Гай Порцій Катон
| Гай Порцій Катон | |
|---|---|
| лат. C. Porcius M.f.M.n. Cato | |
| Народився | 157 до н. е.[1] Стародавній Рим |
| Помер | 2 століття до н. е. невідомо |
| Країна | Стародавній Рим |
| Діяльність | давньоримський політик, давньоримський військовий |
| Знання мов | латина |
| Посада | проконсул, давньоримський сенатор[d][2], консул[2], претор[1] і triumvir monetalisd[1] |
| Рід | Porcii Catonesd |
| Батько | Марк Порцій Катон Ліцініан |
| Мати | Aemiliad |
| Брати, сестри | Марк Порцій Катон[3][1][1] |
| У шлюбі з | невідомо |
| Діти | Гай Порцій Катон |
Гай Порцій Катон (лат. Gaius Porcius Cato; ? — після 109 р. до н. е.) — політичний, державний та військовий діяч Римської республіки.
Походив з роду нобілів Порціїв, його гілки Катонів. Син Марка Порція Катона Ліцініана, відомого правника, та Емілії Терції.
У 114 році до н. е. обрано консулом разом з Манієм Ацилієм Бальбом. У 113 році до н. е. як проконсул отримав провінцію Македонію. На цій посаді Гай Порцій намагався приборкати фракійські племена скордісків. Проте зазнав від них поразки.
У 110 році до н. е. як легат воював у Нумідії проти царя Югурти. Водночас у Римі був притягнутий до суду щодо зловживання під час перебування на посаді проконсула Македонії. У 109 році до н. е. за рішення суду Катон вимушений був сплатити значний штраф та вирушити у вигнання до міста Таракона у Ближній Іспанії. Тут за значні послуги місцевим жителям Порцій отримав громадянство цього міста. Ймовірно він тут й помер.
- Cicero, Brutus 28; pro Balbo 11. (лат.)
- Gordon P. Kelly, A History of Exile in the Roman Republic (Cambridge University Press, 2006), p. 171. (англ.)
- ↑ а б в г д Digital Prosopography of the Roman Republic
- ↑ а б Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman Republic — Society for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
- ↑ Любкер Ф. Porcii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1090–1092.