Золотий дощ (рослина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Золотий дощ
Квітки і плоди золотого доща звичайного (Laburnum anagyroides)
Квітки і плоди золотого доща звичайного (Laburnum anagyroides)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Евдикоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Метеликові (Papilionoideae)
Триба: Дрокові (Genisteae)
Рід: Золотий дощ (Laburnum)
Посилання
Вікісховище: Laburnum
Віківиди: Laburnum
EOL: 27794
IPNI: 22728-1

Золоти́й дощ[1][2][3] (лат. Laburnum) — рід отруйних листопадних дерев і кущів родини бобових.

Поширення[ред. | ред. код]

Природний ареал — Мала Азія й Південна Європа. Представників роду культивують у багатьох країнах як декоративні рослини.

Опис[ред. | ред. код]

Представники роду — дерева або кущі висотою 3—7 м. Бруньки яйцеподібні з 2—3 зовнішніми лусками. Листорозташування чергове. Листки трійчасті з черешком і прилистками, світло-зелені, листочки майже сидячі.

Квітки жовті, метеликового типу. Суцвіття — китиця, прикінцева, безлиста, повисла або стояча. Чашечка неправильно-дзвоноподібна, близько 5 мм завдовжки, неясно двогуба, з двома зубцями на верхній губі і трьома на нижній. Пелюстки 2—3 см завдовжки, вільні, вітрило трохи довше за весла з човником, човник голий. Тичинок десять, вони зростаються між собою. Зав'язь на ніжці, стовпчик з голівчастою приймочкою. Довгі низпадні гроноподібні суцвіття навесні повністю покривають рослину. Золотий дощ є добрим медоносом[4].

Плід — лінійний плаский біб на довгій ніжці, по швах потовщений або злегка крилатий, одно- чи багатонасінний. Розкривається пізно.

Рослина отруйна. Найбільшою токсичністю відрізняється насіння: воно містить алколоїди цитизин і лабурнін. Цитизин за хімічною структурою близький до нікотину, відоме, що під час Першої Світової війни у Європі були в ужитку самокрутки зі золотого дощу (для заміни дефіцитного тютюну). Зараз цитизин використовують у гомеопатії — у препаратах від нікотинової залежності. При вирощуванні рослини необхідно обмежити доступ до нього дітей і тварин[4].

Види[ред. | ред. код]

У роді налічують два біномінальних види і кілька видів з невизначеним статусом, а також гібридів[5][6][7].

Види з неясним статусом[ред. | ред. код]

Статус нижчеперелічених видів невизначений[7].

Гібриди[ред. | ред. код]

Використовування[ред. | ред. код]

Laburnum alpinum і Laburnum anagyroides, а також їхні гібриди популярні у парковому садівництві. Золотий дощ — теплолюбна рослина, вона витримує морози лише до мінус 23—26 °C. Тому вирощування його на більшій частині території Східної Європи досить проблематично: однорічні прирости без снігового покриву можуть обмерзати, а під час суворих зим постраждати й старі пагони. В умовах холодного клімату золотий дощ нечасто виростає вище 3 м.

Деревина золотого доща тверда, добре полірується, з гарним звивистим рисунком, має коричневий колір (заболонь жовта). Вона підходить для дрібної скульптури, інкрустацій, музичних інструментів. Колись з неї виготовляли луки й арбалети, які за якістю не поступались тисовим[4].

У культурі[ред. | ред. код]

  • У «Дітях залізниці» Е. Несбіт золотий дощ згадується при описанні брами доктора Фореста: «Поперше мати почувалася нормально, але над вечір їй стало настільки погано, що Пітера послали до будинку на селі, що стояв з трьома деревами золотого доща поруч брами, і з латунною платівкою на ній — „У. У. Форест, Доктор медицини“»
  • У першому розділі «Гобіта» Дж. Р. Р. Толкіна Більбо згадує фейєрверки Ґандальфа: «Я їх пам'ятаю! Старий Тук щоліта влаштовував фейєрверки на Купала! Яка то була розкіш! Вони злітали вгору, мов величезні вогняні лілеї, чи ротики-собачки, чи золотий дощик, і так і висіли в сутіні цілий вечір!» (пер. О. М. Мокровольського)[8].
  • Сучасник Толкіна, К. С. Льюїс також згадує про золотий дощ, описуючи прихід весни до Нарнії у казці «Лев, Біла Відьма та шафа»: «Дерева починали оживати. Модрини й берези були покриті зеленню, а лабурнуми золотом».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Laburnum // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Вісник Дніпропетровського університету. Біологія. Екологія. – 2008. – Вип. 16, т. 2. – С. 131–136 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2015.
  3. Українська Радянська Енциклопедія. Архів оригіналу за 8 грудня 2015.
  4. а б в Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :0 не вказано текст
  5. ILDIS LegumeWeb entry for Laburnum. International Legume Database & Information Service. Cardiff School of Computer Science & Informatics. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 11 April 2014.
  6. USDA, ARS, National Genetic Resources Program. GRIN species records of Laburnum. Germplasm Resources Information Network—(GRIN) [Online Database]. National Germplasm Resources Laboratory, Beltsville, Maryland. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 11 April 2014.
  7. а б The Plant List entry for Laburnum. The Plant List. Royal Botanic Gardens, Kew and the Missouri Botanical Garden. 2013. Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 11 квітня 2014.
  8. Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори. Архів оригіналу за 8 грудня 2015.

Джерела[ред. | ред. код]