Карасубазарський трактат
| Мирний і союзний трактат між Російською Імперією і Ханством Кримським рос. дореф. Мирный и союзный трактатъ между Россійскою Имперіею и Ханствомъ Крымскимъ | |
|---|---|
| Тип | договір |
| Підписано | 1 листопада 1772 |
| Місце | Карасубазар (нині Білогірськ), Кримське ханство |
| Чинність | 29 січня 1773 |
| Умови |
|
| Підписанти |
 Російська імперія: Василій Долгоруков-Кримський, Євдоким Щербінін Кримське ханство: хан Сахіб II Ґерай |
| Сторони |
Російська імперія, Кримське ханство |
Карасубазáрський трактáт (рос. Карасубазарский трактат), офіційно Ми́рний і сою́зний трактáт між Росі́йською Імпéрією і Хáнством Кри́мським (рос. дореф. Мирный и союзный трактатъ между Россійскою Имперіею и Ханствомъ Крымскимъ[1]) — мирний договір, підписаний у місті Карасубазар (сучасний Білогірськ) у Криму 1 листопада 1772 року між Російською імперією та Кримським ханством[2]. Умови трактату полягали в проголошенні незалежности Криму та укладанні союзу з Росією.
1771 року Кримське ханство у ході російсько-турецької війни було окуповане російською армією на чолі з Василієм Долгоруковим-Кримським. Того ж року до влади в Криму прийшов хан Сахіб II Ґерай.
1772 року між Росією та Кримом розпочалися переговори про укладення мирного договору, який передбачав би незалежність ханства та його союз із Росією. З боку Росії участь у переговорах брав слобідсько-український губернатор Євдоким Щербінін.
Влада Кримського ханства не одразу погодилася на укладання такого мирного договору. У відповідь російські війська знищували корінне населення півострова. Підтримку Росії в переговорному процесі надавала частина кримської знаті.
1 листопада 1772 року договір був підписаний у місті Карасубазар (нині — Білогірськ). 29 січня 1773 року імператриця Катерина II ратифікувала трактат. Проте через зловживання російського уряду в Криму диван Кримського ханства розірвав угоду.
За умовами договору, Кримське ханство ставало повністю незалежною державою, проте перебувало в союзі з Російською імперією; фортеці Керч та Єні-Кале в Керченській протоці мали перебувати під контролем російської армії; Ногайська та Буджацька орди мають бути переселені до Кубані; при дворі кримського хана мав перебувати «резидуючий міністр» російської імператриці.
Умови договору були визнані Османською імперією у 1774 році за Кючук-Кайнарджийським миром.
Передумови[ред. | ред. код]
1768 року Османська імперія, звинувативши Росію в організації нападу козаків під проводом Максима Залізняка на місто Балту, оголосила їй війну[3]. Як васал османів на їхньому боці воювало Кримське ханство.
У війні Османська імперія зазнавала тяжких поразок від Росії. Кримське ханство було повністю окуповане Росією.
1771 року кримські беї без участи османського султана обрали ханом Сахіба II Ґерая замість Селіма III[4].
Укладання договору[ред. | ред. код]
З метою «дотиснути» Сахіба II Ґерая до унезалежнення Криму та союзу з Росією у квітні 1772 року слобідсько-український губернатор Євдоким Щербінін з півторатисячною залогою вирушив до Криму для переговорів[5].
Євдоким Щербінін мав авдієнцію в кримського хана. Він намагався вмовити Сахіба Ґерая погодитися на розміщення в Криму російських військ та флоту. Історик Сергій Соловйов у праці «Історія Росії від найдавніших часів» писав, що Сахіб Ґерай не одразу погодився на такі умови Росії; хан казав російському послові Щербініну[6]:
|
Для чого вільну людину охороняти? | 
|
У відповідь Євдоким Щербінін казав ханові, що це необхідно для його безпеки у випадку можливої спроби його повалення турецькими військами[6]. Крім того, учасники переговорів з боку Кримського ханства заявляли[6]:
|
|
Адже ми вільні, відповідно, можемо погоджуватись і не погоджуватися. |
|
Переговори з кримським ханом були важкими[5]. Сторону Росії в кількамісячних переговорах підтримала частина кримської проросійської знаті[7].
Для того, щоб змусити кримського хана укласти мир, російський полководець генерал-аншеф князь Василій Долгоруков-Кримський 19 вересня 1772 року знищив «татарські скопища, що чинили заворушення». Армія Долгорукова спалювала поселення та страчувала місцеве населення, внаслідок чого кількість корінного населення Криму різко зменшилася[8][9][10].
Врешті-решт, 1 листопада 1772 року в місті Карасубазар (сучасний Білогірськ), під так званим Суворовським дубом поблизу скелі Ак-Кая[11], було підписано Мирний і союзний трактат між Російською Імперією і Ханством Кримським (рос. дореф. Мирный и союзный трактатъ между Россійскою Имперіею и Ханствомъ Крымскимъ) між Російською імперією та Кримським ханством. За Росію договір підписав генерал-аншеф Євдоким Щербінін, а за Кримське ханство — хан Сахіб II Ґерай.
 |
 | |||||||||
Підписанти Карасубазарського трактату: Євдоким Щербінін та Сахіб II Ґерай
| ||||||||||
29 січня 1773 року імператриця Росії Катерина II ратифікувала договір[12].
Зміст[ред. | ред. код]
Трактат складався з 14 пунктів.
- Пункт 1 проголошував «союз, дружбу та довіру» між Росією та Кримським ханством «без утисків віри, законів і вольностей»[13].
- Пункт 2 проголошував, що право обрання нового хана належить лише народові та знаті Кримського ханства, і ні Російська, ні Османська імперії не мають права втручатися у процес обрання.
- Пункт 3 проголошував, що всі народи, які були в підпорядкуванні Кримському ханству, продовжують перебувати під його владою, проте кабардинці мають перейти у російське підданство.
- Пункт 4 проголошував, що Росія не може вимагати в «Кримської області» війська, а війська Кримського ханства не підпорядковуються російській армії.
- Пункт 5 проголошував, що імператриця Катерина II та її наступники зобов'язуються оберігати «Татарську область» «у всіх вищезазначених її правах та початкових положеннях».
- Пункт 6 проголошував, що до завершення російсько-турецької війни Російська імператорська армія може перебувати у фортецях на теренах Криму, проте за умов, «щоб ця обставина ні найменшим не була тягарем для кримських обивателів».
- Пункт 7 проголошував, що Росія бере на себе обов'язок захищати вольності Криму, проте «назавжди» бере у своє підпорядкування фортеці Керч та Єні-Кале.
- Пункт 8 проголошував, що будь-які інші фортеці та укріплення, окрім Керчі та Єні-Кале, будуть у підпорядкуванні «Світлійшого Хана та Кримського Уряду»[14].
- Пункт 9 проголошував, що Ногайська та Буджацька орди повинні бути переселені на Кубань та проживати там під зверхністю хана, керуючись «своїми древніми правами, обрядами та звичаями»[15].
- Пункт 10 проголошував про повернення всіх військовополонених кримців до Криму, а росіян — до Росії без викупу.
- Пункт 11 проголошував, що кримці-кріпаки, навіть якщо вони християни, не можуть бути в складі Російської імператорської армії, а можуть «тільки за добровільною згодою з хазяїнами викуплені бути».
- Пункт 12 проголошував, що кримські купці можуть вільно торгувати в Росії, а російські купці — в Криму.
- Пункт 13 проголошував, що російська імператриця має право мати власного «резидуючого міністра» при кримському ханові.
- Пункт 14 проголошував, що трактат має бути ратифікований Катериною II.
Наслідки[ред. | ред. код]
Через дії «Росії, що відбирає в нас землі і поводиться з нами брехливо», диван Кримського ханства розірвав договір з Росією[16][17][18].
У 1774 році було підписано Кючук-Кайнарджийський мирний договір, відповідно до якого Османська імперія визнала де-юре незалежність Кримського ханства, що передбачав Карасубазарський трактат[18].
У 1775 році владу в Криму захопив хан Девлет IV Ґерай, який підтримував Османську імперію. Проте вже у 1777 році у Криму владу захопив хан з проросійською орієнтацією Шагін Ґерай. У 1782 році його скинув з престолу хан Бахадир II, проте у 1783 році Шагін Ґерай повернувся до влади.
1783 року за наказом Катерини II Кримське ханство увійшло до складу Російської імперії як Таврійська область.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ПСЗРИ, 1830, с. 708.
- ↑ Вортман, 2003.
- ↑ Чухліб, 2012.
- ↑ Центр информации и документаци крымских татар. web.archive.org. 18 лютого 2009. Архів оригіналу за 18 лютого 2009. Процитовано 6 липня 2022.
- ↑ а б Потапенко, 2016, с. 238.
- ↑ а б в Соловйов, 1879, с. 840.
- ↑ Соловйов, 1879, с. 840—841.
- ↑ Короленко, 2016, с. 43.
- ↑ Возгрин (I), 1992, с. 261.
- ↑ Возгрин (II), 2014, с. 348—349.
- ↑ Кривошеєв, 2019.
- ↑ ПСЗРИ, 1830, с. 712.
- ↑ ПСЗРИ, 1830, с. 710.
- ↑ ПСЗРИ, 1830, с. 711.
- ↑ Потапенко, 2016, с. 239.
- ↑ Возгрин (I), 1992, с. 263.
- ↑ Возгрин (II), 2014, с. 352.
- ↑ а б Кресін, 2009, с. 550.
Джерела[ред. | ред. код]
- Першоджерела
- Мирный и союзный трактатъ между Россійскою Имперіею и Ханствомъ Крымскимъ // Полное собраніе законовъ Россійской Имперіи. — 1830. — Т. 19. — С. 708-712. — (Собраніе Первое)
- Монографії
- Возгрин В. Е. Исторические судьбы крымских татар. — М. : Мысль, 1992. — 446, [2] с.
- Возгрин В. Е. История крымских татар : Очерки этнической истории коренного народа Крыма в четырёх томах. — 3-е изд., испр. и доп. — Симферополь : «Къартбаба продакшн», 2014. — Т. 2. — 940 с.
- Соловьёв С. М. История России с древнейших времён. — Второе изданіе. — Санкт-Петербург : Издание Высочайше утверждённаго Товарищества "Общественная Польза", 1879. — Т. XXVI - XXIX. Архівовано з джерела 31 березня 2019
- Статті
- Короленко Б. "Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно руськім" // Наш Крим: неросійські історії українського півострова : зб. ст / упоряд. та вступ С. В. Громенко. — Київ : К.І.С, 2016. — С. 36—43. Архівовано з джерела 7 липня 2022
- Кривошеєв П. «Присягнули годівниці». Кримськотатарські активісти ‒ про ініціативу руху «Къырым». — Крим.Реалії, 2019.
- Потапенко С. “Под образом дружбы и откровенности”: нові документи про “татарську комісію” Євдокима Щербініна 1770–1775 рр. та першу російську анексію Криму // Наш Крим = Our Crimea = Bizim Qırımımız / ред. кол. Г. Папакін (голова); за ред. Д. Гордієнка та В. Корнієнка. — Вип. II: Збірка ста- тей за матеріалами Другої Міжнародної наукової конференції «Крим в історії України», присвяченої 160-й річниці капітуляції Росії у Кримській війні 1853—1856 рр. — К., 2016. — С. 235—250. Архівовано з джерела 6 липня 2022
- Енциклопедії
- Вортман Д. Я. Білогірськ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 284. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Кресін О. В. Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 550—551. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Чухліб Т. В. Російсько-турецька війна 1768—1774 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 304—305. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
