Киликиїв
| село Киликиїв | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Хмельницька область | ||||
| Район | Шепетівський район | ||||
| Тер. громада | Ганнопільська сільська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA68060050060042135 | ||||
| Облікова картка | картка | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1579 | ||||
| Населення | 863 | ||||
| Площа | 4,35 км² | ||||
| Густота населення | 198,39 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 30042 | ||||
| Телефонний код | +380 3842 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°32′5″ пн. ш. 27°2′55″ сх. д. / 50.53472° пн. ш. 27.04861° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
208 м | ||||
| Водойми | річка Корчик | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 30030, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, с. Ганнопіль, вул. Миру, 12 | ||||
| Карта | |||||
  Киликиїв | |||||
 Киликиїв | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
Килики́їв — село в Україні, у Ганнопільській сільській громаді Шепетівського району Хмельницької області. Населення становить 863 особи.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області» увійшло до складу Ганнопільської сільської громади [1]
Розташоване на півночі Шепетівського району, на лівому березі річки Корчик, за 54 кілометри від районного та за 160 кілометрів від обласного центру. Межує з Рівненським районом, Рівненської області.
У 1993 р. назву села Киликиїв було змінено на одну літеру.
Перші відомості про поселення на території теперішнього Киликиєва відносяться до першої половини 13 століття. За народним переказом під час навали татаро-монголів на Київ у 1240 році жителі Києва, рятуючись від татарського поневолення, втікали у віддалені ліси. Один із перших поселенців, який утік із Києва, поселився недалеко від шляху, де розташоване сучасне урочище «Гайок» при впадінні річки Жариха в Корчик. Біля нього поселилися й інші втікачі. Від поселення пізніше і пішла назва Киликиїв, що за народною етимологією розшифровують як «коло Києва», або Киликиїв.
Затверджена 24 грудня 2019 р. рішенням № 10-47/2019 XLVII сесії сільської ради VII скликання. Автори — В. М. Напиткін, К. М. Богатов, М. І. Медведюк.
У золотому щиті червоний полум'яний меч вістрям догори і чорний спис вістрям донизу, покладені у косий хрест, супроводжувані угорі і знизу червоними підковами вушками доверху, по сторонам протиоберненими червоними лемехами. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис «КИЛИКИЇВ».
Меч — символ Архистратига Михаїла (прямий натяк на київський герб, оскільки, за легендою, село засноване переселенцями з-під Києва — «коло Києва»); спис — символ Юрія-Змієборця (знак місцевої церкви). Підкови і лемехи — символ сільського господарства.
Квадратне жовте полотнище, у якому навхрест покладені червоний полум'яний меч вістрям догори і чорний спис вістрям донизу, супроводжувані угорі і знизу червоними підковами вушками доверху, по сторонам протиоберненими червоними лемехами.
Киликиїв наприкінці 18 століття належав хорунжому і кавалеру Яну Стецькому, який, очевидно, придбав його у Антонія Барнаби Яблоновського, який володів Киликиєвом з 1758 року. Містечко знаходилось на вигідному на той час великому шляху з Острога до Новограда-Волинського. Як міське поселення Киликиїв з'явився у документах в 1569 році і належав князю Богушеві Федоровичу Корецькому. Поселення не відзначалось великою кількістю мешканців, загальна їх чисельність дорівнювала 815 жителям. Тут розташовувалась дерев'яна церква Георгія Переможця. Власник Киликиєва мав одноповерховий будинок, при якому був гайок.
Про рівень торгівлі в містечку свідчить наявність у ньому шести дерев'яних лавок, де асортимент товарів був наступним: сіль, суха риба та тютюн. Для місцевих потреб працювали три винокурні, які виготовляли «вино» третьої проби. Необхідно відзначити також і функціонування на річці двох борошномельних млинів, кожен з яких мав по три камені.
В «Описі Острозького повіту Волинської губернії» 1798 року згадано про 109 дворів у містечку.
Киликиїв мав торговельну площу, на якій стояла церква з 1852 року. Доми гендлярів творили чотирикутний ринок, у якому стояли крамниці, а в домах були заїзди. Центр містечка заселяли переважно євреї і лише в передмісті були селянські і міські доми. Серед товарів збуту на першому місці було збіжжя, худоба і смола.
Була там і церковно-приходська школа.
Наприкінці 19 століття в селі було 750 жителів, на початку 20 століття було 282 будинки і 1821 житель, 2 дерев'яні церкви другої половини 19 століття, школа діяла з 1842 року, щорічно проводилися 3 ярмарки.
На полях села до 1901 року було 72 кургани, а за 8 кілометрів від нього — велика група курганів, яка звалася «Кривоносові могили».
За переписом 1911 року в Киликиєві було 2089 жителів, міщанська управа, однокласова школа, 3 крамниці, горілчана крамниця, кредитове товариство і 3 ярмарки щорічно.
В околицях села було знайдено величезні поклади червоного граніту.
Як і в інших містечках регіону, у Киликиєві згадується дерев'яна єврейська школа, що може свідчити про відповідну роль єврейської громади у розвитку міського поселення. В 19 столітті вплив єврейського населення зріс в багатьох містечках Острожчини, у тому числі і у Киликиєві.
Під час Другої Світової війни село було центром оунівського підпілля Берездівщини. Керівником підпілля у Киликиєві став А.Гамула. Він знайшов однодумців і організував в селі молодіжну групу з двох десятків киликиївців. Спочатку вони об'єдналися у боївку та таємно проходили бойовий вишкіл. Згодом стали ядром берездівської сотні, у яку влилася молодь з навколишніх сіл. Перша збройна акція відбулася під осінь 1943 року, у ході якої вони роззброїли десяток німців, які втікали з села на Славуту.
Киликиївська боївка розгорнулася в самостійну сотню УПА уже на початку 1944 року. До неї влилася молодь багатьох сіл Славутського і Берездівського районів Хмельницької області. З весни 1944 року сотня «Юренка» (Гамули) розгорнула запеклу боротьбу проти підрозділів Червоної Армії, яка на той час повністю зайняла Хмельниччину. Ця боротьба тривала до 1949 року.
В Киликиєві містилася центральна садиба колгоспу «Перше травня» рослинницько-тваринницького напряму, який обробляв 1,8 тисяч га орної землі. Допоміжними галузями господарства були — овочівництво та бджільництво. Бригадир колгоспу В. О. Поліщук в 1971 році нагороджений орденом Леніна.
Станом на 1970 рік у селі була середня школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, швейна майстерня. За післявоєнні роки зведено 184 житлові будинки.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 989 осіб, з яких 430 чоловіків та 559 жінок[2].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 843 особи[3].
Станом на 1 січня 2011 року в селі проживало 770 осіб, у тому числі дітей дошкільного віку — 43, шкільного віку — 102, громадян пенсійного віку — 226, працюючих громадян — 64.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,73 % |
| російська | 1,27 % |
Підприємства сільськогосподарського виробництва
[ред. | ред. код]- ФГ «Світоч» — вирощування сільськогосподарських культур
- ФГ «Глорія» — вирощування сільськогосподарських культур
- ФГ «Нива» — вирощування сільськогосподарських культур
- ФГ «Світанок» — вирощування сільськогосподарських культур
- ФГ «Мрія» — вирощування сільськогосподарських культур
- Пилорама (ПП Мархайчук)
У селі 4 магазини, 3 з яких приватні, 1 є магазином райспоживспілки.
Найпопулярнішими газетами в селі є «Пульс», «Трудівник Полісся», «Подільські вісті».
- Жіноча рада;
- Рада ветеранів війни та праці;
- Громадська рада молоді.
У Киликиєві є церква святої Параскеви, священик — Загоруйко Г. В.
Храмовим святом у селі є день святої Параскеви — 10 листопада.
Неподалік Киликиєва виявлено рештки поселень трипільської та чорноліської культур.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 Жовтня 2021. Процитовано 23 жовтня 2021.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Хмельницька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Хмельницька область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — 578 с.
- Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 707 с.
- КИЛИКІЇВ: погляд скрізь віки [Архівовано 28 Листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Соціально-економічний розвиток містечок на півночі Острозького повіту наприкінці XVIII ст. [Архівовано 17 Вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Паспорти сільських рад Славутського району
- Розподіл населення за рідною мовою, Хмельницька область [Архівовано 4 Березня 2016 у Wayback Machine.]
- Деякі віхи з історії Славутчини у світлі археологічних досліджень [Архівовано 21 Грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Погода в селі Киликиїв [Архівовано 20 Грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Тарас Вихованець КИЛИКІЇВ: погляд скрізь віки [Архівовано 7 Квітня 2016 у Wayback Machine.] матеріал газети «Перспектива» — інформаційний портал [Архівовано 12 Серпня 2016 у Wayback Machine.] від 26.03. 2016 року.
