Джузеппе Мадзіні

Джузеппе Мадзіні
Giuseppe Mazzini
Народився	22 червня 1805(1805-06-22)[…] Генуя
Помер	10 березня 1872(1872-03-10)[…] (66 років) Піза ·плеврит
Поховання	Boschetto Irregolared
Країна	Королівство Італія  Перша французька імперія
Діяльність	політик письменник філософ
Сфера роботи	журналіст
Alma mater	Університет Генуї
Партія	Молода Італія
Батько	Giacomo Mazzinid
Мати	Maria Dragod
Автограф
Джузеппе Мадзіні у Вікісховищі

|Примітки=

Джузеппе Мадзіні (Мацціні) (італ. Giuseppe Mazzini; 22 червня 1805(18050622), Генуя — 10 березня 1872, Піза) — діяч національно-визвольного руху Італії, політик, патріот, філософ, видатний музикознавець, що зіграв важливу роль в ході першого етапу руху за національне звільнення і ліберальні реформи в XIX столітті.

Біографія

Пройшовши курс домашнього виховання, Джузеппе Мадзіні поступає на юридичний факультет Генуезького університету. Після закінчення університету в 1827 році Мадзіні присвячує себе літературній діяльності. Він співробітничає з генуезькими, потім з ліворнськими газетами і літературними виданнями.

Вступає в таємне товариство карбонаріїв. У 1830 році за доносом він був арештований і запроторений до в'язниці старовинної фортеці Савони. Саме тут він приходить до ідеї про створення нової організації, здатної очолити боротьбу за національне об'єднання Італії й звільнення її від австрійського панування.

Влітку 1831 року у Франції Мадзіні створив організацію, що отримала назву «Молода Італія». У 1833 році Мадзіні був головним організатором вторгнення в П'ємонт, здійсненого зі Швейцарії під керівництвом Раморіно; сам Мадзіні взяв особисту участь в поході. Експедиція не вдалася. Мадзіні був висланий за межі Франції і переселився до Женеви, а «Молода Італія» вступила в смугу розпаду.

Поразкою закінчилася спроба відродження, в 1834 році, «Молодої Італії» під новою назвою «Молода Європа», але з колишніми цілями й завданнями. У 1834 році Мадзіні заснував журнал «La jeune Suisse» в Золотурні, але золотурнські власті заарештували, а потім вислали більшість співробітників журналу, в тому числі й Мадзіні.

Розшукуваний поліцією, він був вимушений виїхати в січні 1837 року зі Швейцарії до Лондона. У 1840—1841 роках в Лондоні він заснував (в рамках «Молодої Італії») «Союз італійських робітників», що мав відділення в низці європейських країн.

У 1844 році він підтримував експедицію братів Бандієра.

У 1846 році створив «Інтернаціональний союз народів».

У 1848 році, коли в Італії повсюдно почалася революція, Мадзіні негайно поспішив на батьківщину і заснував у Мілані газету «L'Italia del popolo» і товариство Associazione nationale, що мали на меті боротьбу за приєднання Ломбардії до П'ємонту. Перед падінням Мілана Мадзіні вступив до загону Гарібальді; потім він прибув до Рима, де його разом з Саффі й Армелліні обрано членом тріумвірату, і очолив його. Він став незабаром справжнім лідером уряду і проявивши хороші адміністративні уміння в соціальних реформах.

Коли римські національні збори визнали неможливим подальшу оборону й запропонувало тріумвіру вступити в переговори з французьким генералом Удіно про здачу Рима, Мадзіні разом з товаришами склав з себе повноваження й виїхав до Лондона.

У 1853 році він організував невдале повстання в Мілані, в 1857 році — експедицію Пізакане.

Коли Гарібальді узяв Неаполь, то Мадзіні поспішив туди, щоб переконати Гарібальді рушити на Рим. Коли цей план став рушитися, Мадзіні виїхав до Лондона, звідки підтримував збором грошей і вербуванням волонтерів експедиції Гарібальді на Рим в 1862 і 1867 роках. Не побажав скористатися амністією 1866 року, попри те, що багато разів був обраний до італійського парламенту.

У 1870 році на Сицилії почався республіканський рух. Сам Мадзіні не вірив в його успіх, але вирушив на острів. Схопивши його у відкритому морі на шляху до Сицилії, відвезли в Гаету, але через 2 місяці звільнили за умови залишити Італію. Його мрія перетворити Італію на республіку зазнала краху, оскільки Камілло Бенсо ді Кавур організував монархію на чолі з Віктором Емануїлом II. Мадзіні поселився в Лугано (у Швейцарії), де заснував газету «La Roma del Popolo».

У 1872 році він повернувся до Італії, але простудився, переїзжаючи через Альпи, і помер в Пізі, в будинку одного з своїх друзів. На його похорони в Генуї стеклося понад 50 тисяч осіб, і похоронна процесія стала демонстрацією проти уряду.

Ідеї

Мадзіні вважають одним з засновників і очільників руху за об'єднання Італії і перетворення її на єдину національну державу. Головним методом досягнення цієї мети він вважав революцію — «з народом і для народу», ширшу за таємні змови карбонаріїв.

Водночас Мадзіні не обмежувався суто італійськими справами. Він проповідував свободу особи і національне визволення усіх народів. Своє кредо Мадзіні формулював як

«Я люблю мою країну, тому що я люблю всі країни»

Мадзіні прагнув згуртувати визвольні рухи з різних країн Європи навколо спільної мети — перетворення континенту на спільноту національних держав за принципом «кожній нації — своя держава».

Мадзіні вважав, що всі європейські народи мають жити в рівності і братерстві всередині природних меж, відведених їм Богом. Мадзіні не вважав, що національна єдність і незалежність повинні бути даровані правителями або досягнуті за допомогою дипломатичних інтриг. Він відкидав також французький «вождизм». За концепцією Мацзіні, цілі націоналізму й лібералізму дані Богом, і, отже, їхнє досягнення є невід'ємним правом всіх народів.

Уявлення Мадзіні про нову Європу передбачало руйнування монархічного правління в Австро-Угорщині, Росії і Османській імперії. Він бажав об'єднання у федерації таких країн, як Німеччина, Італія і землі від Балтійського до Егейського і Чорних морів. Росії він хотів компенсувати її територіальні втрати в Європі, коштом Азії. Мадзіні вважав, що в XX столітті націоналізм має розповсюдитися за межі Європи.

Твори

• Твори Мадзіні видані в Мілані і Римі, в 1861—1886 роках, під заголовком: «Scritti editi ed inediti».
• Витяг німецькою виданий в Гамбурзі в 1868, і англійською, з біографією, в Лондоні, в 1864—1868.
• «Filosofia della musica», Париж, 1836
• «Corrispondenza inedita» Мілан, 1875
• «Lettere inedite» Рим, 1885
• «Duecento lettere inedite» Турин, 1888

Джерела та література

• М. М. Варварцев. Мадзіні (Mazzini) Джузеппе [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 419. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• М. М. Варварцев. Мадзіні [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — С. 547. — ISBN 966-7492-03-6.

Література

• Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с
• Варварцев, М. M. Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна: Монографія,— К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2005,— 304 с. [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• Mazzini's letters to Daniel Manin. Revised edition.— Holyoake and Co., 147 Fleet street, l856.—

Посилання

• Мадзіні (Mazzini) Джузеппе // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.282-283
• Мацціні Джузеппе // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 939-941. — 1000 екз.