Дунін зі Скшинського
| Домінік Дунін зі Скшинського | |
|---|---|
| пол. Dominik Dunin (Donin) ze Skrzyńska | |
 родовий герб Лебідь родини Дуніних | |
| підканцлер коронний | |
| 1412 — 1418 | |
| Монарх | Владислав II Ягайло |
| Попередник | Миколай Тромба |
| Наступник | Ян Шафранєц |
| Народився | 1370 |
| Помер | 22 липня 1418[1][2] |
| Відомий як | політик, католицький священник |
| Країна | Королівство Польське |
| Батько | Анджей Жешоткоd |
| Релігія | католицька церква |
Домінік Дунін (Донин) зі Скшинського гербу Лебідь (нар. бл. 1370 — пом. 22 липня 1418) — польський шляхтич, державний і церковний діяч Королівства Польського.
Він був першим з роду, хто називався Дуніним. За однією з версій, саме від його імені Домінік (Донин пол. Donyn de Vylka, 1400) і походить це прізвище[3]. Хоча, у різних документах він названий різними іменами: Миколаєм (1404 і 1409)[4], Домініком (лат. Dominicus Andree de Skizino — у 4 буллах від 1410, 1414 і 1417 років); у цей же час згадується Ян, підканцлер з такою ж гідністю, як і Донин (краківський декан), Каспер Несецький врешті називає його Петром. Найімовірніше, звали його Домініком, інші імена були помилково записані у документах або стосувалися його попередника Миколая Тромби та наступника Яна Шафранєца на посаді підканцлера[5].
Народився близько 1370 року. Батько — Анджей званий Жешотком зі Скшинського (пом. 1413/1414), маршалок княжого двору і підкоморій сохачевський, мати — Збіґнєва з Бжезя[3], донька Збіґнєва з Бжезя, представниця родини Лянцкоронських. Мав рідних братів Кристина та Анджея, а також Мецлава та Миколая від іншого шлюбу батька та Беняша, Павла, Лутоша і Вєруша від іншого шлюбу матері.
Домінік користувався протекцією свого діда Збіґнєва з Бжезя, впливового державного діяча, великого маршалка коронного[6].
Був каноніком сандомирським, влоцлавецьким, краківським, ґнєзненським, познаньським і крушвицьким, кустошем сандомирським[3], плебаном клодавським, деканом краківським (1415)[4]. Король Владислав II Ягайло подавав його кандидатуру на посаду єпископа познанського[7].
З 1404 року був писарем королівської канцелярії. 1412 року став підканцлером Королівства Польського. 1414 року був протонотаріусом апостольським. За його каденції усталився офіційний титул підканцлерів латиною vicecancellarius regni Poloniae. Брав участь у багатьох дипломатичних місіях і переговорах від імені короля, а саме 1409 року з Тевтонським орденом, 1410 року з Богемією[3].
- ↑ Sejm-Wielki.pl — 2002.
- ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 106. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
- ↑ а б в г Seweryn Uruski, Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T.3: «Czel-Eyw». Warszawa, 1906, s. 294.
- ↑ а б Stanisław Karwowski, Piotr Włostowicz i Duninowie, Poznań, 1914, s. 87.
- ↑ Stanisław Karwowski, Piotr Włostowicz i Duninowie, Poznań, 1914, s. 88.
- ↑ Lechosław Wąsik, Uczestnicy wojny w 1410 roku związani z regionem radomskim. Klub Inteligencji Katolickiej im. Stefana Kardynała Wyszyńskiego w Radomiu. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 5 червня 2022.
- ↑ Kasper Niesiecki, Herbarz polski Kaspra Niesieckiego powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. T. 3., s. 438.
- Polski Słownik Biograficzny, Т. 5, s. 471.
 |
|---|