Шматько Микола Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:10, 28 листопада 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шматько.
Микола Гаврилович Шматько
Микола Шматько і «Українська Аврора»
Народження17 серпня 1943(1943-08-17) (81 рік)
Українська РСР Красногорівка, Донецька область, Українська РСР
Смерть15 вересня 2020(2020-09-15)[2] (77 років)
 Переяслав
(злоякісна пухлина[3])
НаціональністьУкраїнець
КраїнаУкраїна Україна
Жанрскульптор, художник
Діяльністьхудожник, скульптор
Нагороди
Орден преподобного Нестора Літописця 3 ступеня
СайтОфіційний сайт.]
CMNS: Шматько Микола Гаврилович у Вікісховищі
Святогірська Богородиця, Свято-Успенська Святогірська Лавра.

Микола Гаврилович Шматько (17 серпня 1943, Красногорівка, Донецька область — 15 вересня 2020) — український скульптор, художник. Працював разом з двома синами в Україні. Створив понад 750 пам'ятників (барельєфи, горельєфи, скульптури) і близько 500 картин. Авторська колекція, що експонується в галереї «Шматько і сини», налічує понад 70 скульптур з уральського та італійського мармуру і близько 300 картин (живопис, графіка)[4].

Творчий шлях

Шматько творив понад тридцять років, прославляючи образ жінки, матері, краси.

Свого часу він грав на ставки у шахи, давав сеанси одночасної гри. У 1998 році балотувався в депутати Верховної Ради України.[5] Познайомився з мармуром у 33 роки — внаслідок кумедного казусу, коли, помилившись будинком, до нього завітав чоловік і попросив зробити надмогильний барельєф, на що Шматько жартома погодився. Першу роботу — барельєф обличчя — замовила вдова одного з авторитетних за радянських часів керівників міста.

У 1976 році, оскільки діти часто хворіли, сім'я Шматьків переїхала до моря — до Болграду поблизу Ізмаїла, де скульптор жив 13 років.

На початку 1990-х зі своєю сім'єю (дружиною, синами Андрієм і Рафаелем) переїхав із Одеської області на батьківщину дружини — у невелике шахтарське містечко на Луганщині, Красний Луч. Власноруч викопує й облаштовує свою першу підземну галерею. 13 років разом із родиною він прожив у підвалі, де створював і зберігав свої роботи. Дахом цього особистого мистецького андеграунду слугували старі чоботи шахтарів, які він використовував замість шифера чи соломи. Вісім років у підземеллі працювала безплатна виставка, яку відвідували поважні вітчизняні та закордонні гості. Через відсутність охорони галерею неодноразово грабували.

У 1994 році робить свою першу спробу взяти участь в українських виставках на День незалежності в Українському домі. Його «відрахували» через відсутність вищої освіти, не дозволивши йому виставити свої скульптури навіть під стінами палацу. Надали місце у парку біля Верховної Ради.

Наприкінці 1990-х Шматько здійснив свою багаторічну мрію — зустрівся з відомою французькою галеристкою і натурницею Діною Верні. З простроченою візою він перетнув на потягу Польщу й Німеччину, а далі доїхав до Парижа велосипедом, ночуючи на вулиці. Діна порадила йому не виїжджати зі своєї країни і збагачувати мистецтвом власний народ.

У 2000 році призначений на посаду професора кафедри художньої творчості і мистецтв Московського інституту світових цивілізацій.

У вересні 2003 року бізнесмен Анатолій Лисенко забрав скульптора в Слов'янськ, де відреставрував для нього старовинний двоповерховий особняк у центрі міста. Через рік тодішній губернатор Луганської області Олександр Єфремов вмовив скульптора повернутись.

У 2004 році Шматько було доручено створити та втілити в мармурі скульптуру Святогірської Богородиці для Святогірської Лаври. Восени, після проведених реставраційних робіт, відбулося відкриття Лаври і встановленої скульптури Богородиці заввишки 4,20 м. Скульптура була висічена з 2 блоків уральського мармуру вагою 40 тонн.

За значний внесок в становлення Православної церкви та створення Святогірської Богородиці нагороджений Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром орденом Нестора Літописця 3 ступеню.

Восени 2005 року відбулося відкриття відбудованої Преображенської церкви в селі Келеберда Полтавської області, де встановлена скульптура «Розп'яття Христа».

У 2007 році нагороджений медаллю «Лоренцо Прекрасний Медічи» за зайняте 4-те місце на Флорентійському Бієналле (італ. Biennale Internazionale dell’Arte Contemporanea)[6]. Уперше така висока нагорода дісталась українцеві. Нагородили за три скульптури: «Лугань», «Білл Ґейтс» і «Поклоніння диску».

Восени 2012 року покинув місто Луганськ на запрошення Віктора Балоги[7] та переїхав з родиною до Мукачево.[8][9]

Згодом переїхав на Київщину, до Переяслав-Хмельницького.

Виставки

Твори зберігаються в музеях

Сошенко Іван Максимович (скульптор Микола Шматько)

Галерея «Шматько й сини»

Шевченко Тарас Григорович. Зберігається в Луганськом національном університеті імені Тараса Шевченка (скульптор Микола Шматько)

Примітки

  1. ↑ Украинский скульптор Николай Шматько награжден орденом «Лоренцо Великолепный Медичи». (рос.)
  2. ↑ https://vesti.ua/strana/syn-umershego-hudozhnika-shmatko-ne-znaet-gde-pohoronit-ottsa
  3. ↑ Умер украинский скульптор Николай Шматько — 2020.
  4. ↑ Мармурова скульптура Короля мармуру Миколи Шматько(рос.)(англ.)(нім.)
  5. ↑ Результати голосування в одномандатному виборчому окрузі № 107, 1998 рік [Архівовано 1 лютого 2012 у Wayback Machine.](укр.)
  6. ↑ Переможці Флорентійського бієналле 2007 [Архівовано 29 січня 2009 у Wayback Machine.]. (англ.) (італ.)
  7. ↑ Покинувшего Луганск скульптора Шматько взял под опеку Балога
  8. ↑ Культурный герой Шматько покинул Луганск
  9. ↑ Николаю Шматько предложил переехать в Мукачево министр МЧС Украины Виктор Балога
  10. ↑ Український художник Сошенко І. М. 1807—1876 (Каррарський мармур 0,35x0,35x0,60)
  11. ↑ У дарунок Петербурзького музею Тараса Шевченка, в Академії Мистецтв передали погруддя Івана Сошенка.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шматько_Микола_Гаврилович&oldid=33910630