Глущенко Пелагея Іванівна

Пелагея Іванівна Глущенко
Народження	27 вересня (10 жовтня) 1908 Петриківка, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Смерть	11 квітня 1983(1983-04-11) (74 роки)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Національність	українка
Країна	СРСР
Жанр	Декоративно-ужиткове мистецтво
Діяльність	художниця
Напрямок	петриківський розпис
Вплив	Тетяна Пата
Відомі учні	Ганжа Людмила Степанівна, Музичук Василь Опанасович, Онищенко Ксенія Петрівна, Коваленко Володимир Миколайович, Протор'єв Валерій Семенович і Протор'єва Надія Юхимівна
Нагороди

Пелаге́я Іва́нівна Глу́щенко (нар. 27 вересня (10 жовтня) 1908(19081010), Петриківка — 11 квітня 1983, Київ) — українська художниця, майстриня петриківського розпису, заслужена майстриня народної творчості УРСР (1967).

Життєпис

Народилась у с. Петриківка (нині Дніпропетровська область) в сім'ї сільського столяра. Батько майбутньої художниці майстував скрині та віялки, які розмальовувала барвистими квітами односельчанка сім'ї, відома вже на той час художниця Тетяна Пата. Пелагея навчалась у неї живопису. В той же час закінчила чотири класи місцевої школи. 1933 року їде до Дніпродзержинська працювати на швейній фабриці.

Протягом 1937—1941 років навчалася у Київській школі майстрів народного мистецтва (згодом Київський художньо-промисловий технікум). Згодом працювала в Інституті художньої промисловості Академії архітектрури УРСР (1944–1946); інструкторкою, викладачкою у Київському художньо-промисловому училищі (1947–1963); керувала студією декоративного мистецтва при Київському будинку народної творчості (1950–1970-ті).

Розробляла і розвиваюла різноманітні способи застосування петриківського розпису разом з іншими ученицями Тетяни Пати, що переїхали до Києва — Марфою Тимченко, Ганною Павленко-Черниченко, Вірою Павленко та Вірою Клименко-Жуковою.

Творчість

Пелагея Глущенко належить до київської групи петриківських майстринь, які у 1940–70-х рр. активно застосовували здобутки традиційного малювання у галузі сучасної художньої промисловості та виробили стилістику, дещо відмінну від петриківської. Вона працювала у галузях традиційного хатнього малювання (до 1933), монументально-декоративного мистецтва (настінні розписи павільйону УРСР на ВДНГ, Москва, 1938–40, у співавторстві), книжкової графіки, текстилю (ескізи вибійчаних тканин, 1949), підлакового розпису дерев'яних виробів, надглазурного розпису порцелянових виробів.

Найбільш яскраво обдарування Глущенко проявилося у декоративних композиціях станкового характеру. Стилістика творів мисткині відзначається ліричністю образів, традиційністю усталених композицій, варіантністю рослинних мотивів, вишуканістю колористики.

Художниця весь творчий хист спрямовувала на виявлення внутрішніх можливостей композиційної схеми, на розроблення різноманітних варіантів рослинно-орнаментальних мотивів, якими наповнена кожна її композиція.

Пелагея Глущенко брала також участь в оздобленні книжок. У музеях збереглась низка таких робіт — ініціали «А» для книжки та серія заставок у вигляді «бігунців». Вони цікаві не лише досконалістю виконання, філігранністю, неповторністю мотивів та їхніх комбінацій, а й тим, що намальовані не гуашшю, а яєчною темперою, яка надає малюнкові надзвичайну легкість і прозорість, що не може дати гуаш.

До виставки 1949 року художниця створила велику серію робіт. Це були «квіти» однакової композиції, що йшла від традиційного розпису «дзеркала». Усі вони були однакового розміру і сюжетно близькі. Однак не справляли враження одноманітності через безмежну варіантність та неповторність, яскраво вирізняючись з-поміж аналогічних творінь інших петриківчан.

Пелагея Глущенко, як і інші петриківські мисткині, не користувалася олівцем, а відразу малювала пензлем, не вносячи у малюнок будь-яких поправок. Вона виношувала свій задум в уяві і без жодних ескізів переносила його на папір.

Значну частину фантастичних квітів Глущенко малювала на кольоровому тлі, головним чином на традиційному зеленому чи синьо-зеленому або ж вохристому. Окремі деталі таких робіт виглядають так, ніби на них впав промінь сонця або ж вони світяться зсередини.

Отже, техніка для Пелагеї Глущенко — це не тільки засіб вираження, а й невичерпне джерело для збагачення творчих задумів, для відкриття в навколишньому світі все більших і більших глибин справжньої краси.

Література

• Глухенька Н. Петриківські розписи. — Київ : Мистецтво, 1973.
• упоряд. та автор вступ. ст. Б. С. Бутник-Сіверський. Пелагея Глущенко. — Київ : Мистецтво, 1977. — 76 с.
• Пелагея Глущенко. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1981.
• упорядник О. І. Шестакова. Петриківський розпис: Книга-альбом. — Київ : Мистецтво, 2015. — 240 с.