Решітчаста кістка
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| Решітчаста кістка | |
 | |
| З'єднується з | клиноподібна кістка, верхня щелепа, леміш, слізна кістка, нижня носова раковина, піднебінна кістка, носова перегородка, носова кістка і лобова кістка |
|---|---|
 | |
| Ідентифікатор NCI Thesaurus | C12711 |
 Решітчаста кістка у Вікісховищі | |
 Решітчаста кістка, вигляд зверху | |
 Решітчаста кістка, вигляд спереду | |
| Деталі | |
|---|---|
| Ідентифікатори | |
| Латина | os ethmoidale |
| MeSH | D005004 |
| TA98 | A02.1.07.001 |
| TA2 | 721 |
| FMA | 52740 |
| Анатомічна термінологія | |
Реші́тчаста кістка[1][Ком 1] (лат. os ethmoidale) — непарна кістка мозкового черепа. Утворює покрівлю носової порожнини. Латинська назва походить від грец. ἠθμός («сито», «решето»).
Розташована решітчаста кістка між очноямковими частинами лобової кістки і спереду від клиноподібної кістки. Решітчаста кістка складається з трьох частин:
- дірчастої пластинки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);
- перпендикулярної пластинки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);
- парного решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis), що складається з двох латеральних мас.
Більша частина решітчастої кістки розташована в носовій порожнині.
- Дірчаста пластинка кістки розташована горизонтально, заходить у решітчасту вирізку лобової кістки й утворює верхню стінку носової порожнини. Назву пластинка отримала через те, що має близько 40 маленьких отворів, крізь які з носової порожнини черепа проходять волокна нюхових нервів та маленькі судини.
- Перпендикулярна пластинка відходить під прямим кутом від горизонтально розташованої дірчастої пластинки і має дві частини: верхню, що виступає над горизонтальною пластинкою й утворює випин — півнячий гребінь (crista galli), і нижню — видовжену, що опускається в порожнину носа і бере участь разом з лемешем у формуванні кісткової перегородки носа.
- Решітчасті лабіринти розташовані по обидва боки від перпендикулярної пластинки і складаються з великої кількості решітчастих комірок, що містять повітря, вони сполучаються між собою і з носовою порожниною. Разом з прилеглими відростками лобової, верхньощелепної, слізної, клиноподібної і піднебінної кісток лабіринт решітчастої кістки утворює решітчасті пазухи. Решітчасті комірки вистелені слизовою оболонкою, їх поділяють на передні, що відкриваються в середній носовий хід, середні і задні, що відкриваються у верхній носовий хід. На присередній стінці лабіринту, яка утворює бічну стінку носової порожнини, є ребристі відростки — верхні носові раковини та середні носові раковини. Бічна стінка решітчастого лабіринту називається очноямковою пластинкою, тому що утворює більшу частину присередньої стінки очної ямки. На задньому кінці середньої носової раковини є вигнутий гачкуватий відросток (processus uncinatus) для з'єднання з решітчастим відростком нижньої носової раковини. Ззаду від нього є випин — великий решітчастий пухир (bulla ethmoidalis), що являє собою одну з найбільших комірок лабіринту. Між гачкуватим відростком і решітчастим пухирем є лійкоподібна щілина — решітчаста лійка (infundibulum ethmoidale), через яку середній носовий хід сполучується з лобовою пазухою (sinus frontalis).
Деякі птахи та інші мандрівні тварини мають відклади біологічного магнетиту в решітчастій кістці, що дозволяє їм відчувати напрямок силових ліній магнітного поля Землі. У людей теж присутні включення магнетиту, але вони мають розглядатися як рудимент[2].
- ↑ Помилкова гіперкорекційна назва «ґратчаста кістка»
- ↑ Методичний посібник для самостійного вивчення анатомії людини. Архів оригіналу за 15 жовтня 2007. Процитовано 10 березня 2007.
- ↑ Baker, R. Robin; Mather, Janice G.; Kennaugh, John H. (1983). Magnetic bones in human sinuses. Nature. 301 (5895): 78—80. doi:10.1038/301078a0.
- Методичний посібник для самостійного вивчення анатомії людини (розділ «Опорно-руховий апарат», ілюстрований)
- Анатомія людини: У 2 т. — К.: Здоров'я, 2005. — Т. 2. — 372 с. ISBN 5-311-01342-7
- Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. Львів. 2002. 240 с.
- «Анатомія людини», О. І. Свіридов, Київ, Вища школа, 2001.
