божествами пологів. Ці аспекти Юнони відзначають небесну і світську сторони її функцій. Також вона тісно пов'язана з Янусом, богом переходів і початків, якого на її честь часто називають Юнонієм.

Деякі вчені розглядають цю концентрацію множинних функцій як типову і структурну рису богині, притаманну їй як вираження природи жіночності[9]. Інші, проте, вважають за доречніше відкидати її аспекти жіночності та плодючості[10] і підкреслюють лише її якість бути духом молодості, жвавості та сили, незалежно від статевих зв'язків, які потім змінюються відповідно до обставин: таким чином у чоловіків вона втілює iuvenes, слово, яке часто використовується для позначення солдатів, що вказує на божество-охоронця суверенітету народів; у жінок, здатних народжувати дітей, починаючи з статевого дозрівання, вона наглядає за пологами та шлюбом[11]. Тоді вона буде богинею поліади, пов'язаною з політикою, владою та війною. Інші вважають, що її військові та поліадні якості випливають із того, що вона була богинею родючості, яка завдяки своїй функції збільшення чисельності громади стала також пов'язаною з політичними та військовими функціями[12].

Юнона Соспіта і Люцина[ред. | ред. код]

Жінка, можливо, Юнона Люцина, богиня пологів, дарує богині кохання Афродіті (римській Венері) прекрасне немовля Адоніса.

Частина наступних розділів базується на статті Женев'єв Дюрі Мойерс і Марселя Ренара «Aperçu critique des travaux relatifs au culte de Junon» у Aufstieg und Niedergang der Römische Welt 1981 p. 142—202.

Лютневі обряди місяця та капротінії пропонують зображення ролі Юнони стосовно родючості, війни та царювання.

У римському календарі лютий є місяцем всесвітнього очищення, і починається новий рік. У другій книзі «Фастів» Овідій виводив назву цього місяця від februae (виконання)[13]; саме тоді відбувалися обряди для усунення духовної або ритуальної нечистоти, накопиченої за попередній рік. 1-го числа місяця чорний віл приносився в жертву Гелерну, другорядному божеству підземного світу, якого Дюмезіль вважає богом рослинності, пов'язаним з культом Карни / Журавля, німфи, яка може бути уособленням Юнони Соспіти[14]. В той же день святкувався фільерно наталіс («день народження») Юнони, коли вона як Юнона рятівниця вшановувалася в її Палатинському храмі. 15 лютого відбувся фестиваль Луперкалій, в якому Юнона була задіяна в ролі Юнони Люцини. Зазвичай під цим дійством розуміють обряд очищення і родючості[15]. Тоді приносилася в жертву коза, і її шкура нарізалася смужками, котрі використовувалися для виготовлення батогів, відомих як februum і amiculus Iunonis, використовуваних в Луперкаліях[16] Юнона цього дня носила епітет Фебраліс, Фебрата, Фебруя[17]. В останній день місяця, починаючи з 1 березня, її вшановували як покровительку матрон і шлюбів. Новий рік розпочався 1 березня, саме тоді відзначався день народження засновника і першого царя Риму Ромула, а також мирного союзу римлян і сабінян через договір і шлюб після їхньої війни, яка завершилася втручанням жінок.

Після Віссови[18] багато вчених відзначили схожість між Юноною з Луперкалій і Юноною з ланувійською Seispes Mater Regina, оскільки обидві асоціюються з козою, символом родючості. Але по суті обидві складають єдність між родючістю, царством і очищенням[19]. Ця єдність підкреслюється роллю фавна в етіологічній історії, розказаній Овідієм, і символічним значенням Луперкаля:[20] запитання римських подружжя в її Лукусі, як подолати безпліддя, яке настало після викрадення сабінянок, Юнона відповіла через шепотіння листя: "Italidas matres sacer hircus inito ", «Що священний баран покриває Курсивні матері[21]».

Храм (aedes) Юнони Луцини був побудований в 375 році до нашої ери[22] в священному гаю, відведеному для богині з ранніх часів[23]. Він стояв саме на Циспії біля шостої святині Аргеїв:[24] ймовірно, неподалік на захід від церкви С. Прасседе, де знайдено написи, що стосуються її культу[25]. Гай мав простягатися вниз по схилу на південь від храму[26]. Оскільки Сервій Туллій наказав покласти дари для новонародженого в скарбницю храму, вірогідно, ще одна святиня стояла там до 375 р. до н. е. У 190 році до нашої ери в храм вдарила блискавка, його фронтон і двері були пошкоджені[27]. 1 березня, у день освячення храму, тут відзначали щорічне свято Матроналій[28][29].

Храм Юнони Соспіти було присвячено богині консулом Гаєм Корнелієм Цетегом у 197 році до нашої ери і освячено в 194 році. До 90 року до нашої ери храм втратив репутацію: того року він був заплямований епізодами проституції, і випадком, коли сука народила своїх цуценят прямо під статуєю богині[30]. Указом сенату консул Луцій Юлій Цезар наказав його відновити[31]. У своїй поемі «Фасти» Овідій стверджує, що храм Юнони Соспіти став напівзруйнованим до такої міри, що його більше не можна було розпізнати «через рани часу»[32]: це виглядає навряд чи можливим, оскільки реставрація відбулася не більше ніж за століття до того, і реліквії храму існують і сьогодні[33].

Юнона Капротіна[ред. | ред. код]

Союз трьох аспектів Юнони знаходить строго пов'язану паралель з Луперкаліями у святі Nonae Caprotinae. Того дня римські вільні і рабині разом влаштовували бенкет і весело проводили час біля зростання дикого інжиру (caprificus): звичай передбачав біг, імітаційні бої навкулачки та камінням, грубу лексику і, нарешті, принесення в жертву козла Юноні Капротіні під деревом дикого інжиру з використанням його соку.

Цей фестиваль мав легендарну етіологію в особливо делікатному епізоді римської історії, а також повторюється в певну пору року (або невдовзі після неї), так звану капріфікацію, коли гілки диких фігових дерев прищеплювали до окультурених. Історичний епізод, про який розповідають стародавні джерела, стосується облоги Риму латинськими народами, які пішли після розграбування галлів. Диктатор латинян Лівій Постумій з Фіден попросив римський сенат, щоб матрони та дочки найвідоміших родин були видані латинянам як заручники. Поки сенат обговорював це питання, рабиня, грецьке ім'я якої було Філотіда, а латинське Тутела або Тутула запропонувала, щоб вона разом з іншими рабинями вирушила до ворожого табору, видаючи себе за дружин і дочок римських сімей. За згодою сенату, ошатно одягнені жінки в золотих прикрасах дісталися до латинського табору. Там вони спокусили латинян на розваги та пияцтво: після того, як вони заснули, вони вкрали їхні мечі. Тоді Тутела подала сигнал римлянам, махаючи запаленою гілкою, яку то показувала, то ховала за своєю мантією, для чого залізла на дикий інжир (caprificus). Потім римляни увірвалися в латинський табір, вбиваючи ворогів, поки ті спали. За порятунок римлян рабині були нагороджені свободою та приданим за державні кошти[34].

Дюмезіль у своїй «Архаїчній римській релігії» не зміг інтерпретувати міф, що лежить в основі цієї легендарної події, хоча пізніше він прийняв інтерпретацію П. Дроссарта і опублікував її у своїх «Fêtes romaines d'été et d'automne, suivi par dix questions romaines» у 1975 як «Питання IX»[35]. У фольклорі дика смоковниця повсюдно асоціюється зі сексом через її запліднювальну силу, форму її плодів і білий в'язкий сік дерева.

Басанов стверджував, що легенда не тільки натякає на стать і родючість у зв'язку з дикою фігою і козою, але насправді є підсумком усіх якостей Юнони. Як Юнона Сеспейс з Ланувію, Юнона Капротіна — воїн, родючість і захисниця держави. Тутела дійсно демонструє царські, військові та захисні риси, крім статевих.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Larousse Desk Reference Encyclopedia, The Book People, Haydock, 1995, p. 215.
  2. Corbishley, Mike Ancient Rome Warwick Press 1986 p.62
  3. P. K. Buttmann Mythologus I Berlin 1828 p. 200 ff.; J. A. Hartung Die Religion der Römer II Erlangen 1836 p. 62 ; L. Preller Rômische Mythologie I.
  4. G. Wissowa Religion und Kultus der Römer Munich 1912 pp. 181-2, drawing on W. Schulze and W. Otto in 1904 and 1905. Juno would then be a derivate noun in -ōn-, rather unusual in the feminine.
  5. Варрон. Латинська мова V 67 і 69 ; Цицерон, Про природу богів II 66; Плутарх. Римські питання, 77.
  6. Овідій. Фасти VI 59-62
  7. G. Radke Die Götter Altitaliens Münster 1965 articles Tutela, Tutula and Fluonia, Fluviona.
  8. The ancient were divided on the etymology of Lucina: some connected the epithet with the word lucus since the goddess had since the most ancient times a sacred grove and a temple on the Cispius near that of Mefitis: Pliny XVI 235; Varro Lin. Lat. V 49; Ovid Fasti II 435 and VI 449. Other favoured the derivation from lux as goddess of infants: Varro Lingua latina V 69; Cicero, Nat. Deor. II 68; Ovid Fasti, ii 450 and III 255; Plutarch, Quaestiones Romanae, 77. The association of Juno Lucina and Mefitis on the same or closely nearby site may not be coincidental as at Rossano di Vaglio in Lucania have been discovered inscriptions linking the two entities: «μ]εfίτηι καπροτινν[ιαις» and «διωvιιας διομανας» (domina): cf. M. Lejeune «Notes de linguistique italique XXIII: Le culte de Rossano di Vaglio» in Revue d'Etudes Latins 45 1967 p. 202—221; «Inscriptions de Rossano di Vaglio 1971» in RAL 26 1971 p. 667 ff. The inscriptions are dated to the 3rd-2nd centuries.
  9. G. Dumézil ARR; V. Basanoff Les diuex des Romains
  10. R. E. A. Palmer above, p. 3-56.
  11. R. E. A. Palmer above, p. 39.
  12. Kurt Latte Römishe Religionsgeshichte Munich 1960 p. 168.
  13. Овідій. Фасти II 19-46: див. також Сервієва Енеїда VIII 343; Варрон. Латинська мова VI 13; Павло Фестський s.v. p. 75 L
  14. Georges Dumézil Fêtes romaines d'eté et d'automne. Suivi par dix questions romaines Paris 1975 «Question dix. Theologica minora». Helernus is also associated with the black beans used as offerings to the restless dead on March 1, during Lemuralia.
  15. In Ovid's Fasti II 425—452, the rite is named after the lucus of Juno Lucina on the Esquiline, though according to Varro it was located on the Cispius
  16. Paulus ex Festo above p. 75 L; Mythographi Romani III 3; Martianus Capella De Nuptiis Mercurii et Philolologiae II 149: «Iuno Februalis».
  17. Cf. G. Radke above article Februa, Februata for the different forms of the epithet.
  18. G. Wissowa above p.185
  19. Y._M. Duval «Les Lupercales, Junon et le printemps.» Annales be Bretagne et des Pays de l'Ouest 83 1976 p. 271-2.
  20. Овідій. Фасти II 362—453.
  21. Овідій. Фасти II 441.
  22. Пліній. Природнича історія XVI 235.
  23. Варрон. Латинська мова V 49, 74 посвята Тита Тація; Діонісій Галікарнаський IV 15.
  24. Варрон. Латинська мова V 50; Овідій. Фасти II 435-6; III 245-6.
  25. CIL VI 356—361; 3694-5; 30199.
  26. У 41 BC Q. Педій Квестор побудував або відновив стіну, яка, мабуть, оточувала обидва боки: cf. CIL VI 358.
  27. Лівій XXXXVII 3, 2.
  28. Овідій. Фасти III 247; Фест p. 147 M; Гемерологія пранестська ad Kal. Mart.; CIL I 2nd p. 310.
  29. S. Ball Platner & T. Ashby A Topographical Dictionary of Ancient Rome London 1929 p. 288-9.
  30. Юлій Обсеквент 55.
  31. Цицерон. Про природу богів I 4.
  32. Овідій. Фасти II 57-58
  33. S. Ball Platner& T. Ashby A Topographical Dictionary of Ancient Rome London 1929 p.
  34. Плутарх. Камілл 33; Ромул 29; Варрон. Латинська мова VI 18; Макробій. Сатурнлії I 11, 35-40
  35. P. Drossart «Nonae caprotinae: la fausse capture des Aurores» in Revue de l'Histoire des Religions 185 2 1974 p. 129—139