Маврикій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Маврикій
Republic of Mauritius
République de Maurice
Republik Moris

Прапор Герб
Девіз: Stella Clavisque Maris Indici  (Латина)
«Зірка і ключ Індійського океану»
Гімн: «Motherland»
англ. Батьківщина
Розташування Маврикію
Столиця Порт-Луї
20°10′ пд. ш. 57°31′ сх. д. / 20.167° пд. ш. 57.517° сх. д. / -20.167; 57.517
Найбільше місто Порт-Луї(столиця)
Офіційні мови Англійська, французька, маврикійська креольська
Державний устрій Республіка
 - Президент Аміна Гуріб-Факім
 - Прем'єр-міністр Navinchandra Ramgoolam
Незалежність від Великобританії 
 - Дата 12 березня 1968 
 - Республіка 12 березня 1992 
Площа
 - Загалом 2 040 км² (179)
 - Води (%) 0.05
Населення
 - оцінка 2006 р. 1,219,220 (153)
 - Густота 616/км² (17)
ВВП (ПКС) 2006 р., оцінка
 - Повний $16.0 млрд (119)
 - На душу населення $13,703 (51)
ІРЛП  (2004) 0.800 (висока) (63rd)
Валюта Маврикійська рупія (MUR)
Часовий пояс MUT (UTC+4)
 - Літній час не спостерігається (UTC+4)
Домен інтернету .mu
Телефонний код +230
The population estimate is only for the island of Mauritius. For the whole republic, as at 31 December 2006, it is 1,256,739[1]

Респу́бліка Маври́кій (англ. Republic of Mauritius, фр. République de Maurice, маврик. креольська Republik Moris, гінді मॉरीशस गणराज्य) — острівна держава в Індійському океані на схід від Мадагаскару. Маврикію належать також острів Родригес, острови Агалега та декілька дрібніших островів[2]. Площа країни становить 2040 км² (167 місце у світі), власне острова Маврикій — 1865 км². Населення: 1,2 млн осіб (148 місце у світі). Столиця: місто Порт-Луї.

Зміст

Походження назви[ред.ред. код]

Перше історичне свідчення існування острова знаходиться на карті виробництва італійського картографа Альберто Кантіно за 1502 рік[3]. Арабським мореплавцям острів був відомий як Діна Аробі (Dina Arobi). Після відвідин острова у 1507 році португальськими моряками він з'являється на картах під назвою Сішна (порт. Cirne), названий на честь одного з кораблів. Інший португальський мореплавець Педру ді Машкарен'яш (порт. Pedro de Mascarenhas) дав назву всьому архіпелагу. У 1598 році, після зайняття голландською ескадрою адмірала Вібрандта ван Варвіка (нід. Wybrand Van Warwyck), острів був названий Маврицій (нід. Mauritius), на честь голландського принца Моріца Оранського (нід. Maurits van Oranje)[4]. Після того як голландці залишили острів у 1710 році французи з сусіднього Реюньйону зайняли його у 1715 році, назвавши Іль-де-Фанс (фр. Isle de France). 3 грудня 1810 року французи офіційно капітулювали перед британцями, які повернули острову назву Маврикій, який також широко відомий як Моріс (фр. Ile Maurice)[5].

Географія[ред.ред. код]

Географічне положення[ред.ред. код]

Острівна африканська держава, займає однойменний острів в західній частині Індійського океану на схід східного узбережжя Мадагаскару. Маврикію також належить ряд островів: Агалега (за 900 км на північ від головного острова), Сент-Брандон або Каргадос-Карахос (за 400 км на північ), Родригес (за 600 км на схід), конституційний суверенітет поширює на британський архіпелаг Чагос (за 1900 км на північний схід)[6]. Маврикій і Реюньйон входять до групи Маскаренських островів. Вигідне геополітичне положення дозволяє контролювати не тільки акваторію західної частини Індійського океану, але й східне узбережжя Африки (2,2 тис. км на захід, 850 км до Мадагаскару) й південне Азії (4 тис. км на північний схід)[6][7].

Геологія[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Маврикію

Острів Маврикій, як частина вулканічних Маскаренських островів, з'явився з під води 7 млн років тому, після чого північну частину острова почала формувати вивержена лава з сучасного центрального масиву[7]. Вулканізм на острові вщух 0,1 млн років тому. кратери згаслих вулканів: Басс-Бланк, Канака, найбільший — Тру-о-Серф (діаметр 370 м, глибина 100 м) в масиві Гран-Бассен[7]. Прояви вулканічної діяльності в сучасну епоху можна побачити на південно-західному узбережжі в ущелині Ле-Суфлер працює гейзер. Складається, головним чином, з базальтових лав, вулканічних туфів, коралового вапняку[4].

Рельєф[ред.ред. код]

Головний острів вулканічний, оточений кораловими рифами, має овальну форму, який простягнувся на 65 км з півночі на південь, і на 48 км із заходу на схід. Рельєф Маврикія складний гористий. На півночі розташована порізана пагорбами рівнина, яка поступово піднімається і переходить в Центральне плато (600 м), на якому розташовані колишні кратери згаслих вулканів: Басс-Бланк, Канака, Тру-о-Серф[6]. Центральне плато різко обривається до південного і західного узбережжя. На острові виділяються кілька гірських хребтів, орієнтованих з сходу на захід: на північному заході гірський ланцюг Мока (найвища точка — гора Пітер-Бот, 818 м), один з відрогів якого охоплює півкільцем зі сходу і півночі місто Порт-Луї; на південному заході гірські ланцюги Тамарен, Саван і Рів'єр-Нуар (найвища точка країни Пітон-де-ла-Рів'єр-Нуар, 828 м). Хребет Бамбу (найвища точка — гора Морн-дю-Гранд-Порт, 455 м) простягнувся від міста Кьюр-Пайп на Центральному плато до середини східного узбережжя[6]. На північ від хребта Бамбу лежить гірський ланцюг Бланш (найвища точка — гора Бланш, 531 м)[6]. Нижні схили гір Маврикію вкриті густою рослинністю, вершини закінчуються скелястими піками. На захід від Пітер-Бота височить пік Ле-Пус (811 м), який нагадує витягнутий великий палець, на південний захід виділяються вершини Монтань-дю-Ремпар (771 м), Корп-де-Гард (719 м) і Пітон-де-ла-Саван (705 м)[6]. На узбережжі виділяється ряд мальовничих гір: на півострові Ле-Морн — гора Ле-Морн-Брабан (556 м), на узбережжі бухти Тамарин — гора Ремпар (545 м), що нагадує альпійський Маттерхорн.

Північніше Порта-Луї знаходиться Бухта Могил (фр. Baie du Tombeaux) — місце потоплених кораблів, місце де у 1615 році затонув перший губернатор острова Пітер Бот. Найпівнічніший пункт острова — Кап-Маларе («Мис невдач»); місце, де 1810 року вперше на острів висадились англійці[7]. На південному узбережжі цікавою є природна арка Пон-Натюрель (довжина 20 м, ширина 6 м, висота 15 м), що утворилась внаслідок провалу перекриття морської печери[7]. На західному узбережжі знаходиться геологічна пам'ятка природи — кольорові піски Шамарель, що утворились внаслідок нерівномірного застигання різних шарів вулканічних викидів[7].

Острів Родригес, як і Маврикій, гористий, вулканічного походження; Каргадос-Карахос, Чагос, Тромлен і Агалега — пласкі острови коралового походження.

Клімат[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат Маврикію

Клімат островів тропічний, морський. Вище в горах більш помірний і придатний для життя, саме там розміщується більша частина поселень[4]. Пересічна температура повітря найтеплішого місяця (лютого) +26 °C, найхолоднішого (серпня) + 16 °C. Середньорічна кількість опадів розподілена нерівномірно: від 1 500 мм у гірських районах до 5 000 мм на прибережних рівнинах. У середньому опадів до 3000 мм на рік. Бувають тропічні циклони, переважно з січня по березень[8].

Гідрологія[ред.ред. код]

Річки маловодні, але численні (до 100), більшість пересихає влітку, головна — Гранд-Рів'єр (16 км)[8][4]. Шамарель (Тамарін) на річці Сен-Дені (295 м), що має 7 потоків — найвищий водоспад острова[7].

Ґрунти і рослинність[ред.ред. код]

Поширені родючі ґрунти на вулканічних і глиняних породах[8].

У горах збереглися тропічні ліси з манго, мімози, різних пальм, які ще донедавна займали майже третину острова, а до появи людини в XVI столітті — майже всю територію острова[8]. Добре акліматизувались європейські, африканські та індійські рослини, завезені переселенцями[4]. Плантації цукрової тростини, маніоку, кукурудзи, кави та перцю, рисові чеки[4]. На острові розбито ботанічний сад тропічних рослин — Памплемус, який з 1988 року носить ім'я першого прем'єр-міністра держави, Сівосагура Рамгулама. У ньому висаджено й культивується більше 500 різних рідкісних видів рослин (ковбасне дерево, геніпа, червоне дерево)[7].

Тваринний світ[ред.ред. код]

Докладніше: Фауна Маврикію

Маврикій оточений кораловими рифами, біля яких зустрічаються практично багато видів тропічних риб, в тому числі блакитний і чорний марліни, акули, жовтий тунець, барракуда; водяться і лангусти. Через віддаленість від материка фауна острова не є різноманітною, але представлена значним числом ендемічних видів. Водяться кажани, завезені лемури і мадагаскарські їжаки; змії відсутні, багато черепах і ящірок. Місцеві ендемічні гігантські птахи знищені людьми або завезеними тваринами: маврикійський блакитний голуб (Alectroenas nitidissima), маврикійьский дронт (Raphus cucullatus), маскаренська лиска (Fulica newtonii), великі папуги і рудий маврикійський пастушок (Aphanapterix imperialis)[4]. На острові відсутні хижі ссавці.

На південному узбережжі 1994 року створено зооферму Ля-Ваніль, де розводять нільських крокодилів (Crocodylus niloticus), сейшельських (Aldabrachelys gigantea) і променистих черепах (Astrochelys radiata). А на західному узбережжі, поблизу поселення Флік-ен-Флак у 1979 році створено пташиний парк Касела, що налічує до 2,5 тис. птахів у вольєрах[7].

Охорона природи[ред.ред. код]

На острові Егрет, поблизу східного узбережжя Маврикію, створено орнітологічний заказник, де охороняють гніздування рідкісних птахів: рожевих голубів (Nesoenas mayeri) і маврикійського боривітру (Falco punctatus)[7].

На південь від столиці в долині Чорної річки на площі 6557 га створено національний парк — Долина Чорної річки (фр. Parc national des gorges de Rivière Noire). На території національного парку під охороною знаходяться більше 150 видів рідкісних рослин і тварин: білохвості фаетони (Phaethon lepturus), маврикійські дрозди, мангусти, мавпи і олені. У південній частині парку в 1977 році для збереження залишків первісних лісів ебенового дерева створено заповідник Макабі-дель-Омбр, що входить до всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО[9][7].

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Маврикію

Маврикій був відомий арабським і малайським мореплавцям ще в X сторіччі, але вони ніколи не намагалися його заселити. Першим європейцем, який на початку XVI сторіччя досяг острову Реюньйон (разом з Маврикієм входить до складу Маскаренського архіпелагу), був португальський мореплавець Педру ді Машкареньяш (порт. Pedro de Mascarenhas). Він же в 1505 році відкрив Маврикій. Але португальців острів мало цікавив, постійних поселень вони не створювали.

У 1598 році зусиллями голландського адмірала Вібрандта ван Варвіка (нід. Wybrand Van Warwyck) Маврикій став частиною володінь голландської Ост-Індської компанії. Безлюдний острів був місцем, де екіпажі кораблів, шляхом до Індії, поповнювали запаси прісної води. У 1615 році перший губернатор острова Пітер Бот потонув, коли його корабель наткнувся на рифи біля північно-західного узбережжя. На його честь названа одна гірських вершин острова[6]. Перше поселення проіснувало лише 20 років. Саме звідси Абель Тасман вирушив досліджувати західне узбережжя Австралії[5]. Голландці завезли на острів цукрову тростину, свійських тварин та благородного оленя, але були вимушені покинути острів у 1710 році[5].

Чергову спробу колонізувати острів Маврикій зробили французи під проводом Гійома Дюфре Дарселя (фр. Guillaume Dufresne D'Arsel) у вересні 1715 року[5]. Але тільки в 1735 році, з появою губернатора Мае де ла Бурдоне (фр. Mahé de La Bourdonnais) острів став активно розвиватись і колонізуватись. Закладено Порт-Луї — військово-морську базу і суднобудівний центр. Французькі колоністи займалися сільським господарством (цукрова тростина, кава), плантації, завезли на острів чорношкірих невільників з Африки і Мадагаскару. На острові відбулося 4 великих повстання рабів, у 1695, 1724, 1732 і 1794 роках[8]. До 1767 року острів перебував під управлінням французької Ост-Індської компанії[5]. Під час Французької революції на острові на короткий час був створений незалежний уряд. Під час Наполеонівських воєн острів був базою піратських ескадр, що робили набіги на британські торгові судна. У серпні 1810 року французи відбили велику атаку британців, але вже в грудні останні висадились на півночі острова і змусили капітулювати[5].

3 грудня 1810 року острів Маврикій перейшов до володінь Великої Британії, що було закріплено Паризьким договором 1814 року, який гарантував мешканцям острову повагу до мови, звичаїв, законів і традицій[5]. Першим британським губернатором став Роберт Фракуар (англ. Robert Farquhar)[5]. Британські колонізатори продовжили розведення цукрової тростини, але замість темношкірих невільників на плантаціях вже працювали переселенці з Індії (індуїсти і мусульмани), що докорінно змінили соціальне середовище на острові. Рабство на Маврикії було скасоване в 1835 році, а плантатори отримали компенсацію в розмірі 2 млн фунтів стерлінгів за власних рабів[5]. Виготовлення цукру, що експортувався до Британії, приносило великі прибутки, острів швидко покращував власну інфраструктуру. Проте з розвитком виготовлення цукру з буряків в Америці та Європі прибутки острова до кінця XIX століття значно скоротились. 1893 року основні статті надходжень для влади становили: мито — 2,8 млн рупій, торгові свідоцтва — 2,4 млн рупій[4].

Систему влади на острові очолював губернатор. Виконавча гілка була представлена Виконавчою радою: командувач королівськими військами, секретар колонії, генерал-прокурор, генерал-скарбник, генерал-аудитор і два члени від уряду Великої Британії. Представницька гілка складалась з ради 27 членів: 10 обирались громадянами, 8 ex officio, 9 призначались самим губернатором[4].

У серпні 1948 року усім писемним громадянам було надане право голосу на виборах до місцевої Законодавчої ради, що прийшла на зміну Урядовій раді і складалась з 19 депутатів, що обираються, 12 — призначаються генерал-губернатором, 3 — колишніх депутатів. Маврикій залишався британською колонією до 1967 року, коли острову була надана автономія.

12 березня 1968 року острів Маврикій став незалежною державою у складі Британської Співдружності[2]. У тому ж році країна була прийнята до ООН. Главою держави номінально була Єлизавета ІІ, представлена генерал-губернатором — політична система — конституційна монархія[8]. Уряд з 1982 року очолював Аніруд Югнот. 12 березня 1992 року була проголошена незалежна республіка на чолі з президентом, що обирається раз на п'ять років.

Політична система[ред.ред. код]

Маврикій за формою правління є парламентською республікою, глава держави — президент, що обирається на 5 років парламентом[2]. Державний устрій — унітарна держава.

Конституцію Маврикію прийнято 12 березня 1968 року, яка діє і тепер (зі змінами)[2]. У 1982 році парламент Маврикію прийняв закон, згідно з яким архіпелаг Чагос, включаючи острів Дієго-Гарсія, є невід'ємною частиною маврикійської території. Однак Великобританія відторгла цей архіпелаг, «здавши» острів Дієго-Гарсія в оренду США на 50 років для спорудження військової бази[2].

Резиденція президента знаходиться в колишніх апартаментах працівників Вест-Індійської компанії — Шато-де-Редю в місті Мока.

Виконавча влада належить раді міністрів, яку формує парламент[6]. Прем'єр-міністром стає лідер партії, що отримала більшість місць у Національній асамблеї, а міністри призначаються з депутатського складу парламенту[2].

Парламент[ред.ред. код]

Законодавчу владу здійснює однопалатна Національна асамблея у складі 70 депутатів, з них 62 обираються шляхом загальних прямих виборів на 5 років таємним голосуванням, а 8 мандатів одержують кандидати в депутати, які набрали найбільшу кількість голосів після 62 обраних[2][6]. До складу парламенту за посадою входить генеральний прокурор[2].

Політичні партії[ред.ред. код]

У 1936 році була заснована перша політична партія на острові — лейбористська[8]. 1955 року заснована Маврикійська соціал-демократична партія. У 1958 році створений Мусульманський комітет дії. У 1963 році утворено Лейбористський конгрес Маврикію. У 1970 році утворився Маврикійський бойовий рух. Створена Загальна федерація робітників[8].

На парламентських виборах 11 вересня 2000 року до парламенту Маврикію пройшли наступні політичні партії:

Судова влада[ред.ред. код]

Судова система представлена Верховним судом, апеляційним кримінальним судом, апеляційним цивільним судом, окружними судами та первинними судами[2]. Традиційно судочинство засноване на французькому цивільному праві з домішкою звичаєвого англійського[4].

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Маврикій — член ООН з 1968 року, ОАЄ з 1963 року, низки інших міжнародних і регіональних організацій. Входить до Співдружності націй[2]. На міжнародній арені Маврикій проводить курс на неприєднання до блоків та розвиток відносин з усіма країнами. У 1968 році Маврикій встановив дипломатичні стосунки з СРСР, вже 1974 року було підписано угоду з СРСР про співробітництво в галузі рибальства[8]. Разом з тим зовнішня політика країни в основному визначається традиційними зв'язками з Великою Британією, Францією, ПАР[8]. Маврикій був асоційованим членом ЄЕС. Дипломатичні відносини з Україною встановлено 1 жовтня 1992 року[2].

Українсько-маврикійські відносини[ред.ред. код]

Уряд Маврикію офіційно визнав незалежність України 8 червня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 1 жовтня 1992 року[10]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Маврикію, що відає справами щодо України, знаходиться в Берліні (Німеччина)[10]. Справами України в Маврикії відає українське посольство в Південно-Африканській Республіці.

Державна символіка[ред.ред. код]

Державний прапор

Державний герб

Державний гімн

Адміністративно-територіальній поділ[ред.ред. код]

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 9 районів і 5 міст.

Збройні сили[ред.ред. код]

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 1,5 тис. військовослужбовців[10]. Загальні витрати на армію склали 9 млн доларів США[10].

Наприкінці XIX століття англійський гарнізон на острові складався з 794 солдатів і 40 офіцерів[4].

Економіка[ред.ред. код]

Маврикій — держава, що динамічно розвивається. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 16,7 млрд доларів США (123 місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 13,5 тис. доларів (53 місце у світі)[10]. Промисловість разом із будівництвом становить 32 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 10 %; сфера обслуговування — 58 % (станом на 2006 рік)[10]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 14 % — промисловість і будівництво; 20 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 66 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[10].

Надходження в державний бюджет Маврикію за 2006 рік склали 1,5 млрд доларів США, а витрати — 1,9 млрд; дефіцит становив 21 %[10].

Історично головним експортним продуктом острова був цукор і похідні продукти. У 1904 році з острова було вивезено цукру, рому і ванілі на 32 млн індійських рупій[4]. Увезено товарів на 22,5 млн. Бюджет острова становив у 1904 році 9,4 млн рупій доходів, 10,6 млн рупій витрат[4].

У країні створена вільна економічна зона[6].

Валюта[ред.ред. код]

Докладніше: Валюта Маврикію

Національною валютою країни слугує маврикійська рупія (MUR). 1 маврикійська рупія = 100 центів. Емітентом виступає Банк Маврикію. У 2006 році за 1 долар США (USD) давали 31,7 маврикійських рупій.

Промисловість[ред.ред. код]

Головні галузі промисловості: харчова, текстильна, швейна, шкіряна, електротехнічна, виготовлення медичного обладнання.

Промисловість представлена невеликими підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини (цукрові заводи, чайні й текстильні фабрики), окремими підприємствами електронної, хімічної і місцевої промисловості. Збудовані заводи з виробництва добрив і дріжджова фабрика. Переважна більшість підприємств створена за участю іноземного капіталу й працює на експорт.

Гірнича промисловість[ред.ред. код]

Енергетика[ред.ред. код]

За 2004 рік було вироблено 2,1 млрд кВт/год електроенергії (експортовано 0 млн кВт/год); загальний обсяг спожитої — 2 млрд кВт/год (імпортовано 0 млн кВт/год)[10].

У 2004 році споживання нафти склало 21,5 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[10].

Агровиробництво[ред.ред. код]

У сільськогосподарському обробітку знаходиться більша частина, 54 % площі острова[10]. Головні сільськогосподарські культури: цукрова тростина, чай, тютюн. Для власного споживання вирощують рис, кукурудзу, маніок, арахіс, банани, овочі. Розводять велику рогату худобу, овець і кіз.

Довгий час країна була одним з головних експортерів цукру, під плантації цукрової тростини, починаючи з XVII століття, була віддана більшість родючих земель острова (у 1978 році було зібрано 6,2 млн тон цукрової тростини й одержано 665 тис. тон цукру)[8][6]. Важливими експортними культурами є також чай (у 1978 році було зібрано 4,9 тис. тон) та тютюн. Найбільша чайна плантація знаходиться в Буа-Шері (30 тонн/рік, 2010 рік) в районі Кюрпіп[7]. Аграрна країна з монокультурним сільським господарством довгий час страждала від коливання цін на цукор на світовому ринку, що призводило до нестабільного розвитку економіки, зниження рівня життя, росту безробіття (на початку 1978 року в країні налічувалось близько 20 тис. безробітних)[8].

Транспорт[ред.ред. код]

Станом на 1977 рік, довжина автошляхів на острові становила 2 тис. км[8]. Найбільший морський порт — Порт-Луї. Діє Міжнародний аеропорт імені сера Сівусагура Рамгулама (колишній «Плезанс»). Як наслідок перебування під англійською короною, на Маврикії діє лівосторонній автомобільний рух.

Вже наприкінці XIX століття на острові для потреб цукрової промисловості було прокладено 2 гілки залізничних колій, загальною довжиною 200 км (чистий прибуток 1893 року склав 575 тис. рупій)[4].

Телекомунікації[ред.ред. код]

Наприкінці XIX століття на острові діяв телеграф, було прокладено кабель морським дном через Сейшели до Занзібару[4].

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Маврикії користувались 55 тис. осіб[10].

Туризм[ред.ред. код]

Докладніше: Туризм Маврикію

«Туристичний трикутник» Маврикію із безліччю готелів на білосніжних піщаних пляжах знаходиться на півночі острова між містами Порт-Луї — на заході, Рош-Нуар — на сході, Кап-Малере — на півночі[7]. У Гран-Бай знаходиться «маврикійське лазурове узбережжя» із великою кількістю готелів навколо торговельного центру Сансет-бульвар, морським акваріумом і яхт-клубом[7]. На східному узбережжі, за виключенням піщаних пляжів острова Іль-о-Серф, курортів мало (Бель-Мар, Тру-д-Одюс), через високі морські хвилі, що їх гонять вітри через увесь Індійський океан, це привабливе місце для серфінгу[7].

У 1996 році Маврикій відвідало 0,5 млн іноземних туристів, що дало прибуток у 170 млн доларів США[10].

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Основні торговельні партнери Маврикію: Франція, Велика Британія, США, Південно-Африканська Республіка, Індія.

Держава експортує: текстиль (58 %), цукор (26 %), чай. Основні покупці: Велика Британія (34 %); Франція (21 %); США (15 %). У 2006 році вартість експорту склала 1,6 млрд доларів США[10].

Держава імпортує: промислові вироби, паливо, продукти харчування. Основні імпортери: Франція (18 %); Південно-Африканська Республіка (12 %); Індія (9 %). У 2006 році вартість імпорту склала 2,2 млрд доларів США[10].

Історично головними товарами на експорт для острова були цукор (18,9 млн рупій в 1893 році), ром (22,1 млн рупій), сизаль, кокосова олія і спеції (ваніль, перець)[4].

Населення[ред.ред. код]

Населення держави у 2006 році становило 1,2 млн осіб (148 місце у світі). Населення острова у 1950 році становило 465 тис. осіб, у 1980 році — 957 тис. осіб, у 1990 році — 1,1 млн осіб. Густота населення: 586 осіб/км² (8 місце у світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 15,4 ‰; смертність 6,9 ‰; природний приріст 8,5 ‰[10]. 1891 року на острові проживало 371,65 тис. осіб, 207,10 тис. чоловіків і 164,55 жінок[4].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

  • діти віком до 14 років — 23,9 % (149,5 тис. чоловіків, 147,6 тис. жінок);
  • дорослі (15-64 років) — 69,5 % (430 тис. чоловіків, 432 тис. жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 6,6 % (32 тис. чоловіків, 50 тис. жінок).

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Маврикію

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 43,6 %[10]. Головні міста держави: Порт-Луї (147 тис. осіб), Бо-Бассен-Роз-Хілл (110 тис. осіб), Вакас-Фенікс (97 тис. осіб).

Етнічний склад[ред.ред. код]

Особливість населення країни — багаторасовість, острів населяють вихідці з Африки, Азії, Європи[6]. Головні етноси, що складають маврикійську націю: індо-маврикійці — 68 %, креоли (змішаного франко-афро-малагасійского походження) — 27 %, китайці — 3 %, європейці — 2 %.

Історія єврейської громади на острові Маврикій досить коротка. Під час Другої світової війни, 1580 євреїв зі Східної Європи, тікаючи від нацистських переслідувань, відправились до Палестини. Але англійська влада відмовила їм у праві на проживання і вони 1940 року прибули на Маврикій. По закінченню війни і створенню незалежної держави Ізраїль євреї залишили острів. Поряд із Ле-Бамбою, що на шляху з Флік-ен-Флак до Порт-Луї знаходиться кладовище Святого Мартина з єврейською частиною, де поховано 127 втікачів від Холокосту[7].

Мови[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Маврикію

Державна мова: англійська.

Мови якими розмовляє місцеве населення, за переписом 2000 року:

Релігії[ред.ред. код]

Головні релігії держави, за переписом 2000 року: індуїзм — 48 % населення, католицтво — 23 %, іслам — 17 %, протестантизм (англікани, пресвітеріани, адвентисти) — 8 %, буддизм — 1 %.

Наприкінці XIX століття склад релігійних громад острова виглядав наступним чином: індуїсти — 57 % (209 тис.), католики — 31 % (115 тис.), мусульмани — 9 % (34 тис.), протестанти 2 % (7 тис. вірян)[4]. Католицькі і протестантські громади отримували державні субсидії.

Найбільший індуїстський храм, Махешварнат збудовано наприкінці XIX століття на півночі острова в Тріоле[7].

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 72,6 року: для чоловіків — 68,7 року, для жінок — 76,7 року[10]. Смертність немовлят до 1 року становила 14,6 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене лікарями — 1 лікар на 1130 жителів (станом на 1996 рік)[10].

У 1993 році 100 % населення було забезпечено питною водою[10].

Зараженість вірусом імунодефіциту (ВІЛ) — 1,7 % (оцінка на 2007 рік).

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Маврикії

Рівень письменності в 2003 році становив 85,6 %: 88,6 % серед чоловіків, 82,7 % серед жінок[10]. Витрати на освіту в 1996 році склали 3,7 % від ВВП[10].

Навчання в державних освітніх закладах безоплатне. Система освіти склалася під впливом англійської: початкова школа — 6 років, середня — 7 (5+2) років. У 1977/78 навчальному році у початковій школі налічувалося 137 тис. учнів, у середніх навчальних закладах — 79,6 тис[8]. У 1965 році в Порт-Луї було засновано Маврикійський університет, вже через 10 років в ньому навчалось до 1 тис. студентів. У 1972 році було засновано авіаційний коледж. У 1973 році засновано педагогічний інститут[8]. У місті Мока Інститут Махатми Ганді.

1893 року по всьому острові діяло 171 школа, в яких навчалось 16,7 тис. учнів, на яких, разом із королівською колегією, витрачалось урядом 47 тис. рупій[4].

Культура[ред.ред. код]

Докладніше: Культура Маврикію

На Маврикії з 1829 року працюють Королівське товариство з гуманітарних і природничих наук, Академія мови й літератури Маврикію, з 1880 року Інститут Маврикію, з 1938 року Історичне товариство. У 1953 році у Порт-Луї було засновано науково-дослідний інститут цукрової промисловості[8].

На Маврикії діє ряд бібліотек: Університетська, Муніципальна, Інституту Маврикію, Британської ради.

Музеї[ред.ред. код]

У 1885 році було закладено Музей міста Порт-Луї. У 1960 році створено Гербарій Маврикію. У місті Маебур діє Історичний музей. На північ від міста Мока в «Еурека», комплексі дерев'яних колоніальних будівель франко-мавриканської родини Леклеціо, зведених у 1856 році, відкрито історико-етнографічний музей[7]. У В'є-Гран-Порт на східному узбережжі, задля збереження голландської минувщини, створено Музей Фредеріка Гендріка[7]. У місті Маебург — Морський музей, присвячений англо-французькій морській битві 1810 року в навколишніх водах.

Архітектура[ред.ред. код]

Маврикій — місце, де стикаються різні культури, що знаходить відображення в архітектурі країни: у столиці по сусідству розташовані мечеть Джума, індуїстський храм Маесварат і християнський собор Сент-Джеймс.

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

У 1922 році створено Художню галерею[8].

Література[ред.ред. код]

Театр[ред.ред. код]

Театр у Порт-Луї, листівка 1910 року
Докладніше: Театр Маврикію

Музика й танці[ред.ред. код]

Докладніше: Музика Маврикію

Традиційний креольський танок сега, бере свій початок від перших завезених на острів у XVII столітті голландцями чорношкірих рабів з Мадагаскару і Мозамбіку. Енергійні танцівниці в кольорових спідницях у швидкому африканському ритмі, під барабанний акомпанемент, звабливо рухають стегнами в парі з чоловіками, або самостійно[7]. Через це, а також сороміцькі пісні, що супроводжують танок, європейці вважали сегу елементом низької культури.

Кінематограф[ред.ред. код]

Піщані пляжі північного узбережжя, мальовнича природа та індійська субкультура створює привабливі умови для зйомок боллівудських кінофільмів, серіалів та телепередач[7].

Кухня[ред.ред. код]

Докладніше: Кухня Маврикію

Кухня Маврикію є міксом французької, китайської та індійської кухонь. Основна страва країни — каррі у вигляді рису з куркою, або іншими м'ясопродуктами, креветками або устрицями, овочами та обов'язковими прянощами, заправлені олією і зеленню. Дуже схожий на нього «бір'яні» — рис із м'ясом, овочами або рибою, приправленими прянощами. Дуже популярна закуска «пурі» — своєрідні бутерброди (як холодні так і гарячі) з особливого борошна з різними інгредієнтами, починаючи від салатів і кінчаючи м'ясним або рибним асорті, але обов'язково з будь-яким соусом. Повсюдно пропонують китайську локшину «хв Фріт» із безліччю способів приготування. Пальмові пагони, які додають до багатьох блюд — національний продукт маврикійців[7].

Риба і морепродукти займають на столах маврикійців важливе місце, поряд із рисом. Навколишні води багаті рибою, з яких найбільш популярні тунець, дорада, морський язик, барабулька (султанка), марлін та ін. Рибу коптять, смажать на вогні і вугіллі, їдять сирою з лимонним соком, тушкують і варять зі всілякими добавками. Особливим делікатесом вважаються прісноводні раки «камарон», краби, лангусти, восьминіг з соусами віндай або каррі, равлики, різні молюски, морські їжаки тощо. Їх готують сотнями різноманітних способів, але обов'язково з прянощами і великою кількістю зелені. Поширеним є креольський суп із морепродуктів, на манер французького буайбеса (фр. Bouillabaisse). До салатів із морепродуктів подають популярні соуси ругай (провансальський томатний) і віндай (гірчиця з оцтом)[7].

На острові вирощують батат, томати, баклажани, маленький зелений огірок з клейкою шкіркою «лало», маніок, кабачки, гарбуз, патисони, капустяну пальму (місцева кулінарна гордість) та інші, часто зовсім незнайомі європейцеві овочі. Вирощується велика кількість фруктів різних сортів.

Місцеві вироби з борошна: своєрідні трикутні ватрушки «самусса» (самса) з листкового тіста з овочами, м'ясом або рибою, пиріжки з батату, пиріжки з картоплею і баклажанами, пончики з прянощами, маленькі тарталетки з пастою із морепродуктів, тістечка з кокосовою крихтою.

Свята[ред.ред. код]

Докладніше: Свята Маврикію

Національні свята держави відзеркалюють строкатий етнічний склад населення. На початку року із петардами і процесіями драконів святкують китайський новий рік. У цей же час святкують тамільський Кавадії, процесія із глечиками молока і статуєю Муругана, сина бога Шиви, прямує до храму, де купає статую в молоці. Цей ритуал (Пал Авісегум) символізує божественний дар життя[7]. У ніч з 8 на 9 вересня католики відзначають роковини беатифікованого у 1979 році французького монаха Жака-Дезіре Лаваля (1803—1864), «апостола Маврикію». Тисячі маврикійців збираються на його могилі в Сан-Круа, передмісті Порт-Луї[7].

Наука[ред.ред. код]

Докладніше: Наука в Маврикії

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Докладніше: ЗМІ Маврикію

Спорт[ред.ред. код]

Докладніше: Спорт у Маврикії

З травня по листопад на іподромі Марсове поле в Порт-Луї проводять скачки на конях[7].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Population and Vital Statistics, Republic of Mauritius, Year 2006 - Highlights. Central Statistics Office (Mauritius). March 2007. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-18. 
  2. а б в г д е ж и к л м Маврикій // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 1998. — ISBN 966-749-200-1.
  3. (англ.) Toorawa, S. 2007. The medieval Waqwaq islands and the Mascarenes. Hassam Toorawa Trust, Port Louis, Mauritius.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х (рос.) Остров Святого Маврикия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1890–1907. (рос.)
  5. а б в г д е ж и к (англ.) Розділ Історія на офіційному порталі Уряду Республіки Маврикій.
  6. а б в г д е ж и к л м н (рос.) Большов И. Г. Маврикий. — М. : «Мысль», 1986. — 110 с.
  7. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб (рос.) Маврикий. Затерянный в Индийском океане. Золотой глобус № 87, De Agostini, 2011.
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Маврикій // Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  9. (англ.) Macchabee / Bel Ombre — Mauritius. Biosphere Reserve Information.
  10. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 839 с.

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Большов И. Г. Маврикий. — М. : Мысль, 1986. — 110 с.
  • (рос.) Бурыгин С. М., Шейко Н. И., Непомнящий Н. Н. Мальдивы, Маврикий, Сейшелы: жемчужины Индийского океана. — М. : Вече, 2007. — 299с.
  • (рос.) Лебедева Н. Б. Маврикий — островное государство в Индийском океане. — М. : Знание, 1991. — 164 с.
  • (рос.) Люно Ж. Сахарный Маврикий // ГЕО. — 2005. — № 1. — С. 96–98.
  • (рос.) Степанчук Ю. И. Звезда и ключ Индийского океана: Очерки о Маврикии. — М. : Наука, 1987. — 200 с.
  • (рос.) Токарева З. И. Маврикий: Справочник / РАН, Институт Африки. — М. : Наука, 1992. — 166 с.
  • (рос.) Федоров В. П. Перевести время на 400 лет назад, чтобы спасти Маврикий // Эхо планеты. — 2007. — N 21. — C. 40.

Посилання[ред.ред. код]


Прапор Маврикію Це незавершена стаття про Маврикій.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.