Ян Довгірд
| Ян Довгірд | |
|---|---|
лит. Jonas Daugirdas  | |
| Псевдо | Долкгірд, Довгерд |
| Помер | близько 1443 |
| Країна |  Велике князівство Литовське |
| Національність | литвин |
| Місце проживання | Вільне, Кам'янець-Подільський |
| Діяльність | військовик, урядник |
| Титул | воєвода віленський, староста подільський, луцький |
| Посада | воєвода Віленський[1], луцький староста, маршалок господарський[2], Q133593104?[3][4] і Q113612710?[5] |
| У шлюбі з | Q133825518?[6][7] |
| Діти | Михайло, Андрушка |
 | |
Ян[8] Довгірд[9] (також Долкгірд, Довгерд, Довґірд, Дорґерд) (лит. Jonas Daugirdas; пом. близько 1443) — литовський боярин, військовий та державний діяч Великого князівства Литовського. Представник боярського роду Довгірдів.
За інформацією в Польському біографічному словнику (версія 1940-х років), його сучасником був ошмянський староста (1434) — теж Довгірд; тому складно твердити, хто є ідентичним Довгірду Солкулевичу — свідку в акті поруки за Братоша Койлютовича наприкінці XIV-початку XV ст. Прадоподібно, пізніший воєвода Довгірд вказаний серед інших литовських бояр в акті Віленсько-Радомської унії 18 січня 1401 року. Немає впевнености, чи це він 1424 poky був маршалком двору Вітовта, потім — старостою в Кам'янці-Подільському.[10] За іншими версіями — це він. Згідно з Городельською унією 1413 року був зарахований до гербу «Помян». Ймовірно брат Сака Солкулевича, який був родоначальником роду Саковичів.
Певніші відомості — з часів Сигізмунда Кейстутовича, був його ревним прихильником як і кровний — Андрій Сакович. Посаду віленського воєводи отримав від Сигізмунда Кейстутовича, поставив підписи з печатками на актах його уній: 20 лютого 1433 (Тракай), 27 лютого 1437 (Гродно). Посол Сигізмунда Кейстутовича на коронацію Владислава ІІІ Варненчика, на перемовини з тевтонцями, підписання акту Берестейського миру 1435 року. 1 липня 1437 року в Троках видав акт, за яким віддасть цей замок або Сигізмундові Кейстутовичу, або по його смерті — Владиславу ІІІ. 6 грудня 1435 підписав у Гродно зобов'язання Сигізмунда Кейстутовича у справі видання замків, міст ВКЛ тільки королю та Королівству Польському.
До осені 1430 р. був старостою подільським, яке належало тоді великому литовському князю Вітовту; позбувся посади через те, що був викликаний на «розмову» братами Теодориком, Міхалом і Мужилом (Міхалом «Мужилом») Бучацькими, Грицьком Кердеєвичем, Крушиною з Галова, які його піймали та зв'язали, що дозволило захопити замки в Кам'янці-Подільському, Скалі, Смотричі, Червоногороді та приєднати їх до Польщі[11]. У 1430—1434 роках луцький староста.
1440 року разом з троцьким воєводою Лелюшем, князями Чорторийськими взяв участь у замаху на Сигізмунда Кейстутовича; втримав посаду віленського воєводи по його загибелі. Вірно служив новому великому князю Казимиру разом з Івашком Гаштовтом, з ним на чолі відданих Казимиру литовських бояр брав участь у віленському з'їзді січня 1442 року. Його вплив підтверджує звернення до нього Папи Евгенія IV окремою буллою (поряд зі зверненням до Казимира) в справі звільнення з московського ув'язнення митрополита Ісидора.[10][12] Разом з біскупом і каштеляном віленськими Матеєм та Іваном Остиком та іншим духовенством зустрічав Казимира IV Ягеллончика під час його приїзду до Вільна[13].
Були в Нальщанській землі над середньою Вілією поблизу маєтків Саковичів гербу Помян. Складно казати, чи були успадкованими, чи набутими (зокрема, від надання Зигмунта Кейстутовича мав села у Рудоминській волості ВКЛ; від Казимира у 1442 році — в Луцькій землі на Волині). Можна припустити, що Свірани (був «грод» на горі «Городище») було давньою родовою власністю.
Відомі два його сини:
- Михайло, який в 1432 році виступив свідком укладення Крістмемельського договору Свидригайлом з Тевтонським орденом
- Андрушко Довгірдович, згаданий в документах 1454—1461 років, посідав маєтності в Литві (в Нальщанській землі над середньою Вілією)[14] зокрема, у Свіранах і Линтупах. Дружина — Святохна, по його смерті вийшла за Якова Івановича Немировича.[15]
- ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. I, Województwo wileńskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2004. — С. 192. — 764 с. — ISBN 83-7181-305-8
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 245, 336. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
- ↑ Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku: spisy / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1998. — С. 120. — 242 с. — ISBN 83-85213-22-8
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 245, 331. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
- ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. I, Województwo wileńskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2004. — С. 182. — 764 с. — ISBN 83-7181-305-8
- ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада — 2 — Смаленск: 2014. — С. 228, 244. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4
- ↑ Budzisz W. Spadkobiercy wojewody wileńskiego Dowgirda // Rocznik Lituanistyczny — Instytut Historii im. Tadeusza Manteuffla Polskiej Akademii Nauk, 2016. — Т. 2. — С. 25. — ISSN 2450-8454; 2450-8446 — doi:10.12775/RL.2016.2.02
- ↑ Є також варіант імені Юрій → Kamieniec Podolski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 749. (пол.)
- ↑ О Подолской земли / Західноруський, або Білоруський літопис // Українська література XIV—XVI ст. — К. : Наукова думка, 1988. — С. 533. — ISBN 5-12-009282-9.
- ↑ а б Semkowicz W. Dowgird (Dowgird Dowgird Dowgird Dowgird) Jan… — S. 350—351.
- ↑ Barącz S. Pamiątki jazłowiecki. — Lwów, 1862. — S. 22. (пол.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 вересня 2013. Процитовано 28 січня 2013.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Długosz J. Dzieje Polski (в 12 т.). — Kraków : Czas, 1869. — Т. IV. — S. 606. (пол.)
- ↑ Semkowicz W. Dowgird (Dowgird Dowgird Dowgird Dowgird) Jan… — S. 351.
- ↑ Aleksandrowicz Stanisław. Niemirowicz Andrzej h. Jastrzębiec (zm. 1541) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — t. XXII/4, zeszyt 95. — S. 803. (пол.)
- Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. II. — 820 s. — S. 77. (пол.)
- Semkowicz W. Dowgird (Dowgerd, Dorgird, Dowgird, Dowgird) Jan // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1939—1946. — T. V. — S. 350—351. reprint (пол.)
- Semkowicz W. O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle r. 1413 [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Rocznik Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie. — T. 5. — Rok 1920. — Kraków, 1921. (пол.)
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Попередник Юрій Гедигольд |
|
Воєвода віленський 1433—1443 |
|
Наступник «Івашко» Гастольд |