Рябий Микола Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рябий.
Рябий Микола Олександрович
Микола Рябий
Народився 7 грудня 1936(1936-12-07)
с. Заболотне Вінницька область
Помер 1 січня 2021(2021-01-01) (84 роки)
Вінниця
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання м. Вінниця Вінницька область
Діяльність Українська література, журналістика
Відомий завдяки прозаїк, публіцист, перекладач
Alma mater Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1967) і Київський коледж будівництва, архітектури та дизайну (1956)
Членство Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
Батько Рябий Олександр Захарович
Мати Тимошенко-Ряба Мотря Пилипівна
Нагороди

Ряби́й Ми́кола Олекса́ндрович (нар. 7 грудня 1936, c. Заболотне — † 1 січня 2021 Вінниця) — український письменник, відомий прозаїк, публіцист, перекладач. Член Національної спілки письменників України (1976), Національної спілки журналістів України.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 7 грудня 1936 р. в с. Заболотне Крижопільського на Вінниччині у селянській сім'ї. Закінчив Київський гірничий технікум (1956). Працював майстром на шахті, в кар'єрах Джуринського комбінату стінових матеріалів, що на Шаргородщині. У 60-ті роки перейшов на журналістську роботу. Друкувався у місцевій пресі, працював у Брацлаві в районній газеті «Шлях Ілліча». Після закінчення заочно факультету журналістики Київського університету (1967) вдосконалював журналістський досвід в газетах «Комсомольське плем'я», "Вінницька правда, «Подолія».[2]
Помер 1 січня 2021 р. від наслідків коронавірусної хвороби. Похований 3 січня 2021 р. на кладовищі в Сабарові.[3]

Творчість[ред. | ред. код]

Почав писати у шкільні роки: спочатку вірші, потім прозу. Захоплювався малюванням. У творчому оточенні на початку журналістської кар'єри — дисидент-публіцист Олександр Гетьман, вже відомий тоді Григір Тютюнник, молоді письменники Тарас Мельничук, Роман Андріяшик, Роман Іваничук, Володимир Яворівський, колеги по роботі у молодіжних виданнях Леонід Пастушенко, Григорій Усач, Геннадій Шкляр, Михайло Каменюк та ін. У творчому доробку — понад 30 романів та повістей (у тому числі документальних, про людей праці — Марфу Бабенко, Пилипа Желюка, письменницю Галину Сіру), сотні публікацій у періодиці.[4]

Бібліографія[5][ред. | ред. код]

Збірки новел:

  • Тост за невпольованого оленя : новели, акварелі. — Одеса: Одеська друкоофсетна фабрика, 1967. — 181 с.;
  • Над вертепом звізда ясна : три новели з дивосвіту. — Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 1999. — 79 с. : портр.;

Повісті:

Романи:

Упорядкував подорожній щоденник Павла Халебського „Україна — земля козаків“ про подорож „православного патріарха Антиохійського і Всього Сходу Макарія ІІІ з Халеба до Московії й на зворотному шляху через Русь-Україну за урядування христолюбивого й хороброго гетьмана Богдана Хмельницького“:

  • Халебський, П. (Булос Ібн аз Заїм аль Халябі). Україна — земля козаків : подорожній щоденник / П.Халебський; авт. передм., упоряд. М. Рябий. — 2-е вид., доп. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2005. — 284 с.: іл. — (Настільна кн. українця).

Переклав, упорядкував і прокоментував ряд художніх, історичних та духовних книг. Твори друкувались російською, кабардино-балкарською, польською та румунською мовами.[6]

На Ваших «Земледухів» звернув увагу ще в журнальній публікації, бо кому ж не припадуть до душі оці самобутні подільські характери і такий своєрідний гумор, де також промовляє Поділля, і така багатюща, справді народна мова. Ваш роман для мене – це ніби генетичний розвиток Землякової художньої прози, і мовиться це, ясна річ, не в розумінні наслідування. У Вас своя інтонація, своя стилістика, а виходи в історію, де йдеться, скажімо, про часи Тимоша Хмельницького, просто блискучі…

— Олесь Гончар, лютий 1986 р.[7]

Літературні премії[8][ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Сучасні письменники України : бібліографічний довідник / упор. Анатолій Гай — Київ : Київське обласне творче об'єднання «Культура» ; Біла Церква : Буква, 2011. — 587 с. — ISBN 978-966-2927-05-6. — С. 402.
  2. ↑ Біографія М. О. Рябого на сайті «Слово»
  3. ↑ Помер Микола Рябий // Сайт Вінницької обласної організації НСПУ «Краснослов». — 2021. — 3 січня
  4. ↑ Василь Рябий // Квіт подільського слова: антол. тв. сучас. письм. Вінниччини / за ред. В. С. Рабенчука. — Вінниця: ТОВ Консоль, 2010. — С. 359—372 : портр.
  5. ↑ Родом з України — землі козаків. До 75-річчя від дня народження письменника Миколи Рябого: біобібліографічний покажчик. — Вінниця: Управління культури і туризму [[Вінницька обласна державна адміністрація|Вінницької обласної державної адміністрації]], [[Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Тимірязєва|Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К. А. Тімірязєва]], 2011. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 6 лютого 2014.
  6. ↑ Рябий Микола Олександрович // Сайт «Моя [[Вінниця]]». Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 6 лютого 2014.
  7. ↑ Цит. по: Волошенюк, І. Миколі Рябому ─ 75! // Знаменні і пам'ятні дати Вінниччини 2011 року: хронолог. довід. / Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва; уклад. Г. М. Авраменко; ред.: М. Г. Спиця, Г. М. Слотюк; відповід. за вип. Н. І. Морозова. — Вінниця, 2010. — С. 88–91.[недоступне посилання]
  8. ↑ Співець Подільського краю (Микола Олександрович Рябий) // Сайт „Вінницький інформаційний портал“. — 2011. — 23 березня.
  9. ↑ Лауреати премії ім. М. Стельмаха за 2017 рік // Сайт Вінницької обласної організації НСПУ „Краснослов“. — 2017. — 30 березня.
  10. ↑ День пам'яті Леоніда Гавриша // Блог Вінницького літературно-меморіального музею Михайла Коцюбинського. — 2019. — 30 вересня.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рябий_Микола_Олександрович&oldid=40805264