Перейти до вмісту

Скицюк Олена Іванівна

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Скицюк Олена Іванівна
Народження16 січня 1950(1950-01-16) (75 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Київ, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна СРСР
 Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняЛьвівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1973) Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчительБокотей Андрій Андрійович, Флінта Зеновій Петрович, Лащук Юрій Пилипович і Башло Володимир Іванович Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожниця, педагог Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрацівникКиївський експериментальний кераміко-художній завод, КАМ і Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленСпілка радянських художників України і Національна спілка майстрів народного мистецтва України Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоСкицюк Іван Степанович Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиТимченко Марфа Ксенофонтівна Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиКулик Олена Вікторівна Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Скицюк.

Олена Іванівна Скицю́к (у шлюбі — Графова; нар. 16 січня 1950, Київ) — українська художниця; член Спілки радянських художників України з 1977 року[1] і Національної спілки майстрів народного мистецтва України[2]. Лавреатка премії імені Катерини Білокур[3] та Мистецької премії «Київ»[4] (обидві за 2011 рік). Дочка художників Івана Скицюка і Марфи Тимченко[2], мати художниці Олени Кулик.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 16 січня 1950 року у місті Києві[1]. 1973 року закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, де навчалася на факультеті кераміки[5]. Її викладачами зокрема були Андрій Бокотей, Зеновій Флінта, Юрій Лащук[1]. Дипломна робота — чайно-кавовий сервіз (керівник: Володимир Башло, оцінка — відмінно)[6].

Протягом 1973—1974 років працювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі[5] у місті Вишневому. Викладала у дитячій студії «Мозаїка» та в школі народної творчості міста Фастова[2]. З 1994 по 2000 рік викладала у Київській дитячій академії мистецтв, а з 2000 року — у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на кафедрі монументального розпису[5]. Живе у Києві, в будинку на вулиці Курганівській, № 3, квартира № 4[7].

Творчість

[ред. | ред. код]

Майстриня петриківського розпису і народного декоративного живопису. Серед робіт:

  • Оформлення магазину «Казка» (1979);
  • «Подалі від світу» (1998);
  • «Світанкова паморозь» (1999);
  • «Сонячні очі» (2000).

Розписи у «Казці»

[ред. | ред. код]

докладніше див.: Настінні розписи магазину іграшок «Казка»

У 1979 році разом з батьками розписала стіни магазину іграшок «Казка» у Києві. На розпис стін магазину родиною було витрачено близько року. Результати цієї праці дуже високо оцінювали мистецтвознавці, розписи магазину були добре відомі кільком поколінням киян. На початку 2000-х років пропонувалося в приміщенні магазину створити музей або студію декоративного розпису. У 2002 році магазин було викуплено концерном «Європродукт» (зараз RedHead Family Corporation, власник обох Владислав Бурда) і під час реконструкції всі розписи були закриті гіпсокартоном на наступні 15 років. Проте у жовтні 2017 року, компанія RedHead Family Corporation, до мережі якої належить магазин, анонсувала реставрацію розписів учнями Марфи Тимченко, які брали участь у створенні оригіналу[8][9][10]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Скицюк Олена Іванівна / Київська організація Національної спілки художників України.
  2. ↑ а б в Олена Скицюк на fineartukraine.com.
  3. ↑ Лауреати премії Катерини Білокур 2011
  4. ↑ Премія імені Євгена Плужника (мистецька премія «Київ») / Дніпро.
  5. ↑ а б в М. Г. Лампека. Порцеляна Київського експериментального керамікохудожнього заводу в контексті мистецької культури України ХХ — початку ХХІ століть. Київ. 2021.
  6. ↑ Графова Олена Іванівна / Львівська національна академія мистецтв. Кафедра художньої кераміки. Випускники кафедри.
  7. ↑ Скицюк Олена Іванівна / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998, С. 136.
  8. ↑ Нова сумна казка. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 6 квітня 2016.
  9. ↑ Інтерв'ю Марфи Тимченко. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 6 квітня 2016.
  10. ↑ В магазине «Казка-Нова» будет отреставрирована уникальная настенная роспись. redhead.ua. Архів оригіналу за 19 жовтня 2017. Процитовано 18 жовтня 2017 року. [Архівовано 2017-10-19 у Wayback Machine.]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Скицюк_Олена_Іванівна&oldid=45066206