Ярошенко Микола Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ярошенко Микола Олександрович
Nikolay YAroshenko Avtoportret.JPG
Автопортрет. 1895 рік.
Дата народження 1 (13) грудня 1846(1846-12-13)
Місце народження Полтава, Полтавська губернія, Російська імперія
Дата смерті 25 червня (7 липня) 1898(1898-07-07) (51 рік)
Місце смерті Кисловодськ, Російська імперія
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Жанр живопис
Навчання Петербурзька академія мистецтв
Напрямок Критичний реалізм
Твори портрети, побутовий жанр

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Мико́ла Олекса́ндрович Яроше́нко (* 1 (13) грудня 1846(18461213), Полтава, Полтавська губернія, Російська імперія — †25 червня (7 липня) 1898, Кисловодськ, Російська імперія) — український маляр-жанрист, художник-передвижник. За військовим званням генерал-майор.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у Полтаві, у дворянській сім'ї військовослужбовця Полтавського кадетського корпусу.

Змалку хотів стати художником. Але батько мріяв про військову кар'єру сина й віддав його до Полтавського кадетського корпусу, який він закінчив 1863 року й виїхав на навчання до Санкт-Петербурга.

Закінчив 1-шу Санкт-Петербурзьку військову гімназію та Михайлівську артилерійську академію.

У 1870 військового інженера, штабс-капітана Миколу Ярошенка призначено на Петербурзький патронний завод, де він пропрацював понад двадцять років. 1892 року у званні генерал-майора вийшов у відставку.

Ярошенко часто приїздив до України, зокрема, в останні роки життя — на Полтавщину й Чернігівщину.

Останні роки його життя і творчості пройшли в Кисловодську, де 1885 року він придбав будинок, так звану "Білу Віллу", в якій жив та працював до самої смерті. Перебуваючи в Кисловодську, до Миколи Ярошенка заходили Дмитро Менделєєв, Микола Дубовський (рос. Дубовско́й), Михайло Нестеров. В останні роки життя, попри важку хворобу, Ярошенко багато мандрував по Росії та за кордоном: був на Волзі, в Італії, Сирії, Палестині та Єгипті. Був почесним громадянином Кисловодська.

Поховано на території місцевого Свято-Микільського собору, що стоїть поруч з його "Білою Віллою".

На могилі 1912 року встановлено пам'ятника, його створив Ярошенків товариш, скульптор Леонід Позен за ескізом художника Михайла Нестерова.

11 березня 1962 у його відремонтованому та реставрованому будинку відкрито Будинок-музей його імені.

Навчання та художня творчість[ред.ред. код]

Ще в кадетському корпусі на нього звернув увагу художник Іван Зайцев[1].

У Санкт-Петербурзі Микола Ярошенко систематично трудився малюнком та жтвописом під керівництвом Адріяна Марковича Волкова (1827–1873).

Відвідував вечірню школу малювання Товариства заохочення художників, а пізніше — вечірні класи Петербурзької Академії Мистецтв (1867 — 74). Його вчителем та ідейним керівником був Іван Крамський.

Навчався мистецтва під час студійних подорожей до мистецьких центрів Західної Європи (1880 — 95), Палестини, Єгипту тощо; з 1874 часто бував на Кавказі.

У 1976 його прийнято у члени Товариства пересувних художніх виставок, де був одним із визначних представників товариства. Від 1875 року виставляв свої роботи на його пересувних виставках, а від 1876 до кінця життя був активним членом і одним із керівників Товариства.

За своє творче життя створив понад 400 полотен і понад 1000 малюнків.

Як портретист Ярошенко створив цілу ґалерію портретів визначних людей культури, серед інших Миколи Ґе, Володимира Короленка, Володимира Соловйова. Визначніші твори Ярошенка: «Кочегар», «В'язень», «Студент», «Курсистка», «Старе й молоде», «Причини невідомі». Твори на українські теми: «Жид і українець», «Каліки під Києвом», «Жебраки з Києво-Печерської Лаври», «На колисці», «Всюди життя» та ін.

Свою мистецьку спадщину Ярошенко заповів рідному містові. Його портрети, пейзажі Кавказу, жанрові картини, етюди та малюнки зберігаються в Полтавському художньому музеєві. Його твори також є в музеях різних міст колишнього СРСР: у Кисловодську, Горькому (нині Нижній Новгород), Ашхабаді (нині Ашгабат), Калузі, Москві, Ленінграді (нині Санкт-Петербург), Свердловську (нині Єкатеринбург) та ін.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дом-музей Н. А. Ярошенко.- Ставрополь: Ставропольское книжное издательство, 1962.— 16 с.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Т. 10 : Т—Я. — 2013. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9 (т. 10)