Біле море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Біле море
White Sea map.png
Біле море.
65°00′00″ пн. ш. 36°00′00″ сх. д. / 65.00000° пн. ш. 36.00000° сх. д. / 65.00000; 36.00000Координати: 65°00′00″ пн. ш. 36°00′00″ сх. д. / 65.00000° пн. ш. 36.00000° сх. д. / 65.00000; 36.00000
Площа 90,8 тис. км²
Найбільша глибина 343 м
Середня глибина 67 м
Довжина берегової лінії 2000 км
Об'єм 4,4 тис. км³
Впадаючі річки Північна Двіна, Онега, Мезень
Супутникові знімки моря в травні та квітні.
Мапа Білого моря голландського картографа Віллема Янсзона Блау, 1635 рік
Вид з маяку на Святому Носі. Баренцеве море ліворуч, Біле море праворуч.

Бі́ле мо́ре (рос. Белое море) — внутрішнє шельфове море Північного Льодовитого океану, у європейській Арктиці між Кольським півостровом (Святий Ніс) та півостровом Канін (Канін ніс). Глибоко вдається в материковий суходол. Площа акваторії — 90,8 тис. км², глибини до 340 м. Об'єм води 4,4 тис. км³. Високі припливи.

Фізико-географічне положення[ред.ред. код]

Акваторія моря поділяється на води заток та три частини моря: Бассейн, Горло, Воронка. З океаном Біле море з'єднується звуженим гирлом (Горло), гідрологічний режим якого ізолює його від Північного Льодовитого океану. Акваторія моря лежить у межах 63°47' — 68° 40' північної широти.

Глибина центральної частини — 140 — 160  м, Горла — 100 м. Найбільша глибина — 340 м — в Кандалакській губі, середня 67 м.

Узбережжя[ред.ред. код]

Біле море має чотири великих затоки:

Біле море омиває чотири фіно-угорські країни, що входять до складу Російської Федерації:

Береги Білого моря мають назви:

Літній берег врізається в море на північний захід до Соловецьких островів і відокремлює Онезьку затоку від Двінської.

Річки[ред.ред. код]

До Білого моря течуть річки: Північна Двіна, Онега, Мезень, Кем, Кулой, Виг, Ковда, Поной, Стрельна. Річки щорічно вливають в море близько 215 км³ прісної води. Більш 3/4 усього стоку припадає на річки, що впадають в Онежську, Двинську і Мезенську затоки. У багатоводні роки Північна Двіна дає 171 км³, Мезень — 38,5 км³, Онега — 27,0 км³ води за рік. Кем дає 12,5 км³ і Виг 11,5 км³ води за рік. Інші річки дають всього 9 % стоку.

Великою нерівномірністю характеризується і розподіл стоку річок за порами року — річки, що течуть в Онежську, Двинську і Мезенську затоки, навесні скидають 60-70 % води. У зв'язку з природною зарегульованістю озерами багатьох інших річок узбережжя розподіл їх стоку протягом року відбувається більш-менш рівномірно. Максимум стоку спостерігається навесні і становить 40 % річного стоку. У річок, що впадають з південного сходу, весняний паводок різкіший. Для моря в цілому максимальний стік припадає на травень, мінімальний на лютий-березень.

Острови[ред.ред. код]

Багато островів: Соловецькі, Моржовець, Мудьюгський та ін. Біля західних та південно-західних берегів чимало підводного каміння (луд), в середній частині (Басейн) зустрічаються мілини (кошки). Великий Соловецький острів — найбільший на Білому морі (246,9 км²). Інші острови: Анзер (24 км²), Велика Муксалма (17,6 км²), Великий Заєцький (1,25 км²), Малий Заєцький (1,02 км²), Мала Муксалма (0,57 км²).

Клімат[ред.ред. код]

На кліматі акваторії внутрішнього моря відзначається вплив континенту. Море лежить в перехідній зоні від помірного континентального до субарктичного морського кліматичного поясу з надлишковим зволоженням[1]. Переважають помірні повітряні маси із західним переносом. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Взимку часті вторгнення арктичного повітря[2].

Біологія[ред.ред. код]

Акваторія моря утворює власний екорегіон Білого моря арктичної морської зоогеографічної провінції[3]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу до глибини 200 м відноситься до арктичної циркумполярної області арктичної зони[4].

Температурний режим та солоність[ред.ред. код]

Солоність води у різних районах коливається: від мінімальної (на півдні 20—26‰) — через потужне опріснення заток, до значної (30—33,8‰) — у північних частинах моря. Солоність води в районі Соловецьких островів — велика, але гідрологічний режим цієї частини Білого моря має істотні коливання. Пересічна температура липня від +8 до +15 °C; січня від −9 до −14 °C. Температура води дуже низька. Біле море замерзає на 6—7 місяців (з листопада по травень).

Економіка[ред.ред. код]

Промислове значення мають риби: біломорський оселедець, тріска, сьомга, навага, камбала і тюлень, яких традиційно виловлюють фіно-угорські народи. Кількість сигових риб постійно зменшується, особливо після нафтовиливу 1995 року.

Хижацький промисел російських фірм та браконьєрів звели на ніщо кількість сьомги, зменшуються запаси лосося. Перспективу поновлення рибних запасів пов'язують з деколонізацією фіно-угорських країн акваторії моря та відновлення традиційної риболовецької культури карелів, вепсів, помор та саамів.

Промисел водоростей та морських трав у морі переважно ведуть в Онезькій затоці та прибережних зонах Соловецьких островів (зокрема, цим займаються посезонно русини із Закарпаття). Проте найбільші ресурси — у Кандалакській затоці, біля Терського берегу. Запаси ламінарії достатні, але промисел недорозвинений. Ще менше збирають фукоїди. Величезні ресурси ламінарії у Лумбовській затоці (можливий збір до 10 тис. тон) — перспективний економічний резерв фіно-угорських країн регіону. Запаси анфельції — обмежені, збір цієї водорості федеральна влада дозволяє лише після штормових викидів.

Транспорт[ред.ред. код]

Господарське значення і вантажообіг Білого моря дуже зросли в зв'язку з індустріалізацією прилеглих областей, спорудженням Біломорсько-Балтійського каналу, освоєнням Печорського вугільного басейну і Північного морського шляху.

Порти: Архангельськ, Сєверодвінськ, Онега, Біломорськ, Кем, Кандалакша, Мезень, Кардор.

Туризм[ред.ред. код]

Туризм представлений походами на байдарках по Білому морю, релігійним паломництвом до північних православних святинь Соловецького монастиря.

Історія[ред.ред. код]

В акваторії моря були розташовані концтабори ГУЛАГу СРСР, де каралися тисячі українців. Саме тому Біле море — частина українського «політзеківського» фольклору:

« Міняю чорний хліб і Біле море на білий хліб і Чорне море!  »

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  2. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  3. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  4. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.

Література[ред.ред. код]

  1. Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Леонов А. К. Региональная океанография. Л.: Гидрометеоиздат, 1960. (рос.)
  3. Шамраев Ю. И., Шишкина Л. А. Океанология. Л.: Гидрометеоиздат, 1980. (рос.)
  4. Добровольский А. Д., Залогин Б. С. Моря СССР. Изд-во Моск. ун-та, 1982. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]