Ян Довгірд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Довгірд
Псевдо Долкгірд, Довгерд
Помер близько 1443
Національність литвин
Місце проживання Вільне, Кам'янець-Подільський
Діяльність військовик, урядник
Титул воєвода віленський, староста подільський, староста луцький
Посада Воєвода віленський, Луцький староста[d] і Маршалок надворний литовський
Рід Довгірди
Діти Михайло, Андрушка
Герб

Ян[1] Довгірд[2] (також Долкгірд, Довгерд, Довґірд, Дорґерд) (лит. Jonas Daugirdas; пом. близько 1443) — литовський боярин, військовий та державний діяч Великого князівства Литовського. Представник боярського роду Довгірдів.

Біографія[ред. | ред. код]

За Польським Словником Біографічним (версія 1940-х років), його сучасником був ошмянський староста (1434) — теж Довгірд; тому складно твердити, хто є ідентичним Довгірду Солкулевичу — свідку в акті поруки за Братоша Койлютовича наприкінці XIV-початку XV ст. Прадоподібно, пізніший воєвода Довгірд вказаний серед інших литовських бояр в акті Віленсько-Радомської унії 18 січня 1401 року. Немає впевнености, чи це він 1424 poky був маршалком двору Вітовта, потім — старостою в Кам'янці-Подільському.[3] За іншими версіями — це він. Згідно з Городельською унією 1413 року був зарахований до гербу «Помян». Ймовірно брат Сака Солкулевича, який був родоначальником роду Саковичів.

Певніші відомості — з часів Сигізмунда Кейстутовича, був його ревним прихильником як і кровний — Андрій Сакович. Посаду віленського воєводи отримав від Сигізмунда Кейстутовича, поставив підписи з печатками на актах його уній: 20 лютого 1433 (Тракай), 27 лютого 1437 (Гродно). Посол Сигізмунда Кейстутовича на коронацію Владислава ІІІ Варненчика, на перемовини з тевтонцями, підписання акту Берестейського миру 1435 року. 1 липня 1437 року в Троках видав акт, за яким віддасть цей замок або Сигізмундові Кейстутовичу, або по його смерті — Владиславу ІІІ. 6 грудня 1435 підписав у Гродно зобов'язання Сигізмунда Кейстутовича у справі видання замків, міст ВКЛ тільки королю та Королівству Польському.

До осені 1430 р. був старостою подільським, яке належало тоді великому литовському князю Вітовту; позбувся посади через те, що був викликаний на «розмову» братами Теодориком, Міхалом і Мужилом (Міхалом «Мужилом») Бучацькими, Грицьком Кердеєвичем, Крушиною з Галова, які його піймали та зв'язали, що дозволило захопити замки в Кам'янці-Подільському, Скалі, Смотричі, Червоногороді та приєднати їх до Польщі[4]. У 1430—1434 роках луцький староста.

1440 року разом з троцьким воєводою Лелюшем, князями Чорторийськими взяв участь у замаху на Сигізмунда Кейстутовича; втримав посаду віленського воєводи по його загибелі. Вірно служив новому великому князю Казимиру разом з Івашком Гаштовтом, з ним на чолі відданих Казимиру литовських бояр брав участь у віленському з'їзді січня 1442 року. Його вплив підтверджує звернення до нього Папи Евгенія IV окремою буллою (поряд зі зверненням до Казимира) в справі звільнення з московського ув'язнення митрополита Ісидора.[3][5] Разом з біскупом і каштеляном віленськими Матеєм та Іваном Остиком та іншим духовенством зустрічав Казимира IV Ягеллончика під час його приїзду до Вільна[6].

Маєтності[ред. | ред. код]

Були в Нальщанській землі над середньою Вілією поблизу маєтків Саковичів гербу Помян. Складно казати, чи були успадкованими, чи набутими (зокрема, від надання Зигмунта Кейстутовича мав села у Рудоминській волості ВКЛ; від Казимира у 1442 році — в Луцькій землі на Волині). Можна припустити, що Свірани (був «грод» на горі «Городище») було давньою родовою власністю.

Сім'я[ред. | ред. код]

Відомі два його сини:

  • Михайло, який в 1432 році виступив свідком укладення Крістмемельського договору Свидригайлом з Тевтонським орденом
  • Андрушко Довгірдович, згаданий в документах 1454—1461 років, посідав маєтності в Литві (в Нальщанській землі над середньою Вілією)[7] зокрема, у Свіранах і Линтупах. Дружина — Святохна, по його смерті вийшла за Якова Івановича Немировича.[8]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. є варіант Юрій → Kamieniec Podolski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — Т. III : Haag — Kępy. (пол.) — S. 749. (пол.)
  2. О Подолской земли / Західноруський, або Білоруський літопис // Українська література XIV—XVI ст. — К. : Наукова думка, 1988. — С. 533. — ISBN 5-12-009282-9.
  3. а б Semkowicz W. Dowgird (Dowgird Dowgird Dowgird Dowgird) Jan… — S. 350—351.
  4. Barącz S. Pamiątki jazłowiecki. — Lwów, 1862. — 230 s. — S. 22. (пол.)
  5. http://familytreemaker.genealogy.com/users/d/a/u/Stasys-Daugirdas/WEBSITE-0001/UHP-0041.html
  6. Długosz J. Dzieje Polski (в 12 т.). — Kraków : Czas, 1869. — Т. IV. — S. 606. (пол.)
  7. Semkowicz W. Dowgird (Dowgird Dowgird Dowgird Dowgird) Jan… — S. 351.
  8. Aleksandrowicz Stanisław. Niemirowicz Andrzej h. Jastrzębiec (zm. 1541) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — t. XXІІ/4, zeszyt 95. — S. 803. (пол.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Попередник
Юрій Гедигольд
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Воєвода віленський
14331443
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Наступник
«Івашко» Гастольд