Маріо Мартоне
| Маріо Мартоне | |
|---|---|
 Маріо Мартоне у 2010 році (Венеційський МКФ) | |
| Дата народження | 20 листопада 1959[1] (64 роки) |
| Місце народження | Неаполь, Італія |
| Громадянство |
 Італія |
| Професія | театральний режисер, кінорежисер, сценарист |
| Роки активності | 1985—наш час |
| IMDb | ID 0554280 |
| Нагороди та премії | |
|
«Срібна стрічка» (1993) «Давид ді Донателло» (1992, 1995) | |
 Маріо Мартоне у Вікісховищі | |
Ма́ріо Марто́не (італ. Mario Martone; нар. 20 листопада 1959, Неаполь, Італія) — італійський театральний та кінорежисер, сценарист. Лауреат та номінант численних міжнародних та національних фестивальних та професійних кінонагород 
.
Біографія
Маріо Мартоне народився 20 листопада 1959 у Неаполі, Італія. Свою творчу кар'єру розпочинав у театрі, де в 1976 році поставив свою першу виставу «Фауст або квадратура кола» (італ. Faust o la quadratura del cerchio). Два роки потому, в грудні 1977 року, він за підтримки і спонсорстві університету, спільно з Андреа Ренці, а згодом і з Франческою Ла Рокка, Аугусто Мелізурґо та Федерикою делла Ратта Ринальді заснував групу Nobili di Rosa (за назвою древньої алхімічної монети). У лютому 1979 року Nobili di Rosa була реорганізована в False Movimento[2]. До нового складу увійшли кінорежисери Анджело Курті і Паскуале Марі. Серед її вистав «Отелло» (1982), «Ножі в серці» Бертольта Брехта (1986), «Повернення в Альфавіль» Жан-Люк Годара (1986). Також у 1986 році група Falso Movimento зливається з Il Teatro dei Mutamenti Антоніо Нейвіллера і «Театральною студією» Казерти Тоні Сервілло, що дала початок Teatri Uniti. У новому складі група ставить «Філоктета» Софокла в 1987 році і «Річарда II» Вільяма Шекспіра в 1993 році.
Режисерський дебют Мартоне в кіно відбувся в 1980 році з короткометражним фільмом, проспонсорованим Банком Неаполя. Лише через 12 років, у 1992-му, він представив широкій публіці свій перший повнометражний фільм, заснований на історії математика Ренато Каччиопполі, «Смерть неаполітанського математика», який став лауреатом спеціального призу журі на Венеційському міжнародному кінофестивалі. У 1993 році Мартоне зняв фільм-адаптацію «Бритва», натхненний виставою, раніше поставленою в театрі Меркаданте (італ. Teatro Mercadante) (1990).
у 1995 році Маріо Мартоне зрежисував за власним сценарієм другий повнометражний фільм «Кохання стомлює», який брав участь в конкурсі на Каннському міжнародному кінофестивалі і який отримав італійську національну кінопремію Давид ді Донателло за найкращу режисерську роботу. У 1997 році Мартоне поставив епізод «La salita» у фільмі «Жителі Везувію», який приніс йому не лише славу, але й створив навколо нього багато суперечок (у тому числі і запитання від парламенту): прототипом для досконалого мера, керівника таким непростим місто як Неаполь, був Антоніо Бассоліно[it]. У 1998 році режисер зняв художній фільм «Театр війни».
З 1999 по 2001 рік Мартоне обіймав посаду художнього керівника театру Арджентина в Римі. Від 2003 року він є співдиректором театру Стабіле в Неаполі (італ. Associazione Teatro Stabile di Napoli).
У 2001 році Маріо Мартоне отримав режисерський досвід колективного створення фільму «Інший світ можливий», який був знятий в дні протесту під час зустрічі Великої вісімки в Генуї. У 2004 році він зняв фільм, заснований на романі Гоффредо Паризе «Смак крові» з Мікеле Плачідо і Фанні Ардан у головних ролях.
З 2007 по 2017 рік був художнім керівником театру Стабіле в Туріні (італ. Teatro Stabile di Torino), передавши цю посаду Валеріо Бінаско.
Восени 2010 року в італійський кінопрокат був випущений фільм «Ми вірили» зай однойменним романом Анни Банті, який в 2011 році виграв премію «Золота алебарда» за найкращий фільм і найкращий сценарій. У тому році режисер отримав премію за кар'єру на фестивалі італійського кіно в Мадриді[3]. У січні 2011 року Мартоне здійснив постановки «Сільської честі» і «Паяців» у театрі Ла Скала в Мілані. З успіхом пройшли також такі постановки опери, як «Так чинять усі» (з Клаудіо Аббадо), «Весілля Фігаро» і «Дон Жуан» Моцарта, «Матильда ді Шабран», «Торвальдо і Дорліска» та «Авреліан в Пальмірі» Джоаккіно Россіні (оперний фестиваль Россіні в Пезаро), «Фіделіо» Бетховена[4] і «Шарлотта Корде» Лоренцо Ферреро.
Того ж 2011 року Маріо Мартоне поставив «Моральні нариси» Джакомо Леопарді та отримав премію La Ginestra імені Джакомо Леопарді за здатність відновити зв'язки поета з Реканаті з нашим часом. Наступного року він отримав ступінь доктора наук з мов кіно- і медіа-вистав в університеті Калабрії (італ. Università della Calabria)[5].
28 квітня 2012 року в Реканаті був анонсований фільм, присвячений життю Джакомо Леопарді: стрічка «Неймовірна молода людина» була представлена на Венеційському кінофестивалі 1 вересня 2014 року і мала великий успіх у публіки та критиків.
У 2018 році Маріо Мартоне представив на 75-му Венеційському кінофестивалі фільм «Капрі-революція» про життя емігрантської комуни на Капрі напередодні Першої світової війни. Стрічка брала участь в основній конкурсній програмі фестивалю[6][7] та отримала Премію Пазінетті та Приз Міжнародної конфедерації художнього кіно (SIAE)[8][9][10]
Фільмографія
- Режисер иа сценарист
| Рік | Назва українською | Оригінальна назва | Режисер | Сценарист | |
|---|---|---|---|---|---|
| 1992 | Смерть неаполітанського математика | Morte di un matematico napoletano |  |
| |
| 1993 | Бритва | Rasoi | |
| |
| 1994 | к/м | Єдина країна у світі | L'unico paese al mondo | |
|
| 1994 | к/м | Дивовижні історії | Miracoli, storie per corti | |
|
| 1995 | Кохання стомлює | L'amore molesto | |
| |
| 1997 | Жителі Везувію | I vesuviani | |
| |
| 2001 | Театр війни | Teatro di guerra | |
| |
| 2001 | Лулу | Lulu | |
||
| 2004 | Смак крові | L'odore del sangue | |
| |
| 2010 | Ми вірили | Noi credevamo | |
| |
| 2014 | Неймовірна молода людина | Il giovane favoloso | |
| |
| 2015 | к/м | Pastorale cilentana | |
||
| 2018 | Капрі-революція | Capri-Revolution | |
|
Визнання
Нагороди та номінації Маріо Мартоне[11](Список не є вичерпним)
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
|---|---|---|---|
| Премія «Золотий Захер» | |||
| 1991 | Найкращий фільм | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| 1995 | Кохання стомлює | Перемога | |
| Венеційський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1992 |  Золотий лев
|
Смерть неаполітанського математика | Номінація |
| Гран-прі журі | Перемога | ||
| Нагорода Kodak-Cinecritica | Перемога | ||
| 1994 | Нагорода Італійської федерації кіноклубів (FEDIC) — Спеціальна згадка | Дивовижні історії | Перемога |
| 1997 | Золотий лев
|
Жителі Везувію | Номінація |
| 2010 | Ми вірили | Номінація | |
| 2014 | Неймовірна молода людина | Номінація | |
| 2018 | Капрі-революція | Номінація | |
| Премія Пазінетті | Перемога | ||
| Нагорода Arca CinemaGiovani за найкращий італійський фільм у Венеції | Перемога | ||
| Європейський фестиваль перших фільмів у Анже | |||
| 1993 | Приз європейського журі за художній фільм | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| Гран-прі Консорціуму письменників і композиторів (SACD) | Перемога | ||
| Приз Міжнародної конфедерації художнього кіно (C.I.C.A.E.) | Перемога | ||
| Премія Давид ді Донателло | |||
| 1993 | Найкращий новий режисер | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| 1995 | Премія «Давид ді Донателло» за найкращу режисерську роботу | Кохання стомлює | Перемога |
| 1998 | Театр війни | Номінація | |
| 2011 | Премія «Давид ді Донателло» за найкращий фільм | Ми вірили | Перемога |
| Премія «Давид ді Донателло» за найкращу режисерську роботу | Номінація | ||
| Найкращий сценарій | Перемога | ||
| Давид року | Номінація | ||
| 2015 | Премія «Давид ді Донателло» за найкращий фільм | Неймовірна молода людина | Номінація |
| Премія «Давид ді Донателло» за найкращу режисерську роботу | Номінація | ||
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| Давид року | Номінація | ||
| 2019 | Премія «Давид ді Донателло» за найкращий фільм | Капрі-революція | Номінація |
| Італійський національний синдикат кіножурналістів | |||
| 1993 | Премія «Срібна стрічка» найкращому новому режисерові | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| 1900 | «Срібна стрічка» за найкращий сценарій | Номінація | |
| 1996 | «Срібна стрічка» найкращому режисерові | Кохання стомлює | Номінація |
| «Срібна стрічка» за найкращий сценарій | Номінація | ||
| 1999 | «Срібна стрічка» найкращому режисерові | Театр війни | Номінація |
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| Найкращий оригінальний сюжет | Номінація | ||
| 2011 | «Срібна стрічка» року | Ми вірили | Перемога |
| 2015 | Неймовірна молода людина | Перемога | |
| Премія «Золота хлопавка» | |||
| 1993 | Найкращий перший художній фільм | Смерть неаполітанського математика | Перемога |
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| 1996 | Кохання стомлює | Перемога | |
| 2011 | Найкращий режисер | Ми вірили | Перемога |
| 2015 | Найкращий фільм | Неймовірна молода людина | Перемога |
| Найкращий сценарій | Перемога | ||
| Туринський міжнародний фестиваль молодого кіно | |||
| 1994 | Найкращий італійський короткометражний фільм року | Antonio Mastronunzio pittore sannita | Номінація |
| Найкращий італійський короткометражний фільм року — Спеціальна згадка | Перемога | ||
| Каннський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1995 |  Золота пальмова гілка
|
Кохання стомлює | Номінація |
| Міжнародний кінофестиваль у Чикаго | |||
| 1995 | Спеціальний приз журі | Кохання стомлює | Перемога |
| Премія «Золотий глобус» | |||
| 1995 | Найкращий фільм | Кохання стомлює | Перемога |
| 2011 | Найкращий фільм | Ми вірили | Номінація |
| Найкращий режисер | Номінація | ||
| Найкращий сценарій | Номінація | ||
| Спеціальна нагорода «Іноземна преса» | Перемога | ||
| Премія «Золотий кубок» | |||
| 1995 | Найкращий новий режисер | Кохання стомлює | Перемога |
Примітки
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ Fernanda Moneta, Esigenze Simbiotiche: un diario degli anni '80, SEUPisa editore, 2005
- ↑ Premio alla Carriera | Festival de Cine Italiano de Madrid (італ.). www.festivaldecineitalianodemadrid.com. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ Martone neoverista debutta alla Scala - Milano (італ.). milano.corriere.it. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ 2012/10/12/unical-laurea-honoris-causa-al-regista- martone/?print=print Unical, laurea honoris causa al regista Martone - ilCirotano. www.ilcirotano.it. Процитовано 12 травня 2018.
- ↑ Biennale Cinema 2018 / Selezione ufficiale. La Biennale di Venezia (італ.) . Процитовано 4.09.2018.
- ↑ Camillo De Marco. Venice 2018: A well-rounded panorama of film. Cineuropa (англ.) . 25 липня 2018. Процитовано 23.09.2018.
- ↑ Official Awards of the 75th Venice Film Festival. Biennale Cinema 2018 (англ.) . 8.09.2018. Процитовано 9.09.2018.
- ↑ Roma triumphs in Venice, with Guillermo del Toro passing the baton to Alfonso Cuarón. Cineuropa (англ.) . 8.09.2018. Процитовано 9.09.2018.
- ↑ «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю отримав фільм Альфонсо Куарона/. Детектор медіа. 9 вересня 2018. Архів оригіналу за 9.09.2018. Процитовано 9.09.2018.
- ↑ Нагороди та номінації Маріо Мартоне на сайті IMDb (англ.)
Посилання
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Маріо Мартоне |
- Маріо Мартоне на сайті IMDb (англ.)
|
