Москаленко Віталій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Москаленко.
Віталій Анатолійович Москаленко
Народився 31 жовтня 1955(1955-10-31) (68 років)
Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність Дипломат
Відомий завдяки Генеральний консул України в місті Ростов-на-Дону.
Alma mater ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Титул Надзвичайний і Повноважний Посланник
Посада посол України в Болгаріїd
Діти Москаленко Тарас Віталійович
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня

Віталій Анатолійович Москаленко (нар. 31 жовтня 1955, Київ) — український дипломат. Надзвичайний та Повноважний Посол України. Посол України в Болгарії (з 2018).

Життєпис

У 1978 році закінчив факультет журналістики Київського університету. Кандидат філологічних наук. Володіє англійською, сербською, словацькою, болгарською та македонською мовами.

У 1978—1980 рр. — кореспондент «Останніх вістей» українського радіо, іномовлення «Радіо-Київ»

У 1980—1983 рр. — аспірант Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України

У 1983—1993 рр. — науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України, заступник Головного редактора журналу «Слово і час»

У 1993 році виконувач обов'язків начальника відділу Управління кадрами Міністерства закордонних справ України

У 1994—1998 рр. — перший секретар Посольства України в Болгарії

У 1998—2000 рр. — завідувач відділом Балканських країн Третього територіального управління МЗС України

У 2000—2001 рр. — керівник Дипломатичної Місії України в Республіці Македонія

У 2001—2003 рр. — радник Посольства України в Словацькій Республіці

У 2003—2004 рр. — начальник Третього територіального управління МЗС України

У 2004—2005 рр. — керівник Дипломатичної Місії України в Боснії та Герцеговині

Від 3 листопада 2005[1] до 3 червня 2009[2] року — Надзвичайний та Повноважний Посол України в Македонії.

У 2009—2011 рр. — Заступник директора Департаменту інформаційної політики, Посол з особливих доручень — начальник Управління технічного забезпечення МЗС України

З 2011 року — Генеральний консул Генерального консульства України в місті Ростов-на-Дону.

23 липня 2014 доклав зусиль до процесу виписки та відправки поранених прикордонників в Україну з Ростова-на-Дону. При цьому, зауважив російським засобам масової інформації про ситуацію на сході України:[3]

У мене немає слів, щоб описати те, що відбувається, - йде війна між Росією та Україною

.

13 липня 2018 року — призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Болгарія.[4]

Темою дисертаційного дослідження було вивчення впливу Михайла Драгоманова на українсько-болгарські культурні зв’язки у другій половині ХIХ століття. В науковому дослідженні В.Москаленко довів, що ідеї Драгоманова сприяли зближенню культур українського й болгарського народів. Посольство України в Болгарії  за підтримки МЗС Болгарії регулярно проводить у Софії «Драгоманівські читання» [5]

Був серед українських дипломатів, які працювали в першому складі української місії у Софії після проголошення Незалежності України і відновлення дипломатичних відносин з цією братньою країною. Болгарія однією з перших визнала Незалежність України.

Віталій Москаленко налагодив випуск друкованого видання, яке знайомило болгар і українців з новою Україною, ініціював видання у Болгарії «Історії України» Ореста Субтельного.[5]

Родина

Дипломатичний ранг

Нагороди

Див. також

Примітки

  1. ↑ Указ Президента України № 1535/2005
  2. ↑ Указ Президента України № 391/2009
  3. ↑ ГЕНКОНСУЛ УКРАИНЫ В РОССИИ ЗАЯВИЛ О ВОЙНЕ МЕЖДУ СТРАНАМИ 24.07.2014
  4. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 202/2018 Про призначення В.Москаленка Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Болгарія
  5. ↑ а б Земляки, якими пишається діаспора. www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 9 березня 2021.
  6. ↑ Декларації: Москаленко Тарас Віталійович від НАЗК. declarations.com.ua (укр.). Процитовано 9 березня 2021.
  7. ↑ Указ Президента України від 21 грудня 2019 року № 934/2019 «Про присвоєння дипломатичних рангів»
  8. ↑ Указ Президента України № 818/1999. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 3 листопада 2010.

Посилання

Європа
Австрія Василь Химинець • Азербайджан Владислав Каневський • Албанія Володимир Шкуров • Бельгія Наталія Аношина (т.п.) • Білорусь Ігор Кизим • Болгарія Олеся Ілащук • Ватикан Андрій Юраш • Велика Британія Валерій Залужний • Вірменія Віктор Гончар (т.п.) • Греція Сергій Шутенко • Грузія Олександр Шульга (т.п.) • Данія Андрій Яневський • Естонія Максим Кононенко • Ірландія Лариса Герасько • Ісландія Ольга Діброва • Іспанія Сергій Погорельцев • Італія Ярослав Мельник • Кіпр Руслан Німчинський • Латвія Анатолій Куцевол • Литва Петро Бешта • Ліхтенштейн Ірина Венедіктова • Північна Македонія Лариса Дір • Мальта Ярослав Мельник • Мальтійський орден Андрій Юраш • Молдова (-) • Нідерланди Олександр Карасевич • Німеччина Олексій Макеєв • Норвегія Ігор Головченко (т.п.) • Польща Василь Зварич • Португалія Марина Михайленко • Росія — • Румунія Ігор Прокопчук • Сан-Марино Ярослав Мельник • Сербія Володимир Толкач • Словаччина Мирослав Кастран • Словенія Андрій Таран • Туреччина Василь Боднар • Угорщина Іштван Балог (т.п.) • Фінляндія Ольга Діброва • Франція Вадим Омельченко • Хорватія Василь Кирилич • Чехія Віталій Усатий (т.п.) • Чорногорія Олег Герасименко • Швейцарія Ірина Венедіктова • Швеція Андрій Плахотнюк
Азія
Афганістан (-) • Бангладеш (-) • Бахрейн Дмитро Сенік • Бруней Катерина Зеленко • Бутан (-) • В'єтнам Олександр Гаман • Ізраїль Євген Корнійчук • Індія Олександр Поліщук • Індонезія Василь Гамянін • Ірак Олександр Буравченков (т.п.) • Іран Євген Кравченко (т.п.) • Йорданія Мирослава Щербатюк • Казахстан Сергій Павленко (т.п.) • Камбоджа Олександр Гаман • Катар Андрій Кузьменко • Киргизстан Валерій Жовтенко • КНР Павло Рябікін • Кувейт Олександр Балануца • Ліван Валерій Григораш (т.п.) • Малайзія Денис Михайлюк (т.п.) • Мальдіви (-) • Монголія Дмитро Пономаренко • Непал (-) • ОАЕ Дмитро Сенік • Пакистан Маркіян Чучук • Південна Корея Дмитро Пономаренко • Саудівська Аравія Анатолій Петренко • Сінгапур Катерина Зеленко • Таджикистан Валерій Євдокимов • Таїланд Павло Орел (т.п.) • Туркменістан Віктор Майко • Узбекистан Микола Дорошенко • Шрі-Ланка (-) • Японія Сергій Корсунський
Африка
Північна Америка
Південна Америка
Австралія
Міжнародні
організації
Організація об'єднаних націй ООН — Сергій Кислиця • ЮНЕСКО ЮНЕСКО — Вадим Омельченко • Міжнародні організації у Відні — Євген Цимбалюк • Міжнародні організації у Женеві — Євгенія Філіпенко • Європейський Союз Рада Європи — Борис Тарасюк • Європейський Союз ЄС — Всеволод Ченцов • НАТО НАТО — Наталія Галібаренко • Дунайська комісія — Любов Непоп • Міжнародна організація цивільної авіації — Юлія Ковалів • Міжнародна морська організація — • Організація із заборони хімічної зброї — • Організація Чорноморського економічного співробітництва — Роман Недільський • Всесвітня туристична організація — Сергій Погорельцев • Продовольча та сільськогосподарська організація ООН — Ярослав Мельник • Програма ООН з навколишнього середовища — (-) • Організація об'єднаних націй Програма ООН з населених пунктів — Євген Цимбалюк • Асоціація держав Південно-Східної Азії — Василь Гамянін • Світова організація торгівлі — Тарас Качка
(т.п.) — тимчасовий повірений
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Москаленко_Віталій_Анатолійович&oldid=34099082