Гідо Вестервелле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґідо Вестервелле
нім. Guido Westerwelle
Ґідо Вестервелленім. Guido Westerwelle
Ґідо Вестервелле, 2012 рік

Час на посаді:
28 жовтня 2009 — 17 грудня 2013
Президент   Хорст Келер
Крістіан Вульф
Йоахим Гаук
Прем'єр-міністр   Ангела Меркель
Попередник Франк-Вальтер Штайнмайєр
Наступник Франк-Вальтер Штайнмайєр

Час на посаді:
28 жовтня 2009 — 16 травня 2011
Президент Горст Кьолер
Крістіан Вульф
Прем'єр-міністр   Ангела Меркель
Попередник Франк-Вальтер Штайнмайєр
Наступник Філіпп Реслер

Народився 27 грудня 1961(1961-12-27)
Бад-Гоннеф
Flag of North Rhine-Westphalia.svg Північний Рейн-Вестфалія
Помер 18 березня 2016(2016-03-18) (54 роки)
Кельн
Громадянство Німеччина Німеччина
Національність німець
Політична партія Вільна демократична партія
Батько Гайнз Вествервеллє
Мати Еріка Вествервеллє
Чоловік Міхаель Мронц
(нім. Michael Mronz)
Професія політик
Особистий підпис
Signature G. Westerwelle.png

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ґідо Вестервелле (нім. Guido Westerwelle; нар. 27 грудня 1961, Бад-Гоннеф, ФРН — пом. 18 березня 2016, Кельн, Німеччина) — німецький політик. 15-й віце-канцлер ФРН28 жовтня 2009 року по 16 травня 2011 рік), а також міністр закордонних справ (з 28 жовтня 2009 по 17 грудня 2013 рік), при очільниці уряду канцлері Ангелі Меркель. З 2001 по 2011 рік — голова Вільної демократичної партії. У 2006 році очолював фракцію Вільної демократичної партії в бундестазі.

Ґідо Вестервелле був почесним доктором сеульського Університету Ханьян, членом ради директорів організації трансатлантичного співробітництва «Atlantik-Brücke» та членом ради повірених Німецького фонду по боротьбі зі СНІДом, очолював фонд свого імені «Westerwelle Foundation»[1].

Як міністр закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервелле одним із перших західних політиків відвідав Київ та спілкувався з протестувальниками на Майдані Незалежності України 5 грудня 2013, висловивши таким чином підтримку мирним протестам у Києві проти чинного на той час режиму Віктора Януковича[2][3][4].

Відкритий гей, перші гомосексуальні потяги у нього було ще в школі[5]. Ґідо Вестервелле був одружений з Міхаелем Мронцем.

Життєпис[ред.ред. код]

Становлення[ред.ред. код]

Ґідо Вествервелле народився 27 грудня 1961 року в курортному містечку Бад-Гоннеф, що в районі Рейн-Зіґ, поблизу Бонна в землі Північний Рейн-Вестфалія. Його батьками були правниками: Гайнз та Еріка Вествервелле. Батьки розлучилися, коли Ґідо було 8 років, після чого він мешкав з батьком[5]. У 1980 році закінчив бонську гімназію імені Ернста Моріца Арндта та поступив до Боннського університету закінчив його — в 1987 році. Після першого (1987) та другого (1991) державного іспиту з права, в 1991-му став практикуючим адвокатом в Бонні. До 1994 року він працював у фірмі свого батька[6].

Ґідо Вестервелле Федеральний виконавчий директор «Молодих лібералів» (1982)

У 1994 отримав докторський ступінь з права в Гаґенському університеті, єдиному заочному університеті Німеччини.

Вільна демократична партія[ред.ред. код]

Ще в 1980-му Ґідо став членом Вільної Демократичної Партії. Один із спів-засновників її молодіжного крила — Молоді Ліберали, яке і очолював впродовж 5 років з 1983 — по 1988.

У 1988 став членом виконавчої ради партії. У 1994 став генеральним секретарем ВДП, на цій посаді був провідним розробником нової програми вільних демократів.[7]

У 1996 обраний депутатом 13-го бундестагу[7] по квоті, що звільнилася внаслідок переходу Хайнца Ланфермана нім. Heinz Lanfermann на посаду міністра юстиції. А в 1998 році Вестервелле був повторно обраний уже на загальних виборах до 14-го бундестагу (1998-2002) в переліку 43 депутатів від ВДП.

З 1993 по 2000 рік Ґідо Вестервелле займав пост голови міського відділення ВДП в Бонні[8].

Лідер ВДП[ред.ред. код]

GuidoWesterwelle CRW1782.jpg

2001 року очолив партію вільних демократів, замінивши на цій посаді Вольфганга Ґерхарда, який полишив за собою керування фракцією в парламенті.

На парламентських виборах 2002 зміг незначно підняти рейтинг партії з 6,8% до 7,4% голосів і збільшити кількість місць з 43 до 47. Кампанія запам'яталася екстравагантними методами. Ґідо Вестервелле роз'їжджав в Ґідо-мобілі,[7] носив взуття з написом 18 (символізувало 18 передвиборних пунктів партії), взяв участь у реаліті-шоу «Великий Брат». Попри це в 2003 його переобирають головою партії.

Наступні виборчі кампанії проводилися без ексцентризму. На дострокових федеральних виборах, ініційованих 2005-го Шрьодером, партія Ґідо здобула 9,8%. Оскільки обидві провідні партії вирішили сформувати мега-коаліцію, Вестервелле відкинув пропозицію Ґергарда Шредера і перейшов в опозицію[7], закинувши великій коаліції СДПН та ХДС/ХСС зраду інтересів їхніх виборців, та назвав саму коаліцію «історичною помилкою».[9] З 2006 року замістив Вольфганга Ґерхарда і в парламенті, очоливши фракцію лібералів.[7]

На чергових парламентських виборах 27 вересня 2009, Вільна демократична партія отримала рекордні в своїй історії 14,6% голосів і 93 місця в бундестазі. Сумарно в коаліції з ХДС/ХСС здобуто 48% голосів проголосувавших — 332 мандати з 622 місць.

По традиції представнику молодшої партії-партнера коаліції віддається посада віце-канцлера та міністра МЗС.[7] З 28 вересня 2009 по закінченню коаліційних перемовин по формуванню уряду. Ґідо Вестервелле став віце-канцлером і міністром закордонних справ Німеччини в уряді канцлера Ангели Меркель, з якою заприятелював ще наприкінці 90-х, ведучи спільну роботу в опозиції до тодішнього канцлера Ґергарда Шредера.[10]

Камінг-аут та особисте життя[ред.ред. код]

Вестервелле зі своїм партнером Міхаелем Мронцом. (2009)

Ґідо Вестервелле не робив жодних публічних заяв щодо своєї орієнтації. Він просто прийшов на 50-річний ювілей Ангели Меркель, що відбувся 20 липня 2004, разом зі своїм партнером — бізнесменом Міхаелем Мронцом (нім. Michael Mronz).[7]

« Мій партнер та я ведемо абсолютно спокійний спосіб життя.[7]  »

17 вересня 2010 в Бонні Ґідо та Міхаель одружилися. Церемонію провів бургомістр Бонну Юрген Німч (нім. Jürgen Nimptsch). Подія відбулася у вузькому колі рідних та близьких подружжя. [11]

Хвороба[ред.ред. код]

Вестервелле хворів на лейкемію. Хворобу діагностували у червні 2014 року. За рік після діагнозу Ґідо Вестервелле заявляв про ознаки одужання та презентував свою книгу «Між двома життями»[12]. Однак у листопаді 2015 року він був змушений знову проходити курс лікування[13].

Ґідо Вестервелле помер 18 березня 2016 року в університетській клініці Кельна[14].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Д-р Ґідо Вестервелле(нім.)
  2. Заява Федерального міністр закордонних справ Німеччини д-р Ґідо Вестервелле в Брюсселі. Посольство Федеративної Республіки Німеччина. Київ
  3. Глава МЗС Німеччини прийшов на Євромайдан
  4. Вестервелле закликає захистити мирних демонстрантів в Україні
  5. а б Constantin Magnis. Mensch, Guido.(нім.)
  6. Життєпис Ґідо Вестервелле(нім.)
  7. а б в г д е ж и Лідер лібералів – від політичної легковажності до героя виборів. Німецька хвиля. 2009-09-28. Архів оригіналу за 2013-06-30. Процитовано 2009-11-13. 
  8. Dr. Guido Westerwelle, FDP. Deutscher Bundestag, 02.06.2007 (нім.)
  9. Наталя Фібріг (2005-11-12). стаття "Велика коаліція": підписано шлюбний контракт. Німецька хвиля. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2009-11-13. 
  10. Марсель Фюрстенау, Наталя Неділько (2009-10-05). стаття Дружба Меркель і Вестервелле: випробування владою. Німецька хвиля. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2009-11-13. 
  11. У Німеччині помер екс-голова МЗС Ґідо Вестервелле. Радіо Свобода. 25 березня 2016. Процитовано 2011-06-15. 
  12. Німеччина: помер колишній міністр закордонних справ Ґідо Вестервелле
  13. У Вестервелле виявили лейкемію
  14. Помер німецький політик Ґідо Вестервелле

Посилання[ред.ред. код]