Ірида

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірида
Iris Louvre L43 n2.jpg
Батько Тавмант[1][2][3]
Мати Електра[1][2][3]
У шлюбі з Зефір
Діти Ерос і Потос
Ірида на ілюстрації XIX ст.

Іри́да (грец. Ίρις, англ. Iris) — початково давньогрецька персоніфікація веселки, пізніше — вісниця олімпійських богів.

У переносному значенні — вісниця.

Образ і функції[ред. | ред. код]

За Гесіодом, Ірида — донька Тавманта й океаніди Електри, сестра гарпій, за яких вона заступилася у їх битві з аргонавтами. Згідно Алкея, була дружиною Зефіра та народила від нього Ероса. Зображували її молодою жінкою з великими райдужними чи золотими крильми, з посудиною води в руці та жезлом.

Ірида уявлялася вісницею олімпійських богів, але на відміну від Гермеса, виконувала накази Зевса й Гери, не виявляючи своєї ініціативи. Так, в «Іліаді» Гомера вона, за велінням Зевса, повідомляє троянцям про атаку ахейского війська. Також їй приписувався супровід душ жінок в аїд, в той час як Гермесу — душ чоловіків.

Тим не менш, іноді Ірида займалася і більш приземленими справами: саме вона доставила на землю зв'язаного її поясом Немейського лева і помістила його в гори поблизу житла людей. Також вона роздавала нектар Зевсу та Гері.

Вплив[ред. | ред. код]

Іменем богині названа квітка ірис — за багатство варіантів її забарвлення, астероїд 7 Ірида, і хімічний елемент Іридій, сполуки якого мають безліч кольорів.

Галерея[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • а б Любкер Ф. Iris // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 668.
  • а б Любкер Ф. Electra // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 460.
  • а б Ирида // Энциклопедический словарьСанкт-Петербург: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XIII. — С. 315.