Маврикій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Маврикій
Republic of Mauritius
République de Maurice
Republik Moris

Прапор Маврикію Герб Маврикію
Прапор Герб
Девіз: Stella Clavisque Maris Indici  (Латина)
«Зірка і ключ Індійського океану»
Гімн: «Motherland»
англ. Батьківщина
Розташування Маврикію
Столиця Порт-Луї
20°10′ пд. ш. 57°31′ сх. д. / 20.167° пд. ш. 57.517° сх. д. / -20.167; 57.517
Найбільше місто Порт-Луї(столиця)
Офіційні мови Англійська, французька, маврикійська креольська
Державний устрій Республіка
 - Президент Anerood Jugnauth
 - Прем'єр-міністр Navinchandra Ramgoolam
Незалежність від Великобританії 
 - Дата 12 березня 1968 
 - Республіка 12 березня 1992 
Площа
 - Загалом 2 040 км² (179)
 - Води (%) 0.05
Населення
 - оцінка 2006 р. 1,219,220 (153)
 - Густота 616/км² (17)
ВВП (ПКС) 2006 р., оцінка
 - Повний $16.0 млрд (119)
 - На душу населення $13,703 (51)
ІРЛП  (2004) 0.800 (висока) (63rd)
Валюта Маврикійська рупія (MUR)
Часовий пояс MUT (UTC+4)
 - Літній час не спостерігається (UTC+4)
Домен інтернету .mu
Телефонний код +230
The population estimate is only for the island of Mauritius. For the whole republic, as at 31 December 2006, it is 1,256,739[1]

Респу́бліка Маври́кій (англ. Republic of Mauritius, фр. République de Maurice, маврик. креольська Republik Moris, гінді मॉरीशस गणराज्य) — острівна держава в Індійському океані на схід від Мадагаскару. Маврикію належать також острів Родрігес, острови Агалега та декілька дрібніших островів[2]. Площа держави 2040 км², власне острова Маврикій — 1865 км². Столиця Порт-Луї.

Назва[ред.ред. код]

Перше історичне свідчення існування острова знаходиться на карті виробництва італійського картографа Альберто Кантіно за 1502 рік[3]. Арабським мореплавцям острів був відомий як Діна Аробі (Dina Arobi). Після відвідин острова у 1507 році португальськими моряками він з'являється на картах під назвою Сішна (порт. Cirne), названий на честь одного з кораблів. Інший португальський мореплавець Педру ді Машкарен'яш (порт. Pedro de Mascarenhas) дав назву всьому архіпелагу. У 1598 році, після зайняття голландською ескадрою адмірала Вібрандта ван Варвіка (нід. Wybrand Van Warwyck), острів був названий Маврицій (нід. Mauritius), на честь голландського принца Моріца Оранського (нід. Maurits van Oranje)[4]. Після того як голландці залишили острів у 1710 році французи з сусіднього Реюньйону зайняли його у 1715 році, назвавши Іль-де-Фанс (фр. Isle de France). 3 грудня 1810 року французи офіційно капітулювали перед британцями, які повернули острову назву Маврикій, який також широко відомий як Моріс (фр. Ile Maurice)[5].

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Маврикію

Маврикій був відомий арабським і малайським мореплавцям ще в X сторіччі, але вони ніколи не намагалися його заселити. Першим європейцем, який на початку XVI сторіччя досяг острову Реюньйон (разом з Маврикієм входить до складу Маскаренського архіпелагу), був португальський мореплавець Педру ді Машкарен'яш (порт. Pedro de Mascarenhas). Він же в 1505 році відкрив Маврикій. Але португальців острів мало цікавив, постійних поселень вони не створювали.

У 1598 році зусиллями голландського адмірала Вібрандта ван Варвіка (нід. Wybrand Van Warwyck) Маврикій став частиною володінь голландської Ост-Індської компанії. Безлюдний острів був місцем, де екіпажі кораблів, шляхом до Індії, поповнювали запаси прісної води. У 1615 році перший губернатор острова Пітер Бот потонув, коли його корабель наткнувся на рифи біля північно-західного узбережжя. На його честь названа одна гірських вершин острова[6]. Перше поселення проіснувало лише 20 років. Саме звідси Абель Тасман вирушив досліджувати західне узбережжя Австралії[5]. Голландці завезли на острів цукрову тростину, свійських тварин та благородного оленя, але були вимушені покинути острів у 1710 році[5].

Чергову спробу колонізувати острів Маврикій зробили французи під проводом Гійома Дюфре Дарселя (фр. Guillaume Dufresne D'Arsel) у вересні 1715 року[5]. Але тільки в 1735 році, з появою губернатора Мае де ла Бурдоне (фр. Mahé de La Bourdonnais) острів став активно розвиватись і колонізуватись. Закладено Порт-Луї — військово-морську базу і суднобудівний центр. Французькі колоністи займалися сільським господарством (цукрова тростина, кава), плантації, завезли на острів чорношкірих невільників з Африки і Мадагаскару. На острові відбулося 4 великих повстання рабів, у 1695, 1724, 1732 і 1794 роках[7]. До 1767 року острів перебував під управлінням французької Ост-Індської компанії[5]. Під час Французької революції на острові на короткий час був створений незалежний уряд. Під час Наполеонівських воєн острів був базою піратських ескадр, що робили набіги на британські торгові судна. У серпні 1810 року французи відбили велику атаку британців, але вже в грудні останні висадились на півночі острова і змусили капітулювати[5].

3 грудня 1810 року острів Маврикій перейшов до володінь Великої Британії, що було закріплено Паризьким договором 1814 року, який гарантував мешканцям острову повагу до мови, звичаїв, законів і традицій[5]. Першим британським губернатором став Роберт Фракуар (англ. Robert Farquhar)[5]. Британські колонізатори продовжили розведення цукрової тростини, але замість темношкірих невільників на плантаціях вже працювали переселенці з Індії (індуїсти і мусульмани), що докорінно змінили соціальне середовище на острові. Рабство на Маврикії було скасоване в 1835 році, а плантатори отримали компенсацію в розмірі 2 млн фунтів стерлінгів за власних рабів[5]. Виготовлення цукру, що експортувався до Британії, приносило великі прибутки, острів швидко покращував власну інфраструктуру. У серпні 1948 року усім писемним громадянам було надане право голосу на виборах до місцевої Законодавчої ради, що прийшла на зміну Урядовій раді і складалась з 19 депутатів, що обираються, 12 — призначаються генерал-губернатором, 3 — колишніх депутатів. Маврикій залишався британською колонією до 1967 року, коли острову була надана автономія.

12 березня 1968 року острів Маврикій став незалежною державою у складі Британської Співдружності[2]. У тому ж році країна була прийнята до ООН. Главою держави номінально була Єлизавета ІІ, представлена генерал-губернатором — політична система — конституційна монархія[7]. Уряд з 1982 року очолював Аніруд Югнот. 12 березня 1992 року була проголошена незалежна республіка на чолі з президентом, що обирається раз на п'ять років.

Політичний устрій[ред.ред. код]

Маврикій — парламентська республіка[2]. Конституцію Маврикію прийнято 12 березня 1968 року, яка діє і тепер (зі змінами)[2]. У 1982 році парламент Маврикію прийняв закон, згідно з яким архіпелаг Чагос, включаючи острів Дієго-Гарсія, є невід'ємною частиною маврикійської території. Однак Великобританія відторгла цей архіпелаг, «здавши» острів Дієго-Гарсія США в оренду на 50 років для спорудження військової бази[2]. Главою держави є президент, що обирається на 5 років парламентом[2]. Резиденція президента знаходиться в колишніх апартаментах працівників Вест-Індійської компанії — Шато-де-Редю в місті Мока.

Законодавчу владу здійснює однопалатна Національна асамблея у складі 70 депутатів, з них 62 обираються шляхом загальних прямих виборів на 5 років таємним голосуванням, а 8 мандатів одержують кандидати в депутати, які набрали найбільшу кількість голосів після 62 обраних[2][6]. До складу парламенту за посадою входить генеральний прокурор[2].

Виконавча влада належить раді міністрів, яку формує парламент[6]. Прем'єр-міністром стає лідер партії, що отримала більшість місць у Національній асамблеї, а міністри призначаються з депутатського складу парламенту[2].

Судова система представлена Верховним судом, апеляційним кримінальним судом, апеляційним цивільним судом, окружними судами та первинними судами[2].

Політичні партії та рухи[ред.ред. код]

У 1936 році була заснована перша політична партія на острові — Лейбористська[7]. 1955 року заснована Маврікійська соціал-демократична партія. У 1958 році створений Мусульманський комітет дії. У 1963 році утворено Лейбористський конгрес Маврікію. У 1970 році утворився Бойовий рух маврікійців. Створена Загальна федерація робітників[7].

Зовнішні відносини[ред.ред. код]

Маврикій — член ООН з 1968 року, ОАЄ з 1963 року, низки інших міжнародних і регіональних організацій. Входить до Співдружності націй[2]. На міжнародній арені Маврикій проводить курс на неприєднання до блоків та розвиток відносин з усіма країнами. У 1968 році Маврикій встановив дипломатичні стосунки з СРСР, вже 1974 року було підписано угоду з СРСР про співробітництво в галузі рибальства[7]. Разом з тим зовнішня політика країни в основному визначається традиційними зв'язками з Великою Британією, Францією, ПАР[7]. Маврикій був асоційованим членом ЄЕС. Дипломатичні відносини з Україною встановлено 1 жовтня 1992 року[2].

Збройні сили[ред.ред. код]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Географія[ред.ред. код]

Докладніше: Маврикій (острів)

Географічне положення[ред.ред. код]

Держава Маврикій займає однойменний острів в західній частині Індійського океану, а також ряд островів: Агалега (за 900 км на північ від головного острова), Сент-Брандон або Каргадос-Карахос (за 400 км на північ), Родрігес (за 600 км на схід), конституційний суверенітет поширює на британський архіпелаг Чагос (за 1900 км на північний схід)[6]. Маврикій і Реюньйон входять до групи Маскаренських островів. Вигідне геополітичне положення дозволяє контролювати не тільки акваторію західної частини Індійського океану, але й східне узбережжя Африки (2,2 тис. км на захід, 850 км до Мадагаскару) й південне Азії (4 тис. км на північний схід)[6][8].

Геологія[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Маврикію

Острів Маврікій, як частина вулканічних Маскаренських островів, з'явився з під води 7 млн років тому, після чого північну частину острова почала формувати вивержена лава з сучасного центрального масиву[8]. Вулканізм на острові вщух 0,1 млн років тому. кратери згаслих вулканів: Басс-Бланк, Канака, найбільший — Тру-о-Серф (діаметр 370 м, глибина 100 м) в масиві Гран-Бассен[8]. Прояви вулканічної діяльності в сучасну епоху можна побачити на південно-західному узбережжі в ущелині Ле-Суфлер працює гейзер.

Рельєф[ред.ред. код]

Головний острів вулканічний, оточений кораловими рифами, має овальну форму, який простягнувся на 65 км з півночі на південь, і на 48 км із заходу на схід. Рельєф Маврикія складний гористий. На півночі розташована порізана пагорбами рівнина, яка поступово піднімається і переходить в Центральне плато (600 м), на якому розташовані колишні кратери згаслих вулканів: Басс-Бланк, Канака, Тру-о-Серф[6]. Центральне плато різко обривається до південного і західного узбережжя. На острові виділяються кілька гірських хребтів, орієнтованих з сходу на захід: на північному заході гірський ланцюг Мока (найвища точка — гора Пітер-Бот, 818 м), один з відрогів якого охоплює півкільцем зі сходу і півночі місто Порт-Луї; на південному заході гірські ланцюги Тамарен, Саван і Рів'єр-Нуар (найвища точка країни Пітон-де-ла-Рів'єр-Нуар, 828 м). Хребет Бамбу (найвища точка — гора Морн-дю-Гранд-Порт, 455 м) простягнувся від міста Кьюр-Пайп на Центральному плато до середини східного узбережжя[6]. На північ від хребта Бамбу лежить гірський ланцюг Бланш (найвища точка — гора Бланш, 531 м)[6]. Нижні схили гір Маврикію вкриті густою рослинністю, вершини закінчуються скелястими піками. На захід від Пітер-Бота височить пік Ле-Пус (811 м), який нагадує витягнутий великий палець, на південний захід виділяються вершини Монтань-дю-Ремпар (771 м), Корп-де-Гард (719 м) і Пітон-де-ла-Саван (705 м)[6]. На узбережжі виділяється ряд мальовничих гір: на півострові Ле-Морн — гора Ле-Морн-Брабан (556 м), на узбережжі бухти Тамарин — гора Ремпар (545 м), що нагадує альпійський Маттерхорн.

Північніше Порта-Луї знаходиться Бухта Могил (фр. Baie du Tombeaux) — місце потоплених кораблів, місце де у 1615 році затонув перший губернатор острова Пітер Бот. Найпівнічніший пункт острова — Кап-Маларе («Мис невдач»); місце, де 1810 року вперше на острів висадились англійці[8]. На південному узбережжі цікавою є природна арка Пон-Натюрель (довжина 20 м, ширина 6 м, висота 15 м), що утворилась внаслідок провалу перекриття морської печери[8]. На західному узбережжі знаходиться геологічна пам'ятка природи — кольорові піски Шамарель, що утворились внаслідок нерівномірного застигання різних шарів вулканічних викидів[8].

Острів Родрігес, як і Маврикій, гористий, вулканічного походження; Каргадос-Карахос, Чагос, Тромлен і Агалега — пласкі острови коралового походження.

Клімат[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат Маврикію

Клімат островів тропічний, морський. Пересічна температура повітря найтеплішого місяця (лютого) +26 °C, найхолоднішого (серпня) + 16 °C. Опадів до 3000 мм на рік. Бувають тропічні циклони[7].

Гідрологія[ред.ред. код]

Річки маловодні, головна з них — Гранд-Рів'єр на острові Маврикій[7]. Шамарель на річці Сен-Дені — найвищий водоспад острова[8].

Ґрунти[ред.ред. код]

Докладніше: Ґрунти Маврикію

Поширені родючі ґрунти на вулканічних породах[7].

Рослинність[ред.ред. код]

Докладніше: Флора Маврикію

У горах збереглися тропічні ліси[7]. На острові розбито ботанічний сад тропічних рослин — Памплемус, який з 1988 року носить ім'я першого прем'єр-міністра держави, Сівосагура Рамгулама. Там висаджено й культивується більше 500 різних рідкісних видів рослин (ковбасне дерево, геніпа, червоне дерево)[8].

Тваринний світ[ред.ред. код]

Докладніше: Фауна Маврикію

На південному узбережжі у 1994 році створено зооферму Ля-Ваніль, де розводять нільських крокодилів (Crocodylus niloticus), сейшельських (Aldabrachelys gigantea) і променистих черепах (Astrochelys radiata). А на західному узбережжі, поблизу поселення Флік-ен-Флак у 1979 році створено пташиний парк Касела, що налічує до 2,5 тис. птахів у вольєрах[8].

Охорона природи[ред.ред. код]

На острові Егрет, поблизу східного узбережжя Маврикію, створено орнітологічний заказник, де охороняють гніздування рідкісних птахів: рожевих голубів (Nesoenas mayeri) і маврикійського боривітру (Falco punctatus)[8].

На південь від столиці в долині Чорної річки на площі 6557 га створено національний парк — Долина Чорної річки (фр. Parc national des gorges de Rivière Noire). На території національного парку під охороною знаходяться більше 150 видів рідкісних рослин і тварин: білохвості фаетони (Phaethon lepturus), маврикійські дрозди, мангусти, мавпи і олені. У південній частині парку в 1977 році для збереження залишків первісних лісів ебенового дерева створено заповідник Макабі-дель-Омбр, що входить до всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО[9][8].

Економіка[ред.ред. код]

Історично головним експортним продуктом острова був цукор і похідні продукти. У 1904 році з острова було вивезено цукру, рому і ванілі на 32 млн індійських рупій[10]. Увезено товарів на 22,5 млн. Бюджет острова становив у 1904 році 9,4 млн рупій доходів, 10,6 млн рупій витрат[10].

У країні створена вільна економічна зона[6].

Валюта[ред.ред. код]

Грошовою одиницею Маврикію є маврикійська рупія (MUR). 1 маврикійська рупія = 100 центів. Емітентом виступає Банк Маврикію.

Туризм[ред.ред. код]

Докладніше: Туризм Маврикію

«Туристичний трикутник» Маврикію із безліччю готелів на білосніжних піщаних пляжах знаходиться на півночі острова між містами Порт-Луї — на заході, Рош-Нуар — на сході, Кап-Малере — на півночі[8]. У Гран-Бай знаходиться «маврикійське лазурове узбережжя» із великою кількістю готелів навколо торговельного центру Сансет-бульвар, морським акваріумом і яхт-клубом[8]. На східному узбережжі, за виключенням піщаних пляжів острова Іль-о-Серф, курортів мало (Бель-Мар, Тру-д-Одюс), через високі морські хвилі, що їх гонять вітри через увесь Індійський океан, це привабливе місце для серфінгу[8].

Сільське господарство і риболовля[ред.ред. код]

Довгий час країна була одним з головних експортерів цукру, під плантації цукрової тростини, починаючи з XVII століття, була віддана більшість родючих земель острова (у 1978 році було зібрано 6,2 млн тон цукрової тростини й одержано 665 тис. тон цукру)[7][6]. Важливими експортними культурами є також чай (у 1978 році було зібрано 4,9 тис. тон) та тютюн. Найбільша чайна плантація знаходиться в Буа-Шері (30 тонн/рік, 2010 рік) в районі Кюрпіп[8]. Аграрна країна з монокультурним сільським господарством довгий час страждала від коливання цін на цукор на світовому ринку, що призводило до нестабільного розвитку економіки, зниження рівня життя, росту безробіття (на початку 1978 року в країні налічувалось близько 20 тис. безробітних)[7]. Для власного споживання вирощують рис, кукурудзу, маніок, арахіс, банани, овочі. Розводять велику рогату худобу, овець і кіз.

Промисловість[ред.ред. код]

Промисловість представлена невеликими підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини (цукрові заводи, чайні й текстильні фабрики), окремими підприємствами електронної, хімічної і місцевої промисловості. Збудовані заводи з виробництва добрив і дріжджова фабрика. Переважна більшість підприємств створена за участю іноземного капіталу й працює на експорт.

Гірнича промисловість[ред.ред. код]

Енергетика[ред.ред. код]

Транспорт[ред.ред. код]

Станом на 1977 рік, довжина автошляхів на острові становила 2 тис. км[7]. Найбільший морський порт — Порт-Луї. Діє Міжнародний аеропорт імені сера Сівусагура Рамгулама (колишній «Плезанс»). Як наслідок перебування під англійською короною, на Маврикії діє лівосторонній автомобільний рух.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Експорт: цукор, в'язані вироби, чай (Північна Африка, Європа).

Населення[ред.ред. код]

Населення становить 1 294 000 (оцінка на липень 2010 року), за офіційним переписом 1990 року — 1 141 900 осіб. Річний приріст — 0,75%. Народжуваність — 1,8 народжень на жінку. Середня тривалість життя — 70,8 років у чоловіків, 77,9 років у жінок. Найбільші міста:Порт-Луї, Роуз-Гілл, Бо-Бассен, Куатр-Борн, Вакоа-Фенікс, Кюрпіп.

Етнічний склад[ред.ред. код]

Особливість населення країни — багаторасовість, острів населяють вихідці з Африки, Азії, Європи[6]. Етно-расовий склад:

Історія єврейської громади на острові Маврикій досить коротка. Під час Другої світової війни, 1580 євреїв зі Східної Європи, тікаючи від нацистських переслідувань, відправились до Палестини. Але англійська влада відмовила їм у праві на проживання і вони в 1940 році прибули на Маврикій. По закінченню війни і створенню незалежної держави Ізраїль євреї залишили острів. Поряд із Ле-Бамбою, що на шляху з Флік-ен-Флак до Порт-Луї знаходиться кладовище Святого Мартина з єврейською частиною, де поховано 127 втікачів від Холокосту[8].

Мова[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Маврикію

Мови (за переписом 2000 року):

Релігії[ред.ред. код]

Докладніше: Релігії Маврикію

Віросповідання (за переписом 2000 року):

Найбільший індуїстський храм, Махешварнат збудовано наприкінці XIX століття на півночі острова в Тріоле[8].

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта Маврикію

Грамотність — 88% у чоловіків, 80% у жінок (за переписом 2000 року). Навчання в державних освітніх закладах безоплатне. Система освіти склалася під впливом англійської: початкова школа — 6 років, середня — 7 (5+2) років. У 1977/78 навчальному році у початковій школі налічувалося 137 тис. учнів, у середніх навчальних закладах — 79,6 тис.[7]. У 1965 році в Порт-Луї було засновано Маврикійський університет, вже через 10 років в ньому навчалось до 1 тис. студентів. У 1972 році було засновано авіаційний коледж. У 1973 році засновано педагогічний інститут[7]. У місті Мока Інститут Махатми Ганді.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Зараженість вірусом імунодефіциту (ВІЛ) — 1,7% (оцінка на 2007 рік).

Культура[ред.ред. код]

Докладніше: Культура Маврикію

На Маврикії з 1829 року працюють Королівське товариство з гуманітарних і природничих наук, Академія мови й літератури Маврикію, з 1880 року Інститут Маврикію, з 1938 року Історичне товариство. У 1953 році у Порт-Луї було засновано науково-дослідний інститут цукрової промисловості[7].

На Маврикії діє ряд бібліотек: Університетська, Муніципальна, Інституту Маврикію, Британської ради.

Піщані пляжі північного узбережжя, мальовнича природа та індійська субкультура створює привабливі умови для зйомок боллівудських кінофільмів, серіалів та телепередач[8].

Музеї[ред.ред. код]

У 1885 році було закладено Музей міста Порт-Луї. У 1960 році створено Гербарій Маврикію. У місті Маебур діє Історичний музей. На північ від міста Мока в «Еурека», комплексі дерев'яних колоніальних будівель франко-мавриканської родини Леклеціо, зведених у 1856 році, відкрито історико-етнографічний музей[8]. У В'є-Гран-Порт на східному узбережжі, задля збереження голландської минувщини, створено Музей Фредеріка Гендріка[8]. У місті Маебург — Морський музей, присвячений англо-французькій морській битві 1810 року в навколишніх водах.

Мистецтво[ред.ред. код]

У 1922 році створено Художню галерею[7].

Література[ред.ред. код]

Театр[ред.ред. код]

Театр у Порт-Луї, листівка 1910 року

Музика й танці[ред.ред. код]

Традиційний креольський танок сега, бере свій початок від перших завезених на острів у XVII столітті голландцями чорношкірих рабів з Мадагаскару і Мозамбіку. Енергійні танцівниці в кольорових спідницях у швидкому африканському ритмі, під барабанний акомпанемент, звабливо рухають стегнами в парі з чоловіками, або самостійно[8]. Через це, а також сороміцькі пісні, що супроводжують танок, європейці вважали сегу елементом низької культури.

Архітектура[ред.ред. код]

Маврикій — місце, де стикаються різні культури, що знаходить відображення в архітектурі країни: у столиці по сусідству розташовані мечеть Джума, індуїстський храм Маесварат і християнський собор Сент-Джеймс.

ЗМІ[ред.ред. код]

Кухня[ред.ред. код]

Кухня Маврикію є міксом французької, китайської та індійської кухонь. Основна страва країни — каррі у вигляді рису з куркою, або іншими м'ясопродуктами, креветками або устрицями, овочами та обов'язковими прянощами, заправлені олією і зеленню. Дуже схожий на нього «бірьяні» — рис із м'ясом, овочами або рибою, приправленими прянощами. Дуже популярна закуска «пурі» — своєрідні бутерброди (як холодні так і гарячі) з особливого борошна з різними інгредієнтами, починаючи від салатів і кінчаючи м'ясним або рибним асорті, але обов'язково з яким-небудь соусом. Повсюдно пропонують китайську локшину «хв Фріт» із безліччю способів приготування. Пальмові пагони, які додають до багатьох блюд — національний продукт маврикійців[8].

Риба і морепродукти займають на столах маврікійцев важливе місце, поряд із рисом. Навколишні води багаті рибою, з яких найбільш популярні тунець, дорада, морський язик, барабулька (султанка), марлін та ін. Рибу коптять, смажать на вогні і вугіллі, їдять сирою з лимонним соком, тушкують і варять зі всілякими добавками. Особливим делікатесом вважаються прісноводні раки «камарон», краби, лангусти, восьминіг з соусами віндай або каррі, равлики, різні молюски, морські їжаки тощо. Їх готують сотнями різноманітних способів, але обов'язково з прянощами і великою кількістю зелені. Поширеним є креольський суп із морепродуктів, на манер французького буайбеса (фр. Bouillabaisse). До салатів із морепродуктів подають популярні соуси ругай (провансальський томатний) і віндай (гірчиця з оцтом)[8].

На острові вирощують батат, томати, баклажани, маленький зелений огірок з клейкою шкіркою «лало», маніок, кабачки, гарбуз, патисони, капустяну пальму (місцева кулінарна гордість) та інші, часто зовсім незнайомі європейцеві овочі. Вирощується велика кількість фруктів різних сортів.

Місцеві вироби з борошна: своєрідні трикутні ватрушки «самусса» (самса) з листкового тіста з овочами, м'ясом або рибою, пиріжки з батату, пиріжки з картоплею і баклажанами, пончики з прянощами, маленькі тарталетки з пастою із морепродуктів, тістечка з кокосовою крихтою.

Свята[ред.ред. код]

Національні свята держави відзеркалюють строкатий етнічний склад населення. На початку року із петардами і процесіями драконів святкують китайський новий рік. У цей же час святкують тамільський Кавадії, процесія із глечиками молока і статуєю Муругана, сина бога Шиви, прямує до храма, де купає статую в молоці. Цей ритуал (Пал Авісегум) символізує божественний дар життя[8]. У ніч з 8 на 9 вересня католики відзначають роковини беатифікованого у 1979 році французького монаха Жака-Дезіре Лаваля (1803–1864), «апостола Маврикію». Тисячі маврикійців збираються на його могилі в Сан-Круа, передмісті Порт-Луї[8].

Спорт[ред.ред. код]

З травня по листопад на іподромі Марсове поле в Порт-Луї проводять скачки на конях[8].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Population and Vital Statistics, Republic of Mauritius, Year 2006 - Highlights. Central Statistics Office (Mauritius). March 2007. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-18. 
  2. а б в г д е ж и к л м н Маврикій // Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколелігя: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К.: «Українська енциклопедія», 1998. ISBN 9667492001
  3. (англ.) Toorawa, S. 2007. The medieval Waqwaq islands and the Mascarenes. Hassam Toorawa Trust, Port Louis, Mauritius.
  4. (рос.) Остров Святого Маврикия // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890–1907.
  5. а б в г д е ж и к (англ.) Розділ Історія на офіційному порталі Уряду Республіки Маврикій.
  6. а б в г д е ж и к л м н (рос.) Большов И. Г. Маврикий. — М.: «Мысль», 1986. — 110 с.
  7. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Маврикій // Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974–1985.
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб (рос.) Маврикий. Затерянный в Индийском океане. Золотой глобус № 87, De Agostini, 2011.
  9. (англ.) Macchabee / Bel Ombre — Mauritius. Biosphere Reserve Information.
  10. а б (рос.) Остров Святого Маврикия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890–1907.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]



Маврикій Це незавершена стаття з географії Маврикію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.