Спелеотерапія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:33, 27 листопада 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 27 листопада 2021, заснована на цій версії.
Соляна лікарня в Бад-Зодені, Німеччина

Спелеотерапія (грец.speleon — печера, therapia — лікування) — немедикаментозний спосіб лікування, різновид кліматотерапії. Суть методу полягає в лікуванні тривалим перебуванням в умовах своєрідного мікроклімату печер, гротів, соляних копалень, шахт. Спелеотерапія застосовується для лікування хворих з бронхіальною астмою та іншими захворюваннями органів дихання, гіпертонічною хворобою, захворюванням суглобів.

Опис методу

Ризик алергії в органах дихання зростає у людини внаслідок забруднення повітря природними і техногенними алергенами і атмосферними аерозолями. Саме це і зумовлює важливість перебування в якомога чистішому середовищі, як фактор успішності фармакологічного й інших видів лікування[1]. Таку можливість використовують в кліматотерапії загалом, в тому числі і спелеотерапії.

Мікроклімат печер і соляних шахт, окрім низького вмісту алергенів і полютанів в повітрі, обумовлений його високою іонізацією і присутністю в ньому високодисперсних аерозолів(у випадку соляних шахт, хлориду натрію), а також постійною помірною температурою, вологістю і стабільним тиском. Додаткові лікувальні фактори, характерні для карстових печер, включають підвищену концентрацію вуглекислого газу й радіоактивністю повітря.

Загальна дія спелеотерапії на людський організм ще не вивчена до кінця[1]. Проте встановлено, що печерний і шахтовий мікроклімат позитивно впливає не тільки на функції органів дихання, але також на нервову, серцево-судинну, імунну системи[2]. Окрім того, що повітря печер бідне на патогенну мікрофлору, негативні іони також володіють бактерицидним ефектом. В іонізованому повітрі зростає здатність до концентрації, покращується сприйняття і спадає агресивність. Соляні аерозолі допомагають розрідженню мокротиння і його виведенню з дихальної системи, очищуючи повітряні шляхи аж до бронхіол, і відновлюючи нормальне функціонування бронхів, а покращення дихальної функції в свою чергу сприяє зниження кров'яного тиску в легеневій артерії і в організмі в цілому[1].

Хворі знаходяться в умовах контрольованого клімату печер і щахт по декілька годин на день протягом всього періоду лікування (стандартний час перебування в холодних печерах і теплих печерах з повищеним вмістом радону в повітрі — 1 година в день; в печерах зі середньою температурою 8-10 годин на день 3-4 рази на тиждень). В 85 % випадків спостерігається покращення стану хворого, але повернення після лікування в звичайне, багате на алергени середовище, часто несе рецидиви (повне видужання частіше відбувається у дітей і хворих легкою формою броніхальної астми)[3].

Показання і протипоказання

Спелеотерапія, як окремий метод лікування і як частина комплексної терапії, рекомендується хворим бронхіальною астмою в легкій і середньотяжкій атонічній, інфекційно-алергічній і змішаній формах, хронічним бронхітом, хронічною пневмонією, полінозом, алергічним риносинуситом, алергічними патологіями шкіри, гіпертонічною хворобою I і II- А стадії.

Спелеотерапія протипоказана при важких формах бронхіальної астми і гіпертонічної хвороби (а також при більш легких формах при наявності частих кризів), дихальної недостатності й недостатності кровообігу II стадії і вище, дифузному пневмосклерозі і бронхоектазів кісти легень[2]. Очевидно, що спелеотерапія не дає ефекту при гострих захворюваннях (таких, як гостра пневмонія), а також і соматичних (туберкульоз)[3].

Історія методу

У класичному вигляді спелеотерапія являла собою використання підземних мінеральних і гарячих джерел — підземну бальнео- і гідротерапію. У такому вигляді спелеотерапевтичні лікарні існували в Італії в XIX столітті. У середині того ж століття була зроблена спроба використовувати для лікування повітря печер. Лікарня, заснована в Мамонтовій печері (штат Кентуккі, США), призначалася для туберкульозних хворих. Через кілька місяців, після смерті одного з пацієнтів, лікарня була закрита[3].

Історія сучасної спелеотерапії бере початок з 50-х років XX століття. У цей час спелеотерапевтичні лікарні виникають в ряді країн Східної та Центральної Європи. В США та Великій Британії спелеотерапія не практикується[4].

Виникнення спелеотерапії як лікувального методу в «Encyclopedia of Caves and Karst Science» пов'язують з одним із епізодів Другої світової війни. Жителі Еннепеталя (Німеччина) використовували як бомбосховище прилеглу печеру Клютерхеле. Доктор Карл Герман Шпаннагель звернув увагу на покращення самопочуття астматиків, що перебували в печері. Після війни він почав дослідження терапевтичного ефекту печер в лікуванні бронхіальної астми, хронічного бронхіту і коклюшу. Результати досліджень були опубліковані в 1949 році. Після цього спелеолікарні в природних умовах карстових печер виникають в Угорщині й Чехословаччині. Успіхи методу привели до народження міжнародної спелеотерапевтичної спільноти. У 1969 році була заснована Комісія зі спелеотерапії при Міжнародному об'єднанні спелеологів[4].

У 1968 році в Солотвино (сьогодні територія України) була відкрита перша спелеотерапевтична лікарня на території СРСР, а на наступний рік її територія вперше в світі була розширена після  додаткової виробки шахти за спеціальним проектом. У 1977 році в Пермській області відкрилася перша в світі спелеолікарня в калійному руднику. У 1982 році в СРСР був зроблений ще один важливий крок у спелеотерапії: запатентована перша кліматична камера, обладнана насичувальним соляним фільтром, яка відтворювала умови соляних шахт на поверхні землі[3].

Місця розташування спелеотерапевтичних лікарень

Примітки

  1. ↑ а б в А. Н. Разумов, И. П. Корюкина. Использование спелеоклиматотерапии в педиатрии. // Спелеоклиматотерапия: методики и эффективность применения: Материалы Российской научно-практической школы-семинара / О. П. Ипанова.. — Москва-Пермь, 2002. — С. 28—32.
  2. ↑ а б Статья Спелеотерапия в «Медицинской энциклопедии»
  3. ↑ а б в г д е Г. З. Файнбург. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-88151-436-X.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н Vanja Debevec. {{{Заголовок}}}. — ISBN 1579583997.[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ↑ Вугар Агаев. (10 августа 2012). В японском журнале «Никкей» опубликована статья о физиотерапевтическом центре «Дуздаг» в Нахчыване. АзерТАдж. Архів оригіналу за 22 листопада 2012. Процитовано 1 листопада 2012.
  6. ↑ Пещеры: Выпуск 41 (рос.). Естественнонаучный институт Пермского государственного национального исследовательского университета. ISBN 978-5-7944-3246-6.
  7. ↑ Хамидуллина С. Ф., Гавриленко С. Н. Развитие рекреационных ресурсов Украины на примере спелеосанатория «Соляная симфония» // Праці Одинадцятої міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених «Управлiння розвитком соцiально-економiчных систем: глобализацiя, пiдприємництво, стале економiчне зростання». Частина 5. — Донецьк : ДонНУ, 2010. — С. 215-218.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  8. ↑ На Славянском курорте создано специализированное помещение, смоделированное под комнату в соляной шахте.
  9. ↑ В міській дитячій поліклініці створено сучасну соляну печеру. Архів оригіналу за 12 вересня 2016. Процитовано 6 вересня 2016.
  10. ↑ D. Sas, O. Navrátil, P. Sládek. Monitoring of natural factors in Czech speleotherapeutic centres : [англ.] // Czechoslovak Journal of Physics. — 1999. — Vol. 49, № Suppl. 1. — С. 103—106. — DOI:10.1007/s10582-999-0013-8.[недоступне посилання з листопадаа 2019]

Посилання

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Спелеотерапія&oldid=33890250