Карлос Жозе Кастільйо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Карлос Жозе Кастільйо
Особисті дані
Народження 27 листопада 1927(1927-11-27)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Смерть 2 лютого 1987(1987-02-02) (59 років)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Зріст 181 см
Громадянство  Бразилія
Позиція воротар
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1945–1946 Бразилія «Оларія»  ? (?)
1947–1965 Бразилія «Флуміненсе» 697 (-777)
? Бразилія «Пайсанду» (Белен)  ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1950–1962 Бразилія Бразилія 29 (-30)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1973–1974 Бразилія «Віторія» (Салвадор)
1977 Бразилія «Операріо»
1977 Бразилія «Інтернасьйонал»
1980 Бразилія «Гуарані»
1982 Бразилія «Греміо»
1984–1986 Бразилія «Сантус»
1986 Бразилія «Палмейрас»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Карлос Жозе Кастільйо (порт. Carlos José Castilho; 27 листопада 1927, Ріо-де-Жанейро — 2 лютого 1987, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції воротаря. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Чемпіон світу 1958 і 1962 років, разом з Пепе і Г. Мазетті один з трьох дворазових чемпіонів світу, що не зіграли на переможних чемпіонатах жодного матчу. Також був учасником чемпіонатів світу 1950 і 1954 років. На турнірі 1954 року був основним воротарем збірної, в інших випадках був резервним воротарем. Майже всю свою кар'єру виступав за один клуб — «Флуміненсе». Провів 255 матчів без пропущених голів.

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

У дорослому футболі дебютував 1945 року виступами за команду «Оларія», в якій провів два роки.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу «Флуміненсе», до складу якого приєднався 1947 року. Відіграв за команду з Ріо-де-Жанейро наступні вісімнадцять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Флуміненсе», був основним гравцем команди. За свою кар'єру він виступив у 696 матчах за «Флуміненсе» (рекорд клубу), пропустивши 777 м'ячів, рекордсмен команди за кількістю «сухих» матчів — 255. Був триразовим чемпіоном штату Ріо, дворазовим переможцем турніру Ріо-Сан-Паулу, а також переможцем міжнародного Кубка Ріо.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Пайсанду» (Белен).

Виступи за збірну

[ред. | ред. код]

1950 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії. Того ж року у складі збірної був учасником чемпіонату світу 1950 року у Бразилії, де разом з командою здобув «срібло», але на поле не виходив.

Першим трофеєм у складі збірної для Карлоса стала перемога на Панамериканському чемпіонаті з футболу у 1952 році. Наступного року Кастільйо поїхав зі збірною на чемпіонат Південної Америки 1953 року у Перу, де разом з командою здобув «срібло», а ще через рік поїхав на другий для себе чемпіонат світу 1954 року у Швейцарії. На цьому турнірі Кастільйо був вже основним воротарем, зігравши у трьох матчах, проте бразильці вилетіли вже в чвертьфіналі.

Згодом Кастільйо зі збірною ставав срібним призером Чемпіонату Південної Америки 1957 року у Перу та Чемпіонату Південної Америки 1959 року в Аргентині, а також став дворазовим чемпіоном світу — 1958 року у Швеції та 1962 року у Чилі, проте основним воротарем не був.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 13 років, провів у формі головної команди країни 29 матчів, пропустивши 30 голів[1].

Кар'єра тренера

[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після тривалої перерви, 1973 року, очоливши тренерський штаб клубу «Віторія» (Салвадор).

1977 року недовго був головним тренером клубів «Операріо» та «Інтернасьйонал».

Згодом очолював клуби «Гуарані» та «Греміо», а з 1984 року став головним тренером «Сантуса», з яким виграв свій єдиний тренерський трофей — Лігу Паулісту у тому ж році.

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Палмейрас», головним тренером команди якого Карлос Жозе Кастільйо був недовго у 1986 році.

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]

Флуміненсе

[ред. | ред. код]

Збірна Бразилії

[ред. | ред. код]

В якості тренера

[ред. | ред. код]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Кастільйо все своє життя відрізнявся сміливістю рішень: одного разу він в черговий раз травмував палець, і доктор клубу прописав йому двомісячне лікування. Однак Кастільйо не став чекати, ампутував палець і повернувся у ворота[2].

2 лютого 1987 року на 60-му році життя покінчив життя самогубством з невідомих причин. Його знайшли без свідомості в своїй квартирі — він порізав собі вени[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Livro Seleção Brasileira 1914—2006, página 241, por ASSAF, Roberto e NAPOLEÃO, Antonio Carlos.
  2. ↑ Site TERCEIRO TEMPO — Castilho, página disponível em 25 de novembro de 2016. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 12 березня 2018.
  3. ↑ Gazeta Esportiva . Net — Álbum [Архівовано 18 травня 2008 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карлос_Жозе_Кастільйо&oldid=43342273