Асланов Ази Ахад-огли

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Асланов Ази Ахад-огли
Həzi Əhəd oğlu Aslanov
Народження 4 лютого 1910(1910-02-04)
Ленкорань
Смерть 25 січня 1945(1945-01-25) (34 роки)
поблизу Прієкуле
Поховання Алея шахідів
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ  танкові війська
Освіта Азербайджанське вище військове училище імені Гейдара Алієва і Ленкоранська міська середня школа №1d
Роки служби 19291945
Партія ВКП(б)
Звання  Генерал-майор
Формування 3-й гвардійський механізований корпус
Командування 35-а гвардійська танкова бригада
Війни / битви Вторгнення СРСР до Польщі (1939)
Радянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Діти Q24010673? і Q24010730?
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Олександра Невського Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
CMNS: Асланов Ази Ахад-огли у Вікісховищі

Асла́нов Ази Ахад-огли (азерб. Həzi Əhəd oğlu Aslanov; нар. 4 лютого 1910 — пом. 25 січня 1945) — радянський військовик, гвардії генерал-майор танкових військ (13.03.1944), двічі Герой Радянського Союзу (22.12.1942, 21.06.1991 — посмертно) .

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 22 січня (4 лютого) 1910 року в місті Ленкорань Бакинської губернії (тепер — Азербайджан) в родині робітника. За національністю азербайджанець[1][2][3][4][5][6][7][8]. Член ВКП(б) з 1937 року.

Освіта неповна середня. Трудову діяльність розпочав у 13 років чорноробом на Ленкоранській цегельній фабриці. У 1924 році вступив до Закавказької військової підготовчої школи в Баку, де провчився 5 років.

В лавах РСЧА з 1929 року. У 1931 році закінчив Ленінградську кавалерійську школу, направлений командиром взводу 15-го кавалерійського полку 3-ї Бесарабської кавалерійської дивізії Київського ВО (м. Бердичів).

Після закінчення КУКС в 1932 році призначений командиром танкового взводу 12-го автобронетанкового дивізіону 15-го кавалерійського полку.

З 1933 року — командир танкового взводу, танкової роти, начальник школи окремого танкового батальйону 2-ї стрілецької дивізії Київського ВО (м. Овруч, Житомирська область).

З травня 1938 року — помічник командира по стройовій частині і командир батальйону 3-го автотранспортного полку 4-го механізованого корпусу Київського ОВО (м. Київ).

Брав участь у приєднанні Західної України до СРСР у вересні 1939 року. Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років.

З 1940 року — майор, командир автотранспортного батальйону 10-го мотострілецького полку 10-ї танкової дивізії Київського ОВО (м. Золочів, Львівська область).

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. У складі 10-ї танкової дивізії 15-го механізованого корпусу Південно-Західного фронту брав участь у прикордонних боях на Західній Україні, в обороні Києва.

З вересня 1941 року — заступник командира полку по технічній частині, брав участь в оборонних боях за Пирятин, Охтирку, Харків.

У грудні 1941 року відкликаний в резерв і в лютому 1942 року призначений заступником командира зі стройової частини 55-ї танкової бригади Кримського фронту з присвоєнням військового звання підполковник.

З липня 1942 року в складі 28-го танкового корпусу 4-ї танкової армії Сталінградського фронту 55-а танкова бригада брала участь у оборонних боях на підступах до Сталінграда.

З жовтня 1942 року — командир 55-го окремого танкового полку, сформованого із залишків 55-ї танкової бригади, в складі 2-ї гвардійської армії. Особливо відзначився під час Сталінградської битви.

З грудня 1942 року — командир 35-ї гвардійської танкової бригади, полковник (з січня 1943 року). Брав участь у Ростовській та Міуській наступальних операціях, в битві за Дніпро.

З грудня 1943 по квітень 1944 року навчався на Академічних курсах удосконалення командного складу при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ РСЧА ім. Й. В. Сталіна. Після закінчення повернувся до своєї бригади.

13 березня 1944 року присвоєно військове звання генерал-майор танкових військ.

Під час проведення Білоруської наступальної операції, 35-а гвардійська танкова бригада 28 червня 1944 року форсувала річку Березину. Коли основні сили бригади загрузли на розбитих білоруських дорогах, генерал Асланов на бронетранспортері з батальйоном автоматників, при підтримці групи партизан, проникнув у ворожий тил і оволодів містом Плешениці, тим самим відкривши дорогу для наступу 3-му гвардійськову механізованому корпусу. За цей подвиг командуючий 3-м Білоруським фронтом генерал армії І. Д. Черняховський підписав представлення до повторного присвоєння звання Героя Радянського Союзу.

З липня 1944 року діяв у складі військ 1-го Прибалтійського фронту. Відзначився під час боїв за місто Шауляй, при форсуванні річки Західна Двина, під час блокування курляндського угруповання ворога.

Похорон А. Асланова в Баку

25 січня 1945 року отримав поранення грудної клітини й за кілька годин помер в евакошпиталі ЕГ-4396[9]. Похований в місті Баку.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 грудня 1942 року за успішне виконання завдань командування по оточенню ворожого угруповання в районі Сталінграда, підполковник Асланов Ази Ахад-огли удостоєний Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 727)[10].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 червня 1991 року за мужність і героїзм, виявлені на фронтах Німецько-радянської війни, гвардії генерал-майор танкових військ Асланов Ази Ахад-огли посмертно нагороджений орденом Леніна й другою медаллю «Золота Зірка» (№ 128/II).

Нагороджений двома орденами Леніна (22.12.1942; 21.06.1991), трьома орденами Червоного Прапора (14.11.1943; 31.07.1944; 07.01.1945), орденами Суворова 2-го ступеня (22.07.1944), Олександра Невського (15.04.1943), Вітчизняної війни 1-го ступеня (27.01.1945), двома орденами Червоної Зірки (26.09.1942; 03.11.1944) й медалями.

Меморіальна плита на Мамаєвому кургані

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ази Асланову встановлено пам'ятники в містах Баку (Нагорний парк), Ленкорань і Вілейка[11]. Меморіальна плита з його ім'ям встановлена на Мамаєвому кургані у Волгограді. Ім'ям героя названо станцію Бакинського метро, вулицю у Волгограді, танкер.

За часів СРСР ім'я Ази Асланова носило Бакинське вище військове командне училище.

Є. Меєрович написав поему «Ази Асланов».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В. А Жилин. Сталинградская битва: хроника, факты, люди. Olma Media Group, 2002. ISBN 5-224-03719-0, 9785224037193. Архів оригіналу за 1 січня 2014. Процитовано 1 липня 2013.
  2. Ази Асланов / И. Г. Огульчанский. — М. : Воениздат, 1960. — 296 с. — Б. ц.
  3. Зачислен навечно: биографический справочник в двух книгах. Авторы: И. И. Рошчин, В. Н. Соловьев.
  4. Самсонов А. М. От Волги до Балтики. Очерк истории 3-го гвардейского механизированного корпуса 1942—1945 гг. — М: Наука, 1973. Архів оригіналу за 17 червня 2016. Процитовано 26 травня 2022.
  5. Советской Латвии посвящается, Илмарс Иверст, Н. Салеев, 1965. Архів оригіналу за 29 червня 2016. Процитовано 26 травня 2022.
  6. Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Воениздат.-1987-88 гг
  7. «Агитатор», журнал ЦК КПСС, выпуски 1-12, 1985. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 26 травня 2022.
  8. Навечно в сердце народном, 1941—1945 / автор текста и составитель: В. И. Микельсон, Рига: Авотс, 1984
  9. ОБД «Мемориал» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  10. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза начальствующему составу Красной Армии» от 22 декабря 1942 года [Архівовано 15 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1942. — 25 декабря (№ 46 (205)). — С. 1.
  11. Адкрылі помнік Азі Асланаву [Архівовано 16 грудня 2013 у Wayback Machine.] (біл.) // «Рэгіянальная газета»

Посилання[ред. | ред. код]