Ян Щасний Гербурт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Щасний Гербурт
Jan Szczęsny Herburt.JPG
Народився 12 січня 1567(1567-01-12)
Помер 31 грудня 1616(1616-12-31) (49 років)
Добромиль, Руське воєводство, Річ Посполита
Громадянство Річ Посполита
Місце проживання Галичина
Діяльність дипломат
Титул шляхтич
Посада poseł na Sejm I Rzeczypospolitej[d]
Рід Гербурти
Батько Ян Гербурт
У шлюбі з Єлизавета Заславська
Діти Ян Лев Гербурт
Герб

Ян Ща́сний Ге́рбурт (або Іоан Фелікс Гербурт; пол. Jan Szczęsny Herburt, іноді Jan Feliks Herburt[1], 12 січня 1567 — 31 грудня 1616, Добромиль) — політичний і літературний діяч, дипломат (Шведська імперія, Королівство Англія, Папська держава, Османська імперія) Речі Посполитої. Власник Добромильського замку, міста Добромиля в Руському воєводстві, засновник друкарні.

Виступав в обороні православ'я (зокрема, «Слово про руський народ», 1613 року[2]), будував церкви (Мостиська, 1611 року). Складав пісні русинською (українською) мовою. Себе називав русином.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився, правдоподібно, у родинному маєтку в Боньовіцях. Рано втратив батька. Під опіку вуя Станіслава Дрогойовського був відданий 1573 року.

1578 року став старостою мостиським після смерті батька. У 1579 р. записався навчатись до Краківської академії, 1583 р. поїхав навчатись до Інгольштадту, де його вчителем був відомий філолог Роберт Турнер. Далі навчався у Парижі або Лейдені. Після закінчення навчання повернувся додому.[3] опікувався родич — канцлер Ян Замойський, відіслав його навчатись за кордон (або послом до претендента на корону шведа Сігізмунда Вази[3]). Ян Щасний отримав університетську освіту, подорожував Європою, перебував при цісарському дворі у Відні, знав італійську, французьку, грецьку і латинську мови. З 20-ти років почав займатися політичною діяльністю. Був секретарем у польського короля Сіґізмунда III Вази, брав участь у військових походах.

У 1604 р. був послом Сейму від Руського воєводства разом зі Станіславом Стадницьким з Ліська. Король — ревний католик — надав Перемиське староство (після Станіслава Дрогойовського) не Я. Щ. Гербурту, а Адаму Алєксандеру Стадницькому, чим викликав перехід Я. Щ. Гербурта на сторону рокошан та участь у з'їзді в Смоленську.

Напав та ув'язнив перемиського кастеляна Станіслава Стадніцького, через це в жовтні 1607 року мав під Малновом перемовини з Яном Остроругом.[4]

Виступив на боці опозиції (рокошан) Миколая Зебжидовського у боротьбі проти короля Сиґізмунда ІІІ Вази, який вів нетолерантну політику щодо некатоликів, був одним з його очільників. Повстанці зазнали поразки, Ян Ща́сний опинився у краківській в'язниці.

Був державцем Яворівського староства. В 1600 р. отримав мандат короля на викуп керованих Стадніцькою — дружиною сандецького каштеляна — королівщин: Баківців, Трибоківців, Репехова, 1601 — доходів з Львівського староства (за іншими даними, 1601 набув Львівське староство від Мнішека[1]). 1601 року отримав від померлого стриєчного брата Станіслава місто Добромиль, села Княжпіль, Ляцьке, Кропивниця, Велике Ріписько, Папоротне, Сопотник Старий і Новий. З них мав сплатити доживоття 34000 злотих удові покійного, але ще 1603 року не зробив цього, а зробив напад на села Папоротне, Сопотник, які були у власності Дрогойовських. У консеквенції 1631 року його маєтки перейшли до Фредрів, Сенявських, Морських, Оріховських, Поплавських.[5]

Польський дослідник Станіслав Цинарський охарактеризував його в академічному виданні «Polski Słownik Biograficzny» як «типа — талановитого демагога».[6]

Зокрема, про становищем українців (русинів) у тодішній державі казав:

Бо добре знаю про те, що з ними… діється, починаючи від Брестського з'їзду. Знаю добре, як на сеймиках дають їм надію, а на сеймах шикають. На сеймиках братами називають, а на сеймах — відщепенцями. Це я знаю, бо все це правда. Але чого вони хочуть від того шляхетного народу, якою радою і якою метою … керуються? Того я в жодний спосіб збагнути не можу. Бо коли хочуть, щоб Руси не було в Русі, — то це річ неподобна, і це все одно…, якби їм захотілося, аби море було поблизу Самбора, а Бершадь неподалік Гданська.[7]

Добромиль[ред. | ред. код]

Найвідоміший із Гербуртів, за його правління у XVII ст. Добромиль зазнав найбільшого розквіту. Видатний суспільно-політичний діяч розчарувався у великій політиці, покинув дипломатичну кар'єру, повернувся до Добромиля, перебудував старий замок, розпорядився вмурувати у в'їзну браму таблицю з написом (давно її неможливо прочитати), родинним гербом Гербуртів — яблуком, проштрикнутим кинджалами. Згодом цей герб перейшов у спадок місту.

Ян Щасний приймав у замках видатних людей, вчених того часу, вивчав минуле українських земель, почав відчувати себе українцем.

Надхненно відстоював інтереси місцевого населення, сприяв розвитку ремесел у Добромилі (місто мало магдебурзьке право). Був політичним, видатним культурним діячем: 1611 року запросив з Кракова друкаря Яна Шелігу[8], заснував у Добромилі друкарню.

Разом із дружиною Ельжбетою подарував землю під будівництво монастиря василіян, який дотепер є поблизу замку, біля сусідньої гори. Саме у цьому монастирі свого часу почав свій духовний шлях майбутній митрополит Андрей Шептицький.

Замок Гербуртів, біля Добромиля

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Літературну діяльність почав під час ув'язнення у краківській в'язниці. Писав вірші латиною, польською, українською мовами. Автор твору «Про перемогу козаків над татарами» латинською мовою, сатиричного твору «Єзуїти», праці «Діалог про оборону України». У своєму творі «Розмисел про народ руський» виступав проти полонізації українців. «Бо коли хочуть, щоб Руси не було в Русі, — то це річ неподобна, і це все одно, якби їм захотілося, аби море було поблизу Самбора», — писав він.

Перу Яна Щасного належать оповідання з сюжетами з античної міфології у книгах «Наука Добромильська» та «Про дружбу і друзів» (під псевдонимом Андрій Мачузький). У творі «Геркулес словенський» він знову переходить з латини на українську мову. Пише «Гадка Гриця з фортуною» — теж українською. Багато хто тоді не міг зрозуміти, як шляхтич римо-католицького обряду міг заявляти, що він русин.

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — княжна Єлизавета Заславська. Відомі діти:

Вшанування[ред. | ред. код]

Одна з місцевих футбольних команд носить ім'я «Гербурт».

Замок на Сліпій горі, перебудований ним 1614 року, носить ім'я — замок Гербуртів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1904. — Cz. 1. — T. 7. — S. 260. (пол.)
  2. Ян Щасний-Гербут . Розмисел про народ руський, написаний під час Московської Конфедерації (1613) паном Щасним Гербуртом Добромильським, старостою Вишницьким та Мостицьким [Текст / переклав В. Шевчук // Україна: антологія пам'яток державотворення X—XX ст. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.]. — К. : Основи, 2008. — Т. 2: Ренесанс ідеї української державності (XIV—XIVI ст.). — С. 448—453. — ISBN 978-966-500-292-5.
  3. а б Cynarski S. Herburt Jan Szczęsny h. własnego (1567—1616)… — S. 443.
  4. Dzięgielewski J. Ostroróg Mikołaj h. Nałęcz (1567—1612) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV/3, zeszyt 102. — S. 514—515. (пол.)
  5. Cynarski S. Herburt Jan Szczęsny h. własnego (1567—1616)… — S. 443—445.
  6. Cynarski S. Herburt Jan Szczęsny h. własnego (1567—1616)… — S. 445.
  7. Фаріон І. Мовний рубікон з поляками: Люблінська унія 1569 // Слово Просвіти. — 2016. — № 32 (976) (11-17 серп.). — С. 10—11. (На часі)
  8. Ісаєвич Я. Шеліга (Szeliga) Ян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 626. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  9. Cynarski S. Herburt Jan Lew z h. Pawęża (ok. 1603- ok. 1631) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961. — T. IX/3. — Zeszyt 42. — S. 446. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]