Маріо Загалло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ф
Маріо Загалло
Zagallocomemora.jpg
Особові дані
Повне ім'я Маріо Жоржі Лобо Загалло
Народження 9 серпня 1931(1931-08-09) (86 років)
  Масейо, Бразилія
Зріст 169 см
Вага 61 кг
Громадянство Flag of Brazil.svg Бразилія
Позиція Лівий вінгер
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1948–1949 Бразилія «Америка»  ? (?)
1950–1958 Бразилія «Фламенго» 217 (30)
1958–1965 Бразилія «Ботафогу»  ? (?)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1958–1964 Бразилія Бразилія 33 (5)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1966–1970 Бразилія «Ботафогу»
1967–1968 Бразилія Бразилія (помічник)
1970–1974 Бразилія Бразилія
1971–1972 Бразилія «Флуміненсе»
1972–1974 Бразилія «Фламенго»
1975 Бразилія «Ботафогу»
1976–1978 Кувейт Кувейт
1978–1979 Бразилія «Ботафогу»
1979 Саудівська Аравія «Аль-Хіляль»
1980–1981 Бразилія «Васко да Гама»
1981–1984 Саудівська Аравія Саудівська Аравія
1984–1985 Бразилія «Фламенго»
1986–1987 Бразилія «Ботафогу»
1988–1989 Бразилія «Бангу»
1989–1990 ОАЕ ОАЕ
1990–1991 Бразилія «Васко да Гама»
1991–1994 Бразилія Бразилія (помічник)
1994–1998 Бразилія Бразилія
1998–2000 Бразилія «Португеза Деспортос»
2000–2001 Бразилія «Фламенго»
2002–2006 Бразилія Бразилія (помічник)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Маріо Загалло (порт. Mário Zagallo, нар. 9 серпня 1931, Масейо) — бразильський футболіст, що грав на позиції крайнього лівого півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Є першою людиною, що чотири рази ставала чемпіоном світу з футболу: двічі як гравець (1958, 1962), і по одному разу як тренер (1970) і як помічник головного тренера (1994)[1], а також єдиним гравцем, який у своїх 10 матчах на чемпіонаті світу здобув 10 перемог[2].

У статусі футболіста виступав за клуби «Америка» (Ріо-де-Жанейро), «Фламенго» та «Ботафогу», а також національну збірну Бразилії. Як тренер також найбільших успіхів досяг зі збірною Бразилії, ставши чемпіоном світу та володарем Кубка Америки і Кубка Конфедерацій.

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

У дорослому футболі дебютував 1948 року виступами за команду клубу «Америка» (Ріо-де-Жанейро).

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Фламенго», до складу якого приєднався 1950 року. Відіграв за команду з Ріо-де-Жанейро наступні вісім сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Фламенго», був основним гравцем команди.

1958 року перейшов до клубу «Ботафогу», за який відіграв 7 сезонів. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за «Ботафогу» у 1965 році[3].

Виступи за збірну[ред.ред. код]

Незважаючи на високий рівень гри у клубі, тренери збірної Бразилії, які дуже часто змінювалися у першій половині 1950-х років, довго не помічали Загалло. Найкращим лівим крайнім півзахисником того часу вважався Пепе з «Сантоса», якого публіка любила за його незвичайні фінти. Він і поїхав на чемпіонат світу 1954 року, що закінчився для бразильців поразкою в чвертьфінальному матчі від збірної Угорщини — 2:4, після чого була відома бійка, яка розпочалася ще на полі й тривала в роздягальні, коли бразильців і угорців довелося рознімати поліції.

Але навесні 1958 року новим тренером збірної Бразилії призначили Вісенте Феола. За місяць до початку чемпіонату світу в Швеції команда проводила під його керівництвом перший матч. Якраз напередодні цієї товариської гри Пепе, виходячи з душу, підвернув ногу. Так на лівому краю збірної Бразилії вперше з'явився Маріо Загалло, і незабаром він став одним з ключових гравців у тактичних побудовах Феоли. Новому тренеру імпонували якраз раціональність та працьовитість Загалло. До чемпіонату світу Феола награвав принципово нову розстановку гравців — систему 4-2-4, причому Загалло відводилася особлива роль. При втраті м'яча працьовитий та витривалий лівий крайній, на відміну від інших нападників, негайно відходив назад, стаючи третім півзахисником та зміцнюючи центр поля. А під час масованих атак бразильців атакував правий край оборони суперника швидкими набігами. Чемпіонат світу 1958 року приніс збірній Бразилії перший чемпіонський титул і Загалло беззмінно відіграв на шведському чемпіонаті всі матчі, зробивши своєю раціональною та продуманою грою вагомий внесок у загальну перемогу. У фінальному матчі зі збірною Швеції, виграному з рахунком 5:2, він забив четвертий гол, і він же видав юному Пеле передачу, після якої той забив п'ятий м'яч.

Маріо Загалло (другий праворуч в нижньому ряду) у складі збірної Бразилії на переможному чемпіонаті світу 1958 року

Наступного року Маріо потрапив у заявку збірної на розіграш Кубка Америки 1959 року в Аргентині, де разом з командою здобув «срібло».

1960 року тренер Вісенте Феола був відправлений у відставку, і в збірній знову почалася тренерська крутанина. Жодному з нових тренерів Загалло не сподобався, і в збірній знову з'явився Пепе. Лише незадовго до нового чемпіонату світу 1962 року, коли національну команду очолив Айморе Морейра, до складу знову був включений Загалло. У Морейри вже не було часу на експерименти, і в Чилі він повіз практично ту ж саму команду, яка виграла чемпіонат світу 1958 року під керівництвом Феоли. Змінилися в ній лише центральні захисники, які були надто віковими. Бразильці відіграли весь чемпіонат одним і тим же складом. Правда, в одному з матчів групового турніру дістав травму Пеле, якого потім заміняв Амарілдо.

У першому матчі групового турніру бразильці грали зі збірною Мексики, і саме Загалло забив на тому чемпіонаті перший бразильський гол — на 56-й хвилині. Збірна Бразилія на тому чемпіонаті лише один матч звела внічию — зі збірною Чехословаччини в груповому турнірі (0:0), вигравши решту. З чехословацькими футболістами вдруге бразильці зустрічалися вже у фінальному матчі та перемогли з рахунком 3:1.

На батьківщину Маріо Загалло повернувся вже двічі чемпіоном. Але на цьому його виступи у збірній Бразилії фактично закінчилася. У національній команді знову почали змінюватися тренери, в тактичні задуми яких Загалло не вписувався. Лише 1964 року, коли в головну команду країни знову повернувся Вісенте Феола, Загалло зіграв у ній один матч. Але Феола, який готував до чемпіонату світу 1966 року нову, молоду команду, розсудив, що Загалло буде вже 35 років, і більше в збірну його не запрошував.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у формі головної команди країни 33 матчі, забивши 5 голів[4].

Кар'єра тренера[ред.ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1966 року, очоливши тренерський штаб клубу «Ботафогу». 1967 року для проведення одного-єдиного товариського матчу зі збірною Чилі Загалло вперше запросили очолити бразильську збірну. Він узяв сімох гравців свого клубу «Ботафогу» та переміг — 1:0. 1968 року Загалло також запрошували на один матч збірної Бразилії проти збірної Аргентини. Тепер він узяв вісьмох своїх футболістів, і знову здобув перемогу — 4:1.

Але в основному він керував «Ботафогу», з яким двічі поспіль виграв титул чемпіона штату Ріо-де-Жанейро. А 1970 року саме Загалло повіз збірну Бразилії на чемпіонат світу у Мексиці.

Маріо Загалло зі своїм підопічним Жаїрзіньйо на чемпіонаті світу 1974 року

Збірну готував Жоао Салданья, який зумів створити чудову команду, але через суперечки з керівництвом його в березні 1970 року було відправлено у відставку, а новим тренером був призначений Загалло. Маріо практично нічого у створеній Салданньєю команді міняти не став. Лише Салданья вважав за необхідне висувати крайніх нападників вперед, а Загалло віддав перевагу відтягнути ліве крило трохи назад, за прикладом того, як у збірній грав він сам. Однак у правильність призначення Загалло в Бразилії вірили далеко не всі. Йому довелося витримати чимало критики в пресі, оскільки останні товариські матчі перед від'їздом до Мексики збірна проводила не надто виразно. Ну а на самому чемпіонаті збірна Бразилії, забивши в шести матчах 19 м'ячів і перемігши у фінальному матчі збірну Італії — 4:1, бразильці втретє стали чемпіонами світу. Так Маріо Загалло став першим у їхній історії, хто спочатку став чемпіоном світу, причому двічі, як гравець, а потім привів команду до титулу чемпіона, ставши вже тренером.

На наступному чемпіонаті світу 1974 року у ФРН збірною Бразилії знову керував Загалло, але, без Пеле, команда склала з себе титул чемпіона в матчі зі збірною Голландії, в якій тоді грав Йоган Кройф, а в матчі за третє місце програла збірній Польщі — 0:1. Після цього Маріо Загалло відразу був знятий і в подальшому очолював бразильські «Ботафогу», «Флуміненсе» та «Фламенго», а також збірну Кувейту.

1979 року Загало відправився до Саудівської Аравії, де очолив клуб «Аль-Хіляль», причому в перший же рік вивів його в чемпіони країни. Потім повернувся до Бразилії на посаду головного тренера «Васко да Гама», але 1981 року знову відправився в Саудівську Аравію, де очолював її національну збірну до 1984 року. Після повернення на бітьківщину знову очолював «Ботафогу» та «Фламенго», а також «Бангу».

Маріо Заглало і Пеле. 2004 рік

З 1989 року один рік працював в Об'єднаних Арабських Еміратах з місцевою національною збірною, після чого повернувся в «Васко да Гаму».

Збірна Бразилії між тим виступала на світових першостях не надто вдало. І 1994 року, перед черговим чемпіонатом, який проходив у США, Маріо Загалло знову опинився в національній команді, правда, на посаді технічного директора. На цей пост його запросив головний тренер Карлос Алберто Паррейра. У США повторився фінал 1970: збірна Бразилії зустрічалася зі збірною Італії. І знову латиноамериканці перемогли — цього разу бразильці виграли лише в серії одинадцятиметрових ударів і стали чотириразовими чемпіонами світу, і знову за безпосередньої участі Загалло.

Незабаром Паррейра покинув збірну і Загалло знову став її головним тренером. Під його керівництвом збірна взяла участь у розіграші Кубка Америки 1995 року в Уругваї, де здобула «срібло», та розіграшу Золотого кубка КОНКАКАФ 1996 року у США, де також дійшла до фіналу. Проте вже наступного року Маріо привів збірну до перемоги на Кубку конфедерацій 1997 року у Саудівській Аравії та Кубку Америки 1997 року у Болівії. А напередодні мундіалю на розіграші Золотого кубка КОНКАКАФ 1998 року у США команда здобула бронзові нагороди.

Проте на чемпіонаті світу 1998 року у Франції, 67-річний Маріо Загалло тріумфувати не зміг. Збірна показувала чудову гру, легко дійшла до фіналу, де багато хто пророкував їй перемогу. Але у фінальному матчі бразильців таки обіграли французи, господарі турніру, з розгромним рахунком 0:3, після чого Загало був звільнений з посади тренера.

У подальші роки Загалло знову «Португеза Деспортос», а 2001 року вивів «Фламенго» в чемпіони штату Ріо-де-Жанейро.

Напередодні чемпіонату світу 2006 року Карлос Альберто Паррейра, знову очоливши збірну, як і 12 років тому в США, запросив Маріо Загалло технічним директором. Збірна Бразилії дійшла лише до чвертьфіналу, де програла все тим же французам. Після цього Загало завершив тренерську роботу.

Титули і досягнення[ред.ред. код]

Маріо Загалло (в центрі) з партнерами по збірній святкує перемогу на чемпіонаті світу 1958 року

Як гравця[ред.ред. код]

Бразилія: 1958, 1962

Як тренера[ред.ред. код]

Бразилія: 1970
Бразилія: 1997
Бразилія: 1997

Примітки[ред.ред. код]

  1. Motty's World Cup greats: Mario Zagalo. Mail online. Associated Newspapers. 25 April 2006. Процитовано 1 September 2012. 
  2. Марио Загало / Mario Zagallo (Марио Жорже Лобо Загалло/Mário Jorge Lobo Zagallo)
  3. Zagallo. Sambafoot. Процитовано 11 December 2011. 
  4. Roberto Mamrud (29 February 2012). Appearances for Brazil National Team. Brazil – Record International Players. RSSSF. Процитовано 1 September 2012. 

Посилання[ред.ред. код]