Жан-Франсуа Лаперуз

Жан-Франсуа Лаперуз фр. Jean François La Pérouse
фр. Jean-François de La Pérouse
Жан-Франсуа Лаперуз
Ім'я при народженні	Жан-Франсуа Гало, граф де Лаперуз Jean François Galaup, comte de La Pérouse
Народився	23 серпня 1741(1741-08-23) Ле-Ґюа, поблизу Альбі, Франція
Помер	1788(1788) поблизу о-ву Ванікоро (острови Санта-Крус)
Поховання	Ванікоро
Країна	Франція
Національність	француз
Діяльність	мореплавець
Знання мов	французька
Учасник	Семирічна війна
Роки активності	з 1756
Титул	граф
Військове звання	командор
Батько	Victor Joseph de Galaupd
Мати	Marguerite de Rességuierd
Брати, сестри	Marianne Jacquette de Galaupd
У шлюбі з	Éléonore Broudoud
Автограф	Підпис La Pérouse в листі, надісланому з Камчатки Бартелемі де Лессепс, 25 вересня 1787 року
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Жан-Франсуа́ де Гало́, граф де Лаперу́з (фр. Jean François Galaup, comte de La Pérouse; 23 серпня 1741, садиба Го в окрузі Альбі — 1788, поблизу о-ва Ванікоро, острови Санта-Крус) — французький мореплавець, офіцер військово-морського флоту. Зник безвісти за невідомих обставин поблизу атолу Ванікоро (острови Санта-Крус) разом з командою, на чолі якої здійснював навколосвітню подорож.

Біографія

З 1756 року — на військовому флоті. У віці 17 років, ще до закінчення навчання, взяв участь у Семирічній війні, побувавши в сутичках і битвах біля узбережжя Північної Америки.

1759 року в битві при Кібероні був поранений і взятий у полон. Впродовж наступних 5 років перебував на острові Іль-де-Франс (тодішня назва Маврикію), виконуючи різноманітні доручення.

Повернувшись до Франції 1777 року, отримав чин лейтенанта і був нагороджений Хрестом Людовіка Святого.

Король Людовик XVI дає інструкції Лаперузу перед подорожжю, картина Ніколя-Андре Монсіо

У наступні роки знову перебував біля берегів Північної Америки, де як французький офіцер брав участь у Війні за незалежність США, зокрема у битвах на морі проти британців від Антилів до Лабрадору.

1780 року отримав чин капітана 1-го рангу. 1782 року під час експедиції в Гудзонову затоку блискуче провів військову операцію, захопивши два англійських форта.

Після підписання Паризької мирної угоди військово-морський міністр Франції де Кастрі та особисто французький король Людовик XVI запропонували де Ла-Перузу очолити навколосвітню подорож з метою упорядкування (в тому числі укладення мап) поточних географічних відкриттів (передусім, тихоокеанських Дж. Кука), етнографічного опису та вивчення тубільців, а також «встановлення дружніх стосунків із ватажками далеких країв і племен». Жан-Франсуа Лаперуз радо пристав на цю пропозицію.

Останні відомості про Лаперуза і членів його команди датовані січнем 1788 року — до 1826 року їхня доля лишалась невідомою.

Навколосвітня подорож

Навколосвітня подорож Лаперуза, 1785—1788 роки

1 серпня 1785 року Ж.-Ф. де Лаперуз вийшов із Бреста на двох фрегатах «Буссоль» («Компас») і «Астролябія» на чолі команди з 220 осіб, до складу якої крім власне офіцерів і матросів увійшли також астроном, лікар і тлумач п. Лаво (Lavaux), три натуралісти, математик, три художники і навіть декілька священиків.

«Буссоль» і «Астролябія» оминули Мис Горн, побували в Чилі, на о-ві Пасхи, на Гаваях. Наприкінці червня 1786 року вони дістались Аляски, де Лаперуз обслідував материкову частину і уточнив обриси північно-західного узбережжя Північної Америки.

Звідси ж експедиція вирушила до Каліфорнії, де Лаперуз зробив опис францисканських місій і лишив критичну примітку про лихий прийом місцевих індіанців.

Потому експедиція знову перетнула Тихий океан, здійснивши зупинку в Макао, де врешті було продано шкурки хутрових звірів, придбані ще на Алясці, а на виручені гроші закуплено провіант і необхідні інструменти (решту поділено між командою).

У наступному, 1787 році, після тимчасової стоянки у Манілі на Лусоні (Філіппіни), Лаперуз спрямував свої судна до узбережжя Північно-Східної Азії. Після обстеження берегів Корейського півострова Лаперуз вирушив до Сахаліну (тодішня японська назва Оку-Єсо), шляхом уточнюючи на мапах східно-азійське узбережжя (так, було відкрито протоку між Сахаліном і островом Хоккайдо).

Після дослідження південної частини Татарської протоки 6 вересня 1787 року фрегати «Буссоль» і «Астролябия» кинули якір у Петропавловську (нині Петропавловськ-Камчатський), звідки Лаперуз надіслав матеріали і карти експедиції до Парижа.

Статуя Лаперуза в Альбі

Вийшовши 30 вересня того ж (1787) року, Лаперуз із командою рушив на Самоа, де у сутичці з самоанцями втратив 12 членів команди. Після інциденту було продовжено дослідження південно-західної частини Тихого океану.

26 січня 1788 року експедиційні фрегати зайшли до Ботанічної затоки, зупинившись на якийсь час у Сіднеї (тодішній британський форт Порт-Джексон), де знову таки були відправлені матеріали подорожі й поповнені припаси.

Наступними цілями Лаперуза мали стати Нова Каледонія і Соломонові острови, але в січні 1788 року експедиція зникла безвісти.

Пошуки слідів експедиції і вшанування Лаперуза

Лише через 40 років після зникнення було знайдено окремі предмети експедиції Лаперуза на Ванікоро. 1828 року цей острів відвідав Ж.-С. Дюмон-Дюрвіль на кораблі з назвою на честь Лаперузового «Астролябія», який підтвердив повідомлення, отримане раніше від капітана Діллона, й встановив на місці корабельної аварії пам'ятник.

У 1964 році французька експедиція знайшла рештки затонулого фрегата, остаточно ідентифіковані у травні 2005 року.

Ім'ям Лаперуза названо відкриту ним протоку. Пам'ятники, меморіали і пам'ятні знаки Лаперузу встановлено і відкрито у рідному Альбі (Франція) і в багатьох місцях зупинок його експедиції, зокрема, на Сахаліні, в Сіднеї (Австралія) тощо.

На його честь названо астероїд 13560 Ла Перуз.

Джерела, посилання і бібліографія

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 6., К., 1981, стор. 66
• Détails sur l'expédition et l'équipage (фр.)
• Site des amis du musée Lapérouse (фр.)
• Maouna, 11 décembre 1787, la mort de Robert de Lamanon (фр.)
• Opération Lapérouse 2005 [Архівовано 16 січня 2009 у Wayback Machine.] (фр.)
• Vidéos sur Canal IRD [Архівовано 3 жовтня 2008 у Wayback Machine.] Jean-Christophe Galipaud, archéologue l'IRD, met au jour le camp des rescapés du naufrage de l'expédition scientifique de Lapérouse en 1788 (фр.)
• Jean-François de Lapérouse, Voyage autour du monde sur l'Astrolabe et la Boussole. P. : La Découverte, Poche, 2005. ISBN 2-7071-2782-5 (фр.)
• J.-B.-B. de Lesseps (éditeur), Le Voyage de Lapérouse., Paris : Éditions Pôles d'images, 2005 (фр.)
• Peter Dillon, Alain Conan, À la recherche de Lapérouse. Voyages dans les mers du sud, éditions Pôles d'images, 2005 ISBN 2-915561-04-4 (фр.)
• François Bellec, La généreuse et tragique expédition., Rennes: Ouest-France, 1985 ISBN 2-85882-837-7 (фр.)
• Maurice de Brossard, Lapérouse: des combats à la découverte, P.: France-Empire, 1978 ISBN 2-85704-003-2 (фр.)
• Yves Jacob, L’énigme Lapérouse, P.: Tallandier, 2004 ISBN 2-235-02272-3 (фр.)
• René Maine, Lapérouse, P.: Sagittaire, 1946 (фр.)
• Hans-Otto Meissner, La Pérouse, le gentilhomme des mers, P.: Perrin, 2004 ISBN 2-262-00536-2 (фр.)
• Étienne Taillemite, Lapérouse: un explorateur dans le Pacifique, in L'Histoire, hors-série " Les Collections de l'Histoire ", n° 8, juin 2000, стор. 66-72 (фр.)
• Étienne Taillemite, Louis XVI ou le navigateur immobile, P.: Payot, Collection Portraits intimes, 2002 ISBN 2-228-89562-8 (фр.)
• Варшавский А. С. Лаперуз., М., 1957 (рос.)
• Лаперуз Ж. Ф. Путешествие Лаперуза в Южном и Северном Тихом океане. // Краеведческий бюллетень, Магадан, 1995, № 1 (рос.)