Javelin (ПЗРК)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 28 лютого 2022, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Javelin.
ПЗРК Javelin

Капрал Саймон Орчард поряд з ПУ Javelin (Javelin triple launcher), 1996 рік
ТипПереносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК)
ПоходженняВелика Британія Велика Британія
Історія виробництва
ВиробникВелика Британія Shorts Missile Systems →
Франція Thales Air Defence →
Канада Bombardier Inc.[1]
Виготовлення1984-1993 роки, від 10 226 до 16 тисяч ракет
Характеристики
Вага11,1 кілограма (24 фунти) (ракета); 24,3 кілограма (54 фунти) (система)
Довжина1,39 метра (4 фути 7 дюймів)
Діаметр76 мм
Практична межавід 0,5 до 3,5 км
Швидкістьприблизно 1,7+ Мах
Javelin (ПЗРК) у Вікісховищі
Не плутати з Javelin (ПТРК).

Джавелін (англ. Javelin, ['ʤʌvlɪn], «дротик» — первісна назва — Blowpipe 2 як другої моделі однойменного комплексу) — британський переносний зенітно-ракетний комплекс, призначений для ураження вертольотів, літаків та інших засобів повітряного нападу противника, що здійснюють польоти на малих та гранично малих висотах. Може бути використаний для знищення наземних цілей на відстані до 3 кілометрів.

Конструкція

Комплекс розроблений на базі ПЗРК «Блоупайп», однак для наведення ракети на ціль, на відміну від свого попередника, використовує систему управління з напівавтоматичною радіокомандною системою наведення по лінії візування цілі (англ. Semi-automatic command to line of sight, SACLOS). Розробники ПЗРК «Джавелін» відмовились від класичної на той час інфрачервоної головки самонаведення та обрали набагато надійнішу, на їхню думку, напівавтоматичну радіокомандну систему самонаведення. Така система функціонує наступним чином. При запуску ракети оператор повинен постійно стежити за рухом цілі за допомогою свого оптичного прицілу, поєднуючи прицільну мітку прицілу з ціллю. При цьому електроніка, що входить до пускового блоку, виробляє команди для маневрування ракетою, які забезпечують ураження цілі.[2] Новий прицільний пристрій значно спростив роботу навідника (за рахунок більш досконалої системи наведення, що втілила досягнення свого часу в області мікропроцесорної техніки обробки відеоінформації).

Прицільні пристрої (універсальний приціл) комплексів «Джавелін» та «Блоупайп» є взаємозамінними. Крім того, пусковий механізм «Блоупайп» може використовуватися для стрільби ракетами «Джавелін». Істотно знижено, в порівнянні із системою «Блоупайп», витрати часу на підготовку операторів ПЗРК.

ПЗРК «Джавелін» також оснащений більш потужною бойовою частиною та маршевим двигуном, що забезпечує комплексу підвищену, в порівнянні з попередником, дальність дії. Замість фугасної бойової частини (як у комплексі «Блоупайп»), у комплексі «Джавелін» застосовується осколочно-фугасна бойова частина[3].

За різними оцінками, було вироблено, включаючи дослідні прототипи, від 10 226 ракет до більш ніж 16 000[4]. Середнє співвідношення кількості ракет до пускових установок становить від 5 до 10 ракет на одну пускову установку (тобто було вироблено від однієї до трьох тисяч ПЗРК)[1].

Розробка

Ракета була розроблена для заміни ПЗРК Blowpipe («Блоупайп»), який виявився значною мірою неефективним під час Фолклендської війни, в ході якої комплекс використовували обидві сторони. З більш ніж 100 запусків Blowpipe на тій війні було зафіксовано лише два влучення: коли британський Harrier GR3 (XZ972) зазнав атаки спецпризначенців аргентинської армії (Commandos Company), і коли аргентинський Aermacchi MB-339[en] (0766 (4-A-114)) атакували ході сутички при Гус-Грін[en][5].

Система ППО ближньої дії «Джавелін» розроблялася починаючи з 1979 року, як удосконалена версія ПЗРК «Блоупайп», створеної на її базі. Розробка велася цілою низкою компаній за контрактом з Міністерством оборони Великобританії. Генеральний підряд дістався північноірландській компанії «Шортс міссайл системз»●. Дані щодо неї були вперше оприлюднені у вересні 1983 року, коли попередні стрільбові випробування були вже завершені. Загальне керівництво програмою робіт здійснювалося фахівцями Королівського радіолокаційного інституту[en].[1].

Виробництво

Виготовлення першої партії «Джавелінів» було завершено у 1984 році. У червні 1984 року «Шортс міссайл системз» (надалі — у складі міжнародних корпорацій — франко-британської «Тейлз» та канадсько-британської «Бомбардьє») оголосила про отримання від МО Великобританії другого контракту на виробництво систем «Джавелін» на суму в £35 млн, що збільшило суму «домашніх» та експортних замовлень ПЗРК до 120 мільйонів фунтів стерлінгів.

У середині того ж року комплекс, що описується, був обраний ВМС Великої Британії для забезпечення ППО морських суден від нападів з повітря, типу камікадзе, зокрема діючих на Близькому Сході. А в січні 1985 року «Шортс» отримала третій контракт на виготовлення ПЗРК на 25 млн фунтів стерлінгів, внаслідок чого сума контрактів на постачання «Джавелінів» досягла £160 мільйонів.

У 1986 році, під час виставки обладнання британської армії, виробником були продемонстровані системи «Блоупайп», «Джавелін» та «Старстрик»●. До середини 1993 року «Джавелін» було замінено на ПЗРК «Старберст»[en] як основний та резервний комплекс. «Джавеліни», що залишилися, були зарезервовані для підготовки особового складу підрозділів. Виробництво ракет «Джавелін» було завершено[4].

Модифікації

Javelin S15

S15 або «Удосконалений Джавелін» (англ. Advanced Javelin) з комбінованою перешкодозахищеною системою управління з наведенням по лазерному променю, розробка якого була розпочата компанією-виробником у 1986 році. При створенні S15 було використано напрацювання за проєктом «Старстрик». S15 надійшов на озброєння королівської морської піхоти Великої Британії та деяких інших високомобільних компонентів збройних сил.

Lightweight Multiple Launcher (LML)

LML (англ. Lightweight Multiple Launcher, буквально Полегшена багатоствольна пускова установка) розроблена, щоб забезпечити ПЗРК «Джавелін» можливість обстрілу кількох цілей. Система LML використовує три стандартні пускові труби ракет «Джавелін» і стандартний прицільний наплічний блок, в якості обладнання, що приєднується.

У вільному стані опорна труба підтримується у вертикальному положенні опорами триніжки, що обертаються в ексцентричній опорній втулці. Гвинтові домкрати розташовані між вершиною втулки та опорами триніжки і використовуються для регулювання висоти установки ПУ. При розгортанні в окопі опорна втулка може бути частково опущена по опорній трубі і потім закріплена на відповідній висоті. При цьому одна з опор триніжки звисає вертикально, а інші опори використовуються для забезпечення бічної підтримки ПУ.

Lightweight Multiple Launcher (Vehicle) (LML(V))

Пускова установка LML(V) проєктувалась для встановлення на броньовану та неброньовану техніку, та інші сухопутні засоби забезпечення мобільності, для захисту аеродромних льотних полів та інших важливих споруд та маршрутів постачання від низьковисотних повітряних атак[6] та призначена для встановлення на багато видів бронетранспортерів, зокрема, встановлювалася на бронеавтомобіль ППО «Шорленд»[en] (модифікації патрульного бронеавтомобіля тієї ж моделі, на повнопривідному шасі «Дефендер-110»). Також може бути встановлена на неброньовані транспортні засоби, зокрема такі як HMMWV збройних сил США.

Погон пускової установки розміщується над отвором штатного люка та оснащений власною, інтегрованою в конструкцію, кришкою люка та перископічним приладом спостереження для контролю повітряної обстановки при закритому люку. На погоні є штифт для кріплення автомобільного варіанта шарніра горизонтального наведення. Поворот ПУ по відношенню до погону може становити ±40º. Шість ракет ПЗРК «Джавелін» або «Блоупайп» у пускових трубах зберігаються у стійках по обидва боки задньої частини бронеавтомобіля S53, прицільний вузол під час транспортування знаходиться між стійками зберігання ракет.

Погон LML(V) оснащений рукояткою та фрикційним гальмом, що дозволяє навіднику повертати ПУ, наводячи її у напрямку цілі, а потім супроводжувати ціль у польоті.

Lightweight Multiple Launcher (Naval) (LML(N)

Корабельний зенітний ракетний комплекс ближнього радіусу дії LML(N), використовується для ешелонування протиповітряної оборони корабля. Призначений для застосування у другому ешелоні, у поєднанні з більш далекобійними бортовими засобами ППО, після проходження повітряними цілями першого ешелону оборони, а також для знищення засобів повітряного нападу противника, що раптово з'являються на горизонті (при діях поблизу берегової лінії, або в портах, на переправах, річках і т. п.), там, де далекобійні засоби ППО малоефективні через умови місцевості, що забезпечують засобам повітряного нападу противника можливість потайного підльоту до корабля.

Тактико-технічні характеристики

За даними британського довідника «Джейнс»[en][7]:

  • Довжина ракети: 139 см
  • Діаметр ракети: 76 мм
  • Розмах крил: 275 мм
  • Маса:
    • прицільного блоку: 8,9 кг
    • ракети у пускових трубах: 15,4 кг
    • ракети: 12,7 кг
    • бойової частини: 2,74 кг
    • вибухової речовини: 0,6 кг
    • ракети у контейнері для польових умов: 19 кг
    • ракети у транспортному контейнері: 43 кг
    • ПУ LML: 32 кг
    • ПУ LML із 3 ракетами: 77 кг
  • Рушійна установка: 2-ступінчастий РДТП
  • Максимальна швидкість ракети: 435 м/с
  • Ефективна дальність ураження:
    • проти реактивних літальних апаратів: 300-4500 м
    • проти гелікоптерів: 300-5500 м
  • Ефективна висота цілей, що вражаються: 10—3000 м
  • Система управління: радіокомандна, напівавтоматична по лінії візування
  • Монокулярний приціл:
    • поле зору: 160 тисячних (~10 °)
    • збільшення при: 6х
  • Телевізійна камера:
    • широке поле зору: 230×180 тисячних (~14×11°)
    • вузьке поле зору: 36×36 тисячних (~2×2°)
  • Бойова частина: осколкова
    • Детонатор: контактний та дистанційний
  • Електроживлення:
    • пускової труби: теплова батарея 27,5-35,5 В постійного струму
    • прицільного блоку: змінні батареї 3×12 В

Країни-експлуатанти

Країни світу, на озброєнні яких є ПЗРК Javelin
  •  Ботсвана — перше постачання відбулося в 1986 році[4], станом на 2010 рік на озброєнні Сухопутних військ Ботсвани перебували 5 ПЗРК[8]. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, оприлюдненими 14 грудня 2021 року, на озброєнні перебували 25 ПЗРК[9];
  •  Велика Британія — до середини 1993-го року замінено на ПЗРК «Старберст»[en] як основний[4], а «Джавеліни» зарезервовані для тренування особового складу[10];
  •  Канада — перше постачання відбулося в 1990 році[4]. Станом на кінець 2021 року на озброєнні перебували 1100 ПЗРК[9];
  •  Катар — 500 ПЗРК станом на 2014 рік[11];
  •  Малайзія — станом на кінець 2021 року на озброєнні перебували 60 ПЗРК[9];
  •  ОАЕ — на озброєнні ППО ВПС ОАЕ станом на 2010 рік[12];
  •  Оман — перше постачання відбулося в 1984 році[4], станом на 2010 рік у Сухопутних військах Оману та Гвардії Султана 34 ПЗРК[13]. Станом на кінець 2021 року на озброєнні перебували 280 ПЗРК[9];
  •  Перу — 8 ПУ та 27 ракет поставлено в жовтні 1995 року[4], більше 100 ПЗРК у ВПС Перу станом на 2010[14]. Станом на кінець 2021 року на озброєнні перебували 220 ПЗРК[9];
  •  Південна Корея — перше постачання відбулося в 1986 році[4], 350 ПЗРК перебували на озброєнні Сухопутних військ станом на 2010 рік[15]. Станом на кінець 2021 року на озброєнні перебували 500 ПЗРК[9];
  •  Україна — «Контракт на таку покупку було укладено в грудні 2019 року», — зазначають українські дипломати;
  •  Чилі — 12 ПЗРК станом на 2010 рік[16]

Бойове застосування

За деякими даними, ПЗРК «Джавелін» застосовувалися афганськими моджахедами проти військової авіації[ru] Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані та бортів радянської цивільної авіації, що заходили у повітряний простір над Афганістаном під час Афганської війни.

Оцінка проєкту

На думку представників Thales Air Defence, використання в ПЗРК «Джавелін» радіокомандної системи наведення дає цій системі ряд переваг перед аналогічними, більш поширеними ПЗРК з тепловими головками самонаведення. Основними їх перевагами вважаються: нечутливість до перешкод, створюваних засобами інфрачервоної протидії[4], можливість впевненого обстрілу цілей на зустрічних курсах та можливість боротьби з цілями, що мають різні типи двигунів.

Мінуси радіокомандної оптичної системи наведення: здатність радіоканалу управління до пошкодження перешкодами, завданими засобами радіоелектронної протидії та залежність точності наведення від наявності перешкод в оптичному діапазоні (дим, туман, опади тощо).

За даними виробників, ефективність системи ближньої ППО «Джавелін», продемонстрована під час табірних зборів британської армії з проведення навчальних бойових стрільб, була така, що проведення як мінімум одного зі зборів довелося відкласти через відсутність мішеней, знищених попередніми підрозділами, що тренуються. Один з навідників 10-ї батареї ППО (Ассайє) мав у 1985 році 100% коефіцієнт влучення, коли було уражено 8 мішеней типу Skeet з 8-ми запущених[4].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Blowpipe/Javelin. (англ.) // Forecast International. April 1999. — P.1-2.
  2. ↑ ПЗРК «Blowpipe», «Javelin» и «Starstreak» (Великобритания)
  3. ↑ Зарубежное военное обозрение. — 1984. — № 8
  4. ↑ а б в г д е ж и к л James C. O'Halloran, Christopher F. Foss. Jane's Land-Based Air Defence 2003-2004. — Jane's Information Group, 2003. — ISBN 9780710625519.
  5. ↑ Freedman, Sir Lawrence, The Official History of the Falklands Campaign (Abingdon, 2005). Volume II, pp. 732–735
  6. ↑ Shorland S53 (англ.). Сайт "Army Guide". Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 8 вересня 2010.
  7. ↑ Jane's Land-Based Air Defence 2003-2004. — Jane's Information Group, 2003. — ISBN 9780710625519.
  8. ↑ Military Balance 2010. — 296 с.
  9. ↑ а б в г д е SIPRI Arms Transfers Database In: sipri.org. Stockholm International Peace Research Institute, 14. Dezember 2021 (englisch)
  10. ↑ Упор. Н. Я. Василин, А. Л. Гуринович. Зенитные ракетные комплексы. — Мінськ : ООО «Попурри», 2002. — ISBN 985-438-681-3.
  11. ↑ Катар заключил с Пентагоном масштабный контракт по закупке вооружений на сумму в $11 млрд. ИТАР-ТАСС. 15 липня 2014.
  12. ↑ Military Balance 2010. — 276 с.
  13. ↑ Military Balance 2010. — 267 с.
  14. ↑ Military Balance 2010. — 94 с.
  15. ↑ Military Balance 2010. — 414 с.
  16. ↑ Military Balance 2010. — 73 с.

Посилання

Джерела

  • James C. O'Halloran, Christopher F. Foss. Jane's Land-Based Air Defence 2003-2004. — Jane's Information Group, 2003. — ISBN 9780710625519.
  • Упор. Н. Я. Василин, А. Л. Гуринович. Зенитные ракетные комплексы. — Мінськ : ООО «Попурри», 2002. — ISBN 985-438-681-3.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Javelin_(ПЗРК)&oldid=34742502