Гідо Вестервелле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ґідо Вестервеллє)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ґідо Вестервелле
нім. Guido Westerwelle
нім. Guido Westerwelle
Ґідо Вестервелленім. Guido Westerwelle
Ґідо Вестервелле, 2012 рік

Час на посаді:
28 жовтня 2009 — 17 грудня 2013
Президент  Хорст Келер
Крістіан Вульф
Йоахим Гаук
Прем'єр-міністр  Ангела Меркель
ПопередникФранк-Вальтер Штайнмайєр
НаступникФранк-Вальтер Штайнмайєр

Час на посаді:
28 жовтня 2009 — 16 травня 2011
ПрезидентГорст Кьолер
Крістіан Вульф
Прем'єр-міністр  Ангела Меркель
ПопередникФранк-Вальтер Штайнмайєр
НаступникФіліпп Реслер

Народився27 грудня 1961(1961-12-27)
Бад-Гоннеф
Flag of North Rhine-Westphalia.svg Північний Рейн-Вестфалія
Помер18 березня 2016(2016-03-18) (54 роки)
Кельн
ГромадянствоНімеччина Німеччина
Національністьнімець
Політична партіяВільна демократична партія
БатькоГайнз Вествервеллє
МатиЕріка Вествервеллє
ЧоловікМіхаель Мронц
(нім. Michael Mronz)
Професіяполітик
Особистий підпис
Signature G. Westerwelle.png
Офіційний веб-сайт

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ґідо Вестервелле (нім. Guido Westerwelle; нар. 27 грудня 1961, Бад-Гоннеф, ФРН — пом. 18 березня 2016, Кельн, Німеччина) — німецький політик. 15-й віце-канцлер ФРН28 жовтня 2009 року по 16 травня 2011 рік), а також міністр закордонних справ (з 28 жовтня 2009 по 17 грудня 2013 рік), при очільниці уряду канцлері Ангелі Меркель. З 2001 по 2011 рік — голова Вільної демократичної партії. У 2006 році очолював фракцію Вільної демократичної партії в бундестазі.

Ґідо Вестервелле був почесним доктором сеульського Університету Ханьян, членом ради директорів організації трансатлантичного співробітництва «Atlantik-Brücke[en]» та членом ради повірених Німецького фонду по боротьбі зі СНІДом, очолював фонд свого імені «Westerwelle Foundation»[1].

Як міністр закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервелле одним із перших західних політиків відвідав Київ та спілкувався з протестувальниками на Майдані Незалежності України 5 грудня 2013, висловивши таким чином підтримку мирним протестам у Києві проти чинного на той час режиму Віктора Януковича[2][3][4].

Відкритий гей, перші гомосексуальні потяги у нього було ще в школі[5]. Ґідо Вестервелле був одружений з Міхаелем Мронцем.

Життєпис[ред. | ред. код]

Становлення[ред. | ред. код]

Ґідо Вествервелле народився 27 грудня 1961 року в курортному містечку Бад-Гоннеф, що в районі Рейн-Зіґ, поблизу Бонна в землі Північний Рейн-Вестфалія. Його батьками були правниками: Гайнз та Еріка Вествервелле. Батьки розлучилися, коли Ґідо було 8 років, після чого він мешкав з батьком[5]. У 1980 році закінчив бонську гімназію імені Ернста Моріца Арндта та поступив до Боннського університету закінчив його — в 1987 році. Після першого (1987) та другого (1991) державного іспиту з права, в 1991-му став практикуючим адвокатом в Бонні. До 1994 року він працював у фірмі свого батька[6].

Ґідо Вестервелле Федеральний виконавчий директор «Молодих лібералів» (1982)

У 1994 отримав докторський ступінь з права в Гаґенському університеті, єдиному заочному університеті Німеччини.

Вільна демократична партія[ред. | ред. код]

Ще в 1980-му Ґідо став членом Вільної Демократичної Партії. Один із спів-засновників її молодіжного крила — Молоді Ліберали, яке і очолював впродовж 5 років з 1983 — по 1988.

У 1988 став членом виконавчої ради партії. У 1994 став генеральним секретарем ВДП, на цій посаді був провідним розробником нової програми вільних демократів.[7]

У 1996 обраний депутатом 13-го бундестагу[7] по квоті, що звільнилася внаслідок переходу Хайнца Ланфермана нім. Heinz Lanfermann на посаду міністра юстиції. А в 1998 році Вестервелле був повторно обраний уже на загальних виборах до 14-го бундестагу (1998-2002) в переліку 43 депутатів від ВДП.

З 1993 по 2000 рік Ґідо Вестервелле займав пост голови міського відділення ВДП в Бонні[8].

Лідер ВДП[ред. | ред. код]

GuidoWesterwelle CRW1782.jpg

2001 року очолив партію вільних демократів, замінивши на цій посаді Вольфганга Ґерхарда, який полишив за собою керування фракцією в парламенті.

На парламентських виборах 2002 зміг незначно підняти рейтинг партії з 6,8 % до 7,4 % голосів і збільшити кількість місць з 43 до 47. Кампанія запам'яталася екстравагантними методами. Ґідо Вестервелле роз'їжджав в Ґідо-мобілі,[7] носив взуття з написом 18 (символізувало 18 передвиборних пунктів партії), взяв участь у реаліті-шоу «Великий Брат». Попри це в 2003 його переобирають головою партії.

Наступні виборчі кампанії проводилися без ексцентризму. На дострокових федеральних виборах, ініційованих 2005-го Шрьодером, партія Ґідо здобула 9,8 %. Оскільки обидві провідні партії вирішили сформувати мега-коаліцію, Вестервелле відкинув пропозицію Ґергарда Шредера і перейшов в опозицію[7], закинувши великій коаліції СДПН та ХДС/ХСС зраду інтересів їхніх виборців, та назвав саму коаліцію «історичною помилкою».[9] З 2006 року замістив Вольфганга Ґерхарда і в парламенті, очоливши фракцію лібералів.[7]

На чергових парламентських виборах 27 вересня 2009, Вільна демократична партія отримала рекордні в своїй історії 14,6 % голосів і 93 місця в бундестазі. Сумарно в коаліції з ХДС/ХСС здобуто 48 % голосів проголосувавших — 332 мандати з 622 місць.

По традиції представнику молодшої партії-партнера коаліції віддається посада віце-канцлера та міністра МЗС.[7] З 28 вересня 2009 по закінченню коаліційних перемовин по формуванню уряду. Ґідо Вестервелле став віце-канцлером і міністром закордонних справ Німеччини в уряді канцлера Ангели Меркель, з якою заприятелював ще наприкінці 90-х, ведучи спільну роботу в опозиції до тодішнього канцлера Ґергарда Шредера.[10]

Камінг-аут та особисте життя[ред. | ред. код]

Вестервелле зі своїм партнером Міхаелем Мронцом. (2009)

Ґідо Вестервелле не робив жодних публічних заяв щодо своєї орієнтації. Він просто прийшов на 50-річний ювілей Ангели Меркель, що відбувся 20 липня 2004, разом зі своїм партнером — бізнесменом Міхаелем Мронцом (нім. Michael Mronz).[7]

« Мій партнер та я ведемо абсолютно спокійний спосіб життя.[7] »

17 вересня 2010 в Бонні Ґідо та Міхаель одружилися. Церемонію провів бургомістр Бонна Юрген Німч (нім. Jürgen Nimptsch[de]). Подія відбулася у вузькому колі рідних та близьких подружжя. [11]

Хвороба[ред. | ред. код]

Вестервелле хворів на лейкемію. Хворобу діагностували у червні 2014 року. За рік після діагнозу Ґідо Вестервелле заявляв про ознаки одужання та презентував свою книгу «Між двома життями»[12]. Однак у листопаді 2015 року він був змушений знову проходити курс лікування[13].

Ґідо Вестервелле помер 18 березня 2016 року в університетській клініці Кельна[14].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Д-р Ґідо Вестервелле(нім.)
  2. Заява Федерального міністр закордонних справ Німеччини д-р Ґідо Вестервелле в Брюсселі. Посольство Федеративної Республіки Німеччина. Київ
  3. Глава МЗС Німеччини прийшов на Євромайдан
  4. Вестервелле закликає захистити мирних демонстрантів в Україні
  5. а б Constantin Magnis. Mensch, Guido.(нім.)
  6. Життєпис Ґідо Вестервелле(нім.)
  7. а б в г д е ж и Лідер лібералів – від політичної легковажності до героя виборів. Німецька хвиля. 2009-09-28. Архів оригіналу за 2013-06-30. Процитовано 2009-11-13. 
  8. Dr. Guido Westerwelle, FDP. Deutscher Bundestag, 02.06.2007 (нім.)
  9. Наталя Фібріг (2005-11-12). стаття "Велика коаліція": підписано шлюбний контракт. Німецька хвиля. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2009-11-13. 
  10. Марсель Фюрстенау, Наталя Неділько (2009-10-05). стаття Дружба Меркель і Вестервелле: випробування владою. Німецька хвиля. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2009-11-13. 
  11. У Німеччині помер екс-голова МЗС Ґідо Вестервелле. Радіо Свобода. 25 березня 2016. Процитовано 2011-06-15. 
  12. Німеччина: помер колишній міністр закордонних справ Ґідо Вестервелле
  13. У Вестервелле виявили лейкемію
  14. Помер німецький політик Ґідо Вестервелле

Посилання[ред. | ред. код]