Марґрете I Данська

Марґрете I Данська дан. Margrete I норв. Margrete I швед. Margareta I
королева Данії
1377 — 1412
Попередник:	Олаф IV
Спадкоємець:	Ерік Померанський
королева Норвегії
1388 — 1412
Попередник:	Олаф IV
Спадкоємець:	Ерік Померанський
королева Швеції
1389 — 1412
Попередник:	Альбрехт Мекленбургський
Спадкоємець:	Ерік Померанський
Народження:	1353(1353) замок Вордінборг
Смерть:	28 жовтня 1412(1412-10-28) фьорд Фленсбург
Причина смерті:	чума
Поховання:	Собор Роскілле
Країна:	Норвегія
Релігія:	християнство
Рід:	Естрідсени
Батько:	Вальдемар IV
Мати:	Хельвіга Шлезвізька
Шлюб:	Ґокон VI
Діти:	Олаф
Медіафайли у Вікісховищі

Марґрете I Данська (дан. Margrete 1; 1353(1353) — 1412) — королева Норвегії з 1388 до 1412 року, Данії з 1377 до 1412 року, Швеції з 1389 до 1412 року. Походила з династії Естрідсенів.

Життєпис

Королева Данії та Норвегії

Народилася у замку Вордінборг у родині Вальдемара IV, короля Данії, та Хельвіг Шлезвізької. Стосовно молодих років Маргарет замало відомостей. Існує більше інформації про її державну діяльність.

У 1375 році після смерті батька Марґрете зуміла захистити своє право на трон Данії від зазіхань чоловіка її сестри Генріха Мекленбурзького. У цьому їй допоміг її чоловік — Гокон Маґнуссон, король Норвегії. Після цього Маргарита домоглася від станів Данії обрання її сина — Олафа спадкоємцем данського трону.

Фактично керувала державою Марґрете, яка проявила себе як здатний політичний адміністратор, зумівши об'єднати навколо себе знать, церков та міщан. Після смерті свого чоловіка у 1380 році Марґрете домоглася обрання королем Норвегії свого сина Олафа. Проте і в цій країни влада фактично належала Марґрете. Таким чином, під її орудою було вже два королівства — Данія й Норвегія. Разом з тим вона набула права через свого сина на шведську корону.

Марґрете проводила внутрішню політику у Норвегії на кшталт тим діям, що вона запроваджувала у Данії. Завдяки цьому внутрішня ситуація у цій країні стабілізувалася. після багатьох років внутрішніх та зовнішніх збурень прийшов мир. Усе це сприяло піднесенню авторитету королівської влади, зокрема й самої Марґрете.

Водночас вона спрямувала свої дії щодо здобуття спадку своєї матері — герцогства Шлезвіг. Марґрете вдалося політичними та військовими заходами здобути перемогу над графами Гольштейна, які також заявляли свої права на Шлезвіг.

Кальмарська унія

У 1388 році почалися збурення шведської аристократії проти короля Альбрехта. У березні того ж року у замку Далаборг відбулися збори шведської знаті, під час яких оголошено Марґрете правителькою Швеції. після цього Данія та Норвегія почали військові дії проти Альбрехта Мекленбурзького. 24 лютого 1389 року під Осле відбулася вирішальна битва між супротивниками. У підсумку перемогу здобула Марґрете Данська. Альбрехт потрапив у полон, з якого був звільнений у 1395 року. навзаєм Альбрехт зрікся шведської корони на користь Маргарити та пообіцяв сплатити викуп у розмірі 60000 марок протягом 3 років.

Ще раніше Марґрете почала замислюватися щодо спадкоємця трону. Це було викликано смертю у 1387 році її сина Олафа. Свою увагу правителька звернула на родича з династії Грифінів — Богуслава Померанського. У 1389 році вона викликала його до Норвегії. Тут на вимогу Марґрете I Богуслав змінив ім'я на Ерік. Після остаточного зречення Альбрехта Мекленбурзького Марґрете зробила Еріка Померанського королем Данії та Швеції у 1396 році.

Для зміцнення влади своєї родини у всіх трьох країнах, остаточно об'єднання Норвегії, Данії та Швеції у єдину країну Марґрете I організувала в Кальмарі 17 липня 1397 року коронацію Еріка трьома коронами одночасно. Попри це фактичним керівником усіх держав продовжувала залишатися Марґрете I.

У своїй політиці Марґрете керувалася метою остаточного знищення будь-яких спроб Норвегії та Швеції здобути незалежність від Данії. За часи її панування авторитет значно виріс, водночас престиж та вага державних рад усіх трьох країн впали. Вони фактично нічого не вирішували. Марґрете I досить спокійно королювала, не зустрічала якогось спротиву з боку аристократії або інших станів Данії, Норвегії та Швеції. Це обумовлено також особистими якостями королеви, яка мала сильну волю щоб долати труднощі. Тому за час її правління не було відчутних збурень.

Вона у всіх країнах провела закон про «редукцію» або «відновлення». Завдяки цьому до корони повернулося багато маєтків. Земельний фонд короля було значно розширено.

Разом з тим Марґрете I продовжувала політику на зміцнення своїх позицій у Балтиці. У 1408 році вона викупила острів Ґотланд у Альбрехта Мекленбурзького. Водночас Марґрете налагоджувала стосунки з Англією, німецькими князівствами. У 1402—1406 роках встановилися дружні стосунки з династіями Ланкастерів, які керували Англійським королівством, родиною Вітельсбахів, Гольштейном.

Померла Марґрете I на борту корабля, який прямував до Фленсбурга 28 жовтня 1412 року. Її було поховано у соборі міста Роскілле (тодішній столиці Данії).

Родина

Чоловік — Гокон VII, король Норвегії (1340—1380).

Діти:

• Олаф (1370—1387)

Джерела

• Schnith, Karl Rudolf (1997). Frauen des Mittelalters in Lebensbildern. Styria. ISBN 3-222-12467-1. (нім.)