Казарський Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:28, 5 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 5 грудня 2021, заснована на цій версії.
Казарський Олександр Іванович
рос. Александр Иванович Казарский
Народження16 червня 1798(1798-06-16)
Дубровно
Смерть16 червня 1833(1833-06-16) (35 років)
Миколаїв
отруєння
ПохованняНекрополь Миколаєва
Країна Російська імперія
Приналежність Російська імперія
Рід військ флот
Роки служби1811—1833
Званнякапітан I рангу
флігель-ад'ютант
КомандуванняБомбардирський корабель
«Суперник»[ru]
бриг «Меркурій»
фрегат «Поспішний»●
фрегат «Тенедос»[ru]
Війни / битвиРосійсько-турецька війна (1828—1829)
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
CMNS: Казарський Олександр Іванович у Вікісховищі
Зовнішні зображення
Портрет О. І. Казарського

Олександр Іванович Казарський (рос. Алекса́ндр Ива́нович Каза́рский, біл. Алякса́ндр Іва́навіч Каза́рскі, нар. 16 червня 1798[1], Дубровно[2], Оршанський повіт, Білоруська губернія — 16 червня 1833[3], Миколаїв) — російський військовий моряк, герой російсько-турецької війни 1828—1829 років, капітан I рангу (1831)[4], кавалер ордена Святого Георгія. Маючи звання флігель-ад'ютанта належав до свити імператора Миколи I. Здобув широку популярність після того, як 18-гарматний бриг «Меркурій» під його командуванням здобув перемогу в бою з двома турецькими лінійними кораблями.

Походження

Казарський народився в сім'ї відставного губернського секретаря, який управляв маєтком князя Любомирського. Олександр був четвертою дитиною в сім'ї Івана Кузьмича (рос. Ивана Кузьмича) і Тетяни Гаврилівни (рос. Татьяны Гавриловны) Казарських. У нього був молодший брат Микола (рос. Николай) і три старших сестри: Парасковія (рос. Прасковья), Катерина (рос. Екатерина), Матрона (рос. Матрёна)[5].

Ранні роки

У дитинстві Олександр навчався у церковно-парафіяльній школі, де священик Дубровненскої православної парафії викладав йому граматику, а молодий ксьондз — математику, латину і французьку мову. У родині Казарських не заохочувалося читання книг, зате батько прищепив Олександру впевненість у непохитності підвалин імперії[6], дав чітке поняття про честь і вірність батьківщині.

У 1808 році до Казарського приїхав хрещений батько Олександра — Василь Семенович (рос. Василий Семёнович), двоюрідний брат Івана Кузьмича. Незадовго до цього він отримав посаду в обер-інтендантстві Чорноморського флоту і запропонував відправити Олександра в Чорноморське штурманське училище в Миколаєві. Батько погодився і, за свідченням капітан-лейтенанта Івана Миколайовича Сущева (рос. Ивана Николаевича Сущева), першого біографа Казарського, сказав на прощання: «Чесне ім'я, Саша, — це єдине, що залишу тобі у спадок»[7].

Кар'єра

Олександр Казарський вступив волонтером на флот у 1811 році, ставши кадетом Миколаївського штурманського училища. Заняття в училищі супроводжувалися історіями про бойову славу російського флоту. Серед вчителів Казарського був Л. А. Латишев, який плавав з Ушаковим і брав участь у взятті Корфу. З часів навчання в училищі кумиром Казарського на все життя став адмірал Сенявін[6]. Будучи скромним і сором'язливим, Олександр важко сходився з людьми і справжніх друзів не мав. Тим не менш, він зійшовся з деякими однокурсниками по кадетському корпусу, з яких можна виділити Миколу Чижова, сина військового радника і племінника заслуженого професора Петербурзького університету Дмитра Семеновича Чижова. Казарський і Чижов стали приятелями. Микола був начитаний і прищепив Олександру любов до літератури[6].

30 серпня 1813 Казарський був записаний гардемарином на Чорноморський флот, а в 1814-му підвищений в мічмани. На початку флотської кар'єри він ходив на бригантинах «Десна» та «Клеопатра»[6], які перевозили вантажі між чорноморськими портами[8], а пізніше за власним рапортом був переведений на Дунайську флотилію, де його призначили командиром загону дрібних гребних суден в Ізмаїлі[5]. Перед відправкою в Ізмаїл Олександр відвідав Дубровно і знайшов рідний дім в запустінні: батько помер, сестри Парасковія і Катерина вийшли заміж, мати — Тетяна Гаврилівна — виїхала на свою батьківщину в Малу Русь, а Матрона загинула, кинувшись у Дніпро, коли рятувалася від французьких солдатів, які переслідували її, зайнявши місто в 1812 році[6].

У 1819 році Казарського підвищили в лейтенанти і призначили на фрегат «Євстафій», який вирушив у Севастополь. На Чорноморському флоті Казарський служив під керівництвом Івана Семеновича Скаловского, якого вважав своїм кумиром з юності[5]. Під керівництвом Скаловского Казарський пройшов хорошу командирську школу, засвоїв основні принципи, якими повинен керуватися офіцер: діяти самостійно і рішуче, вміти встановити взаєморозуміння з екіпажем, розгадувати задуми і випереджати дії противника[6].

Після служби на фрегаті «Євстафій» Казарський виходив в практичні плавання[9] на шхуні «Севастополь», служив на транспортних кораблях «Інгул» та «Суперник»[10], на катері «Сокіл»[11], бригу «Меркурій», командиром якого став через кілька років, і на лінійному кораблі[6].

Взяття Анапи і Варни

У 1828 році Казарський командував транспортним судном «Суперник»[ru][12]. Судно брало участь у висадці військ третьої бригади і доставці озброєнь. А. С. Грейг розпорядився обладнати транспорт «єдинорогом», що перевело транспортне судно в розряд бомбардирських кораблів. В той час, як основний флот не міг підійти до фортеці по мілководдю, «Суперник» під командуванням Казарського протягом трьох тижнів, маневруючи, обстрілював її укріплення[6]. За час облоги Анапи «Суперник» отримав шість пробоїн корпусу і два пошкодження рангоуту[12], але до останнього дня облоги продовжував атакувати фортецю. За участь у взятті Анапи Олександр Казарський був підвищений в капітан-лейтенанти[6][13].

У вересні того ж року за схожим сценарієм була взята Варна, і за виявлену при цьому хоробрість Казарського нагородили золотою шаблею[5].

На «Меркурії»

Докладніше: Меркурій (бриг)

У 1829 році Грейг призначив Казарського командиром 18-гарматного брига «Меркурій». Олександр Іванович служив на «Меркурії» кількома роками раніше, тому корабель був йому добре знайомий[6].

Під командуванням капітан-лейтенанта Казарського «Меркурій» здійснив один з найвидатніших подвигів в історії морських битв. 14 травня 1829 18-гарматний бриг наздогнали два турецьких кораблі «Селіміє» і «Реал-беєм», які в сумі мали десятикратну перевагу в кількості гармат. Прийнявши нерівний бій, екіпаж брига під командуванням Казарського отримав блискучу перемогу, завдавши противнику пошкодження, які примусили його вийти з бою. Турецький офіцер з «Реал-бея» пізніше писав[14]:

У продовження битви командир російського фрегата[15] говорив мені, що капітан цього брига ніколи не здасться, і якщо він втратить всю надію, то тоді підірве бриг в повітря. Якщо у великих діяннях стародавніх і наших часів знаходяться подвиги хоробрості, то цей вчинок повинен усі інші затьмарити, і ім'я цього героя гідне бути написано золотими літерами на храмі Слави: він називається капітан-лейтенант Казарський, а бриг — «Меркурій».

Герб Олександра Казарського

За свій подвиг Казарського підвищили у капітани II рангу, нагородили орденом Святого Георгія IV класу[16] і призначили флігель-ад'ютантом[17]. Також в герб Казарського, як символ готовності пожертвувати собою[18], було внесено зображення тульського пістолета, який Олександр Іванович перед боєм поклав на шпиль біля входу в крюйт-камеру для того, щоб останній з живих офіцерів пострілом підірвав порох[19].

Щит розділений на три частини, з яких у першій, в блакитному полі, зображений золотий пістолет і під ним срібний півмісяць, повернений рогами вниз. У другій, в золотому полі, між лавровою і олійною гілками чорного кольору крокву. У нижній розлогій частині, у срібному полі, військове судно з розпущеними вітрилами. Посередині, в малому щитку, зображений герб, який використовували в роді Козарського: в червоному полі звивається вуж, який увінчаний дворянською короною, і тримає у роті яблуко. Щит увінчаний дворянськими шоломом і короною з п'ятьма страусовими пір'ями. Намет на щиті блакитного і золотого кольору, підкладений срібним і червоним.

— Герб Казарського внесено в Частину 10 Загального гербовника дворянських родів Російської імперії, стор. 122[20]

Подальша служба

У 1829 році, з 26 травня по 17 липня, Казарський командував 44-гарматним фрегатом «Поспішний»●[21] і взяв участь у взятті Месемврії[6]. З 17 липня 1829 по 1830 рік він був капітаном 60-гарматного фрегата «Тенедос»[ru][22]. Цей фрегат відносився до найбільших фрегатів російського флоту, які іноді називали 60-гарматними лінійними кораблями. До жовтня 1829 «Тенедос» під командуванням Казарського тричі виходив до Босфору.

У 1830 році Казарського відправили до Англії з князем Трубецьким для поздоровлення короля Вільгельма IV[23]. У 1831 році за відмінну службу Олександра Івановича підвищили у капітани 1-го рангу[13], після чого звільнили від командування кораблем і він вступив в свиту Миколи I[5]. Перебуваючи в свиті, був відряджений в Казань для визначення доцільності подальшого існування Казанського адміралтейства. Після відрядження пройшов по річках і озерах з Білого моря до Онеги в пошуках нового водного шляху[23].

Смерть

Могила Казарського в Миколаєві

У 1833 році Казарського направили для проведення ревізії та перевірки тилових контор і складів в чорноморських портах, але через короткий час після прибуття до Миколаєва він раптово помер від отруєння. Для отруєння, імовірно, використовувалась кава з миш'яком.

Моцкевич, дядько Казарського, залишив йому в спадок 70 тисяч рублів, шкатулка з якими була розграбована за участю Григорія Автомонова, миколаївського поліцмейстера. За свідченням графа Бенкендорфа, Казарський збирався відшукати винного. Бенкендорф стверджував, що Автомонов мав стосунки з дружиною капітан-командора Михайловою, приятелька якої, Роза Іванівна, мала близькі стосунки з якимсь аптекарем[24].

Казарський, пообідавши у Михайлової, випив чашку кави і відчув себе погано[24]. Близька знайома Казарського, Єлизавета Фареннікова, стверджувала, що в останні дні Казарський, заходячи до кого-небудь, нічого не їв і не пив, так як був попереджений про можливий замах. Навіть якусь німкеню, у якої зупинився в Миколаєві, він просив спробувати кожну страву, перш ніж самому приступити до їжі. Однак Казарський не зміг відмовити красуні-доньці господаря будинку, яка піднесла йому чашку з отруєною кавою. За розмовою Олександр Іванович випив всю чашку[25]. За твердженням штабс-лікаря Петрушевського, до якого звернувся Казарський, той постійно плював, від чого на підлозі утворилися чорні плями, які не вдавалося змити[24]. Фареннікова стверджує, що і доктор був у змові проти Казарського, оскільки замість того, щоб дати йому протиотруту, той посадив його в гарячу ванну попри те, що сам Казарський говорив йому, що отруєний[25]. Після смерті тіло Казарського почорніло, голова і груди роздулися, обличчя обвалилося, волосся випало, очні яблука лопнули, а ноги по ступні відвалилися в труні[24]. Ці зміни відбулися менш ніж за дві доби, і деякі автори стверджують, що їх причиною стало не отруєння, а літня спека, а причиною смерті став звичайний грип[26]. У своїй записці Бенкендорф каже, що слідство Грейга у справі про смерть Казарського нічого не відкрило і інше слідство навряд чи буде успішним, оскільки Автомонов, участь якого у змові проти Казарського підозрював граф, є близьким родичем генерал-ад'ютанта Лазарєва[24].

Малюнок О. С. Пушкіна. Казарський у верхньому ряду зліва

Зовнішні зміни Казарського після смерті підтверджувала і Єлизавета Фареннікова, яка була свідком цього: «голова, обличчя розпухли до неможливості, почорніли, як вугілля; руки розпухли, почорніли аксельбанти, еполети, все почорніло … коли стали класти в труну, то волосся впало на подушку»[17][26]. Загибель Казарського Фареннікова пов'язує з його ревізорською діяльністю і заворушеннями та зловживаннями, які панували в той час на флоті[25].

Під час похорону за труною йшло безліч людей, серед яких були вдови й сироти, яким Казарський багато допомагав. Ридаючи, вони кричали: «Убили, погубили нашого благодійника! Отруїли нашого батька!»[25].

Через шість місяців із Санкт-Петербурга прибула слідча комісія, яка ексгумувала труп і витягла внутрішні органи для відправки в столицю, проте, як згадує Фареннікова, на цьому справа і закінчилася[27].

Казарський був особисто знайомий з О. С. Пушкіним, П. А. В'яземським і К. І. Далем. Відомий «пророчий» малюнок Пушкіна, на якому той зобразив портрети Казарського, Сільво, Фурньє, Даля і Зайцевського (над малюнком зроблено підпис перших букв прізвищ зображених людей: Q, S, F, D, Z) і сокиру, що торкається Даля і Казарського, які згодом були отруєні в Миколаєві[28].

Пам'ять

Пам'ятник Казарському, «Нащадкам як взірець». Перший пам'ятник Севастополя

Пам'ятник Казарському в Севастополі

Докладніше: Пам'ятник Казарському

Першим запропонував увіковічнити подвиг брига командувач Чорноморської ескадри адмірал М. П. Лазарєв. За його ж ініціативою проводився збір коштів на спорудження пам'ятника[29], всього було зібрано 12 тисяч рублів[6]. Пам'ятник був закладений до п'ятиріччя подвигу брига «Меркурій» — в 1834-му і відкритий в 1839 році на Мічманському бульварі Севастополя. Він був виконаний за проектом академіка архітектури О. П. Брюллова. Будівельні роботи виконав майстер О. Г. Нюман. Будівництво велося на кошти, зібрані моряками Чорноморського і Балтійського флотів.

Пам'ятник споруджений у стилі класицизму. На зрізаній піраміді з кримбальского вапняку встановлена ​​антична трієра. На подіумі в невеликих нішах поміщені горельєфні зображення О. І. Казарського і античних богів — Ніки (богиня перемоги), Нептуна і Меркурія. На постаменті — два маскарони і військові атрибути, які символізують славу і доблесть. В одному з документів Центрального державного архіву в Москві зазначено, що напис «Казарському. Нащадкам як взірець» велів написати сам Микола I[30].

Пам'ятник Олександру Казарському став першим пам'ятником, спорудженим в Севастополі[31].

Об'єкти, названі на честь Казарського

Ім'я Казарського отримали бриг[ru] Балтійського флоту[32], серія з шести мінних крейсерів Чорноморського флоту, а також перший з кораблів цього типу[ru][33]. У радянський час ім'я «Казарського» носив морський тральщик[6].

8 червня 1954 в честь Казарського була названа вулиця в Нахімовському районі Севастополя, яка раніше носила ім'я Четвертої Паралельної[34], а в Інгульському районі Миколаєва (мікрорайон Водопій) іменем Казарського названі вулиця[35] і провулок[36].

Примітки

  1. ↑ Александр Иванович КАЗАРСКИЙ, капитан 1 ранга, БИОГРАФИЯ (рос.)
  2. ↑ Кулаков Ф. С., Холодова И. П. Дубровно: Историко-экономический очерк.// Города Белоруссии — Минск: Беларусь, 1983. — С.7. — 95 с., ил. — 25 000 экз. (рос.)
  3. ↑ Александр Иванович Казарский, важнейшие даты жизни и деятельности : [арх. 5 березня 2012] // Общий морской список. — СПб. : Тип. Морского Мин., в Гл. Адмиралтействе. (рос.)
  4. ↑ Казарский Александр Иванович. Научное издательство «Большая Российская энциклопедия». Материалы предоставлены проектом «Рубрикон». 2001. Архів оригіналу за 23 липня 2014. Процитовано 16 березня 2011. (рос.)
  5. ↑ а б в г д Казарский, Александр Иванович. Руниверс. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 18 жовтня 2010. (рос.)
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Александр Иванович Казарский, биография : [арх. 5 березня 2012] // Общий морской список. — СПб. : Тип. Морского Мин., в Гл. Адмиралтействе. (рос.)
  7. ↑ Белько, Виктор. Александр Казарский — тернистый путь к подвигу. Часть 2 (російською) . Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 3 лютого 2011. (рос.)
  8. ↑ Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник в 2-х томах. — М. : Воениздат, 2002. — Т. 2. — С. 238—239. — (Корабли и суда Российского флота) — 5000 прим. — ISBN 5-203-01789-1. (рос.)
  9. ↑ Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник в 2-х томах. — М. : Воениздат, 2002. — Т. 2. — С. 138. — (Корабли и суда Российского флота) — 5000 прим. — ISBN 5-203-01789-1. (рос.)
  10. ↑ Згодом переобладнаний у бомбардирський корабель.
  11. ↑ За даними «Спільного морського списку», Олександр Іванович командував цим кораблем, проте в довіднику А. А. Чернишова його прізвище серед командирів катера відсутнє.
  12. ↑ а б Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник в 2-х томах. — М. : Воениздат, 2002. — Т. 2. — С. 29. — (Корабли и суда Российского флота) — 5000 прим. — ISBN 5-203-01789-1. (рос.)
  13. ↑ а б Тарас А. Е. Сражения и кампании русского парусного флота (1696—1863 гг.). — Минск : Харвест, 2007. — С. 504. — (Неизвестные войны) — 3000 прим. — ISBN 978-985-16-1774-2. (рос.)
  14. ↑ История российского флота / Научный редактор — Сергей Потрашков. — М., 2006. — С. 349. — 9000 прим. — ISBN 5-699-18717-0, 5-699-18718-9, 5-699-19360-X. (рос.)
  15. ↑ Мається на увазі полонений Семен Михайлович Стройніков, який незадовго до цього здав туркам без бою фрегат «Рафаїл».
  16. ↑ Русский 18-пушечный бриг «Меркурий» принял бой с двумя турецкими линейными кораблями. Победа.ru (російською) . Синодальный Отдел Московского Патриархата по взаимодействию с Вооруженными Силами и правоохранительными учреждениями. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 13 квітня 2010. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |accessyear= (довідка) (рос.)
  17. ↑ а б Иванов В. Б. Тайны властные. — Севастополь : ЧП «Иванова», 2008. — (Тайны Севастополя) — 1000 прим. — ISBN 978-966-96974-3-1. (рос.)
  18. ↑ Тарас А. Е. Сражения и кампании русского парусного флота (1696—1863 гг.). — Минск : Харвест, 2007. — С. 505. — (Неизвестные войны) — 3000 прим. — ISBN 978-985-16-1774-2. (рос.)
  19. ↑ Рапорт командира брига «Меркурій» капітан-лейтенанта Казарського адміралу А. С. Грейгу, 14 травня 1829 року.
  20. ↑ Герб Козарского (Казарского). Общий гербовник дворянских родов Российской империи (російською) . Геральдика.ру. Архів оригіналу за 14 жовтня 2011. Процитовано 4 грудня 2011. (рос.)
  21. ↑ Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — Москва : Воениздат, 1997. — Т. 1. — С. 241. — (Корабли и суда Российского флота) — 10 000 прим. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
  22. ↑ Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — Москва : Воениздат, 1997. — Т. 1. — С. 251. — (Корабли и суда Российского флота) — 10 000 прим. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
  23. ↑ а б Морской энциклопедический словарь. В трёх томах / Под. ред. В. В. Дмитриева. — Санкт-Петербург : Судостроение, 1993. — Т. 2. — С. 16. — ISBN 5-7355-0281-6. (рос.)
  24. ↑ а б в г д Записка графа Бенкендорфа от 8 сентября 1833 года. Морской сборник № 12-1907 год. Неофициальный отдел, «Собственноручные резолюции Императора Николая I. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 17 березня 2011. (рос.)
  25. ↑ а б в г Воспоминания Фаренниковой Елизаветы : [арх. 5 березня 2012] // Русская старина : журнал. — 1886. — Вип. июль. (рос.)
  26. ↑ а б Горбачёв, Сергей (27 мая 2009). Потомству в пример (російською) . Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 18 січня 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |accessyear= (довідка) (рос.)
  27. ↑ Фаренникова Е. Александр Иванович Казарский. † 16-го июня 1833 г. // Русская старина : журнал. — 1886. — Вип. Июль. — С. 207. (рос.)
  28. ↑ Золотухин А. Пушкин и Кнорре (російською) . Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 29 січня 2010. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |accessyear= (довідка) (рос.)
  29. ↑ Памятник бригу «Меркурий» (російською) . Sevastopol.info. Архів оригіналу за 8 квітня 2010. Процитовано 13 квітня 2010. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |accessyear= (довідка) (рос.)
  30. ↑ Лев Гришин (7 октября 2009). Памятник командиру брига Меркурий. «Казарскому. Потомству в пример» (російською) . Профессионалы.ru. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 25 березня 2011. (рос.)
  31. ↑ Макареев М. В. Список командиров брига «Меркурий» с момента постройки до исключения из списков флота. Музей Черноморского флота (російською) . Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 13 квітня 2010. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |accessyear= (довідка)
  32. ↑ Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник в 2-х томах. — Москва : Воениздат, 2002. — Т. 2. — С. 95. — (Корабли и суда Российского флота) — 5000 прим. — ISBN 5-203-01789-1. (рос.)
  33. ↑ Минный крейсер «Казарский» (російською) . Sevastopol.info. Архів оригіналу за 3 листопада 2012. Процитовано 18 січня 2011. (рос.)
  34. ↑ Улица Казарского (російською) . Sevastopol.info. Архів оригіналу за 21 червня 2010. Процитовано 18 січня 2011. (рос.)
  35. ↑ Ул. Казарского (російською) . Города Украины в улицах и лицах. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 1 грудня 2011. (рос.)
  36. ↑ Пер. Казарского (російською) . Города Украины в улицах и лицах. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 1 грудня 2011. (рос.)

Література

  • Алтабаева Е., Коваленко В. Потомству в пример. Учебное пособие. — Симферополь: Таврида, 1999. (рос.)
  • Горбунов И. Ф. Александр Иванович Казарский. Последние дни его жизни, июнь 1833 г. // Русская старина. 1886. Декабрь. С. 591—603. (рос.)
  • Доронина Э., Яковлева Т. Памятники Севастополя. — Симферополь: Таврида, 1987. (рос.)
  • Мамышев В. Флигель-адъютант его Императорского величества, капитан 1 ранга Александр Иванович Казарский. — СПб., 1904. (рос.)
  • Стволинский Ю. М. Герои брига «Меркурий». — Москва, 1963. (рос.)
  • Фаренникова Е. Александр Иванович Казарский. † 16-го июня 1833 г. // Русская старина: журнал. — 1886. — В. Июль. — С. 203—208. (рос.)
  • Шавшин В. Севастополь в истории Крымской войны. — Севастополь, Киев: «Телескоп», «Арт-политика», 2004. (рос.)

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Казарський_Олександр_Іванович&oldid=33970852