Денисенко Михайло Іванович (майстер кераміки)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Денисенко.
Денисенко Михайло Іванович
Народився3 (16) грудня 1917
Слюдянка, Іркутська область, РСФРР
Помер7 грудня 2000(2000-12-07) (82 роки)
Васильків, Київська область, Україна
ПохованняВасильків
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьхудожник
Alma materХарківське державне художнє училище
ВчителіЇжакевич Іван Сидорович, Пивоваров Григорій Леонтійович, Трохименко Карпо Дем'янович, Хворостецький Іван Федорович, Блох Леонора Абрамівна, Дайц Йосип Абрамович, Дерегус Михайло Гордійович і Касіян Василь Ілліч
ЧленствоСпілка радянських художників України
ДітиДенисенко Сергій Михайлович
Нагороди
Не плутати з Денисенко Михайло Іванович (генерал-майор).

Михайло Іванович Денисе́нко (16 грудня 1917, Слюдянка — 7 грудня 2000, Васильків) — український художник-кераміст; член Спілки радянських художників України з 1962 року. Батько майстра художньої кераміки Сергія Денисенка, дід художника Івана Денисенка.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 3 [16] грудня 1917(19171216) року на станції Слюдянці (нині місто в Іркутській області Росії). Дитинство і юність пройшли в селищі Олешні — гончарному центрі Чернігівської області[1]. Упродовж 1931—1934 років навчався у Київському художньому технікумі, де його викладачами зокрема були Іван Їжакевич, Григорій Пивоваров, Карпо Трохименко, Іван Хворостецький. З 1935 по 1941 рік продовжив навчання у Харківському художньому училищі у Леонори Блох, Йосипа Дайца, Михайла Дерегуса і Василя Касіяна. Дипломна робота — гіпсова скульптура «Робітник» (керівник Леонора Блох).

З початком німецько-радянської війни його разом з іншими студентами окупанти вивезли з Харкова до Німеччини, де упродовж 1942—1944 років перебував у концтаборі. Згодом працював плакатистом у радянських військових комендатурах кількох німецьких міст. Протягом 1946—1949 років працював скульптором-керамістом і художником в гончаній артілі в селі Олешні.

У 1949—1982 роках — головний художник Васильківського майолікового заводу. Жив у місті Василькові в будинку на провулку Фрунзе № 8. Помер у Василькові 7 грудня 2000 року. Похований у Василькові[1].

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював в галузі декоративного мистецтва (декоративний ужитковий посуд, пластика малих форм з майоліки). Серед робіт:

декоративні тарелі
  • «Богдан Хмельницький» (1949);
  • «Оксана» (1950);
  • «До 100-річчя від дня народження Івана Франка» (1956);
  • «Павло Корчагін» (1957);
  • «Володимир Ленін і селяни» (1957);
  • «До 100-річчя від дня смерті Тараса Шевченка» (1961);
  • «Караюсь, мучусь, але не каюсь!» (1964);
  • «І мене там мати повила» (1964);
  • з портретом Івана Котляревського (1970);
  • «Слово, чому ти не твердая криця» (1970);
  • серія «Засвіт встали козаченки» (1970);
  • «Там дівчина воду брала» (1971);
  • «Наталка Полтавка» (1971);
  • «З життя козацтва» (1986);
  • «Запорожець» (1971);
  • «Птахи» (1992);
композиції
  • «Тарас Шевченко на засланні» (1964, теракота);
  • «Кобзар» (1964, теракота);
  • «Гомоніла Україна» (1986);
набори посуду
  • «Хвилька» (1965);
  • «Вечірній» (1968);
  • «Гончарний» (1969);
  • «Засвіт встали козаченьки» (1970);
  • «Добра вечеря» (1970);
  • «Київський» (1970);
  • «Васильківський» (1972);
  • «Слава Києву» (1974);
  • до 1500-річчя заснування Києва (1982);
  • «Кутя» (1988);
  • «Птахи» (1990);
  • «Хорошії друзі у мене» (1993).

Розписав і оформив своїми роботами відновлений іконостас Собору Антонія і Феодосія, Миколаївську церкву та церкву Пресвятої Богородиці у Василькові. Також автор пам'ятних знаків у Василькові:

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1950 року, всесоюзних з 1957 року, закордонних з 1959 року (всього в сорока закордонних виставках та сімдесяти вітчизняних[1]). Зокрема за кордоном його роботи експонувалися на Всесвітній виставці в Брюсселі у 1958 році, у США, Франції і Греції у 1959 році, Австрії у 1960 році, Італії і НДР у — 1961 році, Угорщині і Польщі — у 1962 році. Персональні виставки відбулися у Києві у 1978 році та Чернігові у 1984 році.

Вироби майстра зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві, Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, Одеському, Сумському, Харківському, Херсонському, Чернігівському, Горлівському, Дніпровському, Запорізькому художніх музеях, Тернопільському, Вінницькому, Красноградському краєзнавчих музеях, Чернігівському, Яготинському історичних музеях, Канівському музеї нарного декоративного мистецтва, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяславі» у місті Переяславі, музеях Росії.

Відзнаки, вшанування

[ред. | ред. код]

Школа-студія образотворчого мистецтва, що діє у Василькові з 1992 року, з 2001 року має ім'я Михайла Денисенка[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Олексій Шекера. Денисенко Михайло Іванович. / Таємниці міста Василькова. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Денисенко_Михайло_Іванович_(майстер_кераміки)&oldid=39687181